Характеристика транспортно-експедиційної діяльності

У процесі руху товару використовуються наступні види транспортних засобів: залізничний, морський, річковий, автомобільний, повітряний, трубопровідний.

Залежно від стратегії і поставлених завдань підприємства вибирають транспортні засоби, виходячи з їх техніко-економічних особливостей.

• Залізничний транспорт - характеризується високою пропускною спроможністю, регулярністю перевезень незалежно від кліматичних умов, пори року та доби, невисокою собівартістю, прийнятною швидкістю доставки.

• Морський транспорт - забезпечує міжконтинентальні перевезення, має низьку собівартість перевезень, високу пропускну спроможність.

• Річковий транспорт - характеризується високою пропускною спроможністю, низькою собівартістю перевезень.

• Автомобільний транспорт - має велику маневреність та рухливість, високу швидкість доставки вантажів.

• Повітряний транспорт - характеризується високою швидкістю доставки, великою дальністю польотів.

Сфера діяльності транспорту пов’язана з наданням безлічі різних видів послуг підприємствам і організаціям, торгово-посередницьким фірмам та ін. У сфері обігу діяльність транспорту пов’язана з доставкою різних видів матеріальних ресурсів на адресу конкретних споживачів.

Транспортні операції звичайно розглядаються в нерозривному зв’язку з торговими операціями як засоби для їх реалізації. В той же час транспортні операції, будучи самостійним видом підприємницької діяльності, мають свої специфічні особливості.

Оптова торгівля та ринкові відносини між вантажовласниками, як правило, впливають на збільшення рівня нерівномірності перевезень і призводять до невизначеності транспортно-економічних зв’язків порівняно з централізованою системою розподілу.

Свобода вибору постачальника вимагала певної свободи вибору транспорту, способу й умов перевезень. Все це зумовило необхідність нового підходу до планування перевезень з урахуванням ринкових відносин.

Рішенню цих завдань багато в чому може сприяти застосування маркетингу, його принципів і методів управління.

Відомо, що транспорт не збільшує речовинно-натурального обсягу товарного продукту. Тому суспільство зацікавлене в скороченні транспортних витрат, що приєднуються до вартості товарів у процесі їх переміщення. Продукція транспорту, маючи специфіку, властиву тільки їй, в той же час є товаром, а, отже, об’єктом маркетингу.

Основними причинами, що викликають необхідність впровадження маркетингу на вітчизняному транспорті, є необхідність оптимізації експлуатаційних витрат і отримання максимальних доходів. Диспропорція між попитом і пропозицією на ринку перевезень, що зростає, вимагає перебудови управлінської діяльності з орієнтацією на ринок.

Ціни на послуги транспорту визначаються тарифами, які диференційовані за видами транспорту, вантажами, що перевозяться, дальністю перевезень. Вибір того чи іншого тарифу визначається конкретними умовами доставки вантажів і перевезення пасажирів. Разом з тим, ціни на послуги формуються на ринку і періодично можуть мінятися.

Ціна на транспортні послуги може бути встановлена, виходячи з величини середніх витрат плюс прибуток або на основі рівня поточних цін залежно від виду послуг, що надаються. Мінімальна ціна на послуги визначається витратами транспорту і формується за принципом забезпечення відшкодування витрат. Ціни на транспортні послуги можуть бути знижені в тих випадках, коли виникає потреба у великих обсягах послуг і масових перевезеннях. Тут виникає можливість отримання додаткового прибутку за рахунок зростання продуктивності праці і зниження витрат. Водночас на окремі разові заявки застосовуються підвищені тарифи.

У багатьох оптово-посередницьких організаціях система доставки товарів організовується з урахуванням відстані та часу на перевезення. Наявність місцевих і дальніх перевезень висуває й різні вимоги до їх обслуговування.

Доставка товарів споживачам організовується залежно від їх місцезнаходження, а частота доставки вантажів залежить від потреб вантажоодержувачів і може проводитися або щодня, або щотижня, або раз на місяць. Це залежить від наперед узгодженого із споживачем графіка постачань.

Мінімальним рівень обслуговування вважається у тому випадку, коли здійснюється лише одне постачання вантажів. Проте споживачам можуть бути надані й додаткові послуги, пов’язані не тільки з постачанням вантажів, але і з розміщенням товарів на складі споживача, маркіровкою товарів, ознайомленням з новими товарами, розробкою товарного асортименту і т.д. Рівень обслуговування залежить від кількості споживачів і місць їх розташування.

Врахування особливостей відносно доставки вантажів споживачам дозволяє правильніше встановити рівень обслуговування й організувати ритмічну систему доставки продукції.

На практиці існують два методи транспортного обслуговування споживачів:

• перший метод передбачає використання при доставці вантажів власного транспорту. При цьому обслуговуючий персонал входить до складу посередницької організації;

• при другому методі використовується транспорт комерційного транспортного агентства, яке на договірній основі здійснює обслуговування тієї чи іншої посередницької структури.

У ряді випадків вантажі можуть бути вивезені покупцем зі складів посередницьких організацій власним транспортом. Рішення про створення власного транспортного господарства або використання транспорту спеціалізованих агентств ухвалюється керівництвом посередницької фірми. При цьому розраховуються всі можливі витрати і надходження при утриманні транспорту.

Однією з найбільш поширених форм обслуговування споживачів підприємствами оптової торгівлі, що доповнює процес складського забезпечення, є централізована доставка продукції зі складів посередників. Сюди входить комплекс робіт з підготовки продукції на базах і складах посередників до перевезення, оформлення товарно-транспортних документів, виконання вантажних операцій, доставки матеріальних ресурсів одержувачу.

Централізована доставка може здійснюватися різними видами транспорту - залізничним, автомобільним, річковим. В основному вона виконується автомобільним транспортом.

Централізована доставка вантажів покупцям може здійснюватися посередницькими підприємствами як власним автомобільним транспортом, так і залученим.

При організації централізованої доставки продукції власним транспортом оптово-посередницькі підприємства (фірми) укладають із споживачем договори, в яких указуються:

• кількість вантажів, призначених для перевезення;

• терміни доставки;

• спосіб транспортування матеріалів (у контейнерах, на піддонах);

• раціональні маршрути перевезень;

• матеріальна відповідальність і спосіб розрахунку споживачів з посередницькою фірмою за надані послуги.

Для централізації завезення вантажів залученим транспортом посередницькі оптові підприємства укладають договори з автотранспортними підприємствами на обсяги перевезень цих вантажів у тоннажі або на час роботи необхідної кількості автомобілів. Таким чином, автотранспортні підприємства, здійснюючи відповідні обсяги перевезень, безпосередньо беруть участь в організації централізованої доставки вантажів споживачам.

Процес централізованого завезення вантажів залученим транспортом здійснюється в такій послідовності:

1) працівники транспортно-експедиційної групи посередницької фірми готують товарно-транспортні документи і передають їх у транспортно-експедиційні фірми;

2) вони формують маршрути централізованої доставки;

3) забезпечують подачу автомобілів на певну ділянку вантаження за наперед узгодженим ступінчастим графіком.

У свою чергу, складські працівники заздалегідь готують вантаж до перевезення і проводять завантаження автотранспорту.

Рівень організації централізованих перевезень ще не повністю відповідає сучасним вимогам, що пов’язано з цілою низкою причин, серед яких можна виділити наступні:

1) недосконалість структури автомобільного парку стосовно вантажопідйомності;

2) недостатність спеціалізованого рухомого складу (наприклад, автомобілів, обладнаних механізмами для самовантаження, великовантажних автопоїздів);

3) недолік контейнерів, піддонів, пакетуючих засобів, підйомно-транспортних механізмів;

4) відсутність раціональних маршрутів і графіків доставки продукції споживачам;

5) недостатня підготовка продукції до відправки;

6) недосконалість організації навантажувально-розвантажувальних робіт, яка призводить до непродуктивних простоїв;

7) нестача транспортно-складських робітників;

8) погана організація розвантаження у споживачів;

9) нерівномірність надходження продукції на підприємства оптової торгівлі;

10) слабка координація між товарними і транспортними відділами оптового підприємства.

Документом, що регламентує права та обов’язки оптового підприємства, автопідприємства і вантажоодержувача за централізованим завезенням, є товарно-транспортна накладна (ТТН). Накладну виписують у 5-7 екземплярах.

Товарно-транспортні накладні, за якими доставка проводиться залученим транспортом, надходять у групу з централізованої доставки. При доставці вантажів з використанням власного автотранспорту ТТН передають водію.

Після прибуття на місце вантаження водій автомашини пред’являє завідувачу складом або комірнику накладну і приймає вантаж до перевезення.

На місці розвантаження водій здає вантаж споживачу під розписку з штампом у першому та другому екземплярах ТТН, указуючи в них час прибуття і від’їзду автомашини.

Після доставки вантажу споживачу водій при черговому рейсі того ж дня повертає складу, від якого одержав вантаж, перший і другий екземпляри ТТН. Завідувач складом видає водію п’ятий і шостий екземпляри ТТН, відмічаючи час, витрачений на відвантаження продукції споживачам.

Водій автомашини здає своєму автотранспортному підприємству дорожній лист і накладні. П’ятий екземпляр залишається на АТП, а шостий приколюється до рахунку, що пред’являється оптовому підприємству.

Найбільш довершеним способом організації автомобілепотоків вантажів з підприємств оптової торгівлі є маршрутизація перевезень. Розробка маршрутів доставки вантажів повинна враховувати:

1) специфіку географічної зони, в межах якої здійснюється обслуговування;

2) розташування споживачів в зоні обслуговування;

3) можливості використання транспортних засобів.

Розробка маршрутів дозволяє скоротити простої автомобілів під навантаженням і розвантаженням, а також вивільнити значні матеріальні ресурси у споживачів. В умовах, коли розроблені маршрути, визначені і дотримуються терміни постачання, виробничі запаси споживачів можуть скорочуватися в 1,5-2 рази. Разом з тим, маршрутизація перевезень дає можливість підвищити продуктивність автомобілів і, отже, зменшити кількість рухомого складу, що надходить на підприємство оптової торгівлі при тому ж обсязі перевезень.

Необхідність у маршрутизації перевезень вантажів обґрунтовується ще тим, що розроблені маршрути дають можливість складання узгоджених графіків доставки продукції оптовими підприємствами споживачам. Для складання узгодженого графіка обов’язковим є дотримання наступних умов:

1) на складах підприємства оптової торгівлі повинна знаходитися необхідна кількість потрібної продукції;

2) розрахунок кількості транспортних засобів має проводитися на ходову кількість автомобілів для обслуговування раціональних маршрутів з урахуванням різних ситуацій (поломок та іи.);

3) підприємства-споживачі продукції повинні забезпечувати своєчасний прийом продукції і розвантажувальні роботи.

Складання узгоджених графіків доставки продукції споживачам з підприємств оптової торгівлі припускає виконання наступних видів робіт:

1. Аналіз використання транспортних засобів, що обслуговують підприємство оптової торгівлі. В процесі проведення аналізу відбувається наступне:

1) виявляється динаміка зміни обсягу перевезень і визначається питома вага централізованих і децентралізованих перевезень;

2) дається оцінка техніко-експлуатаційним показникам роботи автотранспорту при перевезенні продукції;

3) аналізується нерівномірність вивозу продукції зі складів підприємства оптової торгівлі за певний п еріод часу.

2. Визначення споживачів продукції. Виділяються споживачі постійні, сезонні та тимчасові. На кожного споживача складається»картка споживача», в яку заносяться дані у міру виконання робіт, а саме:

• найменування організації, що одержує вантаж;

• точна адреса, телефон;

• середньодобовий обсяг перевезень (т);

• дні завезення вантажів;

• години роботи одержувача;

• нормативний час вивантаження автомобіля.

3. Визначення добового постачання продукції споживачам. Добове постачання продукції визначається діленням річної потреби в продукції на число робочих днів на рік. Добове постачання повинне узгоджуватися із споживачами. При визначенні добового постачання необхідно враховувати той факт, що продукція може поступати споживачам у разовій тарі та упаковці. Для визначення маси вантажу необхідно використовувати прийняті обсяги ваги та питомі обсяги вантажів, переводити їх у тонни.

4. Визначення можливостей вантажних робіт на складах оптового підприємства і розвантажувальних робіт у споживачів. Можливості визначаються рівнем використання механізмів на складах оптового підприємства й у споживачів. Для кожного конкретного випадку проводиться аналіз рівня механізації робіт. Після аналізу визначаються й обґрунтовуються, а якщо необхідно, то й розробляються нормативи часу на навантажувальні та розвантажувальні роботи.

5. Складання карт дислокації споживачів,