Психологія обвинуваченого. Форми поведінки обвинуваченого

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення її як обвинуваченого. Обвинувачений є особою, якій ставиться у вину вчинення злочину. Таке процесуальне положення визначає деякі психологічні особливості обвинуваченого.

Існують такі типові форми поведінки (позиції) обвинуваченого:

1) каяття у вчиненні злочину (явка з повинною, дії щодо відшкодування збитків);

2) протидія розслідуванню (приховування слідів злочину, схиляння тих чи інших осіб до давання неправдивих показань, одержання інформації про хід розслідування, повідомлення неправдивої інформації тощо);

3) продовження злочинної діяльності, вчинення нових злочинів.

У ході вчинення злочину потреби людини задовольняються протиправним шляхом, тому особі, яка вчинила злочин, відомо, що її дії порушують соціальні норми.

У цьому разі виникає конфлікт між нею і суспільством. Така особа фактично перебуває в ролі переслідуваного, якого супроводжують певні емоційні стани (страх і боязнь викриття й застосування заходів кримінального покарання, фрустрації, безвихідності та).

 

У поведінці особи, яка вчинила злочин, виявляються певні закономірності.

Зокрема, злочинець прагне потрапити на місце вчинення злочину (цим пояснюються випадки, коли злочинці ставали понятими, а потім їхнє процесуальне становище «трансформувалося» на обвинувачених).

Злочинець будь-якими засобами намагається одержати інформацію про хід розслідування, інколи пропонує слідчому свою допомогу.

Особа, яка вчинила злочин, відчуває потребу в спілкуванні, їй важко приховувати обставини злочину, є потреба повідомити кому-небудь приховувані обставини, поділитися своїми переживаннями. Цю закономірність необхідно враховувати в оперативно-розшуковій і слідчій діяльності.

В обвинуваченого можуть виявлятися так звані докази поведінки — дані про факти, що негативно характеризують поведінку обвинуваченого у зв’язку із вчиненим злочином.

Докази поведінки свідчать про усвідомлення вини і можуть виявитися у поінформованості щодо таких обставин, які могли бути відомі лише особі, яка вчинила злочин: обмовці, винній поінформованості, підвищеному інтересі до розслідування конкретного злочину, мимовільній реакції на подразник.

Докази поведінки мають орієнтовне значення і використовуються в тактичних цілях.

Вивчення психологічних особливостей обвинуваченого слідчим (судом) дає змогу вирішувати такі завдання:

1) обрати необхідні засоби психологічного впливу і визначити оптимальну тактику проведення слідчих (судових) дій;

2) справити виховний вплив на особу обвинуваченого з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей;

3) визначити обставини, що пом’якшують й обтяжують вчинення злочину (перебування особи в стані фізіологічного афекту), роль у злочинному угрупованні, мотив вчинення злочинного діяння;

4) встановити причини злочину (профілактична діяльність слідчого).