Поняття та ознаки психології очної ставки. Психологія пред'явлення для впізнання. Поняття ідентифікаційної сутності впізнання

1.Очна ставка - це слідча дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, в показаннях яких були істотно суперечливі дані, з метою перевірки раніше даних показань і отримання достовірних даних по справі.

Кримінально-процесуальне законодавство (ст.ст. 172, 173, 304 КПК України) регламентує порядок проведення очної ставки, розкриває її ознаки.

Відповідно до вимог статті 172 КПК України слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності.

Основні характеристики очної ставки:

- єдність предмета (особи допитуються за одних обставин);

- єдність об'єкта (очна ставка являє собою процес неперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб);

- єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії);

- єдність місця (особи допитуються в одному місці);

- допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;

- єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному

протоколі слідчої дії).

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань:

- між якими особами вона буде проведена;

- які суперечності необхідно усунути;

- які взаємовідносини між допитуваними мають місце;

- яка черговість допиту осіб на очній ставці буде ефективною;

- яким шляхом можна усунути суперечності;

- які запитання необхідно поставити;

- які тактичні прийоми доцільно застосувати.

Суть очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, щодо яких виявлено істотні суперечності. Допит здійснюється за кожним суперечливим епізодом окремо, з дотриманням певної послідовності їх дослідження. З дозволу слідчого допитувані можуть ставити питання один одному.

2. В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а ідентифікувати той об'єкт, який раніше сприймався та запам'ятався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам'ять, а мислення.

Виділяють два різновиди впізнання:

1) симультанне (синтетичне, цілісне) - миттєве, відбувається внаслідок формування та зберігання в пам'яті людини, що впізнає, цілісного образу

(наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено знаходить його фотографію серед великої кількості фотопортретів);

2) сукцесивне ( аналітичне, поелементне) - відбувається поступово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам'яті

(наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено складає його портрет за допомогою фоторобота).

При проведенні впізнання необхідно завчасно встановити, який вплив на процес первинного сприймання об'єктів мали різні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

До об'єктивних чинників належать умови, за яких відбувався процес сприймання: тривалість, відстань, погоди! умови, освітленість, динаміка подій, а також наявність у об'єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (високий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей оформлення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси).

Окрім того, об'єкт міг сприйматися у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина, а лише окрема частина ЇЇ тіла).

Суб'єктивні чинники також різноманітні: стан органів чуття, індивідуальна метрика сприймання, вік, стать, соціальний та професійний статус, інтелектуальний розвиток, значущість ситуації для спостерігача, психічні стани спокою або хвилювання тощо.

У ситуаціях, що пов'язані з вчиненням злочину, свідки й потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні ознаки.

При запам'ятовуванні та наступному мисленевому відтворенні під час упізнання за основу формування образу відбираються не всі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова.

Досить часто особи, що впізнають, орієнтуються на оформлення зовнішності: одяг, зачіску, прикраси, але надійність Ідентифікації у таких випадках значно нижча.

Оскільки на процес сприймання впливають суб'єктивні чинники, потрібно до проведення процедури впізнання уточнити засади майбутньої ідентифікації. Це стосується,

наприклад, таких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, більш адекватна оцінка відстані та розмірів об'єктів жителями рівнинних місцевостей у порівнянні із жителями гір.

Є сенс до проведення впізнання ознайомити особу, що впізнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: обличчя розрізняються за розміром та формою лоба, брів, губ, рота, підборіддя, розміром та кольором очей: голос відрізняється за тембром, силою, висотою, діапазоном; хода буває швидкою, підстрибуючою, з відхиленням тулуба, дріботливою, подовженою, скороченою і т. ін.

На процес впізнання значною мірою впливають професійні знання та навички - кравець орієнтується на фасон, крій, характеристику одягу; художник, фотограф - на пропорції тіла, риси обличчя; інженер - на технічні засоби, що ними користувалася особа, яку спостерігали.

Характер та вірогідність впізнання тісно пов'язані з домінуванням у особи, яка впізнає, певного різновиду пам'яті. Так, особи з наочною пам'яттю краще орієнтуються в ознаках зовнішності об'єкта, а з абстрактно-логічною - швидше звернуть увагу на характеристики мовлення, зміст розмови.

На вірогідність впізнання впливає частота пригадування події злочину Так, потерпілий, як правило, краще запам'ятовує зовнішність злочинця, ніж свідок, оскільки злочин глибоко торкається його і він неусвідомлено багато разів повертається до нього думками.

Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитися максимально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників.

Для цього слід старанно стримувати власні емоційні прояви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично недопустимі запитання, що містять у собі елементи навіювання, підказки.