Історіографія дослідження

Розкриваючи стан дослідженості наукової проблеми, з’ясовуються ключові проблеми концептуального бачення українського протестантизму, що постають в історико-філософських студіях, здійснюється критичний аналіз розв’язань цих проблем в історико-філософській літературі, на основі якого встановлюються шляхи виконання завдань дослідження.

Вивчаючи стан дослідження протестантських філософських концепцій, зокрема тлумачення місця та ролі реформаційних ідей та їх вплив на становлення полемічно – філософської літератури, звернемо увагу на наукові доробки представників українських, польських, литовських та російських філософсько - релігієзнавчих студій, в яких відображено сутність протестантської філософії XVI – XVII ст. Доцільність такого підходу пояснюється значенням полемічних православних творів, які в значній мірі відображали реформаційні філософські концепції.

Філософсько - історичні дослідження протестантизму в Центрально-Східної Європи мають давні традиції, однак узагальнення та критичний аналіз нагромадженого матеріалу почали практикуватися не так давно.

Історіографія дасть змогу охарактеризувати сумарні досягнення української та польської світської і конфесійної історичної науки у дослідженні впливу філософських концепцій на українську філософську думку, переосмислити накопичені знання, зліквідувати наявні недоліки, виявити контроверсійні й маловивчені аспекти, з’ясувати перспективні напрямки подальших студій. Історіографічне вивчення окресленої теми дає змогу визначити внесок у її розробку різних конфесійних напрямків, церковно-історичних шкіл, провести паралелі з тенденціями вивчення теми польськими та українськими науковцями.

Особливо актуальним є погляд на історіографічний процес з віддалі часу та з позиції деідеологізації історичної науки, що дає можливість по-новому оцінити внесок українських і польських істориків у розроблення протестантської проблематики, виявити його вплив на історичні дослідження та формування історіографічних напрямків, показати взаємозв’язок Реформації з тогочасними тенденціями вітчизняної філософії та письменства.

В розгляді історіографії дослідження полягає завдання визначити головні напрямки та центри історико - філософських досліджень і показати об’єктивні та суб’єктивні фактори, що зумовили основні тенденції в дослідженні проблеми; з’ясувати ступінь вивченості окремих аспектів проблеми, дискусійні, маловивчені питання; узагальнити досвід наукового вивчення проблеми, окреслити потенційні напрямки подальших досліджень.

Історіографія протестантизму бере свій початок з кінця XVI ст. і включає праці І.Вишенського, М.Бронецького, І. Потія, З. Копистен­ського та ін. Проте вони є досить несистематичними і мало стосуються досліджуваної проблематики. З середини XIX ст. з’явилася низка спеціальних досліджень, серед яких слід виокремити працю М. Бантиша–Каменського.

Перші наукові нариси з історії протестантизму у контексті церковно-релігійного життя в Україні, належать М.Гарасевичу (1862) і Ю.Пелешу (1878–1880). Окремі аспекти знайшли віддзеркалення в історичних розвідках А.Петрушевича, І.Шараневича. Праці цих дослідників цінні тим, що в них реконструйовано реалії церковно-релігійного життя. Нові перспективи вивчення української протестантської філософської думки відкрили роботи Д. Чижевського.

Досить ґрунтовною працею є праця «Історія Української церкви» професора І.Огієнка. Цікаві дані подає В.Кудрик. Тенденційною і конфесійно заангажованою є двотомна монографія Д.Блажейовського. За межі сучасних йому методологічних настанов і ідеологем в оцінці протестантизму виходить М.Грушевський. На відміну від своїх попередників, він відносно об’єктивно характеризує реформаційні течії. Значну роль в аналізі філософії протестантизму відіграють його праці “Історія України-Руси”, «З історії релігійної думки в Україні» та “Історія української літератури”, в яких він з позицій документальних джерел окреслив філософські особливості реформаційного руху.

Наукове дослідження історії Церкви і тих церковно-релігійних перетворень, що мали місце в XVI – XVII ст., припадає на другу половину XIX ст. Відкривається воно двотомною працею російського вченого М.Кояловича та працями українського історика, джерелознавця і архівіста В.Антоновича. Завдяки працям В.Антоновича введено у науковий обіг чимало нових історичних фактів.

Що ж стосується радянської доби, то її атеїстичні пріоритети не могли сприяти плідному вивченню всієї тематико-проблематичної гами творчості протестантів. Хоча об’єктивно московське та київське видання протестантських творів, як і окремі спроби наукового та художньо-публіцистичного осягнення їх творчої спадщини, дозволяють говорити про значний крок у справі систематизації та текстологічного аналізу літературного доробку періоду Реформації. Однак багатьом вченим властива заідеологізованість підходів та упередженість оцінок, прикладом чого може служити також праця М. Грицая «Українська література ХVІ – ХVІІІ ст. і фольклор» (1969), в якій не тільки рішуче засуджувалася релігійна платформа полемічної боротьби, але й заперечувалися її віросповідні засади на догоду соціально-політичним запитам доби.

В останній третині ХХ століття історико-філософська наука значно просунулась у вивченні української протестантської філософської думки: було встановлено ряд особливостей її функціонування, віднайдено, описано і вивчено чимало філософських ідей, творів, постатей, що стало поштовхом для концептуального осмислення раннього протестантизму. Обставини життя та особливості творчості протестантів стали предметом вивчення після тривалого часу їх забуття, а перші спроби осмислення їх творчості здійснювали вчені – В. Горський, Т. Закидальський, М. Кашуба, В. Литвинов, В. Нічик, І. Огородник, М. Попович, Я. Стратій, І. Шевченко, які прийшли до висновків про наявність значних впливів гуманізму та Реформації на українську філософію, пропонуючи однак різні моделі функціонування філософської думки, зокрема авторські колективи на чолі з В. Нічик та М. Кашубою наголошують на взаємному обміні та власному розвиткові ідей, тоді як В. Горський – на їх запозиченні та поширенні. Ці дослідження стимулювали історико-філософську розробку теоретичних проблем аналізу протестантизму, зокрема культурологічних, світоглядних та інституційних аспектів історико-філософського дослідження.

Розвиток окреслених напрямів і підходів уможливив дискусії щодо оцінки визначальних явищ українського протестантизму, зокрема релігійних реформ Петра Могили в контексті Реформації та контрреформації (Я. Ісаєвич, А. Колодний, В. Нічик, П. Меєндорф, С. Ярмусь), визначення релігійно-політичної ситуації першої половини XVII століття в Речі Посполитій, до якої входила Україна, з погляду становлення толерантності (А. Жуковський, В. Нічик, Н. Яковенко), розуміння гуманістичного характеру українського протестантизму (С. Кримський, А. Макаров, Д. Наливайко, Л. Довга, Л. Ушкалов). Звертаючись до окремих явищ та рис українського протестантизму, ці дискусії апелюють до єдиного концептуального філософського бачення протестантизму України XVI–XVII ст., яке не було предметом спеціальних історико-філософських студій, що обумовило актуальність дослідження.

Нові перспективи вивчення української філософської думки відкрили роботи Д. Чижевського, в яких були поставлені наріжні проблеми історико-філософського аналізу протестантизму, зокрема вкоріненості філософської думки протестантизму в інтелектуальних засадах української філософії.

При наявності значної кількості праць з історії протестантизму постає наріжна проблема історико - філософського аналізу протестантизму, зокрема вкоріненості філософської думки протестантизму в інтелектуальних засадах української філософії. Дискусійний характе

Принаймні їх дискусійний зміст характер даної теми унеобхіднює глибше вирозумлення на складному комплексі православно – протестантських відносин, а також потребує кристалізації погляду на шляхи подальшого поступу України, успішність якого не уявляється можливою без відродження духовних скарбів періоду Реформації. А це означає, що, незважаючи на доволі значне число праць, присвячених творчості протестантів, існує нагальна необхідність їх подальшого вивчення, в контексті якого і слід розглядати тематико-проблематичний вибір нашого дослідження.

Історія реформації в Польщі взагалі була довго занедбана, - хоча реформаційні діячі XVI - XVIII ст. полишили багату літературу. Польські дослідники XVIII- XIX ст. стояли під впливами католицької реакції, що, зломивши в XVII ст. до решти реформаційний рух, навчила польську інтелігенцію дивитись на католицьку церкву як на єдину підставу польського національного життя, а на реформацію, як на сумне збочення з правої дороги, незвичайно шкідливе з політичного й національного становища. Найбільш живі і цікаві епізоди й постаті світлої, творчої доби польської історії були укриті мовчанкою й забуттям, тим часом як творці реакції славились і розмальовувались як найкращі представники свого часу.

А першою реабілітацією реформації стала аж тридцять років пізніше праця польського емігранта В. Красінського (1795-1855). Представник однієї з польських аристократичних фамілій, що зостались вірними реформі, він бажав послужити піднесенню польської культури, зайнявся масовим видавництвом польської книги, але, викинений за кордон ліквідацією повстання 1831 р., звернувся до історичних занять, і їх результатом був двохтомовий начерк історії реформації в Польщі, опублікований в 1838 - 40 рр. англійською мовою: «Historical sketch of the rise, progress and decline of the Reformation in Poland». Написана з протестантського, протиєзуїтського, ліберального становища (одним з гріхів протестантів автор уважає, що вони не подбали про визволення селянства), ця праця здобула широкий розголос за кордоном, була перекладена на німецьку й французьку мову й стала підставою для всіх, хто писав про польську реформацію не з католицького становища. Але в самій Польщі вона лишилась малопопулярною, і тільки в 1900-х р. вийшов її польський переклад, заходом варшавського пастора Бурше, з додатками Г. Мерчінга під заголовком «Zarys dziejów powstania i upadku reformacyi w Polsce», в 3-х книгах (I i II, 1 - 2), 1903, 1904, 1905.

Паралельно з нею, стали в 1830-х роках виходити праці Юзефа Лукашевича, навантажені документальним матеріалом з історії реформації: Wiadomość historyczna o dyssydentach w m. Poznaniu w XVI i XVII w., 1832; O kościołach braci czeskich w dawnej Wielkiej Polsce, 1835; Dzieje kościołów wyznania helweckiego na Litwie, I - II, 1841 - 1843; Dzieje kościołów wyznania helweckiego w dawnej Malej Polsce, 1853.

Відмінно від Красінського Лукашевич не входив в оцінку обох супротивних течій, і пізніш, боронячися від закидів католицької критики, заявляв, що студіював реформаційний рух без яких-небудь спеціальних симпатій до нього - але стримувався від одностороннього тлумачення матеріалу. Тому його праці довго були підставою для об’єктивного освітлення реформаційного руху.

Спеціально висунув Лукашевич великі заслуги євангеликів у своїй історії шкільництва (Hystoria szkól w Koronie i w. x. Litewskiem, 1849 - 1850).

Паралельно з’явилось також кілька публікацій на російській мові: П. Жуковича «Кардиналъ Гозій и польская церковь его времени» 1882, О. Левицького «Социніанство въ ПольшЂ и Юго-Западной Руси», 1882 (Кіевская Старина), Н. Любовича «Исторія реформаціи въ ПольшЂ. Кальвинисты и антитринитаріи», 1883, його ж «Начало католической реакціи и упадокъ реформаціи в ПольшЂ», 1890.

В радянську добу атеїстичні погляди не сприяли вивченню філософської творчості протестантів. Хоча окремі спроби наукового осягнення їх творчої спадщини, допомогли у справі систематизації та текстологічного аналізу літературного доробку періоду Реформації. Вченим радянського періоду властива заідеологізованість підходів та упередженість оцінок, в їх творах не тільки рішуче засуджувалася релігійна платформа протестантської філософії, але й заперечувалися її віросповідні засади на догоду соціально-політичним запитам доби.

В кінці ХХ століття історико-філософська наука значно просунулась у вивченні української протестантської філософської думки: було встановлено ряд особливостей її функціонування, віднайдено, описано і вивчено чимало філософських ідей, творів, постатей, що стало поштовхом для концептуального осмислення раннього протестантизму. Зокрема більшість дослідників – Т. Закидальський, І. Огородник, М. Попович, І. Шевченко та інші, доходять висновків про наявність значних впливів гуманізму та Реформації на українську філософію, пропонуючи однак різні моделі функціонування філософської думки, зокрема авторські колективи на чолі з В. Нічик та М. Кашубою наголошують на взаємному обміні та власному розвиткові ідей, тоді як В. Горський – на їх запозиченні та поширенні. Ці дослідження стимулювали історико-філософську розробку теоретичних проблем аналізу протестантизму, зокрема культурологічних, світоглядних та інституційних аспектів історико-філософського дослідження.

Детальний опис життя та творчості полемістів подає М.С.Возняк, висвітлюючи роль його представників у розвитку українського народу, та показуючи деякі реформаційні впливи на їх творчість. Значний поступ у дослідженні впливу реформатів на творчість полемістів належить П.К.Яременкові, який зробив першу спробу всебічного аналізу таких творів, як “Пересторога”, “Апокрисис”, творів М.Смотрицького та інших. Розглядаючи питання ідейно-релігійної боротьби того часу, дослідник зробив наголос на літературно-естетичній цінності полемічних творів, простежив спорідненість ідейних позицій полемістів з європейським рухом Відродження і Реформації.

В дослідженні реформаційних впливів особливе значення посідають сучасні філософські дослідження, які безпосередньо чи опосередковано стосуються теми магістерської роботи. Серед них ґрунтовні праці П.К.Загайка “Українські письменники-полемісти кінця ХVІ – поч. ХVІІ ст. в боротьбі проти Ватікану і унії”, М.В.Кашуби “З історії боротьби проти унії ХVІІ-ХVІІІ ст.”, монографія “Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ- поч. ХVІІ ст.)” авторів В.М.Нічик, В.Д.Литвинова, Я.М.Стратій, С.А.Падокшина.

Значний внесок щодо оцінки визначальних явищ українського протестантизму, з погляду розуміння гуманістичного характеру українського протестантизму (С. Кримський, А. Макаров, Д.Наливайко, Л.Ушкалов, Л. Довга), але вони звертаються лише до окремих явищ та рис українського протестантизму.

Зв’язок протестантизму, релігії та філософії розглядається в роботах В. Горського, І. Захари, А. Колодного, І. Паславського, С. Плохія, О. Сагана, М. Ткачук, Н. Яковенко та інших сучасних українських дослідників, які намагаються подолати панівне в радянський час зведення творчості та діяльності церковних інтелектуалів до суто політичних чи наукових чинників. Аналіз філософії та релігії заторкує ключові проблеми концептуального бачення протестантизму України XVI –XVII століть.

В даному підрозділі проаналізовано науковий доробок по проблемі історіографії досліджень філософської думки протестантизму та її впливів в Україні. Показано основні досягнення і тенденції в аналізі теми, з’ясована степінь вивчення окремих аспектів проблеми і вияснено малодосліджувані питання. Висвітлено стан наукового опрацювання теми, в контексті якої проаналізовано значний доробок вчених різних галузей знань та богословів.

Аналізуючи концептуальне бачення протестантизму України XVI – XVII ст. в історико-філософському українознавстві, ми простежуємо загальні підходи до розв’язання ключових проблем концептуального бачення протестантизму, що постають в історико- філософських дослідженнях Але незважаючи на чисельні наукові дослідження, в яких вивчались філософська думка в Україні в цей період, досі ще не має праці, в якій розкривалися б усі сторони впливу протестантської освіти і філософської думки на українське суспільство. Не розкрито величезний внесок протестантизму на освітню та догматично – організаційну діяльність Православної Церкви.