Філософсько – освітні аспекти діяльності протестантських конфесій

В дослідженні розвитку філософії даного періоду увагу приділяють, як правило Києво- Могилянській та Острожській академіям, часто лишаючи поза увагою діяльність протестантських діячів та навчальних закладів. Тому проаналізуємо участь реформаційних конфесій України в філософсько – етичній та освітній діяльності, оскільки протестантизм відіграв велику роль в становленні освітнього процесу в Україні. Протестантська місія в Україні найбільш повно виявилася у шкільництві, філософсько- літературній та перекладацькій діяльності. В усіх протестантських течіях України існувала розгалужена мережа шкіл, але перше місце в сфері освіти та філософії посідали кальвіністи і социніани.

Гуманістичні школи - новий тип освітніх закладів, що з другої половини XVI ст. почали множитися серед протестантів і католиків Речі Посполитої. Поняттям "гуманістична школа" традиційно позначають протестантські гімназії та єзуїтські колегіуми, в яких організаційно унормувалася всеєвропейська програма освіченого благочестя (pietas litterata). Такий освітній напрям був опрацьований, з одного боку, під впливом нових уявлень про необхідність спрямовано корегувати дитячу психіку, а з іншого — внаслідок запровадження до шкільної практики філологічних методів ранніх гуманістів[17]

Що ж до технічного боку гуманістичної освіти, то до її позитивних нововведень належить передовсім упорядкування циклів навчальних дисциплін. Впродовж шести - семирічного навчання у школах середнього рівня, якими були протестантські гімназії та єзуїтські колегіуми, учні проходили через три послідовні щаблі шкільної премудрості: клас граматики, розтягнутий на 3 - 4 роки, однорічний клас поетики і завершальний дворічний - риторики. Граматика, своєю чергою, поділялася на нижчу (infima), середню (media) та вищу (superiora), що відповідало щаблям вивчення фонетики, морфології і синтаксису латинської мови, а риторика складалася з двох відділів - теоретичного (на підставі античних взірців) і прикладного, тобто вже власних ораторських спроб учнів. Тут же, в класі риторики, за наявності відповідних професорів, могли викладатися початки філософії та базові теологічні постулати. При вивченні останніх (як і в елементарній катехізації) програми єзуїтів та протестантів, зрозуміло, не збігалися.

Відрізнялися їхні школи й за формами організаційного підпорядкування. Єзуїтські колегії як ланка у чіткій структурі ордену були підпорядковані централізованому керівництву, а з 1600 р. — і єдиному статуту, працюючи за однаковими програмами і підручниками. Характерно, що єзуїтська шкільна практика приділяла набагато менше уваги, ніж у протестантів, богословській лектурі, шукаючи шляхів до виховання католицької побожності в емоційній сфері — через залучення учнів до яскравих церковних процесій, юнацьких релігійних братств і театралізованих вистав (звідки бере початок так звана шкільна драма).

На противагу сказаному протестантське шкільництво було децентралізованим. Визначений на черговому синоді тієї чи іншої конфесії загальний план навчання реалізувався під контролем обраних громадою сеньйорів, тобто духовних і світських опікунів конкретної школи, які мусили наглядати за поведінкою учителів та учнів і піклуватися про матеріальні потреби навчального закладу (саме така практика, як вказувалося вище, поширилася і в братських школах України). Як щойно згадувалося, пропагандистсько-конфесійна спрямованість протестантського шкільництва була виразнішою, ніж у школах єзуїтів, зокрема найважливішим предметом вважалися основи християнського віровчення, регулярно опрацьовувалися вибрані місця зі Св. Письма, велика увага приділялася щоденному колективному співанню псалмів тощо.

На землях Речі Посполитої гуманістична школа як новий тип шкільництва, стисло схарактеризований вище, вперше з’являється 1550 р. у формі кальвіністського навчального закладу гімназійного рівня в Пінчові (Польща). Школа була організована за взірцем Лозаннської гімназії, а її першим ректором став теолог з Женеви Петро Статоріюс, член комісії для підготовки до видання польськомовної Берестейської Біблії (вийшла друком 1563 р.), автор першої граматики польської мови (1568). Впродовж другої пол XVI ст. на території Речі Посполитої - у Польщі, Пруссії, Лівонії, Литві виникає близько 20 кальвіністських та лютеранських навчальних закладів[18], серед яких найпомітнішими були заснована 1568 р. школа під опікою Радзивілів у Вільнюсі, Ризька Домська гімназія та гімназії академічного типу в Гданську й Торуні, де студіювали філософію, теологію і право. Не залишилися осторонь цього руху й українські землі.

Протестантська проповідь оновлення релігійного життя через спрощення обрядовості та примат особистої віри над церковними інституціями найраніше знайшла відгук на західних околицях України, в Галичині. Так, уже з середини XVI ст. кальвіністські віяння знаходять тут таких потужних покровителів, як місцеві магнати Мацей і Миколай Стадницькі, Єжи Язловецький та Ян Тарновський, перемишльський каштелян Станіслав Дрогойовський (православний за народженням), руський воєвода Миколай Сенявський та ін. На запрошення Стадницьких пастором у їхньому м. Дубецьку на р. Сян (західна частина Руського воєводства) протягом 1561 - 1570 рр. стає один з визначних теологів-проповідників, вихрещений єврей з Мантуї Франческо Станкаро, котрий відіграв центральну роль у становленні доктрини антитринітаріїв.

Тут же з 1559 р. почала діяти перша на території України кальвіністська школа гуманістичного типу, де лише в період до 1562 р. навчалося близько 300 юнаків з Перемишльської і Сяноцької земель Руського воєводства (школа, ймовірно, припинила своє існування у 1580-х рр., разом з ліквідацією церковної громади). Серед інших кальвіністських закладів, які в учбових програмах орієнтувалися на гімназійний рівень, належить згадати також школу в м. Панівцях на Західному Поділлі, що проіснувала під протекторатом Яна Потоцького з 1590 р. до 1611 р. Як і в Дубецьку, тут, окрім предметів гуманістичного triviumy, викладалися елементи філософії і теології, а з 1608 р. при школі діяла друкарня [19].

З кінця XVI - початку XVII ст. помітним осередком реформаційних бродінь стає Волинь, дещо пізніше - й Західна Київщина. Найміцніші позиції тут утримувала социніанська течія протестантизму, яка надавала особливого значення освіті як засобу розумового і морального самовдосконалення - головного в очах социніан, або польських братів, шляху до подолання гріховності людської натури. Відтак скрізь, де виникали социніанські громади, створювалися й школи, загальне число яких, імовірно, перевищувало кілька десятків. У зв’язку з тим, що згадані реформаційні осередки, в тому числі социніанські, проіснували недовго - лише до середини XVII ст., і ліквідовувались, як правило, за ініціативою (а не раз і прямою участю) агресивних опонентів - католиків, архівної спадщини заснованих протестантами шкіл не збереглося. На підставі опосередкованих згадок можна припускати, що рівня trivium’y вони досягали рідко. Гіпотетично такими могли час від часу за наявності відповідних викладацьких кадрів виступати кальвіністські школи у Крилові (фіксується між 1593 - 1612 рр.) і Берестечку (між 1585 і початком 1640-х рр.), а також социніанські школи - на Волині в містечках Бабині (між 1633 - 1649 рр.), Березьку (1638 - 1644), Киселині (1614 - 1638) та Гощі (1600 - 1639), на Київщині в Черняхові (друга чверть XVII ст.).

Матеріальне забезпечення, а відтак і освітньо-викладацький рівень згаданих навчальних закладів залежали від покровителів-магнатів. Саме їхнім коштом оплачувалася запрошена звіддалік професура, а школа та учнівські конвікти (гуртожитки, або бурси) розміщувалися в наданих чи спеціально збудованих магнатом приміщеннях. Вище згадувалося про роль Стадницьких і Потоцьких у функціонуванні Дубецької та Панівецької шкіл; Крилівський освітній заклад існував завдяки Остророгам; школу в Берестечку утримували власники цього містечка князі Пронські, а волинськими та київськими социніанськими училищами опікувалася пов’язана між собою родинними стосунками група впливового українського панства — Чапличі, Сенюти-Ляховецькі, Гойські, Немиричі. Під протекцією цих же людей знаходили притулок на віддалених "українних" землях переслідувані теологи і проповідники антитринітаріїв, як, наприклад, брати Стоїнські - у маєтках Юрія Немирича, одного з найвпливовіших покровителів української Реформації [20].

За вимушеною міграцією простувало, як правило, і піднесення рівня школи в місцевості, де осідав утікач-інтелектуал. Саме в такий спосіб спалахнула і найяскравіша зірка протестантського шкільництва в Україні — социніанська академія в містечку Киселині (нині с. Кисилин Локачинського р-ну Волинської обл.).

Передтечею Киселинської академії був знаменитий центр антитринітаризму в польському містечку Ракові неподалік Сандомира, започаткований локаційним привілеєм магната Яна Сєненського 1567 р., який гарантував мешканцям свободу віровизнання. Навернення до громади польських братів (социніан) чергового власника Ракова, Якуба Сєненського, перетворило мале містечко на головний осередок прибічників радикальнопротестантської течії: між 1600 - 1638 рр. тут відбулося 44 синоди, на які збиралися вірні з усієї Польщі, України, Сілезії, Білорусі, Литви. Завдяки перебуванню в місті видатних теологів того часу (як творець социніанської доктрини, тосканський аристократ Фавсто Соціні (Социн), Валентин Шмальц із Саксонії, Йоахим Стеґманн з Бранденбурга, Йоган Крелль з Франконії, поляки Йонас Шліхтинґ, Анджей Вишоватий, Самуель Пшипковський та ін.), у Ракові панувала атмосфера пожвавленого інтелектуального життя, діяла одна з перших на теренах Речі Посполитої публічних бібліотек, а з 1600 p. - і друкарня, яка за недовгий час свого існування (її було закрито 1638 р.) видала понад 200 позицій полемічної й теологічної літератури. Починаючи з 1602 р. змінила статус і Раківська школа антитринітаріїв, перетворившись на головний центр підготовки віровчителів і проповідників доктрини Социна. Рівень студій у ній був зорієнтований на гімназії академічного типу - як у Гданську, Торуні, Лозанні та ін., тобто передбачав, окрім класів поетики й риторики, ще один вищий клас, у якому поєднувалися виклади філософії і теології. Характерно, що в матеріальному забезпеченні Раківської академії брали участь і громади антитринітаріїв Волині[21], отже — звідтіля мусили регулярно посилати молодь на навчання до Ракова.

В 1638 р., за вироком сенату Речі Посполитої школу й друкарню було закрито, а професорів скарано на вигнання за межі держави. Проте останні разом зі своїми учнями знайшли нових покровителів: частина в Люславицях на терені Польщі, а більшість - в Україні, на Волині, у містечку Киселині, що належало Юрієві Чапличеві, який до 1658 р. зумів опиратися грізним судовим вирокам, аж доки за рішенням трибуналу социніанські школи не були ліквідовані раз і назавжди. З фрагментарних згадок про діяльність Киселинського навчального осередку можна припускати, що він зберігав раківський академічний рівень; дійшло до нашого часу і кілька імен ректорів та магістрів школи, кожний з яких залишив свій слід в історії Реформації: Євстафій Гізель (Кисіль), Теодор Симонід, Петро Стеґман, Людвіг Голлайсен, Якуб Гриневич-Гижановський, Матис Твердохліб та ін.

Школи створю­валися майже при кожній громаді, тому назвати всі неможливо. А. Венгерський, наприклад, згадує лише про головні з них, і його список налічує близько сорока назв. Це, здебільшого, школи початкові або середні, дво-трикласні: у них навчали граматиці, риториці, діалектиці, арифме­тиці, геометрії, астрономії й музиці (так звані сім вільних наук). Звернімо увагу, насамперед, на школи вищого ступеня-п'ятикласні. В них, окрім згаданих предметів, викладали теологію, філософію, право, етику та інші предмети.

Безпосередньо в українських землях існувало багато кальві­ністських закладів. Найперший з них - школа у Ланцуті, відкрита ще у 1550 р. (за 26 років до Острозької академії). Заснував її володар містечка Христофор Пілецький, який належав до піонерів протестантського руху в Галичині. Спочат­ку заклад був двокласний, та з 1578 р., при синові воло­даря Станіславі, набуває вищого рівня. Заклад діяв до 1629 р., коли містечко перейшло у володіння католика С.Любомирецького [14, 121].

У Панівцях, на Поділлі, у містечку брацлавського воєводи Яна Потоцького 1590 р. засновано кальвіністську школу (відома ще як академія), що проіснувала до 1611 р. «У цьому навчаль­ному закладі рівень викладання був настільки високий, що його інколи називали академією, тобто школою вищого типу, оскільки там вивчали не лише "сім вільних наук", що становило основу середньої освіти, а й викладали філософію і теологію» [14, 344]. В ній існувала своєрідна спеціалізація: учні, які готували себе до церковної служби, після катехітичного класу переходили у теологічний; хто прагнув продовжувати освіту за кордоном, навчався у класах філософії та права.

Добре відома кальвіністська школа в Дубецьку в Галичині, утворе­на в 1546 р. при підтримці могутнього магната Ста­ніслава Стадницького, яка в 1559-1562 рр. стала одним із найзначніших освітніх центрів у Руському воєводстві. У цьому навчаль­ному закладі здобували освіту близько 300 юнаків. Керува­ли школою Григорій Оршак та Франческо Станкаро. Серед випускників дубецької школи був відомий філософ-арістотеліст уродженець Львова Христофор Пшехадка (на прізвисько Парипатетик) [14, 344].

До значних кальвіністських шкіл в Україні належали школи в Коцьку, Белжицях, Хмельнику, Крилові та Влодаві, які були організовані на зразок гімназій лозанського типу (чотирикласні), штурмівського (п'ятикласні) або меланхтонівського (трикласні) [14, 344].

Очевидний здобуток навчальних програм кальвіністських шкіл - тема­тична багатоманітність. Вагоме місце у програмах належало філософії, історії, риториці, поетиці,. В реформатських закладах викладали і натурфілософію, що було важливою прикметою Нового часу, коли великі географічні та наукові відкриття вимагали від людини технічних і природ­ничих знань. Учні вивчали латинську, польську, грецьку, єврейську і рідну мову. В школах звучала «удосконалена народна мова, якою учні складали пісні, невеличкі гімни, сатиричні твори, розігрували театральні діалоги».[21, 182]. Протестантська школа прагнула йти в ногу з часом.

Унітарії в Речі Посполитій мали багато шкіл, гімназій та академій і завдяки цьому мали значний вплив на молодь. Завдяки великій участі українців в унітарному русі, та позитивному ставленні до української культури вони сприяли виробленню ідеології цього руху, яка увібрала в себе ук­раїнські національні елементи культури. Тому вони перекладали біблійні книги і видавали багато творів українською мовою.

Соцініанські школи в Україні були не менш численними, ніж кальвініст­ські і також мали високий науковий рівень. За словами К.Харламповича, «із 150 соцініанських польсько-руських громад рідко яка не мала своєї школи і рідко яка не була керована освіченішими пасторами, котрі пройшли закор­донні університети» [32, 162]. До соцініанських шкіл охоче йшли українці; це були школи в Дубні, Хмельнику та ін [27, 396]. На думку А.Савича, навіть ті школи, що «були у Польщі, правили за освітнє вогнище й для руської молоді; отакі, на­приклад, як Любартівська школа, що її заснував люблінський воєвода Мико­ла Фірлей, і Люблінська школа, де навчалося багато української молоді» [28, 57].

Центром соцініанської освіти був відроджений на по­ч. XVII ст. Раків. З 1600 по 1638 р. тут діяла гімназія та академія, що мала авторитет не лише в Речі Посполитій, а й за її межами [14, 348]. Це була найвідоміша социніанська школа, яка мала вищий ступінь. Рівень навчання був таким високим (про­тягом 36 років тут працювало 18 ректорів), що це дало підстави називати академію, «Сарматськими Афінами». За традицією, перше місце тут посідали гуманітарні дисципліни. Латинську мову вчили за підручником вченого Матуріна Кордьєра і книгами Яна Амоса Коменського, польську- за граматикою Петра Статоріуса-Стоїнського.

Го­ловну увагу приділяли не стільки її граматичним тонкощам, скільки практичному вживанню, читанню, письму, живій мові [25, 106], вмінню користуватися нею у буденному і суспільному бутті. Загалом, програма Раківської шко­ли була спрямована не на схоластичне оволодіння учнів певною сумою знань, а на виховання майбутніх діячів громадського життя, носіїв передових західноєвропейських культурних традицій. Це, в свою чергу, вимагало широкої обізнаності учнів з філософією та етикою. Вивчення цих предметів було зумовлене особливостями самого социніанства, яке переносило центр теологічних проблем у філософсько - етич­ну площину [14, 130]. Отже, філософський модус творчої спадщини реформатів безпосереднім чином пов'язаний з етноментальною проблематикою, в контексті якої орієнтація протестантів на ідеали раннього християнства, спричинили їх особливу педагогіку з виразною проекцією на гармонійний розвиток людини.

Кількість учнів у Ракові сяга­ла у деякі роки тисячі осіб. Значний відсоток становили українці й вихідці з України. У школі навчались діти Чапличів- Шпановських, Немиричів, Любенецьких, Войнаровських, Гойських, Арцішевських, Суходольських та ін [14, 130].

Після закриття Раківського центру значна частина социніанських лідерів переїхала на Волинь, де їм велику допомо­гу надали шляхтичі Юрій, Андрій, та Олександр Чапличі. «Головним осередком социніанського руху на Волині стало містечко Киселин, в якому з 1614 р. працювала школа, в якій навчала­ся молодь різних станів. Завдяки педаго­гам Матвію Твердохлібу та Якову Гриневичу-Гіжановському (Яну Трембицькому) вона після ліквідації Раківського центру перетворилася на вищий навчальний заклад» [14, 149]. В социніанській школі у Берізку, під ректоруванням Лу­ки Рупневського було відкрито філософське відділення Раківської ака­демії [23, 48].

Важливою прикметою протестантських шкіл, що у XVI ст. відріз­няла їх від багатьох навчальних закладів, була та, що їхні школи створювались не лише як релігійні за­клади, а спрямовувались, передусім, на виховання широко освіченої, ерудованої людини, готової для участі у суспільному і культурному житті. Тому у протестантських школах навчали також історії, географії, космографії, природознавства [27, 397]. За словами В.Біднова, «знання, що давали... протестантські школи, були значно вищі тих, що виносила молодь з православ­них шкіл, і більше відповідали практичним потребам держави, а тому молоді люди, особливо з вищих верств, охоче йшли до тих шкіл, щоб підготуватися до заміщення адміністратив­них, судових та інших посад» [3, 49].

Завдяки високому освітньому рівню протестантських шкіл в Україні XVI - початку XVII ст. формуються світо­глядні засади, що базуються на філософських поглядах Аристотеля. Вони були покладені в основу методики викладання логіки, діалектики, фізики, метафізики та естетики. Цей напрямок був поширений в усій Європі. Звичайним явищем вважалося вивчення творів античних та середньовічних філософів [4, 87].

Оцінка ролі протестантських шкіл у формуванні освіти нового часу в Україні досі була, як правило, дуже стриманою, початок чому поклали ще студії О. Левицького та скептицизм М. Грушевського, який головний акцент ставив на елітарності ("великопанськості") реформаційного бродіння, котре, за його висловом, було тільки "одним з проявів піддання української суспільності, українських панів новій польській культурі, яка дає себе знати в останній чверті XVI в., а не самостійний прояв еволюції української суспільності"[22].

Сучасна наукова думка вбачає, проте, в українській Реформації ширший світоглядний контекст, вважаючи її одним з перших поштовхів до принципового оновлення української філософії, розвороту її, як висловлювався Д.Чижевський, обличчям на Захід. І в цьому, поза сумнівом, головну роль відіграло протестантське шкільництво, яке вперше в Україні запровадило освітній стандарт європейської гуманістичної школи: за влучним висловом відомого дослідника культурологічного тла цього процесу Амбруаза Жобера, "русини, які нічого не знали про гуманізм еразмівський, відкрили гуманізм завдяки протестантам".

Отже, протестантські школи в українських землях зіграли дуже важливу роль. Поширюючи ідеї реформації, вони сприяли утвердженню раціоналістичного підходу до пізнання світу, формували у вихованців, любов до рідної мови, до історії свого народу, допомагали розвиткові української культури та філософії.

В умовах відродження національної філософії визріла об’єктивна потреба в ґрунтовному дослідженні творчої спадщини протестантських письменників і використання його результатів для подальшого розвитку філософської науки. Дослідження в даному підрозділі допоможе краще пізнати минуле, збагнути сучасне й відродити в Україні автентичну філософську думку, забезпечити єдність, наступність і спадкоємність поколінь. Тому проаналізувавши формуванням етично- моральних засад життя суспільства в XVI – XVII ст. ми розглянемо їх взаємозв’язок з змінами в культурно - освітньому та релігійному житті.