Реформація — це поглиблення духовного життя, перенесення ваги із зовнішнього контролю офіційної церкви на контроль внутрішній. Протестантизм можна розглядати і як реакцію на «безмірність», «відв'язаність» (в тому числі й від моральних норм) особи епохи Відродження. Очевидно, цим зумовлена така жорсткість моральних норм у протестантів. Німецький мислитель Макс Вебер вважав, що протестантизм відіграв вирішальну роль у становленні капіталізму, оскільки творець німецької реформації Мартін Лютер (1483-1546) проголосив працю богоугодною справою та осудив неробство, наголошуючи, що в праці людина подібна до творця всього сущого. [16] Протестантизм засудив пияцтво і розпусту, через які розтринькувались здобутки праці, добробут людини визнав свідченням її богоугодної поведінки. Бідність стала вадою (якщо ти бідний, то ведеш небогоугодне життя), багатство вважалося чеснотою.
Розкриваючи зміст філософії протестантизму, необхідно врахувати різні підходи до її розуміння та задіяти лінґвістичні, історичні, загально філософські й ідеологічні конотації цього поняття. В протестантизмі філософія є складовою етики та теології. Виступаючи частиною християнської етики, філософія є невід’ємною складовою релігійної культури протестантизму. В більшості випадків протестантська філософія визначається, як найбільш загальне поняття, що охоплює всі характерні прояви певної філософської цілісності. Таке розуміння зображує протестантську філософію як ідею, яка акумулює соціальний, інтелектуальний та релігійний світогляд. Філософські концепції Реформації просліджуються в доктринальних положеннях протестантизму.
Протестантська філософія заснована на вченні М. Лютера, Ж. Кальвіна і ін. Лютер протиставив умоглядній філософії й теології, спрямованій на пізнання сутності Бога і його атрибутів, теологію, предметом якої є порятунок грішника. Реформатори відмовлялися від раціональних доказів буття Бога в ім'я вчення про божественне одкровення. У своєму вченні про подвійність людського буття М. Лютер, Ж. Кальвін і інші реформатори розвили важливу в християнській філософії й теології тему гріха як відчуження людини від Бога й розкривали особистісні й соціальні аспекти цього відчуження.
