ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ 2 страница

При виборі й підготовці укриттів для захисту від радіоактивних речовин слід враховувати захисні властивості будівельних матеріа­лів та окремих конструкцій.

Здатність будівельного матеріалу ослаблювати потік радіоактив­них випромінювань характеризується щільністю і товщиною шару половинного ослаблення матеріалу, тобто певної товщини шару ма­теріалу, при проходженні через який інтенсивність радіоактивних випромінювань зменшується у два рази. Величина шару половинно­го ослаблення різних будівельних матеріалів наведена в табл. 106.

За шаром половинного ослаблення матеріалу можна визначити коефіцієнт ослаблення для будь-якої товщини, знаючи, що потік ра­діоактивних випромінювань буде зменшено вдвічі стільки разів, скільки шарів половинного ослаблення є в товщі матеріалу. Напри­клад, стіна будинку із саманної цегли має товщину 28 см, з табл. 106 відомо, що товщина шару половинного ослаблення саману дорівнює 14 см. Отже, будинок ослаблюватиме потік радіоактивних випромі­нювань у чотири рази, тобто люди в такому приміщенні одержать дозу опромінення, зменшену в чотири рази.

Коли стіни укриття складаються з кількох шарів різних матеріа­лів, то спочатку розраховують коефіцієнти ослаблення для кожно­го шару матеріалу, а потім складають їх і одержують величину су­марного коефіцієнта ослаблення укриття. Наприклад, погріб має де­рев'яне перекриття з міцних порід дерева товщиною ЗО см і засипа­ний шаром глини 55 см. Отже, коефіцієнт ослаблення дерев'яного перекриття становитиме 2, а глиняного шару — 10. Сумарний ко-

 

 

 

Таблиця 106. Шар половинного ослаблення радіації різних матеріалів,d, см

 

 

 

Матеріал	Густина п, г/см3	Товщина шару, см
у-випромі- нювання проникаючої радіації	у-випроміню-вання радіо­активного забруднення	нейтронів
Залізо, сталь Свинець Скло Вапняк Цегла звичайна Кладка цегляна Цегла саманна Ґрунт Мерзлий ґрунт Глина утрамбована Бетон Кладка бутова Склопластик Поліетилен Лід Дерево (залежно від породи)	7,8 11,3 1,4 2,7 1,6 1,5 1,5 1,6 1,2-1,5 2,06 2,3 2,4 1,7 0,95 0,9 0,7	8,5 14,4 15 14,4 11 10 9,6 12,0 24,0 26	1,8 1,3—1,8 7,7 13 8,7 14 8,1 10—12 6,3 5,6 5,4 8,0 14,0 14,5 20—40	11,5 12 9,1 10,0 12,0 12,0 4,0 2,7 3,0 9,7

Примітка. Для інших матеріалів, яких немає в табл., товщина шару половинного ослаблення розраховується як відношення товщини шару половинного ослаблення води до густини матеріалу.

ефіцієнт ослаблення у-випромінювання радіоактивного забруднення погреба дорівнюватиме 10 + 2 = 12.

Оцінюючи захисні властивості будинків та укриттів, слід зверну­ти увагу на ті частини, де можливе проникнення радіоактивного пилу, небезпечних хімічних речовин. Такими місцями в будинках є вікна, двері, вентиляційні отвори і продухи в цоколі будинку, пічні труби, димарі, топкові отвори. Небезпечним є потрапляння радіоак­тивного пилу на горища, бо це збільшить дозу опромінення людей, які перебувають у будинку.

У селі більшість будинків придатна для захисту людей від радіо­активного пилу. Крім цього, у сільській місцевості є багато заглиб­лених у землю підвалів, погребів, овочесховищ та інших споруд.

Оцінивши захисні властивості наявних приміщень і виходячи з конкретної обстановки та реальної потреби в кожному окремому випадку, можна розраховувати і завчасно підготувати необхідну кількість укриттів, для захисту людей в умовах сильного забруднен­ня місцевості радіоактивними речовинами.

Готуючи приміщення для укриття від радіоактивних речовин, тре­ба виконати дві основні вимоги: по-перше, вжити заходів проти по-

 

 

трапляння радіоактивного пилу в приміщення і, по-друге, посилити захист населення, збільшити обсяг робіт для пристосування укриттів, а також враховувати потреби і наявність необхідних матеріалів.

Для запобігання проникнення радіоактивного пилу і небезпеч­них хімічних речовин в укриття потрібно виконати найпростішу герметизацію приміщень, усуваючи всі нещільності, місця слабкої герметизації. З цією метою в дерев'яних будинках проконопачують і замазують глиною тріщини. Великі щілини забивають рейками. Щілини у стінах замазують шпаклівкою або штукатурним розчи­ном. Особливу увагу звернути на герметизацію дверей і вікон.

Димарі, пічні отвори, дверцята топок, піддувал, тріщини і продухи в цоколі — всі ці місця треба зробити непроникними для радіоак­тивних і хімічних речовин.

Необхідно мати запас скла, фанери, толю або поліетиленової плівки для швидкого закривання вікон; дверей та інших отворів. Перекриття можна підсилити шаром піску, шлаку або просто зем­лею товщиною до 20 см.

Якщо можливо, обладнати один припливний і один витяжний короби у підвалах, погребах та інших підземних спорудах. Для за­безпечення тяги витяжний короб має бути встановлений на 1,5—2 м вище припливного. У будинках замість витяжного короба можна використовувати димоходи, в інших будівлях капітального типу — існуючі вентиляційні канали. У припливний короб або щілину слід закласти фільтр із мішковини, солом'яної січки, марлі.

Для обладнання під протирадіаційне укриття погреба необхідно посилити його перекриття, потім на перекриття насипати шар ґрун­ту 60—70 см, щільно підігнати кришку люка і зробити вентиляцій­ний короб.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих (ліс, камінь, саман, очерет) будівельних матеріалів (рис. 36) або промислових збірних залізобетонних елементів, цегли, прокату, труб, арматури (рис. 37). Для будівництва ПРУ копають котлован, зводять стіни і перекриття. Проміжки між стінами котловану і спо­руди засипають ґрунтом, який через кожних 20—30 см трамбують. Потім ґрунт насипають у місці прилягання перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям обладнують гідроізо­ляцію з руберойду, толю, поліетиленової плівки або глини товщиною 10 см. Глину зволожують, перемішують як тісто і укладають випук­лим шаром. На гідроізоляцію насипають шар ґрунту 60—70 см.

Під кутом 90° до основного приміщення обладнують вхід у ви­гляді герметичного тамбура, місця стикування рам тамбура до стін

 

 

 

Рис. 37. Протирадіаційне укриття з перекриттям із залізобетонних плит:

1 — вхід; 2 — витяжна шахта; 3 — перекриття; 4 — обсипка ґрунтом; 5 — припливна шахта; 6 — завіса при вході

проконопачують ганчір'ям, клоччям або мохом. На вхід у тамбур і вихід із нього навішують завісу з щільного матеріалу. При вході замість завіси можуть бути щільні двері.

Внутрішнє обладнання протирадіаційного укриття, призначеного для укриття людей, аналогічне обладнанню приміщень сховища (табл. 107).

Найпростішим укриттям для захисту населення є щілини і зем­лянки, які певною мірою захищають від ударної хвилі, світлового випромінювання, радіаційного ураження. Для будівництва щілин і землянок вибирають сухі підвищені місця.

 

 

 

Таблиця 107. Об'ємно-планувальні норми при будівництві ПРУ

 

Показник	Норма
Площа на одну людину, м Об'єм на одну людину, м Мінімальна висота (від рівня підлоги до виступаючих конструкцій стелі), м Місць для сидіння (від загальної кількості місць), % Місць для лежання (від загальної кількості місць), %	0,5 1,5 1,9 80 20

Щілину роблять глибиною близько 2 м (рис. 38). Стіни щілини укріплюють дошками, жердинами, хмизом, очеретяними фашинами або іншим підручним матеріалом. Входи в щілини роблять схід­часті, під прямим кутом до осі щілини, і закривають дверима. Пере­криття щілини роблять з накату колод, потім шар глини товщиною 10—15 см, який захищає щілину від потрапляння дощових вод, і шар ґрунту 20—40 см. Зверху все це вкривають дерном. Поверх­неві води відводять у бік щілини по стічних канавках. Якщо мож­ливо, щілини можна будувати також зі збірних залізобетонних кон­струкцій.

Рис. 38. Перекрита щілина

Надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для тривалого перебування людей. Будують землянку так само, як і щіли­ну, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання. Ши­рина землянки 2—2,5 м.

 

 

 

4.2.7. Евакуаційні заходи

У містах та інших населених пунктах, де є об'єкти підвищеної безпеки, при неповному забезпеченні захисними спорудами основ­ним способом захисту населення є евакуація і розміщення його в зонах, безпечних для проживання людей і тварин.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунк­тах, що знаходяться у районах можливого катастрофічного затоп­лення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного уражен­ня, стихійного лиха, аварій і катастроф.

Враховуючи обстановку, що склалась на час надзвичайної ситуа­ції, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населен­ня тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок: мож­ливого небезпечного радіоактивного забруднення територій (при за­грозі життю і здоров'ю людей); виникнення загрози катастрофічно­го затоплення.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації.

Евакуаційні заходи здійснюються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

При проведенні часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та обслуговуванні населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихо­вателями, студенти, пенсіонери та інваліди, які перебувають у будин­ках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

Евакуація населення планується на випадок: аварії на атомній електростанції з можливим радіоактивним забрудненням території; усіх видів аварії з викидом сильнодіючих ядучих речовин, загрози катастрофічного затоплення місцевості, лісових торфових пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками. У воєнний час — від уражаючих факторів зброї масового ураження, звичайної зброї.

Щоб організовано провести евакуацію, не допустити паніки і заги­белі людей необхідно: завчасно планувати евакуацію населення; ви­значити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон; організувати оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації; організувати управління евакуацією, турбува-

 

 

тись про життєзабезпечення в місцях розміщення евакуйованого на­селення; організувати навчання дітям під час проведення евакуації.

Евакуація — це упорядковане виведення чи вивезення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації — забезпечення безпеки кож­ної людини і всіх. Евакуації підлягають цінності, документація та архівні матеріали.

Масштаби евакуації залежать від величини поширення уражен­ня чи загрози надзвичайної ситуації. Успішність проведення евакуації залежить від підготовленості керівництва об'єктів, населених пунктів, адміністративних територій, керівників держави, населення, сил і засобів.

Розрізняють такі види евакуації:

а) загальна евакуація — будівля або населений пункт звільня­
ються повністю;

б) часткова евакуація — звільняється частина приміщення, на­
селеного пункту чи адміністративного району; при частковій евакуа­
ції необхідно обмежити господарсько-виробничу діяльність і збіль­
шити шанси на врятування; така евакуація в будь-яку мить може
перерости в загальну евакуацію;

в) негайна евакуація є терміновим заходом, якщо надзвичайна подія
(пожежа, вибух, аварія та ін.) уже виникла або може виникнути в
обмежений відрізок часу; кожний з названих видів евакуації під впли­
вом обстановки, що змінюється, може перерости в негайну евакуацію;

г) тимчасова евакуація — проводиться при порівняно невеликій,
тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на відда­
ленні та ін.).

Евакуація населення з небезпечних районів і зон (крім зон ка­рантину) проводиться у разі загрози життю та здоров'ю людей. Евакуа­ції підлягає все населення району, якому загрожує небезпека. Ева-козаходи можуть мати масовий характер і здійснюватись у стислі строки із залученням всіх видів транспорту або поступово залежно від обстановки.

Приводом для планування евакозаходів є прогнозовані рівні та дози радіації, ступені радіоактивного забруднення, концентрації або щільності хімічного зараження, які перевищують допустимі дози і можуть призвести до довгострокових або непоправних наслідків для життя і здоров'я людей.

Підставою для практичного проведення евакозаходів є фактичні показники обстановки в разі надзвичайної ситуації, рішення уряду щодо проведення евакозаходів; у невідкладних випадках рішення керівника місцевої представницької та виконавчої влади території, де сталося лихо.

 

 

 

Евакуаційні заходи передбачають завчасну розробку планів ева­куації, підготовку зон і районів розміщення для нормальної життє­діяльності евакуйованого населення; підготовку всіх видів транс­порту; створення необхідних структур і органів управління на пері­од евакуації; проведення комплексу заходів для охорони громад­ського порядку і підтримання організованості серед населення.

Практичні евакуаційні заходи здійснюються в разі: загальної аварії на атомній електростанції; всіх видів аварій зі СДЯР, наслідки яких загрожують життю і здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місце­вості; масових лісових і торфових пожеж, що загрожують населеним пунктам; катастрофічних землетрусів та інших геофізичних та гідро-метеоявищ з тяжкими наслідками; із районів бойових дій.

Евакуйовані постійно проживають у заміській зоні до особливого розпорядження.

Заміська зона — це територія, розміщена за межами можливих руйнувань у містах (рис. 39).

Рис. 39. Схема евакуації населення:

ЗЕП — збірний евакуаційний пункт; ППЕ — проміжний пункт евакуації; ПЕП — приймальний евакуаційний пункт; АМ-1 — автомобільний марш­рут; ПМ-1 — піший маршрут; ЗТ — перевезення залізничним транспортом; А — заміська зона; Б — зона евакуації; В — територія евакуації

В обстановці загрози населенню особливого значення набуває термін евакуації людей за межі небезпечних зон. За таких умов у мінімальний термін евакуацію можна провести комбінованим спо-

 

 

собом, який полягає у тому, що масове виведення населення із небез­печної зони пішки поєднується з вивезенням деяких категорій на­селення всіма видами наявного транспорту.

Транспортом вивозять рятувальні формування, робочі зміни під­приємств, які продовжують виробничу діяльність у небезпечній зоні, населення, яке не може само пересуватися. Решту населення орга­нізовано виводять пішки.

Евакуація працюючого населення і членів сімей проводиться за виробничим принципом, тобто через об'єкти народного господарства. Евакуація населення, не пов'язаного з виробництвом, проводиться за територіальним принципом — за місцем проживання, через домо­управління і житлово-експлуатаційні органи. Діти евакуюються ра­зом з батьками, але можливе вивезення їх зі школами і дитячими садками.

Проведенням евакуаційних заходів займаються органи управління цивільного захисту, керівники домоуправлінь і житлово-експлуата­ційних органів, а також міські й районні евакуаційні комісії.

Основним документом, який визначає обсяг, зміст, термін прове­дення евакуації населення, є план цивільного захисту з розділом про захист населення. На основі плану евакуації у містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях і на­вчальних закладах) створюються евакуаційні комісії, а у сільській місцевості — евакоприймальні комісії.

До обов'язків міської, районної евакуаційної комісії міста, району входять: облік населення, установ і організацій, які підлягають ева­куації; облік можливостей населених пунктів заміської зони щодо прийому і розміщення населення, установ і організацій; розподіл районів населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами, установами і організаціями; облік транспортних засобів і закріплення їх за об'єктами для перевезення людей; визна­чення складу піших колон і маршрутів їх руху; підготовка заходів матеріального, технічного та інших видів забезпечення і евакуації; визначення терміну проведення евакуації.

Рішенням начальника об'єкта створюється об'єктова евакуацій­на комісія. До її складу входять представники профспілок, відділу кадрів, начальники цехів та інших виробничих підрозділів. Очолює комісію один із заступників керівника об'єкта.

Обов'язками евакуаційної комісії є облік працюючих і членів їх сімей, які підлягають евакуації, визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх руху, вирішення питань транспортного за­безпечення, підготовка проміжних пунктів евакуації, районів евакуа-

 

 

 

 

ції, пунктів посадки і висадки; організація зв'язку і взаємодії з ра­йонною евакуаційною комісією і збірним евакуаційним пунктом, вста­новленням зв'язку з евакоприймальною комісією і приймальним евакопунктом та вирішення разом з ними питань розміщення, пра­цевлаштування, матеріального забезпечення, медичного і побутового обслуговування евакуйованого населення.

Міські евакуаційні комісії створюють збірні евакуаційні пункти (ЗЕП). Кожному ЗЕП присвоюється державний реєстраційний но­мер. Розміщуються ЗЕП у громадських будівлях — школах, будин­ках культури та ін. Пункти збирають населення, проводять реєстра­цію його, організують посадку людей на транспорт або формують піші колони і відправляють їх у заміську зону, район евакуації.

Про початок евакуації населення повідомляють на підприємствах, установах, у навчальних закладах, а також через радіотрансляційну мережу і місцеве телебачення.

Дізнавшись про початок евакуації, люди повинні негайно підго­туватися до виїзду (виходу), скласти необхідні речі, засоби індивіду­ального захисту, медикаменти, продукти, документи і гроші. У бу­динку, квартирі зняти фіранки з вікон, прибрати предмети і речови­ни, які легко спалахують.

Речі брати із собою лише необхідні: одяг, взуття, білизну. В ком­плекті одягу бажано мати плащ і спортивний костюм, взуття (гумо­ве або на гумовій основі). Обов'язково потрібно взяти теплі речі, навіть якщо евакуація проводиться влітку.

Продукти харчування (на 2—3 доби) треба брати ті, які зручно зберігати і які не потребують тривалого приготування: консерви, концентрати, сухарі та ін. Воду доцільно налити у фляжку.

Важливо не забути документи: паспорт, військовий квиток, трудо­ву книжку або пенсійне посвідчення, диплом (атестат про закінчення навчального закладу), свідоцтва про одруження і народження дітей.

Всі речі й продукти мають бути упаковані в рюкзаки, мішки, сум­ки, валізи або зв'язані у вузли. При евакуації пішки їх доцільно складати в рюкзаки і речові мішки, зручні для перенесення. При розрахунку кількості речей і продуктів харчування враховують, що людині самій доведеться їх нести (при евакуації транспортом за­гальна маса на одну дорослу людину не повинна перевищувати 50 кг). До кожного місця обов'язково кріплять бирку із зазначен­ням на ній прізвища, ім'я і по батькові, адреси постійного проживан­ня і кінцевого пункту евакуації.

Відповідно необхідно підготовити до евакуації дітей. Підбираю­чи одяг і взуття, слід враховувати їх захисні властивості та пору року. Для дітей до 3 років необхідно взяти запас необхідних про-

 

 

дуктів. Дітям дошкільного віку у внутрішню кишеню одягу, яким вони користуються, вкласти картку із зазначеними прізвищем, ім'ям і по батькові дитини, роком народження, домашньою адресою і місцем роботи батьків. Ще краще написати ці дані на клаптику білої тка­нини і підшити його з внутрішньої сторони одягу дитини, напри­клад, під коміром.

Після того, як всі необхідні речі, продукти харчування і медика­менти складені, безпосередньо перед виходом із будинку чи кварти­ри треба перевірити чи відключені газ, електроприлади, освітлення, перекриті водопровідні крани, закриті вікна і двері. В установлений час слід прибути з усім необхідним на ЗЕП.

Прибулі на збірний евакуаційний пункт реєструються, розподі­ляються за видами транспорту, ешелонами, автоколонами, а ті, що йдуть пішки, — за колонами.

Для вивезення населення використовується залізничний, авто- і водний транспорт. Використовуються не тільки пасажирські заліз­ничні потяги, судна, а й товарні вагони і напіввагони, вантажні судна, баржі і платформи, пристосовані для перевезення, вантажні автомо­білі, самоскиди, автопричепи.

Колони піших евакуйованих формують поблизу ЗЕП. Для кра­щої організації переходу формуються колони за цехами, факульте­тами (у навчальних закладах), бригадами та іншими виробничими підрозділами. Очолює колону один з керівників підрозділу.

Піші колони мають рухатися по дорогах, не зайнятих військами і евакуйованим транспортом. Для відпочинку людей передбачають привали: малий на 10—15 хв — через кожних 1—1,5 год руху, вели­кі 1—2 год на початку другої половини переходу за межами небез­печної зони.

Для надання медичної допомоги в дорозі на кожний залізничний ешелон, автоколону або пішу колону виділяється медпрацівник, пе­реважно з евакуйованих.

Для піших евакуйованих, якщо райони розміщення їх далеко, можуть організовуватися проміжні пункти евакуації (ППЕ). їх влаш­товують за межами небезпечних зон, у населених пунктах, розміще­них на евакуаційному маршруті, поблизу доріг. По можливості ева­куйовані пересаджуються на транспорт. На маршрутах піших ко­лон надається медична допомога в медпунктах населених пунктів, через які проходить маршрут, або організованих при колонах.

Чисельність піших колон від 500 до 1000 осіб. Для зручності управ­ління колоною бажано розбивати колону на групи по 50—100 осіб і на чолі групи призначити старших.

 

 

 

Особливу увагу звертають на дітей, не дозволяючи їм відлучатися під дорослих.

У дорозі люди повинні суворо дотримуватися встановлених пра-иил, дисципліни, виконувати вказівки представників управління цивільного захисту, старшого у вагоні, на судну або в автомобілі і без їх дозволу не залишати транспортні засоби.

При евакуації пішки необхідно виконувати всі команди і сигна­ли начальника колони, дотримувати вказаний темп руху і дистан­цію, бути готовими до захисту при введенні сигналів цивільного за­хисту. У дорозі необхідно надавати допомогу один одному, особливо хворим і тим, хто відстав. При поганому самопочутті потрібно звер­нутися до медичного працівника, який супроводжує колону.

Людям потрібно роз'яснити, що ці труднощі неминучі, що мири­тися з ними потрібно для збереження життя і тому обов'язок кож­ного громадянина дотримуватися встановлених правил поведінки, виконувати вимоги посадових осіб і надавати їм допомогу в прове­денні цих складних заходів.

Службою протирадіаційного і протихімічного захисту організується протирадіаційне і протихімічне забезпечення в умовах проведення евакуації та спостереження за радіаційною і хімічною обстановкою.

Евакуація в умовах радіоактивного забруднення чи зараження місцевості небезпечними хімічними речовинами проводиться закри­тим транспортом.

Вибираються найпростіші маршрути руху з найменшими рівня­ми радіації, концентраціями отруйних чи сильнодіючих ядучих ре­човин. Виходити з приміщень до прибуття транспорту небажано. Слід суворо дотримуватися режиму радіаційного захисту.

При аваріях на підприємствах хімічної промисловості евакуйо­ваних необхідно забезпечити індивідуальними засобами захисту.

Для організації прийому і розміщення евакуйованого населення, а також для забезпечення його всім необхідним створюються при­ймальні комісії і приймальні евакуаційні пункти сільських районів. Приймальні евакуаційні комісії проводять свою роботу разом зі шта­бами і службами управліннями цивільного захисту. До складу при­ймальної евакуаційної комісії села чи сільськогосподарського об'єкта входять відповідальні працівники державної адміністрації, представ­ники торгівлі, громадського харчування, освіти, медичних, побуто­вих та інших організацій.

Приймальна евакуаційна комісія району, села, об'єкта встанов­лює зв'язок з евакуаційною комісією і уточнює питання прийому і розміщення населення, графік руху ешелонів і автомобільних колон, чисельність людей.

 

 

 

Для прийому населення, що прибуває, влаштовують приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) у школах, дитячих садках, клубах та інших громадських будівлях, бажано поблизу пунктів прибуття евакуйова­ного населення. На ПЕП зустрічають евакуйованих, розподіляють за населеними пунктами, надають першу медичну допомогу, розсе­ляють людей.

Розселяють евакуйованих у будинках і квартирах місцевих жи­телів (у порядку підселення), гуртожитках, клубах, пансіонатах та інших придатних для житла приміщеннях.

Підвали, погреби необхідно пристосувати під ПРУ.

Місцеві жителі повинні бути готові поділитися з прибулими про­дуктами харчування, особливо в перші дні приїзду, до того, як буде організоване їх постачання.

Місцеві органи адміністрації сільських населених пунктів, сіль­сько- і лісогосподарських об'єктів повинні виявляти постійну тур­боту про евакуйоване населення, сприяти його працевлаштуванню і забезпеченню всім необхідним для проживання.

Забезпечення евакуйованих продуктами харчування і предметами першої необхідності організується через місцеві торговельні органі­зації, мережу громадського харчування і побутового обслуговування.

Комунально-побутове обслуговування евакуйованого населення покладається на місцеві комунально-побутові установи: майстерні, перукарні, пральні, бані. Розширити їх можна за рахунок евакуйо­ваних.

Медичне обслуговування евакуйованих здійснюється діючими на місцях лікарнями, поліклініками, медпунктами сільської місцевості, які можуть бути додатково укомплектовані евакуйованими медич­ними працівниками та забезпечені засобами санітарної обробки і знезаражування.

У місцях розселення евакуйоване населення повинне суворо до­тримуватися розпоряджень місцевої адміністрації, органів цивіль­ного захиситу. Його залучають до роботи в сільському господарстві, на лісогосподарському виробництві, на місцевих підприємствах і підприємствах, вивезених із небезпечної зони, які продовжують ро­боту в заміській зоні.

4.2.8. Індивідуальні засоби захисту

Індивідуальний спосіб захисту передбачає застосування індивіду­альних засобів захисту органів дихання, шкіри, а також медичних засобів захисту. Цей спосіб широко застосовують у мирний час в умо­вах радіоактивного забруднення, в зонах, заражених сильнодіючими ядучими речовинами, осередках біологічного зараження, районах сти-

 

 

 

хійних лих. У режимі надзвичайної ситуації і надзвичайного стану всі заходи, які передбачається застосовувати для захисту населення, включають застосування засобів індивідуального захисту.

Індивідуальні засоби захисту призначені для захисту людей від радіоактивних, отруйних і сильнодіючих ядучих речовин, а також бактеріальних засобів. За призначенням засоби індивідуального за­хисту поділяються на засоби захисту органів дихання і шкіри.

За принципом захисту вони бувають фільтруючі та ізолюючі.

Фільтрація полягає в тому, що повітря, яке проходить у засобах захисту органів дихання через фільтруючі елементи, шар активова­ного вугілля, звільняється від шкідливих домішок і надходить в організм людини чистим.

Індивідуальні засоби захисту ізолюючого типу за допомогою ма­теріалів, непроникних для зараженого повітря, повністю ізолюють організм людини від навколишнього повітря.

За способом виготовлення індивідуальні засоби захисту поділя­ються на виготовлені промисловістю і найпростіші, або підручні, які виготовлені з підручних матеріалів.

Засоби індивідуального захисту є табельні, забезпечення якими передбачається табелями (нормами) оснащення залежно від органі­заційної структури формувань цивільного захисту, і не табельні, як доповнення до табельних засобів або для зміни їх.

Для захисту органів дихання людей у системі цивільного захис­ту є протигази. Вони захищають органи дихання, обличчя й очі людини від радіоактивних речовин, небезпечних хімічних сполук і бактеріальних речовин, що знаходяться в повітрі.

Щоб індивідуальні засоби захисту органів дихання забезпечували надійний захист, вони мають відповідати таким вимогам: забезпечува­ти низьку опірність диханню для зменшення втоми; забезпечувати подачу чистого повітря без його забруднення через підсос; забезпечу­вати потік сухого повітря до окулярів щоб не запотівали; мати малий мертвий об'єм для запобігання вдихання вдруге повітря, що видихається; легко і швидко збиратись; не заважати працювати в місцях з обмеже­ним доступом повітря; бути легкими і міцними; підтримувати задо­вільний рівень комфортності, щоб стимулювати використання, знижу­вати втому і сприяти зосередженню уваги того, хто ними користується; мати низький рівень шуму дихального клапана, щоб не відволікати користувача; мати переговорну мембрану, яка швидко може заміня­тись на радіопереговорний пристрій.