І. Перевірка засвоєння студентами теоретичних положень з теми заняття

1. Методична робота в загальноосвітньому навчальному закладі: мета, зміст та напрями.

2. Основні форми методичної роботи: Індивідуальні форми методичної роботи. Колективні і групові форми методичної роботи.

3. Нетрадиційні форми методичної роботи.

4. Підвищення кваліфікації і атестація педагогічних працівників.

5. Концепція безперервного підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів України.

6. Типове положення про атестацію педагогічних кадрів України.

 

1. Змістова спрямованість методичної роботи визначається такими основними напрямами:

1. Зміцнення методологічних основ професійної діяльності педагога за рахунок:

а) вивчення важливих положень філософії сучасної освіти, що передбачає освоєння: філософських підвалин педагогіки гармонійної цілісності; філософії освіти, заснованої на визнанні пріоритетного значення ідей педоцентризму, релятивізму і плюралізму; сучасної філософії освіти, заснованої на ідеї поєднання досягнень холістського та індивідуально-плюралістичного напрямів освіти; філософських основ автентичної педагогіки; філософії нестабільності лауреата Нобелівської премії І. Пригожина; філософських основ діалогової взаємодії основних суб'єктів освіти (школа діалогу культур); системи філософських принципів субстанціональної єдності та діалогової згоди як мінімальної базової основи сучасної освіти; сучасних філософсько-методологічних засад вирішення проблем співвідношення традиційно-інформаційної та інноваційно-творчої функцій освіти, формування всебічно розвинутої людини сучасної епохи, розвитку її духовності;

б) ознайомлення з досягненням акмеологічної та суміжних із нею наук (педагогіки, психології, психотерапевтики, суте етології, сугестопедії, фізіології, генетики та ін.) для розкриття внутрішніх резервних комплексів особистості як вихованця, так і самого вчителя з метою найповнішої самоактуалізації та досягнення на цій основі вершинних здобутків у руслі автентичної спрямованості обох.

2. Ознайомлення з новітніми освітніми технологіями, методиками, стратегіями, тактиками, методами, прийомами педагогічної діяльності з метою поліпшення якості педагогічного процесу у визначених рамками особистої професійної діяльності.

3. Використання здобутків української національної школи та культури для формування духовного світу патріота і громадянина Української держави.

4. Оволодіння науково-дослідними навичками, які б забезпечували не лише засвоєння напрацьованого іншими вчителями передового педагогічного досвіду, а й формування власного творчого почерку в педагогічній діяльності.

5. Систематичне інформування про нові нормативні державні документи та інструктивно-методичні матеріали, які стосуються педагогічної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах.

6. Освоєння методики вивчення ускладнених програмових тем навчальних предметів із відвідуванням відкритих уроків та знайомством із творчою лабораторією колег.

Форми методичної роботи: індивідуальні, групові, колективні. До індивідуальних форм належать: самоосвіта, індивідуальні консультації, наставництво, творчий звіт, участь у змаганнях "Учитель року".

Самоосвіта. Важливими її стимулами є, з одного боку, наявність у педагога потреби у цілеспрямованому поповненні знань, стійкий професійний інтерес до педагогічної теорії та практики, а з іншого боку, участь у роботі шкільних предметних комісій, міжшкільних та районних методичних об'єднань, різного рівня семінарів, науково-практичних конференцій, педагогічних читань тощо. У процесі самоосвіти виділяють такі ступені послідовних вихідних витків спіралі процесу самоосвіти:

1) елементарна (низька), безсистемна, спонтанна самоосвіта, зумовлена переважно впливом зовнішніх чинників (наприклад, учителю доручено підготувати виступ на засідання методоб'єднання). їй властиві періодичний характер і недостатньо усвідомлена особистістю потреба в розвитку власних творчих здібностей;

2) допустима (середня) самоосвіта, що базується на осмисленні особистістю багатогранної педагогічної технології, врахуванні внутрішніх резервів, усвідомленні тактичної мети діяльності, самоаналізі її результатів та виявленні прагнення вдосконалювати свою професійну майстерність;

3) оптимальна (висока) самоосвіта, систематична, цілеспрямована, зумовлена набуттям суб'єктом професійних знань на методологічному, теоретичному та технологічному рівнях, а також здатністю синтезувати їх у процесі досягнення стратегічної професійної мети та власного самоствердження;

4) ідеальна (найвища) самоосвіта, що стала для вчителя постійною, життєво необхідною потребою і характеризується самопізнанням, самореалізацією, само прогнозуванням пошукової педагогічної роботи, у результаті чого формується певна професійна позиція і виробляється індивідуальний стиль професійної діяльності (Г.СДанилова).

2. Планування внутрішньої методичної роботи освітнього закладу включає такі організаційні форми:

• індивідуальні (самоосвіта, стажування, наставництво, консультації, д станційне навчання тощо);

• колективні постійно діючі (методичні об'єднання (кафедри, асоціації), творчі групи, школи передового педагогічного досвіду тощо);

• колективні періодичні (педагогічні читання, методичні конференції семінари, семінари-практикуми, методичні оперативні наради, лекто* рії, групові консультації тощо).

Кожен педагог може брати участь не більш ніж в одній постійно діючій колективній формі методичної роботи, він охоплюється такими колек­тивними формами методичної роботи, які найбільш повно відповідають рівню його професійної підготовки, досвіду практичної роботи, та бере участь у засіданнях не більше як один раз на місяць.

Учителі, які навчаються у вузах або на курсах без відриву від ви­робництва, звільняються на період навчання від участі в методичній роботі. Звільняються від участі в колективних формах методичної роботи також матері, які мають дітей віком до трьох років. Директори та їх за­ступники беруть участь у роботі методичного об'єднання, як і вчителі,— за фахом.

 

 

Участь у методичній роботі є професійним обов'язком кожного педа­гогічного працівника.

Директор школи, його заступники вивчають і аналізують стан на­вчально-виховного процесу, створюють умови для підвищення фахового рівня вчителів, забезпечують участь усіх педагогічних працівників у мето­дичній роботі, сприяють заохоченню вчителів відповідно до результатів їх­ньої роботи.

Основними формами проведення методичної роботи є:

• лекції,

• доповіді,

• інформації,

• повідомлення,

• практичні заняття,

• диспути,

• бесіди,

• відкриті уроки,

• захист моделі сучасного уроку тощо. Вирішальна ланка системи методичної роботи — самоосвітня праця педагога.

 

Ще Д. І. Писарєв писав: «Хто дорожить життям думки, той знає дуже добре, що справжньою освітою є тільки самоосвіта... Треба вчитися в школі, але набагато більше треба вчитися після виходу зі школи, і це друге уміння за своїми результатами, за своїм впливом на людину й на суспіль­ний) незрівнянно важливіше, ніж перше» [7, 127].

Відомо, що систематичне відвідування занять на курсах, ділові та ро­льові ігри, інші форми методичної роботи не розв'язують повністю складної проблеми підвищення кваліфікації вчителів, тому що навіть найдоскона­ліша колективна система методичної роботи не може врахувати індивідуальної потреби вчителя в новітній інформації, ознайомити його з необхідною літературою з фаху. Отже, виникає потреба в самостійній роботі вчителя.

Самоосвіта є елементом виробничої діяльності кожного вчителя, який вільно обирає матеріал, прийоми й засоби роботи над собою. Такий прин­цип організації самоосвіти — поєднання її обов'язкового характеру з доб­ровільно обраним змістом — найбільше виправдав себе.

У процесі самоосвіти реалізуються основні дидактичні принципи навчання — систематичності, послідовності, наступності, зв'язку з практикою тощо.

Основні принципи самоосвітньої роботи:

1. Взаємообумовленість цілей, сутності, змісту, структури методичної ро­боти й суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип, зокре­ма, вимагає єдності ідейно-політичної і професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.

2. Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації і професій­ної майстерності працівника впродовж педагогічної діяльності.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання предмета та поєднання теоре­тичної підготовки з оволодінням уміннями й навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4. Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчас­не отримання наукової інформації, рекомендацій науки та передового досвіду.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, ди­ференціація змісту й методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи й курсової підготовки.

7. Взаємозв'язок методичної роботи з творчими пошуками окремих учи­телів і колективу в цілому.

Відповідно до діючих нормативних документів адміністрація школи не повинна вимагати від учителя планування самоосвіти, але це не виключає необхідності здійснення контролю за нею з боку адміністрації та гро­мадських організацій.

Необхідною умовою плідної роботи педагогічного колективу школи t відповідна організація самоосвіти шкільною адміністрацією:

• створення оптимальних умов для самоосвітньої роботи;

• організація семінарів для вчителів з питань прийомів і засобів органі­зації самоосвітньої роботи;

• визначення конкретних вимог до вчителів стосовно самоосвіти;

• забезпечення внутрішньошкільного контролю за цією ділянкою мето­дичної роботи.

 

3. Чому вони називаються нетрадиційними?

По-перше, тому, що вони не входять до традиційних, базових органі­заційних форм методичної роботи. По-друге, більшість із них мають інно­ваційний характер, відзначаються новизною. По-третє, вони спрямовані на максимальну активізацію практичної діяльності вчителів. По-четверте, розширюють можливості методичної роботи, роблять її динамічною, ак­тивно-творчою.

Аналіз науково-літературних джерел, діяльність і творчий пошук мето­дистів і педагогічних колективів визначають номенклатуру нетрадиційних організаційних форм і методів методичної роботи. Це:

1) фестиваль педагогічних ідей і знахідок;

2) методичний фестиваль;

3) педагогічна олімпіада;

4) методичний аукціон;

5) ярмарок педагогічної творчості;

6) педагогічний КВК;

7) методичний ринг;

8) перспективний ринг;

9) методичний діалог;

10) конкурс «Вчитель року»;

11) проблемний стіл;

12) педагогічний консиліум;

13) ділова гра;

14) рольова гра;

15) педагогічний портрет творчого колективу, творчого вчителя;

16) ігрове конструювання;

17) аналіз конкретних ситуацій;

18) конкурс знавців;

19) панорама методичних знахідок;

20) методичний міст;

21) мікрогрупа;

22) методична естафета;

23) педагогічні роздуми;

24) клуб творчих педагогів; ц-

25) творчий салон;

26) освітянські вечори;

27) педагогічна вікторина;

28) творчі зустрічі;

29) фокус-групи;

30) тренінги тощо.

 

Розкриємо зміст деяких з названих форм і методів методичної роботи.

Методичний фестиваль використовується з метою обміну досвідом ро­боти, запровадження в практику нових педагогічних ідей і методичних знахідок. На фестивалі відбувається ознайомлення з кращим педагогічним досвідом, з нестандартними уроками, які виходять за межі традицій і за­гальноприйнятих стереотипів, працює «панорама» методичних ідей і зна­хідок, автори яких проводять консультації. Заявки на уроки, методичні ідеї, знахідки учасники подають завчасно, після чого складається програма фестивалю.

 

 

Раз на два роки можна проводити педагогічну олімпіаду, в якій беруть участь усі вчителі й вихователі школи незалежно від стажу й досвіду робо­ти. Перший рік — підготовчий, олімпіада проводиться впродовж другого навчального року й передбачає кілька етапів. Перший етап проводиться у вигляді конкурсу нестандартних уроків чи виховних заходів, другий — як методичний фестиваль, третій — як педагогічні читання (захист педагогами рефератів і творчих тем, над якими вони працюють упродовж останніх ро­ків).

Анкета для молодого вчителя № 2

1. Чому Ви обрали професію вчителя (підкресліть, допишіть)?

• подобається робота з дітьми;

• підходить режим і характер роботи вчителя;

• вирішальний вплив мала любов до даної спеціальності;

• під впливом бажання здобути вищу освіту;

• під впливом інших чинників (яких?).

2. Чи хотіли б Ви перейти на іншу, непедагогічну роботу (підкреслити)?

• так;

• ні;

• не знаю.

3. Чи подобається Вам робота в школі (підкреслити)?

• так;

• байдуже;

• ні.

4. Що подобається Вам найбільше (підкреслити)?

• проведення уроків;

• позакласна робота з предмета;

• позакласна виховна робота;

. робота з батьками;

• методична робота;

• робота із самоосвіти;

• громадська діяльність.

5. Чи обрали Ви, якби можна було б повернути час, ще раз для вступу педагогічний вуз (підкреслити)

так;

не знаю;

ні.

6. Що викликає у Вас найбільше труднощів у роботі (підкреслити)?

• підготовка до уроків; організація навчального процесу;

• спілкування з учнями, батьками, колегами, адміністрацією;

• підготовка до виховної роботи;

• проведення виховних заходів;

• організація свого часу й праці (питання НОПП);

• ведення шкільної документації;

• аналіз своєї діяльності;

• внесення відповідних корективів;

• інше (що саме?).

7. Як Ви оцінюєте свою підготовку до педагогічної праці (підкреслити)

фахову: цілком задоволений, задоволений, незадоволений; з методики викладання: цілком задоволений, задоволений, незадо­волений;

з організації спілкування: цілком задоволений, задоволений, незадо­волений;

з виховної роботи: цілком задоволений, задоволений, незадоволений; із самоосвіти: цілком задоволений, задоволений, незадоволений; з уміння організувати свою працю: цілком задоволений, задоволе­ний, незадоволений; з інших боків (яких?).

8. Як Ви ставитеся до обраної професії (підкреслити)? задоволений цілком; більш не подобається, ніж подобається; байдуже;

більш подобається, ніж не подобається; зовсім не подобається; не можу визначити.

4. Підвищення кваліфікації й атестація педагогічних працівників. Інноваційні процеси в освіті.

Педагогічна освіта вчителя не завершується в педагогічному вищому навчальному закладі, а лише розпочинається. З початком практичної роботи в школі вона продовжується і триває все трудове життя вчителя. Підвищення професійного рівня, педагогічної майстерності, загальної і політичної культури – професійний обов’язок педагогічного працівника. Цьому сприяє організація методичної роботи з учителями.

Основний зміст цієї роботи такий:

1) вивчення директивних документів уряду про школу;

2) вивчення і впровадження в практику передового педагогічного досвіду;

3) надання допомоги вчителям з питань удосконалення теоретичних знань, педагогічної майстерності;

4) постійне ознайомлення з новими досягненнями психолого-педагогічних наук і методики викладання навчальних предметів;

5) систематичне вивчення і аналіз навчальних програм, підручників, посібників, методичних рекомендацій;

6) вивчення і аналіз якості знань, умінь і навичок учнів, труднощів в опануванні навчальним матеріалом та вироблення рекомендацій щодо підвищення ефективності навчально-виховного процесу;

7) оволодіння новими методами і прийомами навчання і виховання.

Форми методичної роботи ділять на дві групи: індивідуальні і колективні.

До індивідуальних форм відносять:

– самоосвіту;

– стажування;

– наставництво;

– індивідуальні консультації.

До колективних належать:

– шкільні (міжшкільні), районні (міські) методичні об’єднання вчителів, вихователів, класних керівників;

– предметні кафедри;

– постійно діючі та епізодичні семінари для вчителів, вихователів, директорів навчально-виховних закладів, їхніх заступників;

– педагогічні читання, виставки, конференції;

– опорні школи;

– школи передового досвіду;

– школи стажистів та молодих вчителів;

– творчі групи, клуби творчих педагогів;

– ярмарки педагогічної творчості;

– тижні педагогічної майстерності;

– фестивалі педагогічних ідей;

– презентації методичних новинок тощо.

 

Методичну роботу організовують, як правило, заступники директора з навчальної та виховної роботи. Центром методичної роботи в навчальному закладі є методичний кабінет, де зосереджується методична література, педагогічна преса, а також матеріали, що характеризують практичну діяльність учителів: плани, конспекти, методичні розробки, тексти доповідей, матеріали атестацій та ін.

Основна форма методичної роботи в школі – методичне об’єднання вчителів. Воно створюється за наявності в школі не менше 5 вчителів одного і того предмета (якщо такої кількості вчителів нема, то організовується одне міжшкільне об’єднання в одній із шкіл). Окремо передбачене методоб’єднання класних керівників, учителів початкових класів, вихователів (у школах-інтернатах). Керівниками методичних об’єднань обирають кращих, досвідчених учителів. Засідання методичних об’єднань проводять, як правило, два рази на семестр.

Кожний загальноосвітній навчально-освітній заклад має, як правило, методичну тему, над якою працює педагогічний колектив. У межах цієї теми вчителі можуть готувати індивідуальні повідомлення, реферати, доповіді для виступу на засіданні методоб’єднання, творчої групи або на педагогічних читаннях чи науково-практичній конференції, можуть також виконувати груповий методичний проект.

Важливою складовою методичної роботи в школі є втілення досягненьпедагогічної науки в шкільну практику.Вчитель у процесі педагогічної діяльності здобуває знання, уміння і навички, які в сукупності складають його педагогічний досвід. Досвід усіх учителів називають масовим. Але серед них є фахівці, які працюють нестандартно, створюють нові форми, прийоми, методи, засоби навчання і виховання, цілісні навчально-виховні системи і педагогічні технології або творчо і ефективно використовують надбання інших, досягаючи при цьому високих результатів навчання і виховання учнів. Досвід таких учителів прийнято називати передовим педагогічним досвідом. Передовий педагогічний досвід характеризується такими показниками, як:

- актуальність досвіду;

- педагогічна новизна в діяльності вчителя;

- висока результативність і ефективність;

- відповідність досягненням сучасної педагогічної науки;

- стабільність;

- можливість творчого використання досвіду іншими педагогами^[1].

В залежності від ступеня новизни передовий педагогічний досвід поділяють на:

- зразковий: вчитель творчо використовує здобутки інших педагогів;

- новаторський: вчитель або раціоналізує окремі прийоми, методи і форми роботи або створює нові навчально-виховні системи, організовує експериментальну роботу.^[2]

Якщо у 70-80-х роках переважало індивідуальне новаторство (В.Ф.Шаталов, С.М.Лисенкова, Є.М.Ільїн, І.П.Іванов та ін.), то зараз творчі пошуки вчителів зосереджуються в авторських школах. Авторська школа – оригінальна загальнопедагогічна, дидактична, методична та виховна система, створена з урахуванням надбань психології, педагогіки, вікової фізіології та інших наук, вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується під керівництвом чи за участю її автора(авторів) принаймні в одному навчально-виховному закладі.^[3]Авторська школа – це колектив однодумців, очолюваний лідером –директором. Прикладом може служити Павлиська школа В.Сухомлинського, школа-комплекс № 3 м. Южного Одеської області Гузика М.П. тощо. Часто ці школи у самій назві концентрують основну філософсько-педагогічну ідею, яка живить творчість колективу: Школа діалогу культур, Школа розвитку, Школа розуміння тощо. Авторські школи – експериментальні педагогічні майданчики. Зв’язок колективів авторських шкіл з науковими установами тісний і цілеспрямований. Авторські школи автономні у складанні навчального плану, авторських навчальних програм, розробляють, обґрунтовують і експериментально перевіряють нові педагогічні технології.

Передовий педагогічний досвід, ступінь його новизни найчастіше виявляється під час внутрішкільного контролю, фронтальних перевірок, педагогічних читань, конференцій.

На практичному рівні передовий педагогічний досвід узагальнюється директорами навчальних закладів, їхніми заступниками, вчителями на методичному об’єднанні – методистами обласних інститутів післядипломної освіти. Тут не тільки виділяється основна ідея досвіду, обгрунтовується методика вирішення певної педагогічної проблеми, а й даються методичні рекомендації щодо використання досвіду.

На науковому рівні досвід узагальнюють наукові працівники, вони дають теоретичне обгрунтування досвіду, його суті, розкривають взаємозв’язки між його елементами. Найбільш цікавим для дослідників є, звичайно, новаторський досвід (або педагогічні інновації).

У процесі впровадження і поширення передового педагогічного досвіду використовуються усі вищеназвані форми методичної роботи, а також такі методи, як розповідь, бесіда, лекція, перегляд відеозаписів уроків, відвідування уроків, підготовка плакатів, буклетів, опрацювання статей, книг, ділові та рольові ігри, розв’язання педагогічних ситуацій тощо. З метою активізації творчої професійної діяльності педагогічних працівників, стимулювання їх фахової майстерності, підвищення загальної та професійної культури, відповідальності за результати навчання і виховання проводиться атестація педагогічних працівників.

Атестації підлягають усі педагогічні працівники, крім молодих спеціалістів, стаж роботи яких менше 3 років, педагогічні працівники, стаж роботи яких менше 1 року, які перебувають на тривалому лікуванні, навчаються заочно, а також жінки, що перебувають у відпустці по вагітності, пологах і догляду за дитиною.

Періодичність проведення чергової атестації – 5 років. Якщо педагогічний працівник відмовляється від атестації, йому встановлюється кваліфікаційна категорія на ступінь нижча за попередню.

Для педагогічних працівників, які вирішили підвищити кваліфікаційну категорію, може проводитися позачергова атестація (але не раніше, ніж через рік від попередньої). Вона може також проводитися і на подання адміністрації або ради навчального закладу для тих осіб, які знизили рівень своєї професійної діяльності.

Проведенню атестації педагогічного працівника передує підвищення кваліфікації (курси). Виняток робиться лише для осіб із науковим ступенем чи вченим званням.

Для проведення атестації створюється атестаційна комісія (при загальноосвітньому навчальному закладі, управлінні освіти і науки) з голови (керівника закладу, органу освіти), його заступника, секретаря, членів комісії (найбільш досвідчених педагогів, заступників керівника закладу, представників органу освіти і науки).

Атестаційна комісія створюється, зазвичай, у вересні. Визначаються педагогічні працівники, які в поточному році проходимуть атестацію. Комісія розглядає їх заяви і затверджує графік атестації.

Якщо педагогічний працівник, що атестується, не претендує на підвищення кваліфікаційної категорії, а з боку адміністрації немає претензій до його роботи, то атестаційна комісія може підтвердити встановлену йому кваліфікаційну категорію.

В іншому випадку протягом року керівництво школи всебічно вивчає навчально-виховну, методичну роботу працівника, рівень його професійної компетентності, авторитету серед колег, учнів та батьків. Педагогічний працівник дає відкриті уроки, виховні заходи, готує методичні розробки, наукові повідомлення. За результатами моніторингу роботи педагогічних працівників керівники установ складають на них атестаційні листи, з якими зобов’язані завчасно познайомити кожного педагогічного працівника.

У квітні атестаційна комісія на своєму засіданні розглядає атестаційні матеріали і приймає рішення:

– відповідає посаді, яку обіймає;

– відповідає посаді, яку обіймає, за умови виконання певних рекомендацій;

– не відповідає посаді, яку обіймає;

– підтверджує (не підтверджує) відповідну кваліфікаційну категорію; і на основі цього присвоює відповідне звання, категорії, вносить інші пропозиції, щодо заохочення педагогічних працівників.

За рішенням атестаційної комісії педагогічним працівникам встановлюються такі кваліфікаційні категорії:

– спеціаліст;

– спеціаліст ІІ категорії;

– спеціаліст І категорії;

– спеціаліст вищої категорії;

а також педагогічні звання:

– старший учитель;

– учитель-методист.

Вимоги до кваліфікаційних категорій та педагогічних звань наведено у Типовому положенні про атестацію педагогічних працівників України.

У випадку незгоди педагогічного працівника з рішенням атестаційної комісії він може оскаржити його у 10-денний термін в атестаційній комісії вищого рівня.

6. Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про
освіту" (1060-12), частини першої статті 32 Закону України "Про
дошкільну освіту" (2628-14), частини першої статті 27 Закону
України "Про загальну середню освіту" (651-14), статті 25 Закону
України "Про позашкільну освіту" (1841-14), частини четвертої
статті 45 Закону України "Про професійно-технічну освіту"
(103/98-ВР), частини четвертої статті 48 Закону України "Про
вищу освіту" (2984-14) та з метою стимулювання цілеспрямованого
безперервного підвищення рівня професійної компетентності
педагогічних працівників, росту їх професійної майстерності
Н А К А З У Ю:

1. Затвердити Типове положення про атестацію педагогічних
працівників, що додається.

 

2. Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим,
управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської
міських державних адміністрацій забезпечити дотримання вимог цього
Типового положення про атестацію педагогічних працівників.

 

3. Визнати такими, що втратили чинність, накази Міністерства
освіти України від 20.08.93 N 310 (z0176-93) "Про затвердження
Типового положення про атестацію педагогічних працівників
України", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.93
за N 176, та від 01.12.98 N 419 (z0792-98) "Про внесення змін і
доповнень до Типового положення про атестацію педагогічних
працівників України", зареєстрований у Міністерстві юстиції
України 15.12.98 за N 792/3232.

 

4. Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти
(Єресько О.В.) забезпечити державну реєстрацію цього наказу в
Міністерстві юстиції України в установленому законодавством
порядку.

 

5. Опублікувати Типове положення про атестацію педагогічних
працівників в Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки
України та розмістити його на офіційному веб-сайті Міністерства.

 

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого
заступника Міністра Жебровського Б.М.

 

7. Наказ набирає чинності з дня його офіційного
опублікування.

 

Міністр Д.В.Табачник