І. Перевірка засвоєння студентами теоретичних положень з теми заняття. 1. Життя, педагогічна діяльність і світогляд Я.А.Коменського.

1. Життя, педагогічна діяльність і світогляд Я.А.Коменського.

2. Загальна характеристика “Великої дидактики“ як теоретичного обґрунтування педагогіки нового часу.

3. Принцип природовідповідності виховання як методологічна основа педагогічної теорії Я.А.Коменського.

4. Характеристика вікової періодизації, системи шкіл та змісту шкільної освіти, розроблених Я.А.Коменським.

5. Я.А.Коменський про організацію навчального процесу. Обґрунтування ним класно-урочної системи.

6. Дидактичні погляди Я.А.Коменського, характеристика його шкільних підручників.

7. Проблеми виховання та шкільної дисципліни у педагогічній спадщині Я.А.Коменського.

8. Я.А.Коменський про вчителя і вимоги до нього.

 

1. Видатний син чеського народу, мислитель-гуманіст, громадський діяч, філософ, лінгвіст, історик, священик, засновник педагогіки нового часу Ян Амос Коменський (1592-1670) народився 28 березня 1592 р. у Південній Моравії, у Чехії в сім’ї заможного мірошника Мартіна Коменського - керівника релігійної общини чеських братів. Життєвий і творчий шлях просвітителя умовно можна поділити на кілька періодів.

Перший період - дитинство, отроцтво, юність (до 22 років).

Вважається, що Я.Коменський спочатку навчався в братській школі, яку не закінчив, оскільки у 1604 р. померли батько, мати і дві сестри. З численної сім’ї залишився лише 12-річний Ян Амос і старша сестра. Опікуни мало турбувалися про навчання сироти, а тому протягом тривалого часу Ян навчався періодично.

У 1608 році в 16-річному віці Коменський вступив до латинської школи в м. Пшерове, в якій навчався 2 роки. Пізніше роки навчання в цій школі він назвав втраченим часом, оскільки організація і методи навчання й виховання в ній були успадковані від середньовічної школи. У цій школі готували до проповідницької діяльності, вивчаючи й ремесла.

У 1611 р. керівництво общини чеських братів відрядило Коменського на навчання для проповідницької діяльності в Гернборнський університет (Німеччина), де великий вплив на нього мав молодий професор І.Ф.Альштед, який був уже широко відомим, енциклопедично освіченим ученим. Під керівництвом Альштеда Коменський познайомився з творами багатьох філософів античності і епохи Відродження.

Влітку 1613 р. Коменський здійснив мандрівку по Північній Європі і записався слухачем Гейдельберзького університету, де навчався один рік. Хвороба змусила припинити заняття, і в 1614 р. він повертається на батьківщину. З того часу розпочинається практична педагогічна діяльність Коменського: у 22 роки він став учителем тієї ж школи в Пшерове, де кількома роками раніше навчався сам.

Власне з цього моменту починається другий період - початок трудової і творчої діяльності.

У 1618-1621 pp. Я.Коменський був проповідником і одночасно учителем в іншому чеському містечку - Фульнека. Тут він багато займався самоосвітою, ретельно вивчав твори гуманістів епохи Відродження (Т.Мора, Т.Кам- панелли, Л.Вівеса). Помітні зміни запровадив в організацію шкільної справи. Намагаючись удосконалити процес навчання, зробити його привабливим для дітей, збудити у них інтерес до знань, молодий учитель, порушуючи всі норми тогочасної школи, широко використовував наочність, водив учнів на природу, знайомив їх з реальним життям.

Мирне життя чеського народу було порушене 30-літньою війною (1618-1648 pp.), після якої Чехія втратила самостійність, а чеські протестанти, в тому числі й Коменський, зазнаючи переслідувань з боку католиків, протягом низки років змушені були перебувати в горах. У ці роки (1627 р.) Коменський розпочав написання “Великої дидактики”.

У 1628 р. за вказівкою німецького імператора всі чехи- протестанти були позбавлені батьківщини. Частина з них, у тому числі й Коменський, переселилися в польське місто Лєшно, де він прожив з перервами 28 років.

Третій лєшнівський період був одним з найплідніших у творчому доробкові вченого. Тут він створив чимало прекрасних педагогічних творів, слава про які розійшлася по світу. У Лєшно була написана “Велика дидактика" спочатку рідною чеською мовою (1632 p.), потім перероблена і перекладена латинською мовою (1638 p.), міжнародною мовою того часу.

У Лєшно була написана перша у світі книга для батьків - “Материнська школа” про виховання дітей у сім’ї, а також низка підручників - “Відкриті двері мов”, “Фізика”, “Астрономія” та ін.

 

У 1650 р. Коменського запросили для удосконалення шкільної справи в Угорщину (це була третя перерва і четвертий важливий період у житті вченого-педагога), де він здійснив спробу реалізувати свою ідею створення школи нового типу: вона повинна мати 7 послідовних класів зі своїми кімнатами, вчителями і підручниками. У кожному класі пропонувалося 1200 годин навчальних занять на рік, передбачався час для гри, вихідні дні і канікули. Хоча Коменському й не вдалося на практиці сповна реалізувати 7-класну школу (були відкриті лише перші три класи), можна визнати, що це була модель зовсім нової школи, яка в модифікованому вигляді збереглася й до нашого часу.

В Угорщині Коменський закінчив свою видатну працю “Світ чуттєвих речей у малюнках”, яка викликала справжню революцію в навчанні: це був перший в історії людства підручник, в якому ілюстрації використовувалися як дидактичний засіб, що полегшує засвоєння навчального матеріалу. Цей підручник багато разів перекладався різними мовами народів світу і перероблені варіанти його використовувалися в європейських школах аж до XIX століття.

Угорський період життя Коменського був досить плідним. За 4 роки (1650-1654) він написав також низку педагогічних творів і трактатів: “Пансофічна школа”, “Про культуру природних обдарувань”, “Закони добре організованої школи”, “Правила поведінки”, “Похвала справжньому методу”, “Про користь точного найменування речей” та ін.

У 1654 p., Коменський, будучи головою общини чеських братів, повертається в Лєшно. Але в ході війни між Польщею і Швецією місто було зруйноване, загинули всі рукописи і майно Коменського, а сам він знайшов притулок в Амстердамі, де його прийняли з великою повагою, як знаменитого педагога, автора видатних підручників і методичних праць.

Амстердамський п’ятий період тривав до кінця життя педагога.

В Амстердам Коменський приїхав у серпні 1656 p., а в 1657 р. за рішенням сенату були видані його дидактичні праці у чотирьох томах, що стало епохальним в історії педагогіки.

В Амстердамі Коменський багато працював над завершенням своєї ґрунтовної праці, розпочатої ще в 1644 р. і названої “Загальна порада про виправлення справ людських”, в якій зробив спробу накреслити план реформи людського суспільства, причому особливо величезну роль у цьому він відводив освіті й вихованню. Перші частини цієї праці (“Панегерсія” - загальне пробудження і “Панавгія” - загальне осяяння) були видані в Амстердамі у 1662 р., рукописи ж решти п’яти частин “Пансофія” - загальна мудрість, “Пампедія” - загальне виховання, “Панглотія” - загальна мова, “Панортозія” - загальне виправлення, “Паннутезія” - загальне спонукання були втрачені і знайдені тільки в 30-х pp. XX ст. в Німеччині. Вся ж праця обсягом 1500 сторінок великого формату, вперше побачила світ лише у 1966 р. в Чехословаччині.

Останні роки свого життя Коменський присвятив боротьбі за мир, закликав при урегулюванні спалахуючих між народами конфліктів керуватися принципами доброї волі і незастосування сили.Визначальною рисою педагогічних поглядів Коменського було те, що він розглядав виховання, як одну з важливих передумов справедливих і дружніх відносин між людьми і народами; що виховання й освіта людини не повинні закінчуватися після виходу її з школи, шкільне виховання та освіта повинні готувати юнацтво до майбутньої самоосвіти й самовиховання.

На формування світогляду вченого вирішальний вплив мали фактори:

По-перше, для епохи Коменського притаманні переплетіння найтьмяніших пережитків середньовіччя і вільнодумства ідеалів молодої буржуазії; містики, теології і досягнень дослідницької науки. Коменський був сучасником Т.Кампанелли і Р.Декарта, Дж.Бруно і Галілео Галілея, Ф.Бекона і Б.Спінози; він жив у перехідну епоху від середньовіччя до нового часу, коли здійснювалися видатні наукові відкриття (астрономічні відкриття, нові дані про землю, розкопки пам’яток скульптури й архітектури, літературні твори античного греко-римського періоду; відкриття нових водних шляхів в Індію і Америку; винайдення пороху, книгодруку, компасу, збільшувальних лінз; виникнення національних творів усної і письмової літературної творчості та ін.) і в той же час палали на вогнищах єретики.

По-друге, набираючий прискорений розвиток капіталістичних відносин у XVI-XVII ст. і пов’язане з ним машинне виробництво, вимагали змін у галузі технологій, що, у свою чергу, вимагало принципових змін у поглядах і ставленні до природничих наук, які раніше вважалися другорядними.

По-третє, матеріалістичний елемент філософських вчень Бекона, Телезія, Кампанелли і Декарта, відмова від умоглядної філософії середньовіччя, визнання найновішим джерелом пізнання відчуттів, які отримує людина від зовнішнього світу за допомогою органів відчуття, стали ґрунтом природничонаукової концепції Коменського і основою його педагогічної системи, яка з такою чіткістю проявилася у “Великій дидактиці”. Оформлення сенсуалістичних позицій у питанні про походження знань стало вирішальним моментом усієї його подальшої педагогічної співпраці. “Сенсуалізм і тісно пов’язаний з ним емпіризм слугували філософською основою для реалізму в педагогіці і для обґрунтування ним реалізму в навчанні”, - справедливо відзначав А.А.Красновський.

По-четверте, ідеї соціальних утопій Т.Мора, Т.Кампанелли, І.Андрее, що відобразилися в підході Коменського до розв’язання проблем освіти, навчання й виховання, визначенні мети і завдань виховання.

По-п’яте, чи не у вирішальній мірі на світогляд Коменського вплинули ідейні прагнення селянсько-плебейських сектантських рухів, спрямованих проти онімечування чеської нації і католицизму. У Чехії це рух гуситів і най- радикальніших їх послідовників - таборитів. Низка їхніх ідей була успадкована релігійною общиною чеських братів, останнім єпископом яких був Коменський. У цій ідейній спадщині найхарактернішими були вимоги встановлення загальної рівності людей, усунення спадкових привілеїв, визнання рівноправності жінок та ін. Чеські брати відмовилися від збройної боротьби і вважали, що, організуючи своє життя в дусі християнства, вони зможуть захопити своїм прикладом інших людей і таким чином встановити справедливість у суспільстві й створити нову державу.Світогляд Коменського надзвичайно складний, суперечливий, неоднозначний і, разом з тим, досить цільний. У філософських поглядах - глибока релігійність і не менш глибокий матеріалістичний елемент, гуманізм і демократизм. У гносеології - матеріалістичний сенсуалізм. Визнання трьох джерел пізнання - відчуття, розуму і віри. Найважливішого значення Коменський надавав відчуттям, органам відчуттів, завдяки яким людина сприймає предмети і явища навколишнього світу. У розвитку пізнання розрізняв три ступені: емпіричний, науковий і практичний. У соціально-політичних поглядах - протест проти феодальних привілеїв, соціальної нерівності; вимога національної незалежності народів світу, боротьби за збереження миру в усьому світі; гуманізм, демократизм. У педагогічних - загальна освіта для всіх народів світу, кожного члена держави, народу, нації (ідея всеобучу); створення нової школи, яка виховувала б у дусі гуманізму, морального вдосконалення молоді; визначення великої ролі виховання; спільне навчання дівчаток і хлопчиків тощо.

3. Принцип природовідповідності спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей ц анатомо-фізіологічного розвитку з погляду віку і статі. Цей принцип обстоювали відомі педагоги Я.А. Коменський, Жан-Жак Руссо, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін. Зокрема, Ж.-Ж. Руссо (1712—1778) писав: "Природа хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими. Якщо ми намагаємося порушити цей порядок, то виростимо скороспілі плоди, які не матимуть ні зрілості, ні смаку і не забарять* ся зіпсуватися: у нас вийдуть юні лікарі і старі діти"1.

К.Д. Ушинський у своїй ґрунтовній праці "Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології" неодноразово вказував на необхідність повсякчас зважати на анатомофізіологічні і психічні особливості розвитку дітей, зокрема на становлення їхньої нервової системи. Аргументував це аналізом типових психічних явищ. "Скільки дітей, які в дитинстві вважалися маленькими геніями і справді подавали блискучі надії, стають потім людьми ні до чого не здібними! Це явище так часто повторюється, що, безумовно, відоме читачеві. Але небагато хто вдумувався в його причини. А причина саме та, що нервовий організм таких дітей справді дуже складний, багатий і чутливий і міг би справді бути джерелом прекрасної людської діяльності, якби був підкорений ясній свідомості й волі людини. Але в тому-то й лихо, що він сам своїм багатством подавив волю суб'єкта і зробив його іграшкою своїх примхливих, випадкових проявів, а необережний вихователь замість того, щоб підтримувати людину в боротьбі з її нервовим організмом, ще більше роздратовував цей організм"3.

 

Виходячи з вимог принципу природовідповідності, не можна дітей передчасно позбавляти дитинства. Мова йде не лише про надмірне навантаження і передчасне руйнування нервової системи дітей, але й про фізичний стан. Перебування дітей у статиці за партами чи столами впродовж 5—8 годин при частковому кисневому голодуванні призводить до того, що велика кількість випускників загальноосвітньої школи є хворими людьми. Як бачимо, нехтування вимогами принципу природовідповідності в системі виховання спричиняє негативні наслідки.

Повернемося ще до роздумів К.Д. Ушинського з приводу збереження фізичного і психічного здоров'я дітей:

"На основі фізіологічно-психологічної причини, яку ми намагалися з'ясувати вище, педагогіка

1) забороняє дітям давати чай, каву, вино, ваніль, усякі прянощі

— словом, усе, що специфічно подразнює нерви;

2) забороняє ігри, що подразнюють нерви, як, наприклад, усякі азартні ігри, яких розвелося тепер для дітей дуже багато (а що тоді можна сказати про масив сучасних ігор, особливо комп'ютерних. — Авт.) забороняє дитячі бали та ін.;

3) забороняє раннє й надмірне читання романів, повістей і особливо на ніч;

4) припиняє діяльність дитини або гру, якщо помічає, що дитина виходить з нормального стану;

5) забороняє взагалі будь-чим дуже збуджувати почуття дитини;

6) вимагає педантично суворого розподілу дитячого дня, бо ні що так не заспокоює нерви, як точний порядок у діяльності, і ніщо так не розладнує нерви, як безладне життя;

7) вимагає постійної зміни розумових вправ тілесними, прогулянок, купання та ін."'.

Таким чином, мова йде про здоров'я молодого покоління та й суспільства в цілому. У педагогічних колах уже поширюється думка: "Врятуємо дітей — врятуємо Україну". Економіка

— важливий аспект життєдіяльності громадян. Але хто буде її рухати, якщо виростимо хворе покоління? Можливо, виховання здорового й освіченого покоління могло б стати важливим аспектом національної ідеї.

4. Я. -А. Коменський запровадив вікову періодизацію розвитку дітей і, згідно з нею, систему шкільної освіти та її зміст. Він запропонував таку періодизацію в системі народної освіти: дитинство, отроцтво, юність, змужніння. Кожний період триває 6 років.

У дитинстві (від народження до 6 років) діти виховуються вдома, під наглядом матері. У цей час треба розвивати їх мову, збагачувати запас уявлень про навколишнє життя, привчати до самообслуговування, поміркованості, охайності, пошани до батьків і старших, правдивості, справедливості, слухняності. Підлітки (від 6 до 12 років) навчаються у початкових школах, де опановують читання рідною мовою, письмо, арифметику з елементами геометрії, початки природознавства, географію, історію, співи, ручну працю, закон Божий. Такі школи повинні бути в кожному населеному пункті, їх відвідують хлопчики і дівчатка всіх станів. Юнаки (від 12 до 18 років) навчаються у загальноосвітній середній школі (гімназії), де вивчають «сім вільних мистецтв»: фізику, географію, історію, хронологію, етику, релігію, а також рідну, латинську та одну з нових мов.

Люди змужнілого віку (від 18 до 24 років) навчаються у вищих навчальних закладах (академія або університет) у великих містах країни. В університетах є три факультети: богословський, юридичний і медичний, які готують студентів до майбутньої наукової діяльності. На думку Коменського, після закінчення академії (університету) молоді люди можуть здійснити подорож для вивчення економічного і політичного життя народів, їх мови, культури і побуту.

Я. -А. Коменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання, класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і завдання освіти, яка покликана служити людині для вдосконалення її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, висловлювати словами і здійснювати в дії. Коменський виступав за енциклопедичність, посильність і доцільність змісту освіти, єдність і наступність шкіл усіх типів, пропонував концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу.

У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності, емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким, ґрунтовним і коротким.

 

5. Коменський дав ряд вказівок про організацію навчального дня у школі. Навчальний день повинен починатися вранці і тривати у школі рідної мови 4 години (2 години зранку для розвитку розуму і пам’яті та 2 години після обіду для розвитку рук і голосу), а в гімназії – 6 годин.

Одна з найбільших заслуг Коменського — розробка найважливіших питань класно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як форми організації навчання в школі.

Виникнення елементів класно-урочної системи (к.у.с.) в XVI-XVII ст. пояснюється тим, що індивідуальне і побудоване на зазубрюванні навчання не відповідало духу епохи. Потреба в ефективнішій освіті, у якій був кровно зацікавлений новий клас — буржуазія, вимагала нової форми навчання. Спираючись на досвід навчання, побудованого за урочною системою (школи чеських братів, братські школи України і Білорусії ХVІ-ХVІІ ст.), а також на власну практику, Коменський вперше дав теоретичне обґрунтування к.у.с. навчання. Він піддав різкій критиці пануючий в його час шкільний режим взагалі та індивідуально-групову форму організації занять особливо. За старою системою учитель працював індивідуально з кожним учнем, а це значно обмежувало його можливості. Він міг займатися одночасно з 7-8 школярами, які ще й до того ж вивчали одночасно різний матеріал.

Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Коменський вважав: 1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку; 2) твердо визначений час занять; 3) послідовне чергування занять і перерв; 4) одночасну роботу учителя з усім класом.

Ним було запропоновано створювати у школах для навчання класи – групи з незмінним і стабільним складом учнів приблизно однакового рівня розвитку. Це давало можливість учителю вести колективну роботу одночасно з усіма учнями, а всі учні на занятті займалися одночасно одним і тим же.

Коменський запропонував проводити шкільні заняття у твердо визначений час. У всіх класах вони повинні починатися одночасно. Ввів уроки, які чергувались з перервами. Тривалість одного уроку визначалась в 1 годину. Кожна година, на його думку, повинна бути частиною того часу, що виділений для вивчення предмета. Кожна година повинна мати своє конкретне завдання. «Клас є не що інше, як об’єднання однаково встигаючих учнів для того, щоб легше можна було вести разом до однієї і тієї ж мети всіх, хто зайнятий одним і тим же і ставиться до навчання з однаковою старанністю». Коменський цілком правильно поставив питання про загальнопедагогічні основи навчання. Основу його дидактичного вчення становлять три найважливіших принципи:

— виховуючий характер навчання;

— зв’язок навчання з життям;

— відповідність навчання віку учнів.

Важливим є питання про суть і завдання освіти. У “Великій дидактиці“ Коменський так визначав цю проблему: “А наукова освіта нехай служить людині для удосконалення одночасно її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, висловлювати словами і здійснювати в дії“. “Знати, діяти і говорити – ось у чому сіль мудрості“.

Багато уваги Коменський надавав проблемі визначення змісту освіти. Він виступав за енциклопедичність, посильність, доцільність змісту навчання. Виступаючи за єдність і наступність усіх типів шкіл, Коменський писав: “У перших двох школах все буде викладатися у більш загальних рисах, а в наступних – все більш детально і чітко“.

Шкільна освіта повинна бути універсальною: “У школах потрібно вчити всіх усьому... Але не вимагати знання всіх наук і мистецтв, адже це безглуздо і за малою тривалістю нашого життя неможливо, а прагнути навчити розпізнавати основи, властивості і цілі всього найважливішого, що існує і розвивається, щоб у цьому світі не зустріти нічого, про що б вони (учні) не могли скласти бодай скромного судження“.

В дидактичному вченні Коменського одне з найважливіших місць займає питання про загальні принципи навчання. Він не тільки вказав на необхідність керуватися ними в навчанні, але і розкрив сутність таких принципів навчання, як наочності; свідомості і активності в навчанні; систематичності і послідовності; вправ і міцного засвоєння знань і навичок; посильності навчання.

Дидактичні положення Коменського ґрунтуються, передусім, на сенсуалістичній основі, тому найголовнішим принципом він вважав принцип наочності. Він першим у світі теоретично обґрунтував і детально розкрив цей принцип, хоч на емпіричному рівні його застосовували й інші педагоги. “Початок пізнання завжди випливає з відчуттів, тому навчання починати не із словесного тлумачення про речі, а з реального спостереження за ними“.

З цього принципу виводить “Золоте правило дидактики“: “Нехай буде золотим правилом для тих, хто навчає: все, що тільки можна, надавати для сприймання чуттями: видиме – зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, доступне смакові – смаком, доступне дотикові – дотиком. Якщо якісь предмети можна сприйняти одразу кількома чуттями, нехай вони зразу ж і відчуваються кількома чуттями“.

6. Коменський опирався і на принцип свідомого навчання. Стосовно цього він писав: "Нічого не потрібно примушувати вивчати напам'ять, окрім того, що добре зрозуміле розумом". А для цього "... на кожному предметі потрібно зупинятися до тих пір, поки він не буде зрозумілим".

Важливе значення мав також принцип систематичності навчання. Згідно з ним необхідно доводити учнів до розуміння зв'язку між явищами і так організовувати навчальний матеріал, щоб він не здавався учням хаосом. У навчанні слід іти від фактів до висновків, від прикладів до правил, від конкретного до абстрактного, від легкого до важкого, від загального до часткового. Спочатку слід давати загальне уявлення про предмет чи явище і лише згодом переходити до вивчення окремих його сторін.

Значну увагу приділяв Коменський принципу послідовності навчання, згідно з яким вивчення навчального матеріалу потрібно планувати таким чином, щоб засвоєння нового було підготовлене попередніми заняттями. З огляду на вікові особливості дітей рекомендувалося спочатку розвивати відчуття учнів, потім пам'ять, далі мислення і, зрештою, мову і "руку", оскільки учень повинен уміти правильно виразити засвоєне і застосувати його на практиці.

Принцип посильності навчання для учнів. Дітей потрібно навчати тільки тому, що доступне для їхнього віку. А цього досягнути можна лише за умови ясності викладу навчального матеріалу і повідомлення основного без зайвих деталей.

Принцип міцності засвоєння учнями навчального матеріалу. Педагог радив не поспішати у навчанні, а краще закладати "міцну основу" для засвоєння наступного. Все, що має зв'язок, повинне подаватися "у зв'язку". Кожну тему слід резюмувати у коротких точних правилах. Для міцності засвоєння вивченого матеріалу широко використовувати вправи на повторення. "Тому, що належить виконувати, потрібно вчитися на дім", - говорив Коменський, визначаючи правила, згідно з якими слід придумувати вправи.