До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності і особливості.

Пасивна модель навчання

Учень виступає в ролі “об’єкта” навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань [3].

Активна модель навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стримують пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає “суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення [3].

Термін “інтерактивна педагогіка” відносно новий, його ввів 1975 року німецький дослідник Ганс Фрінц. Лінгвістичне тлумачення слова, представлене в іншомовних словниках, свідчить, що поняття “інтерактивність” прийшло до нас з англійської мови “inter” – взаємо, act – діяти, отже можна пояснити як взаємодію учнів, перебування їх у режимі бесіди, діалогу, спільної дії. Інтерактивним є метод, у якому той, хто навчається, є учасником, який щось здійснює, говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власноруч створюючи це.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Учитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Учитель виступає як організатор процесу навчання, консультант. Результатів навчання можна досягти взаємними зусиллями учасників процесу навчання. Учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.

У навчанні старших учнів вчителі віддають перевагу лекційним заняттям, що лише інколи перериваються спонтанними обговореннями певної проблеми грою, розігруванням рольової ситуації.

Сучасний учень – це продукт інформаційного суспільства. Воно відрізняється різноманітністю, рухливістю й мінливістю. Кожен із школярів - яскрава особистість, яка характеризує особу індивідуальним рівнем інтелектуального розвитку і стилем уміння (сприймання, запам’ятовування, дослідження...). Інтенсивне навчання необхідне для забезпечення індивідуальних потреб дитини у навчанні.

Китайський філософ Конфуцій сказав більш як 2400 років тому “Те, що я чую я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію”. Ці три прості твердження обґрунтовують потребу людини в активному навчанні. Дещо змінивши слова великого китайського філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання: “Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу і чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я бачу, обговорюю, я починаю розуміти”. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром”.

Мозок не тільки отримує інформацію, а й обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно заподіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються, наш мозок працює набагато краще. В літературі описані результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал невеликими частинами, блоками, пропонував учням обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. В результаті такого пояснення засвоєння матеріалу було вдвічі більшим, ніж під час засвоєння пояснення.

Сьогодні вже доведено, що учні мають різні стилі навчання. Вони сприймають інформацію за допомогою органів слуху, органів зору й органів чуття. Досить часто один із цих способів отримання інформації домінує, й людина використовує його постійно.

Наприклад, в учнів у яких є слух основним способом сприйняття інформації, можна назвати аудіалами. Досить часто такі учні не ведуть конспектів. Вони бажають навчатися, прослуховуючи лекції, брати участь у дискусіях.