Студопедия — Розкрити економічний зміст функціонування фондового ринку. Охарактеризувати інструменти фондового ринку.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розкрити економічний зміст функціонування фондового ринку. Охарактеризувати інструменти фондового ринку.






Фондовий ринок є системою економічних та правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Суб'єкти підприємницької діяльності виступають на ринку як емітентами цінних паперів, так і інвесторами. Емітуючи цінні папери та залучаючи на різних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний і борговий капітал. Корпорації використовують залучені на ринку кошти для фінансування основного та оборотного капіталу, здійснений капітальних вкладень, збільшення обсягів виробництва. В результаті інвестування коштів вони отримують прибуток, за рахунок якого нарощують як власний економічний потенціал, так і економічний потенціал держави. Фінансові інститути використовують залучені на ринку ресурси для надання позик іншим учасникам ринку та для інвестицій у цінні папери інших емітентів. Фінансові інститути виступають на ринку інституційпими інвесторами і мають значний вплив на формування інвестиційної політики інших учасників ринку.

Залежно від ступеня розвитку фондовий ринок може виступати більш чи менш ефективним механізмом акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ефективне функціонування фондового ринку в багатьох країнах забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів та стійкі темпи зростання економіки цих країн.

Як сегмент фінансового ринку фондовий ринок підлягає класифікації за такими самими ознаками. За терміном обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на ринок грошових та капітальних цінних паперів.

На ринку грошових цінних паперів перебувають у обігу боргові зобов'язання з терміном обігу менш як один рік: короткострокові облігації, векселі, ощадні сертифікати, комерційні цінні папери тощо.

На ринку капітальних цінних паперів мають обіг інструменти власності — акції, а також середньо- та довгострокові боргові зобов'язання, тобто безстрокові цінні папери та цінні папери з терміном обігу більше від одного року.

За умовами емісії та механізмом обігу цінних паперів фондовий ринок поділяють на міжнародний та національні ринки. На національному ринку перебувають в обігу цінні папери, емітовані резидентами або нерезидентами відповідно до законодавства країни. На

міжнародному ринку мають обіг цінні папери, емітовані поза юрисдикцією будь-якої однієї країни, які пропонуються для продажу інвесторам різних країн. Можливість інвестувати кошти в цінні папери, що є в обігу на міжнародному ринку, регламентується законодавством окремих країн, оскільки процес придбання іноземних цінних паперів пов'язаний із вивезенням капіталу та здійсненням інвестицій за межі окремої країни. Можливість залучати кошти на міжнародному ринку залежить від кредитного рейтингу емітента та інтересу до нього з боку потенційних інвесторів.

Залежно від того, нові цінні папери пропонуються для продажу чи емітовані раніше, ринок цінних паперів поділяють па первинний та вторинний.

Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення цінних паперів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Ціна цінних паперів при їх первинному розміщенні па ринку часто буває заниженою незалежно від стратегій ціноутворення, що пропонуються андерайтерами та іншими фінансовими посередниками. Тому рішення емітента про додаткову емісію акцій часто приймається тоді, коли менеджери корпорації вважають, що поточна ринкова ціна акцій завищена. У більшості випадків купівля цінних паперів за ціною первинного розміщення з подальшим їх продажем через деякий час приносить інвестору прибуток.

На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше цінні папери. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості цінних паперів та загального обсягу інвестицій в економіку. Вторинний ринок, якщо він функціонує ефективно, забезпечує високу ліквідність цінних паперів, що перебувають в обігу на ньому. Основними операціями на вторинному ринку є перерозподіл сфер впливу та спекулятивні операції.

На первинному ринку розрізняють публічне та приватне розміщення цінних паперів. При публічному розміщенні існує встановлена законом процедура, в результаті проходження якої цінні папери реєструються Комісією з цінних паперів, а емітент отримує свідоцтво про реєстрацію емісії. Для того щоб успішно пройти процедуру публічного розміщення та отримати свідоцтво про реєстрацію, емітент повинен задовольняти досить жорсткі вимоги щодо показників фінансово-господарської діяльності і повністю виконувати вимоги Комісії щодо проведення емісії та розміщення цінних паперів на ринку. Окремого визначення для приватного розміщення цінних паперів не існує. В законодавстві деяких країн просто обумовлюються випадки, коли емітент може пе проходити процедуру публічного розміщення.

При приватному розміщенні реєстрація емісії в Комісії з цінних паперів проводиться не в усіх країнах, крім того, приватне розміщення цінних паперів не є обов'язковим атрибутом будь-якого національного ринку.

Приватне розміщення частіше використовують для облігацій з фіксованим купоном, а не для акцій. Розміщені у такий спосіб цінні папери заборонено продавати на ринку протягом певного періоду часу, оскільки вони є досить ризиковими в порівнянні з цінними паперами, розміщеними публічно. Цінні папери, розмінний приватно, є низь-колікві дними і привабливими не для всіх інвесторів. Як правило, такі цінні папери розміщуються серед великих іиституційних інвесторів, які зацікавлені в конкретному підприємстві і впевнені в його стрімкому зростанні. В більшості випадків приватно розміщуються цінні папери нових компаній.

У США до 1990 р. розміщені приватно цінні папери не підлягали перепродажу протягом двох років після їх емісії. Тільки в 1990 р. Комісією з цінних паперів було затверджено Правило 144а, згідно з яким розміщені приватно цінні папери могли бути перепродані великим інвесторам у будь-який час після їх розміщення, що підвищило їх ліквідність.

Залежно від місця, де здійснюється торгівля цінними паперами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Організатором торгівлі на біржовому ринку виступають фондові біржі, на позабіржовому — торговсльно-інформаційні системи. Існують різні погляди на структуру цін біржового та позабіржового ринків. Одні вважають, що найкращі ціпи інвесторам можуть запропонувати в позабіржовій системі, оскільки заявки виконуються за найвищими із запропонованих цінами, а велика кількість ділерів, що пропонують свої ціни купівлі-продажу, забезпечує можливість найкращого вибору із багатьох запропонованих. Інші вважають, що найвищі ціни складаються на біржі, де всі заявки групуються в єдиному центрі.

Залежно від специфіки організаційної структури ринку розрізняють вертикальний та горизонтальний ринки. Прикладом горизонтального ринку є ринок США. На різних біржах країни котируються цінні папери різних за своїм економічним статусом компаній. На Нью-йоркській біржі — головній біржі США — котируються акції корпорацій групи А (найвищого рівпя), на Американській — групи В та ін. При цьому цінні папери різних груп обліковуються в різних депозитаріях.

Прикладом вертикальної організації ринку є Франція. Всі цінні папери котируються в системі Товариства французьких бірж, зберігаються й обліковуються в національному депозитарії. Всі папери,

Рис. 18.1. Структура фондового ринку

що є в обігу у Франції, поділяють на три групи котирування: Кр Кг, К3. До офіційного котирування в групі К1 потрапляють цінні папери найвищої якості, до К? — цінні папери, які не допущені до офіційного котирування, але мають значний економічний потенціал, до групи К3 входять цінні папери, що не претендують па лістинг, в основному це цінні папери середніх і малих компаній.

Структуру фондового ринку наведено на рис. 18.1. Безпосередніми учасниками фондового ринку виступають держава, корпорації, фінансові посередники, населення, а також іноземні інвестори та емітенти. Держава виконує на фондовому ринку дві важливі функції: здійснює регулювання ринку та емітує боргові зобов'язання для забезпечення потреб бюджету. Функція регулювання здійснюється через визначені державні інститути. В Україні такими інститутами є Комісія з цінних паперів та фондового ринку, а також Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна в межах своїх повноважень. Генеральним агентом з розміщення емісій державних цінних паперів виступає, як правило, Національний банк, емітентом казначейських зобов'язань — Державне казначейство.

Фізичні особи здійснюють на фондовому ринку інвестиції в різні види цінних паперів. При цьому вони або інвестують кошти в окремі види цінних паперів, або формують диверсифіковапий портфель цінних паперів через участь в інститутах спільного інвестування — інвестиційних фондах різного типу. Інвестиції фізичних осіб в основному здійснюються за посередництвом брокерських контор та через відповідні підрозділи фінансових інститутів, що викопують брокерські функції.

Корпорації виступають емітентами цінних паперів при нестачі власних фінансових ресурсів та інвестують кошти в цінні папери інших емітентів за наявності вільних фінансових ресурсів і вигідних пропозицій щодо інвестування коштів в інструменти фондового ринку.

Іноземними учасниками ринку є уряди, корпорації, фінансові інститути, населення інших країн, а також міжнародні фінансові інститути й організації. їх можливості щодо залучення та інвестування коштів па національному фондовому ринку регламентуються чинним законодавством відповідної країни.

Основою організаційної структури фондового ринку є фінансові інститути, які забезпечують у своїх інтересах чи інтересах клієнтів трансформацію фінансових ресурсів у цінні папери, а також інститути інфраструктури ринку, що забезпечують нормальне функціонування ринку. До інститутів інфраструктури ринку належать організатори торгівлі на біржовому та позабіржовому ринках — біржі та позабіржові торговельні системи, депозитарії, реєстратори, клірингові палати, інформаційні і рейтингові агентства. Певну роль у забезпеченні функціонування ринку цінних паперів відіграють саморегульовані організації професійних учасників ринку, які виконують певні функції регулювання, а також захищають інтереси професійних учасників ринку та інвесторів.

Найбільш розвинені фондові ринки світу функціонують відповідно до принципів, розроблених за рекомендаціями Групи тридцяти — міжнародної організації незалежних експертів, яка займається розробкою стандартів фондових ринків. У 1989 р. у Лондоні з ініціативи цієї Групи було скликано симпозіум, на якому було обговорено питання організації розрахунків на провідних світових ринках, а також вироблено рекомендації щодо організації діяльності фондових ринків, які отримали назву "рекомендації Групи тридцяти". Рекомендації містять положення щодо поліпшення функціонування ринків цінних паперів, вдосконалення клірингу і розрахунків на фондових ринках світу, подальшу стандартизацію міжнародної торгівлі цінними паперами.

Основними принципами функціонування фондових ринків згідно з рекомендаціями Групи тридцяти є забезпечення цілісності, прозорості, централізації ринків цінних паперів, відповідність національних систем обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам, введення системи електронного обігу цінних паперів, а також забезпечення інтересів та прав інвесторів. Прозорість ринку цінних паперів, що означає доступність для всіх учасників ринку значних обсягів достовірної інформації про цінні папери та їх емітентів, пов'язана з формуванням відповідної законодавчої бази. Цілісність ринку у межах окремої країни мас забезпечуватись наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котировки цінних паперів, єдиного центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку. Централізація ринку повинна забезпечуватись спеціально створеними державними органами, які мають здійснювати державпий контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів.

Фондовий ринок у різних країнах Європи становить більш-менш зпачущу частину фінансового ринку. Велике значення він має в Англії, Німеччині, Франції. Значно меншу роль він відіграє в економіці Австрії, Італії, Іспанії, а в таких країнах, як Греція, Португалія, Ірландія, його роль несуттєва. В багатьох країнах держава активно користується фондовим ринком для розміщення своїх боргових зобов'язань з метою фінансування дефіциту бюджету.

Незважаючи на тс, що Італія належить до економічно розвинених країн, фондовий ринок тут розвинений досить слабо і спрямований в осповному на забезпечення фінансування державного боргу.

На відміну від італійського ринку, який є виключно національним, швейцарський фондовий ринок характеризується своєю міжнародною спрямованістю. Головна біржа країни — Амстердамська — є однією із найстаріших бірж світу, налічує 255 членів і на сьогоднішній день являє собою приватну установу, що об'єднує банки та маклерські контори. Позабіржового ринку в країні немає. Торгівля цінними паперами, що не котируються на біржі, відбувається на фондовій біржі до або після торгової сесії. Іноземні акції становлять більш як половину біржового обороту.

Особливістю фондового ринку Англії є те, що там переважно емітуються іменні цінні папери — акції та облігації. Якщо говорити про величину ринків різних цінних паперів, то можна зазначити, що в Європі найбільшим ринком акцій є англійський, а облігацій — німецький. Найбільші в світі національні ринки акцій належать США, Японії та Англії. Ємність цих ринків у середині 90-х років становила відповідно 4,6 млрд дол. США, 3,6 млрд та 1,1 млрд дол. США.

У західноєвропейських країнах акціонерний капітал має більш незмінну структуру, ніж у США. Значна частина корпорацій перебуває у володінні окремих осіб або сімей, які допускають дуже незначну частину акцій або й зовсім не допускають свої акції на ринок. У багатьох країнах акції перебувають у власності тісно пов'язаних між собою інвесторів — банків, страхових та інвестиційних компаній, що має суттєвий вплив на ліквідність ринку. Негативно впливають на ліквідність фондового ринку і зміни в складі інвесторів. Протягом останнього десятиріччя кількість дрібних інвесторів па ринку значно зменшилась, а кількість великих значно зросла.

У результаті поглиблення процесу глобалізації фондових рипків здійснюється міжнародна торгівля акціями, яка проводиться практично неперервно протягом 24 год на добу. Постійно збільшується також кількість іноземних компаній, акції яких котируються на Нью-йоркській біржі — одній із головних бірж світу.

На більшості фондових ринків комісійні на сьогоднішній день встановлюються на договірній основі. Як правило, чим більша сума замовлення, тим менші комісійні. За передачу прав власності комісійні становлять до 1%. Лібералізація ринків, що триває сьогодні, приводить до скорочення розриву між розмірами витрат на проведення операцій на різних ринках. Проте все-таки ці витрати різні і залежать як від країни, так і від біржі, на якій здійснюється торгівля відповідними цінними паперами. Якщо оцінити розмір витрат на проведення операцій на різних ринках, то на ринку США ці витрати становлять менш як 0,8% від обсягу операцій і є одними із найнижчих у світі. Значну роль у цьому відіграють нульова ставка оподаткування таких операцій, незначні комісійні (0,2%) та невеликий розмір інших витрат.

Біржові кризи на фондовому ринку є своєрідною реакцією ринку на надмірне розростання фіктивного капіталу. Результатом таких криз стає повернення до рівня, що відображає реальний етап економіки. Одна з найбільших біржових криз мала місце в жовтні 1987 р., коли на фондових біржах багатьох країн різко впали курси акцій на 35—50%. За період кризи багато великих компаній, побоюючись скуповування їх акцій конкурентами, викупили велику кількість власних акцій, і чимало слабких підприємств збанкрутіло. Остання криза на світовому фондовому ринку, яка виявилась найбільшою за останні роки, сталася в жовтні 1998 р. 27 жовтня індекс Доу-Джонса упав відразу на 554 пункти (7,16%), що виявилось найзначнішим падінням індексу з 1987 р.

Інструменти фондового ринку

Як уже зазначалось, основними фінансовими інструментами фондового ринку є цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують майнові права або відносини позики між власниками та організаціями. Це інструмент залучення грошових коштів, об'єкт вкладання фінансових ресурсів, а їх обіг - сфера таких видів діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова та консультаційна. За допомогою цінних паперів заінтересована сторона вирішує фінансові, інвестиційні та інші питання.

Фінансові інструменти можна класифікувати, беручи як класифікаційну ознаку природу відносин клієнта та оферента, сегмент, на якому здійснюється обіг цінного папера, строк поставки тощо. Коли як класифікаційні ознаки вибрати ціноутворення на фінансовий інструмент та строк виконання контрактів, то виходячи з першої ознаки фінансові інструменти поділяють на реальні (основні, базові), ціни або курси на які визначаються на ринку через взаємодію попиту й пропонування, та похідні, ціни на які є похідними від цін базового активу (derivative instruments). За другою ознакою фінансові інструменти поділяються на інструменти з негайною поставкою - касові, або спотові (spot, cash), та строкові інструменти (termine instruments), оскільки є контрактами на купівлю-продаж базових фінансових інструментів у майбутньому за цінами або курсами, погодженими в момент укладання таких контрактів.

У країнах ЄС не вживається термін похідні, а використовується термін строкові фінансові інструменти. До таких інструментів відносять форвардні контракти (forward), ф 'ючєрсні (future) біржові та опціонні (option) біржові, позабіржові контракти та свопи (swap).

Фінансові інструменти, які сьогодні широко застосовуються в іноземній практиці, можна поділити на п'ять груп:

1. Пайові цінні папери (акції та сертифікати інвестиційних фондів).

2. Боргові зобов'язання (облігації, казначейські зобов'язання, комерційні папери, векселі, депозитні сертифікати).

3. Похідні фінансові інструменти (форварди, ф'ючерси, свопи, опціони).

4. Гібридні інструменти (конгломерати простих інструментів, наприклад гібрид процентних та валютних інструментів).

5. Синтетичні інструменти (опціон на ф'ючерсний контракт, дво-валютна облігація, синтетична акція тощо).

Класифікація цінних паперів - це поділ цінних паперів на види за певними ознаками. Вид цінного паперу - це його сутність, якісна визначеність. Різноманіття фінансових інструментів пов'язане з роллю в системі ринкової економіки, місцем та строком обігу, формою випуску та порядком володіння прибутковістю та рівнем ризику, обсягом наданих прав, рівнем захисту.

Папір стає ціннім тільки тоді, коли він має сукупність таких фундаментальних властивостей та характеристик:

- обіговість (наявність самостійного обігу);

- доступність для обігу;

- стандартність і серійність;

- документальність;

- визначення державою та регульованість;

- прибутковість;

- ліквідність;

- надійність;

- ризикованість;

- обов'язковість виконання зобов'язання;

- курс і потенціал приросту курсової вартості.

Акціонерні товариства на ринку цінних паперів можуть одночасно здійснювати такі фондові операції:

- випуск (емісія) цінних паперів з метою залучення додаткових інвестицій перерозподілу власності, зміни розміру статутного капіталу;

- розміщення;

- купівля-продаж цінних паперів у процесі їх обігу, що сприяє одержанню доходів, надає можливість одержання, грошового еквівалента курсовій ринковій вартості (при продажу);

- конвертація (обмін) з метою одержання нових прав і можливостей (права голосу, участь в управлінні та ін.);

- зберігання цінних паперів;

- управління цінними паперами з метою вибору найбільш ефективних варіантів використання їх (траст, застава, конвертація);

- траст-доручення управління цінними паперами висококваліфікованим спеціалістом для підвищення ефективності операцій;

- застава цінних паперів з метою активізації операцій з цінними паперами;

- кліринг для вдосконалення системи розрахунків, підвищення ліквідності, контролю та управління ризиками;

- реєстрація та перереєстрація власників цінних паперів, що сприяє контролю за зміною складу власників, обґрунтуванню їхніх прав на одержання доходу;

- маркетингові дослідження: визначеного сегмента ринку цінних паперів, їхніх інвестиційних характеристик; дослідження каналів збуту; вивчення мотивацій інвесторів; розробка стратегії просування цінних паперів на ринок;

- оцінка інвестиційного ризику на ринку цінних паперів, виявлення його характеру та особливостей;

- страхування з метою забезпечення відносної стабільності операцій на фондовому ринку, залучення потенційних інвесторів шляхом надання додаткових страхових гарантій;

- погашення (відкликання за умовами розміщення, дострокове відкликання за рішенням емітента або інвестора);

- формування портфеля цінних паперів, що сприяє зниженню інвестиційного ризику, розширенню фінансових можливостей товариства, розвитку ринку цінних паперів;

- фінансове проектування ринку цінних паперів і розробка фінансової політики, визначення програми реалізації фінансової стратегії та тактики, прогнозування доходів і витрат, ефективності роботи товариства.

Отже, фондові операції - це операції із цінними паперами та (або) грошовими коштами на фондовому ринку для досягнення таких цілей:

а) забезпечення фінансовими ресурсами діяльності суб'єктів господарювання - формування і збільшення власного капіталу, залучення позикового капіталу або ресурсів у обіг. За своїм економічним призначенням це пасивні операції, які здійснюються через емісію цінних паперів (емісійні операції);

б) вкладання суб'єктом операцій власних і залучених фінансових ресурсів у фондові активи від власного імені. За своїм економічним призначенням - це активні операції, які здійснюються шляхом придбання фондових активів (інвестиційні операції);

в) забезпечення зобов'язань суб'єкта операцій перед клієнтами, і навпаки (клієнтські операції).

Надамо коротку характеристику цінним паперам, які найбільш розповсюджені на фондовому ринку.

Визначення акції подано у Законі України "Про цінні папери і фондовий ринок": акція - емісійний цінний папір, що закріплює права її власника на: одержання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів; на участь в управлінні акціонерним товариством та на частину майна, що залишається після його ліквідації.

Акція надає її власникові низку майнових і немайнових прав. Майнові права - це права на одержання:

- дивідендів;

- ліквідаційної вартості акції. Немайнові права - це:

- право на участь у загальних зборах акціонерів;

- право голосу на загальних зборах акціонерів;

- право на одержання інформації про діяльність акціонерного товариства та про склад акціонерів;

- право вносити питання до порядку денного загальних зборів акціонерів і т. ін.

Однією з характеристик акції є її номінал - умовна величина, що виражається, як правило, у грошовій формі та визначає частку майна акціонерного товариства, що припадає на 1 акцію. На основі номіналу розраховується сума дивідендів, що сплачується акціонерові. Основною характеристикою акції є її курсова вартість (курс акції) - величина, що показує, у скільки разів поточна ціна акції (ціна, за якою її можна придбати у певний час на ринку) вища від номіналу.

Ціна акції - це ціна, зазначена на бланку акції. Для акції ціна практично не має значення і несе лише інформаційне навантаження, характеризуючи частку статутного капіталу, що припадала на одну акцію на момент заснування товариства.

Емісійна ціна є ціною, за якою акція емітується, тобто продається на первинному ринку. Вона може відрізнятися від номінальної, тому що найчастіше розміщення акцій проводиться через посередницьку фірму, що є професійним учасником фондового ринку. У цьому разі посередницька фірма скуповує весь випуск акцій за погодженою ціною та надалі реалізує їх на ринку за ціною, що визначається вже цією фірмою.

З початком господарської діяльності частка капіталу, що припадає на одну акцію, негайно змінюється. З цього моменту акція характеризується балансовою ціною, що може бути розрахована за балансом як відношення вартості "чистих" активів (загальна вартість активів за балансом за мінусом заборгованості кредиторам) до загальної кількості випущених акцій.

Ліквідаційна ціна може бути визначена лише на момент ліквідації товариства. Вона вказує, яка частина вартості активів за можливої реалізації, що залишилась після розрахунків із кредиторами, припадає на одну акцію. Оскільки облікові ціни активів можуть значно відрізнятись від ринкових їх цін залежно від інфляції та кон'юнктури ринку, ліквідаційна ціна не дорівнює балансовій.

Ринкова (курсова) ціна - це ціна, за якою акція продається та купується на вторинному ринку. Курсова ціна визначається рівноважним співвідношенням попиту та пропонування. Ціну продажу (оферту) встановлює продавець, ціну попиту (бід) - покупець, між ними є ціна виконання угоди.

Дивіденд за звичайними акціями залежить від результатів діяльності акціонерного товариства і нараховується за рішенням зборів акціонерів (проміжкові дивіденди можуть нараховуватися за рішенням ради директорів акціонерного товариства). Дивіденд за звичайними акціями за минулий рік може не виплачуватися (наприклад, у разі збитків або спрямування одержаних прибутків за рішенням зборів акціонерів на розширення діяльності акціонерного товариства). Оскільки комерційні інтереси власників акцій у цьому плані не захищені, вони наділяються правом голосу в акціонерному товаристві.

Курс акції залежить від річного дивіденду, який вона приносить, рівня позичкового відсотка та співвідношення між пропонуванням акцій та попитом на них. Іншими словами, курс акцій перебуває в прямій залежності від розміру одержуваного за ними дивіденду й у оберненій залежності від рівня позичкового (банківського) відсотка. Тобто курс акції тим вищий, чим більший дивіденд, що виплачується за нею, і чим нижчий рівень позичкового відсотка, оскільки, купуючи акції, власник грошового капіталу завжди порівнює виплачуваний за ними дивіденд з тим доходом, який він міг би одержати, поклавши свій капітал у банк, тобто з позичковим відсотком.

Існують такі правила для інвестицій в акції:

1. Якщо внутрішня ціна вища за ринкову - купуйте акцію.

2. Якщо внутрішня ціна акції нижча за ринкову - продавайте акцію. Варто з'ясувати тенденції в появі нових видів акцій. Так, прості

акції, що випускаються акціонерним товариством, у класичному варіанті наділені правом голосу. У наш час у західних країнах з'явилися прості акції без права голосу, з обмеженими правами голосу. Або, навпаки, випускаються привілейовані акції з правом голосу за окремими рішеннями.

Ринок акцій у західних країнах переважно біржовий. При цьому слід зазначити, що на фондовій біржі реалізуються зазвичай великі пакети акцій найвпливовіших в економічному значенні компаній.

Акції розміщуються на первинному ринку, а їх обіг відбувається на вторинному. Способи первинного розміщення акцій визначаються законами та традиціями країни. Але слід назвати два основних методи їх розміщення: публічне та приватне. У західних країнах переважає публічне розміщення (або відкрита підписка), сутність якого полягає в тому, що акції пропонуються для продажу "широкій публіці", тобто численним і різноманітним інвесторам. Приватне розміщення припускає одного основного інвестора, що купує відразу весь випуск. Основний інвестор (андеррайтер) створює розподільну мережу, через яку він продає весь випуск або його основну частину. Андеррайтерами звичайно є інвестиційні банки або великі комерційні банки.

Додаткову емісію акцій компанія може проводити або способом відкритої підписки (якщо йдеться про відкрите акціонерне товариство) з метою розповсюдити акції з-поміж значної кількості учасників фондового ринку, або способом закритої підписки на користь конкретного інвестора (з яким досягнута попередня домовленість).

Компанія може також продати раніше викуплені акції, що перебувають у неї на балансі. Крім того, акціонери компанії можуть домовитися між собою про продаж певної частки своїх акцій на біржі для того, щоб потім спрямувати одержаний прибуток на розвиток компанії (наприклад, у вигляді безпроцентної позики або з використанням інших схем).

Переваги. Оскільки емісія акцій - неборгове джерело фінансування, то капітал, одержаний таким способом, не потрібно повертати. І навіть іноді можна не виплачувати дивіденди за цими акціями (якщо компанія заявляє про те, що має намір увесь прибуток вкласти в дальший розвиток виробництва). Тоді акціонери купуватимуть акції не тому, що очікуватимуть на дивіденди, а, скоріше, сподіваючись на зростання котирувань.

Недоліки. Випуск акцій є найдорожчою та найскладнішою формою залучення інвестицій, для якої характерний тривалий процес підготовки незалежно від того, здійснює підприємство додаткову емісію (збільшує статутний капітал) чи продає акції, що перебувають на балансі або належать діючим акціонерам.

Менеджмент та акціонери компанії мають бути готовими допустити до участі в управлінні міноритарних акціонерів - нових власників акцій, тобто до часткової втрати контролю за підприємством. По суті, компанія повинна бути готова продати стороннім інвесторам не менше ніж 5 % статутного капіталу - це мінімально необхідна сума для формування ліквідного ринку акцій підприємства.

Процес підготовки емісійних документів є досить складним і потребує тривалого часу. На цій стадії витрати компанії є аналогічними витратам при випуску облігацій: податок на емісію, винагорода андеррайтеру. До того ж зазвичай виникає низка додаткових витрат:

- по-перше, витрати на наймання інвестиційних та РR- агентств;

- по-друге, витрати на створення у структурі компанії спецпідрозділу з роботи з інвесторами.

Після випуску акцій компанія здійснює витрати на підтримку капіталізації і проведення різноманітних заходів, спрямованих на формування та закріплення позитивного свого іміджу в інвестиційному співтоваристві. Звісно, ці заходи не є обов'язковими, але без них емісія акцій стає безглуздою.

Емісійна політика компанії має стати однією з важливих складових частин загальної політики формування фінансових ресурсів та забезпечити залучення коштів із зовнішніх джерел найбільш ефективним способом.

Залежно від мети емісії можна залучити чи, навпаки, усунути певний тип інвесторів. Наприклад, ціна розміщення, установлена на надто високому рівні, може відлякати інвесторів, особливо дрібних, якщо ринкова оцінка акцій попередніх випусків суттєво нижча від ціни розміщення, емітент взагалі ризикує не продати новий випуск.

Разом з тим така стратегія не допускає зовнішніх інвесторів до управління компанією. Неможливість продати акції за встановленою ціною розміщення може спровокувати скидання "старих" випусків значною кількістю інвесторів. Крім того, не повністю розміщений випуск акцій не дозволяє сформувати статутний фонд в запланованих розмірах.

Якщо ж, навпаки, ціна розміщення нижча за ту, за якою можна було б реалізувати їх на ринку, різниця в цінах дістанеться посередникам і спекулянтам, що працюють на фондовому ринку, а не компанії.

Отже, процес становлення ціни розміщення вимагає глибокого аналізу ринку фінансових послуг та потенційних інвесторів. Для цього рекомендується таке:

- дослідити динаміку цін на власні акції, виявити тренди та кореляції зовнішніми (політичними, податковими і т. ін.) факторами, зміни у фінансовому стані та дивідендній політиці емітента, оцінити рівень чутливості цін на акції емітента, що обертаються на вторинному ринку, до змін їх обсягу в результаті нової емісії;

- провести оцінку місткості ринку та потенційного попиту інвестора з використанням мультиплікаторів на прикладі емітента-аналога за виробничими, технологічними та іншими характеристиками;

- розрахувати можливості значення цін реалізації акцій за різноманітними сценаріями, провести обґрунтування доцільності емісії та вибору моменту її здійснення, установити "ціну підписки" додаткового випуску акцій;

- провести аналіз результатів додаткової емісії за складом інвесторів, кількістю та цінами куплених ними акцій, динаміки цін на вторинному ринку, оцінку власного капіталу компанії.

Економічна ефективність публічного розміщення акцій визначається на основі зіставлення розрахункової вартості залученого капіталу та середньозваженої вартості капіталу компанії. При цьому враховується можливість одержання зовнішнього фінансування (банківське кредитування, емісія облігацій, випуск векселів, товарні кредити від постачальників), позитивні тенденції зростання ринку продукції компанії та її тип.

Отже, частину роботи з підготовки IPO може здійснити безпосередньо акціонерна компанія: вона може розробити інвестиційну стратегію, провести маркетингові дослідження, забезпечити інформаційну відкритість. Як можливого андеррайтера слід розглядати кандидатури провідних на українському ринку інвестиційних компаній. Логічно здійснити beauty-contest - процедуру вибору фінансового консультанта, яка поширена у світовій практиці. У результаті потрібно орієнтуватися на найбільш вигідні умови, які можуть запропонувати компанії.

Перед компанією-андеррайтером, як правило, постає мінімум два завдання: андеррайтера і провідного менеджера. Разом з юридичним консультантом ця компанія має здійснити due diligence - незалежне дослідження бізнесу. Інформація, яку одержують у результаті оцінювання, включається в емісійний проспект.

Перш ніж здійснити первинне розміщення цінних паперів, потрібно оцінити, наскільки вигідно це буде власне самій акціонерній компанії. У процесі оцінювання слід виходити із двох факторів.

Перший фактор - визначення стратегії. Необхідно з'ясувати, для чого компанії потрібне ІРО. Зрозуміло, що вихід компанії на ІРО означає її перехід у публічний бізнес. Крім того, не слід сприймати здійснення ІРО лише як засіб залучення додаткового фінансування. Залучення коштів є результатом кардинального вдосконалення системи управління компанією. Менеджмент змушений ретельно і відповідально підходити до управління, тому що публічні акціонери, особливо міноритарні, прискіпливо оцінюють дії керівництва.

Другий фактор - рентабельність компанії. Якщо компанія не демонструє високої прибутковості, то виводити її на ІРО не має сенсу. Це може вплинути на фінансове становище компанії, на звіт щодо прибутків і втрат. Розміщення веде не тільки до прямих, а й до опосередкованих витрат, наприклад на інформаційне забезпечення та просування. Подібні витрати можуть становити значну суму.

Якщо в компанії невеликий бізнес, у результаті проведення ІРО її капітал має збільшитися. З іншого боку, необхідно провести повну реструктуризацію компанії, тобто комплексний процес, який охоплює правову та організаційну перебудову компанії, включаючи підвищення ролі стратегічного планування, введення нових структурних одиниць, відповідальних за корпоративне управління та інвестиційну взаємодію, збільшення рівня рекламних витрат, а також додатков







Дата добавления: 2015-08-12; просмотров: 1211. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Менадиона натрия бисульфит (Викасол) Групповая принадлежность •Синтетический аналог витамина K, жирорастворимый, коагулянт...

Разновидности сальников для насосов и правильный уход за ними   Сальники, используемые в насосном оборудовании, служат для герметизации пространства образованного кожухом и рабочим валом, выходящим через корпус наружу...

Дренирование желчных протоков Показаниями к дренированию желчных протоков являются декомпрессия на фоне внутрипротоковой гипертензии, интраоперационная холангиография, контроль за динамикой восстановления пассажа желчи в 12-перстную кишку...

Закон Гука при растяжении и сжатии   Напряжения и деформации при растяжении и сжатии связаны между собой зависимостью, которая называется законом Гука, по имени установившего этот закон английского физика Роберта Гука в 1678 году...

Характерные черты официально-делового стиля Наиболее характерными чертами официально-делового стиля являются: • лаконичность...

Этапы и алгоритм решения педагогической задачи Технология решения педагогической задачи, так же как и любая другая педагогическая технология должна соответствовать критериям концептуальности, системности, эффективности и воспроизводимости...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия