Форми визнання

У міжнародному праві існують такі форми визнан­ня:

— de facto;

— de jure;

— ad hoc.

Визнання de facto — це визнання офіційне, але не повне. Воно означає вираження непевності в тому, що дана держава або уряд достатньо довговічні або життє­здатні. Воно може спричинити встановлення консуль­ських відносин, але це не є обов'язковим. Визнання de facto є практичне визнання, що включає в себе економі­чні і культурні контакти, при відсутності повних кон­тактів, відсутності дипломатичного визнання. Але й у цих відносинах держава (уряд), у відношенні якої від­булося визнання de facto, вступає в міжнародні відноси­ни як суверен. Так, у 1960 році СРСР визнав de facto Тимчасовий уряд Алжирської Республіки.

Як правило, через якийсь час визнання de facto транс­формується у визнання de jure.

Визнання de jure — повне, остаточне визнання, що означає встановлення між суб'єктами міжнародного права міжнародних відносин у повному обсязі і у всіх галузях міжнародного спілкування. Визнання de jure здатне спри­чинити обмін дипломатичними представниками вищого класу, визнання прав визнаної держави на розпорядження майном та іншими цінностями, що належать їй за кор­доном, визнання її імунітету від юрисдикції держави, що визнає, і т.п. Іноді таке визнання супроводжується різноманітними застереженнями з боку держави, що визнає, наприклад, про територіальні межі поширення визнаної влади (при визнанні Великобританією Союзу РСР у 1924 році) або про відношення до міжнародних зобов'язань (роблена Великобританією при визнанні Народної Республіки Болгарії в 1947 році).

Зустрічаються випадки, коли держави, уряди всту­пають в офіційний контакт одна з одною вимушено, для розв'язання яких-небудь конкретних питань, але вод­ночас не бажають визнавати одна одну. У цьому випад­ку говорять про визнання ad hoc (у даній ситуації, у конкретній справі). Іноді метою таких контактів може бути укладання міжнародних договорів. Наприклад, чотири учасники переговорів про закінчення війни у В'єтнамі (США і три в'єтнамські сторони) підписали в 1973 році відомі Паризькі угоди, хоча деякі з них один одного не визнавали. Відсутність визнання в таких ви­падках не повинна відбиватися на юридичній чинності договору.