Режим воєнного полону

Режим воєнного полону регламентований IV Гаазь­кою конвенцією, III Женевською конвенцією 1949 року про поводження з військовополоненими і Додатковими протоколами до Женевських конвенцій 1977 року. Від­повідно до Женевської Конвенції військовополонени­ми вважаються такі особи, які потрапили під владу не­приятеля:

а) особовий склад збройних сил, ополчення і добро­
вольчих загонів, що входять до складу збройних сил;

б) особовий склад партизанських загонів;

в) особовий склад збройних сил, що підпорядко­
вується уряду, не визнаному державою, що тримає в
полоні;

г) воєнні кореспонденти, постачальники, інші осо­
би, які слідують за збройними силами;

ґ) члени екіпажу торгового флоту і цивільної авіа­ції;

є) населення неокупованої території, що взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і дотри­мується законів і звичаїв війни. Військовополонений знаходиться в полоні у держа­ви, а не армії, що полонила його. Військовополонений не злочинець, а солдат, що виконав свій обов'язок. Ці положення повинні виключити помсту солдатові за те, що він воював проти армії, що полонила його.

Кожний військовополонений при його допиті зобо­в'язаний повідомити тільки своє прізвище, ім'я, звання, дату народження й особистий номер.

Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Військовополонені не можуть

 

 

бути піддані фізичному каліченню, науковим і медич­ним дослідам. До них не можуть застосовуватися репре­салії. Військовополонені повинні бути захищені від на­сильства і залякування, їм забезпечується повага осо­бистості та честі.

Держава, що захопила в полон, може піддати вій­ськовополонених інтернуванню. Військовополонені роз­міщаються в спеціальних таборах, начальниками яких повинні бути офіцери держави, що тримає в полоні, а самі табори повинні забезпечити повну гарантію таким особам щодо гігієни, збереження здоров'я і попереджен­ня епідемій. Табори повинні розташовуватися вдалині від районів бойових дій і мати чітко розрізнювані з повітря позначення з латинських букв PW або PG. Вій­ськовополоненим може бути також заборонено вихо­дити за встановлену межу табору.

Військовополонені забезпечуються помешканням, ха­рчуванням, одягом, медичною допомогою. До них пови­нен допускатися медичний і духовний персонал. У по­лоні зберігається носіння знаків відмінності.

Військовополоненим повинна забезпечуватися мо­жливість працювати, з оплатою за цінами, що існують в місці розташування табору. Примушувати до праці за­бороняється. Офіцерський склад до робіт не залучаєть­ся. За унтер-офіцерами залишене право здійснювати нагляд за веденням робіт. Заборонено використовува­ти військовополонених на небезпечних (наприклад, ви­далення мін) або принизливих роботах. У процесі робо­ти повинні дотримуватися вимоги техніки безпеки. Вій­ськовополоненим повинні бути дозволені зносини з зовнішнім світом. їм забезпечується також право по­дачі скарги владі держави, що тримає їх у полоні.

Військовополонені зобов'язані підпорядковуватися законам держави, що тримає в полоні, що має право за­стосовувати судові і дисциплінарні стягнення за про­ступки. Проте стягнення може бути накладено тільки один раз за одну провину. Заброняються колективні покарання. За втечу військовополонений може бути підданий тільки дисциплінарному покаранню.

 

Військовополоненим дозволено відправляти релігійні обряди.

Не пізніше тижня після прибуття в табір військово­полоненому повинно бути надане право послати лист родині й у Центральне довідкове агентство у справах військовополонених, що установлюється у нейтральній країні для збору і передачі на батьківщину відомостей про осіб, які утримуються в полоні. Військовополоне­ним слід надавати можливість одержувати листи і ли­стівки, індивідуальні і колективні посилки.

Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються (повертаються на бать­ківщину), їм повинні бути повернуті гроші і цінності, узяті на збереження при полоненні.