Постанови Кабінету Міністрів України

Нормативно-правова база

Конституція України.

Кодекси

 

Цивільний кодекс України; Цивільно-процесуальний кодекс України; Господарський кодекс України; Господарсько-процесуальний кодекс України; Кодекс адміністративного судочинства України; Кодекс законів про працю України; Житловий кодекс.

 

Закони України

Закон України “Дисциплінарний статут служби цивільного захисту”; Закон України “Про правові засади цивільного захисту”; Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”; Закон України “Про аварійно-рятувальні служби”; Закон України “Про об'єкти підвищеної небезпеки”; Закон України “Про пожежну безпеку”; Закон України “Про державну службу”; Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; Закон України “Про звернення громадян”; Закон України “Про інформацію”.

Постанови Кабінету Міністрів України

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1539 “Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи”;

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1040 “Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації”;

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 629 “Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту”;

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 500 “Положення про Державний департамент пожежної безпеки”;

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 р. № 1172 “Положення про Державну авіаційну пошуково-рятувальну службу;

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2000 р. № 1263 “Положення про державний департамент - Адміністрацію зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення”;

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 570 “Про затвердження Положення про Державну гідрометеорологічну службу”;

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. № 1446 “Положення про Державну інспекцію цивільного захисту та техногенної безпеки”;

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. № 1153 “Про затвердження Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади”;

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 “Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади”;

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. № 798 Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1214 “Про затвердження переліку об'єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому на договірній основі обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами”;

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 р. № 597 “Про Типову форму контракту з керівником підприємства, що є у державній власності”;

14. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 644 “Про затвердження переліку додаткових платних послуг, які надаються аварійно-рятувальними службами”.

Накази

1. Наказ МНС від 18 жовтня 2007 р. № 705 “Регламент Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи”;

2. Наказ МНС від 24 жовтня 2006 року № 686, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2006 р. за № 1192/13066 “Положення про Головне управління (управління) МНС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі”;

3. Наказ МНС від 10 березня 2009 р. № 172 “Типове положення про юридичну службу головних управлінь МНС України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі”;

4. Наказ Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 р. № 34/5 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 р. за № 381/10661 “Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації”;

5. Наказ МНС 24 листопада 2006 р. № 749 “Статут Державної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби на водних об’єктах України МНС”;

6. Наказ МНС від 10 червня 2008 р. № 447 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 7 липня 2008 р. за № 612/15303 “Інструкція про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту”;

7. Наказ МНС від 25.02.2003 р. № 50 “Про внесення змін і доповнень до наказу МНС від 09.06.2009 № 148 “Про затвердження Положення про порядок претензійної та позовної роботи у Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи”;

8. Наказ МНС від 3 лютого 2009 р. № 76 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 березня 2009 р. за № 200/16216 “Положення про проходження служби особовим складом Державної спеціальної (воєнізованої) гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби МНС”;

9. Наказ МНС України № 541 від 9 серпень 2007 р. “Про порядок обліку правопорушень, подій та грубих дисциплінарних проступків, забезпечення контролю за станом дисципліни та законності в органах і підрозділах цивільного захисту”.

 

6. Організаційна структура цивільної оборони підприємств, сили ЦО.

Підприємства незалежно від форм власності і господарювання:

-- планують і здійснюють необхідні заходи щодо захисту працівників від наслідків НС;

-- планують та проводять заходи щодо сталого функціонування об'єктів та забезпечення життєдіяльності працівників під час НС;

-- забезпечують створення сил і засобів щодо попередження наслідків НС і їх ліквідації, навчання працівників способам захисту і діяти у НС в складі формувань;

-- створюють і підтримують у постійній готовності локальні системи оповіщення про НС;

-- фінансують заходи щодо захисту працівників об'єктів, попередження та ліквідація НС, створення резервних фінансових і матеріально-технічних ресурсів для ліквідації НС.

 

Сили ЦО:

-- Війська цивільної оборони — виконують завдання з захисту населення від наслідків НС, а також проводять рятувальні та інші невідкладні роботи (РНР); комплектування: на підставі закону України “Про загальний військовий обов'язок та військову службу ”, а також за контрактом.

-- Спеціалізовані формування — організаційно оформлені підрозділи, які створюються для виконання специфічних робіт; комплектація за контрактом з числа фахівців з досвідом роботи по ліквідації наслідків НС.

-- Невоєнізовані формування ЦО — групи людей, які об'єднані в команди, забезпечені спеціальною технікою і майном, призначені та підготовлені для виконання покладених на них завдань у випадку НС.

 

7. Організація і проведення рятувальних та інших необхідних робіт у районах лиха та осередках ураження.

Сутність рятувальних та інших невідкладних робіт – це усунення безпосередньої загрози життю та здоров'ю людей, відновлення життєзабезпечення населення, запобігання або значне зменшення матеріальних збитків. Рятувальні та інші не­відкладні роботи включають також усунення пошкоджень, які заважають прове­денню рятувальних робіт, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. РІНР поділяють на рятувальні роботи і невідкладні роботи.

До рятувальних робіт відносяться:

– розвідка маршруту руху сил, визначення обсягу та ступеня руйнувань, розмірів зон зараження, швидкості і напрямку розповсюдження зараженої хмари чи пожежі;

– локалізація та гасіння пожеж на маршруті руху сил та ділянках робіт;

– визначення об'єктів і населених пунктів, яким безпосередньо загрожує небезпека;

– визначення потрібного угрупування сил і засобів запобігання і локалізації небезпеки;

– пошук уражених та звільнення їх з-під завалів, пошкоджених та палаючих будинків, із загазованих та задимлених приміщень;

– розкриття завалених захисних споруд та рятування з них людей;

– надання потерпілим першої допомоги та евакуація їх (при необхідності)

у лікувальні заклади;

– вивіз або вивід населення із небезпечних місць у безпечні райони;

– організація комендантської служби, охорона матеріальних цінностей і гро­мадського порядку;

– відновлення життєздатності населених пунктів і об'єктів; – пошук, розпізнавання і поховання загиблих;.

– санітарна обробка уражених;

– знезараження одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, територій, споруд, а також техніки;

соціально-психологічна реабілітація населення.

До невідкладних робіт відносяться:

– прокладання колонних шляхів та улаштування проїздів (проходів) у за­ валах та на зараженій території;.

– локалізація аварій на водопровідних, енергетичних, газових і технологічних мережах;

– ремонт та тимчасове відновлення роботи комунально-енергетичних систем і мереж зв'язку для забезпечення рятувальних робіт;

– зміцнення або руйнування конструкцій, які загрожують обвалом і без­печному веденню робіт;

Рятувальні та інші невідкладні роботи здійснюються у три етапи:

На першому етапі вирішуються завдання:

– щодо екстреного захисту населення;

– з запобігання-розвитку чи зменшення впливу наслідків;

– з підготовки до виконання РІНР.

Основними заходами щодо екстреного захисту населення є:

– оповіщення про небезпеку;

– використання засобів захисту;,

– додержання режимів поведінки;

– евакуація з небезпечних у безпечні райони;

– здійснення санітарно-гігієнічної, протиепідемічної профілактики і надання медичної допомоги;

локалізація аварій;

зупинка чи зміна технологічного процесу виробництва;

попередження (запобігання) і гасіння пожеж.

На другому етапі проводяться:

– пошук потерпілих;

– витягання потерпілих з-під завалів, з палаючих будинків, пошкоджених транспортних засобів;

– евакуація людей із-зони лиха, аварії, осередку ураження;

– надання медичної допомоги;

– санітарна обробка людей;

– знезараження одягу, майна, техніки, території;

– проведення інших невідкладних робіт, ЩО сприяють і забезпечують здійснення рятувальних робіт.

На третьому етапі вирішуються завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення у районах, які потерпіли від наслідків НС:

– ідновлення чи будівництво житла;

– відновлення енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, ліній зв'язку;

– організація медичного обслуговування;

– забезпечення продовольством і предметами першої необхідності;

– знезараження харчів, води, фуражу, техніки, майна, території;

– соціально-психологічна реабілітація;

– відшкодування збитків;

– знезараження майна, території, техніки.

 

Організація і проведення РІНР при аварії на АЕС полягає у вико­нанні заходів, до яких відносяться:

– оповіщення населення про, аварію і постійне його інформування про наявну обстановку та порядок дій в даних умовах;

– використання засобів колективного і індивідуального захисту;

– організація дозиметричного контролю

– проведення йодної профілактики населення, що опинилося в зоні радіоактивного зараження;

– введення обмеженого перебування населення на відкритій місцевості (режими радіаційного захисту);

– здійснення евакуації населення (за розпорядженням Уряду) та інші заходи.

Після евакуації населення приступають до дезактивації території і техніки.

 

При аварії на ХНО з викидом (виливом) сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). При виникненні осередку хімічного ураження негайно оповіщаються робітники, службовці та населення, які опинилися в зоні зараження і в районах, яким загрожує небезпека зараження. Висилається радіаційна, хімічна і медична розвідка для уточнення місця, часу, типу і концентрації СДОР, визначення межі осередку ураження (зони зараження) та напрямку розповсюдження зараженого повітря. Готуються формування для проведення рятувальних робіт. На підставі даних, отриманих від розвідки та інших джерел, начальник ЦО об'єкта приймає рішення, особисто організовує проведення рятувальних робіт і заходів щодо ліквідації хімічного зараження.

Для ліквідації наслідків хімічного зараження та проведення рятувальних-робіт у першу чергу залучаються санітарні дружини, зведені загони (команди, групи) команди (групи) знезараження, формування механізації. Спочатку в осередок вводяться санітарні дружини, формування радіаційного і хімічного захисту, охорони громадського порядку та ін.

Необхідно завжди пам'ятати, що при проведенні рятувальних робіт в осередку хімічного ураження можливий застій зараження повітря в підземних спорудах, приміщеннях, парках, закритих дворах, а також розповсюдження його по трубопроводах та тунелях. Тому після завершення рятувальних робіт або заміни формувань направляються на пункти спеціальної обробки. Пункти спеціальної обробки розгортаються на незараженій території (місцевості) та поблизу маршрутів виходу формувань і населення.

 

В осередку бактеріологічного (біологічного) ураження роботи здійснюються за рішенням старшого начальника ЦО. Роботами щодо ліквідації бактеріологічного осередку керує начальник ЦО об'єкта, а організацією та проведенням медичних заходів — начальник медичної служби.

В осередку бактеріологічного (біологічного) ураження організовуються та проводяться:

– бактеріологічна розвідка та індикація бактеріальних засобів;

– карантинний режим або обсервація у відповідності з рішенням старшого начальника;,.

– санітарна експертиза;

– контроль зараження продовольства, харчової сировини, води та фуражу, їх знезараження;

– протиепідемічні; санітарно-гігієнічні, спеціальні профілактичні, лікувально-евакуаційні, протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні заходи, а також санітарно-роз'яснювальна робота..

При організації робіт щодо ліквідації осередку бактеріологічного (біологічного) ураження враховуються:

– здатність бактеріальних засобів спричиняти інфекційні захворювання серед людей і тварин;

– здатність деяких мікробів і токсинів тривалий час зберігатися у зовніш­ньому середовищі;

– наявність та тривалість інкубаційного періоду виявлення хвороби;

– складність лабораторного виявлення застосованого збудника та тривалість визначення його виду;

– небезпечність зараження особового складу формувань та необхідність застосування засобів індивідуального захисту.

У випадку виявлення ознак застосування бактеріальних засобів у район негайно висилається бактеріологічна розвідка. На підставі отриманих даних, встановлюється зона карантину або зона обсервації, намічається обсяг та послідовність проведення заходів, а також порядок використання сил та засобів для ліквідації осередку бактеріологічного (біологічного) ураження. Карантинний режим установлюють з метою недопущення розповсюдження інфекційних захворювань за межі осередку. Ізоляційно-обмежуючі міри при обсервації менш суворі, чим при карантині.

У всіх випадках в осередку бактеріологічного (біологічного) ураження одного із першочергових заходів проведення профілактичного лікування населення від особливо небезпечних інфекційних хвороб. Для цього застосовуються антибіотики широкого спектру дії та інші препарати, що забезпечують профілактичний і лікувальний ефект, а також препарати, що є в індивідуальній аптечці АІ-2.

Після того, як буде визначено вид збудника, проводиться екстрена профілак­тика — застосування специфічних для даного захворювання препаратів: антибіотиків, сивороток та ін., своєчасне застосування яких зменшить кількість жертв і буде сприяти прискореній ліквідації осередку ураження.

Інфекційних хворих госпіталізують і лікують в інфекційних лікарнях в осеред­ку ураження, або розгортають тимчасові інфекційні стаціонари. Якщо необхідно, то хворих з особливо небезпечними інфекціями евакуюють спеціальними групами.

Осередок бактеріологічного (біологічного) ураження вважається ліквідова­ним після того, як з моменту виявлення останнього хворого пройде час, що дорівнює максимальному терміну інкубаційного періоду для даного захворювання.

 

8. Аварія, катастрофа, стихійне лихо.

Аварія на об'єкті підвищеної небезпеки - небезпечна подія техногенного характеру, що виникла внаслідок змін під час експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки (наднормативний викид небезпечних речовин, пожежа, вибух тощо) і яка спричинила загибель людей чи створює загрозу життю і здоров'ю людей та довкіллю на його території і/або за його межами;

Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Природні явища, які мають надзвичайний характер і призводять до порушення нормальної діяльності населення, його загибелі, руйнування і знищення матеріальних цінностей називаються стихійними лихами. За причиною виникнення вони поділяються на: 1. Тектонічні - пов'язані з процесами, що виникають з процесами Землі. 2. Топологічні - причиною їх є процеси, що виникають на поверхні Землі. 3. Метеорелогічні - пов'язані з процесами в атмосфері. Але в більшості випадків основною першопричиною виникнення цих стихійних лих є процеси які відбуваються в Космосі.

 

 

9. Надзвичайна ситуація: поняття, причини виникнення, наслідки

Надзвичайна ситуація (НС) — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Природні причини

З усього виду небезпек вони належать до розряду найбільш стабільних і становлять стабільну загрозу для людства впродовж всього його існування. Антропогенні причини

Антропогенні діляться на соціальні та економічні.

Соціальні:

ріст народонаселення; урбанізація; непідготовленість населення; відсутність інформації про обстановку у НС; відсутність нормативно-правової бази; недбалість та некомпетентність посадових осіб, перевищення повноважень і т.д.; корупція, тероризм тощо

Економічні:

недосконалість технічних засобів і технологічних процесів; зміна довкілля внаслідок природокористування (забруднення, вичерпність ресурсів); бідність (зношування техніки, недостача коштів на модернізацію, профілактику й т.д.).

 

 

10. Класифікація НС

 

 

11. НС, що можливі на території України, Запорізької області

 

Та не дай Боже АЕС рвоне. Взагалі у нас є чому вибухати, горіти, викидати небезпечні речовини і т. д.

 

12. Осередок ядерного ураження

Осередком ядерного ураження називається територія, в межах якої, в результаті впливу ядерної зброї або катастрофи на АЕС, відбулося радіоактивне зараження місцевості, масове ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, руйнування і пошкодження різних споруд, виникли пожежі.

Розміри вогнища ядерної поразки залежить від потужності і вигляду ядерного вибуху, від рельєфу місцевості та характеру забудови, погодних умов та інших факторів.

 

 

13. Зони радіоактивного забруднення

Зона радіоактивного забруднення - територія чи акваторія, у межах якої рівні радіоактивного забруднення перевищують установлені норми радіаційної безпеки (ДСТУ 4933:2008 Безпека у надзвичайних ситуаціях. Техногенні надзвичайні ситуації. Терміни та визначення основних понять).

Зона А - поміркованого зараження (40-400 рад), її площа становить 70-80% від всієї ураженої площі.

Зона Б - сильного зараження (400-1200 рад). На частку цієї зони припадає близько 10% площі радіоактивного сліду.

Зона В - небезпечного зараження (1200-4000 радий). Ця зона займає приблизно 8-10% площі сліду хмари вибуху.

Зона Г - надзвичайно небезпечного зараження (понад 4000 рад).

 

14. Уражаючи фактори ядерного вибуху

Відповідно, при ядерному вибуху поразки можливі впливом:

- Ударної хвилі (приблизно 50-55% виділилася при вибуху енергії);

- Світлового випромінювання (близько 35% енергії вибуху), що триває від декількох секунд (при потужності боєприпасу до 20 кілотонн) до 20 секунд (при потужності боєприпасу більше 1 Мегатонн);

- Проникаючої радіації (приблизно 5% енергії вибуху), яка триває до 15 секунд;

- Радіоактивного зараження місцевості (до 5% енергії вибуху);

- Електромагнітного імпульсу, час дії якого вимірюється мілісекундами.

Ударна хвиля - найбільш сильний вражаючий фактор ядерного вибуху, поширюється з надзвуковою швидкістю в усі сторони від місця вибуху. Вона являє собою область різкого стиску повітря і область розрідження. Область стиснення рухається попереду, а область розрядження - за нею. Вражаюча дія ударної хвилі триває кілька хвилин і обумовлюється:

1) максимальним надмірним тиском у фронті хвилі;

2) швидкісним напором повітря;

3) часом дії.

Величина безпечного тиску на відкритій місцевості для людей становить до 0,1 кг/см2 (приблизно 9,8 кПа). Відповідно, тиску, що перевищують цю величину, викликають різного ступеня пошкодження, що представлено в табл.

Таблиця

Вплив надмірного тиску на людину

Величина надлишкового тиску (кПа)	Ступені ураження
20-40	Легкі поразки: пошкодження слуху, забиті місця, вивихи кінцівок і ін
40-60	Середні ушкодження: пошкодження слуху, кровотечі, вивихи, переломи кінцівок і ін
60-100	Важкі ушкодження: контузія, пошкодження внутрішніх органів та ін
Більше 100	Вкрай важкі ушкодження: смертельний результат

Повні руйнування від ударної хвилі характеризуються обваленням стін і перекриттів, каркаса і інших несучих конструкцій споруд, що можливо при надлишковому тиску 40-80 кПа.

Сильні пошкодження викликають обвалення значної частини несучих стін і перекриттів при збереженні підвальних приміщень і частини каркаса. Такі пошкодження можливі при надмірному тиску 20-50 кПа.

Слабкі та середні пошкодження будівель виникають при надлишковому тиску 10-30 кПа в залежності від конструкції споруди.

Вважається, що зона пожеж і руйнувань доходить до кордонів, де надлишковий тиск від повітряної хвилі досягає 10 кПа.

Окопи, траншеї, сховища й особливості рельєфу місцевості різко знижують вплив ударної хвилі, що необхідно використовувати для захисту людей і техніки.

Світлове випромінювання - це потік променевої енергії в широкому діапазоні. Джерелом світлового випромінювання є світна область вибуху. Час світіння вогняної кулі вимірюється секундами, однак, цього часу достатньо, щоб викликати масові пожежі, сильні опіки відкритих ділянок шкіри і пошкодити очі в незахищених людей і тварин. Від дії світлового випромінювання захищають всі види захисних споруд, предмети з негорючих матеріалів і складки місцевості.

Проникаюча радіація - потік гамма-випромінювання і нейтронів, що виходять протягом секунд із зони ядерного вибуху в навколишнє середовище на відстані до 3 км.

Проходячи через біологічну тканину, гамма-випромінювання і потік нейтронів іонізують молекули, що входять до складу живих клітин. У результаті цього порушується характер життєдіяльності клітин і виникає специфічне захворювання - променева хвороба.

Час дії проникаючої радіації визначається часом підйому на таку висоту, коли гамма-випромінювання буде поглинатися товщею повітря, не досягаючи поверхні землі. Вражаюча дія проникаючої радіації на людей залежить від дози випромінювання та часу, який минув після вибуху. Воно оцінюється сумарною дозою: нейтронного і гамма-випромінювання, тобто енергією випромінювання, яка поглинута одиницею маси біологічної тканини.

Радіоактивне зараження місцевості, атмосфери і різних об'єктів при ядерних вибухах викликається:

1) продуктами розподілу ядерного вибуху;

2) наведеною активністю (радіацією);

3) не прореагованою частиною ядерного заряду. Основний компонент при цьому - продукти ядерної реакції (осколки поділу ядер важких елементів). Вони являють собою складну суміш радіоактивних ізотопів, що виділяють альфа-, бета-і гамма-випромінювання.

Вражаюча дія радіоактивних випромінювань полягає в їх іонізуючої здатності, тобто перетворенні нейтральних атомів в електрично заряджені іони. Найбільшою іонізуючої здатністю має альфа-випромінювання, найменшою - гамма-випромінювання. Разом з тим, гамма-випромінювання має високу проникаючу здатність (у повітрі - сотні метрів). Ступінь іонізуючого впливу на біологічну тканину залежить від величини поглиненої енергії випромінювання (абсолютно смертельна доза поглинутої іонізуючої енергії становить приблизно 1000 рад або 10 Гр).

Розміри і конфігурація зон радіоактивного зараження при ядерних вибухах залежать від виду і потужності вибуху, напрямку і швидкості вітру. Найбільш сильне зараження спостерігається при наземних вибухах.

Зони радіоактивного зараження, які мають різну ступінь небезпеки для людей, характеризуються як потужністю випромінювання на певний момент часу після вибуху, так і прогнозованою дозою радіації, одержуваної до повного розпаду радіоактивних речовин.

За ступенем небезпеки заражену місцевість, по сліду хмари вибуху, прийнято ділити на наступні чотири зони.

Зона А - поміркованого зараження (40-400 рад), її площа становить 70-80% від всієї ураженої площі.

Зона Б - сильного зараження (400-1200 рад). На частку цієї зони припадає близько 10% площі радіоактивного сліду.

Зона В - небезпечного зараження (1200-4000 радий). Ця зона займає приблизно 8-10% площі сліду хмари вибуху.

Зона Г - надзвичайно небезпечного зараження (понад 4000 рад).

Радіаційні наслідки від руйнування (аварії) ядерного об'єкта порівнянні з радіаційними наслідками, що виникають після застосування ядерних боєприпасів. Однак, потужність випромінювання на місцевості, в разі руйнування реактора АЕС, завжди менше, ніж на сліді ядерного вибуху, але зберігається дуже тривалий час. При цьому можливе зараження населення на прилеглій до атомної електростанції території по харчових ланцюжках.

Найбільш небезпечно надходження з продуктами харчування місцевого виробництва ізотопів йоду (J-131), цезію (Cs-137) і стронцію (Sr-90). Короткоживучий J-131 небезпечний в перші два місяці, а Cs-137 і Sr-90 при попаданні всередину організму опромінюють його тривалий час, оскільки період напіврозпаду Cs-137 - 30,2 року, Sr-90 - 28,5 років.

Вражаюча дія електромагнітного імпульсу обумовлено виникненням напруг і струмів в різних провідниках. Дія ЕМВ проявляється, перш за все, по відношенню до електричної та радіоелектронної апаратури. При цьому може статися пробій ізоляції, пошкодження трансформаторів, псування напівпровідникових приладів та ін Найбільш уразливі лінії зв'язку, сигналізації та управління. Висотний вибух здатний створити перешкоди в цих лініях на дуже великих площах. Захист від ЕМВ досягається екрануванням ліній енергопостачання і апаратури.

Нейтронні бомби і снаряди представляють собою різновид ядерних боєприпасів з термоядерним зарядом малої потужності. Вражаюча дія нейтронних боєприпасів обумовлено підвищеним нейтронним випромінюванням. Для захисту від нейтронного ураження використовуються ті ж засоби, що і при ядерному вибуху, основним з них є укриття в захисних спорудах.

 

15. Вплив на людину та навколишнє середовище радіоактивного забруднення

Основними шляхами надходження радіоактивних речовин до людського організму є: дихальні шляхи, кишково–шлунковий тракт і шкіра. Найнебезпечнішим вважається потрапляння радіоактивних ізотопів через верхні дихальні шляхи, звідки вони попадають у шлунок і в легені. Через неушкоджену шкіру резорбція в 200–300 разів менша, ніж через травний канал, і не відіграє суттєвої ролі, за винятком ізотопу водню — тритію, який легко потрапляє через шкіру.
Додаткове внутрішнє опромінення можливе у випадку надходження радіоактивних речовин під час споживання забруднених харчових продуктів.
Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Залежно від дози опромінення та низки інших умов воно здатне негативно впливати на людину аж до її загибелі.
Відзначають такі ефекти впливу іонізуючою радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); сомато–стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плоду, скорочення тривалості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації).
Доза опромінення до 0,25 Гр (25 рад) звичайно не спричинює значних відхилень у загальному статусі та крові. Доза 0,25–0,5 ГР (25–50 рад) може призвести до окремих відхилень у складі крові. Доза 0,5–1 Гр (50–100 рад) зумовлює нерізко виражені зміни в картині крові, порушення функції нервової системи. Пороговою дозою для гострого променевого ураження прийнято вважати одноразове опромінення дозою 1 Гр (100 рад). У випадку подальшого опромінення дозою 150 рад і більше ймовірною є можливість виникнення хронічної променевої хвороби, яка проявляється вегето-судинними порушеннями, функціональними змінами центральної нервової системи, токсичним ураженням печінки, зменшенням числа лейкоцитів до 2 тис/мм3 у крові, переродженням нейтрофільних гранулоцитів тощо.
Серйозну загрозу для здоров’я людини, яка перенесла гостру чи хронічну променеву хворобу, становлять віддалені наслідки променевого ураження. Вони можуть проявитися через 10–20 років після опромінення. До основних віддалених наслідків відносяться, зокрема, захворювання, що пов’язані зі змінами генетичного апарату (пошкоджується хромосомний апарат, порушуються механізми ділення (мітозу), відбувається блокування процесів відновлення та диференціювання клітин тощо), злоякісні пухлини, захворювання крові, скорочення тривалості життя.
Згідно з рекомендаціями Міністерства по контролю за радіаційним забрудненням (1987 р.), для запобігання можливим вадам розвитку доза опромінення на все тіло не повинна перевищувати 50 Р, а на орган чи тканину — 500 Р. Іонізуюче випромінювання, яке діє на гонади в дозах 100–200 Р, впливає на овоцити і зумовлює тимчасову безплідність, а в дозі 400 Р — стійку безплідність.
Що стосується небезпеки генетичного виродження людства (зокрема на сучасному етапі), то можна сказати, що ризик народження хворої дитини через опромінення чи інший шкідливий вплив саме внаслідок мутації (природні або викликані штучно зміни спадкових особливостей організмів, які змінюють їх морфологічні і (або) фізіолого–поведінкові ознаки) не такий вже й великий. За даними експертів ООН (1977 р.), генетичні хвороби внаслідок опромінення в дозі 1 рад популяції в 1 млн. новонароджених виникають у першому поколінні в 63 випадках, що складає 0,06% від загального числа генетичних хвороб у популяції. Однак, для нащадків хворої дитини ризик успадкувати захворювання вже становить 50%.
Пошкоджуюча дія радіації на плід людини (тератогенний ефект) можлива, якщо дози опромінення перевищують 20–25 рад. Водночас генетично значною, тобто такою, що здатна викликати патологічні зміни у хромосомному апараті плоду, вважають дозу 10 рад.
Слід пам’ятати, що загрозу для здоров’я людини становить і ще не вивчений механізм поєднання зовнішнього і внутрішнього опромінення (повітря, їжа), зовсім не досліджене і явище синергізму — взаємодії радіації з хімічними речовинами — свинцем, пестицидами тощо.

 

16. Променева хвороба

Променева хвороба — захворювання, що виникає в результаті одержання підвищеної дози радіації, включаючи опромінення рентгенівськими променями, гамма-променями, нейтронами й іншими видами ядерного випромінювання у вигляді опадів чи вибуху атомної бомби. Подібне випромінювання іонізує атоми тіла, виникає слабість, нудота й інші симптоми. Клітини тіла можуть постраждати навіть при невеликих дозах, що приводить до лейкемії. Може викликати порушення в генах, що, у свою чергу, веде до народження хворих дітей чи дітей з генними мутаціями. Розрізняють гостру і хронічну форми променевої хвороби. До заходів невідкладної медичної допомоги відносять такі: механічне усунення радіоактивних речовин із організму людини шляхом промивання шлунка теплою водою, вживання проносних і сечогінних засобів, промивання рота і очей, застосовування відхаркувальних препаратів при попаданні радіоактивних речовин в дихальні шляхи.

Променева хвороба 1-го (легкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 100…200Р. Прихований період може тривати 2-3 тижні, після чого з'являється нездужання, загальна слабкість, почуття важкості в голові, стиснення в грудях, підвищення пітливості, періодичне підвищення температури. У крові зменшується вміст лейкоцитів.

Променева хвороба 2-го (середнього) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 200…400Р. Прихований період триває близько 1 тижня. Проявляється у вигляді важкого нездужання, розладу нервової системи, головних болях, запамороченнях, часто буває блювота й понос, підвищується температура, кількість лейкоцитів (особливо лімфоцитів) зменшується в 2 рази. Лікування триває 1,5-2 місяці. Смертність - до 20% випадків.

Променева хвороба 3-го (важкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 400…600Р. Прихований період - до декількох годин. Відзначають ті ж ознаки, тільки у важчій формі. Крім того, можлива втрата свідомості, крововиливи на слизуваті оболонки і як наслідок - запальні процеси. Без лікування в 20…70% випадків наступає смерть від інфекційних ускладнень або кровотеч.

Променева хвороба 4-го (украй важкого) ступеня виникає при дозі більше 600 Р, що без лікування звичайно закінчується смертю впродовж 2-х тижнів.

Розрізняють: перехідну форму (600...1000 Р); кишкову (1000...8000 Р); церебральну (більше 8000 Р).

 

17. Захист, перша допомога та профілактика у зонах радіоактивного забруднення

Для захисту життя і здоров’я особового складу формувань цивільної оборони в умовах радіоактивного забруднення місцевості необхідно використовувати наступні основні заходи цивільної оборони:
постійне проведення радіаційної розвідки та дозиметричного контролю в зонах радіаційного забруднення місцевості;
укриття особового складу сил ЦО в пристосованих для потреб захисту населення приміщеннях виробничих, громадських і жилих будинків, а також в спеціальних захисних спорудах;
вивід формувань цивільної оборони із зон високого радіоактивного забруднення місцевості;
використання особовим складом засобів індивідуального захисту органів дихання і шкіряних покровів;
проведення заходів медичного захисту;
проведення аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт в зонах радіоактивного забруднення місцевості з урахуванням типових режимів радіаційного захисту сил цивільної оборони.

З метою захисту від дії радіонуклідів необхідно з моменту отримання повідомлення про радіоактивне зараження негайно приступити до проведення йодної профілактики. Для цієї мети на протязі семи днів кожний день приймайте по одній таблетці (0,25 г) йодистого калію, використовуючи йо