Генерал-лейтенант СМЄШКО Ігор ПетровичВСТУП В умовах оборонного характеру воєнної доктрини України і виходячи із того, що метою воєнної політики нашої держави є забезпечення національної безпеки від любої зовнішньої загрози, роль розвідки зростає. В сучасних умовах вона стає гарантом безпеки держави та важливим чинником боєготовності Збройних Сил України. Досвід війн і військових конфліктів показав, що при однакових умовах, перемогу у бою одержує той, хто має перевагу з питань розвідки. Більш того, військова історія має велику кількість прикладів коли перевага у розвідці дозволяла одержувати перемогу над значно сильнішим противником. Оцінюючи роль розвідки маршал ЖУКОВ Г.К. у своїй книжці «Воспоминания и размышления» писав: «Досвідом війни доказано, що розвідувальні дані та їх правильний аналіз повинні служити основою в ході оцінки обстановки, прийняття рішення та плануванні бою чи операції. Коли ж розвідка не зуміла дати правильні дані або якщо при їх аналізі допущені погрішності, помилки, то рішення всіх командних інстанцій підуть по хибному шляху. В результаті хід самої операції чи бою буде розвиватися не так, як було задумано раніше». Тому, навіть в умовах скорочення Збройних Сил, воєнна розвідка повинна бути в постійній готовності, вестися в комплексі з розвідками інших відомств і міністерств, своєчасно забезпечувати розвідувальною інформацією інстанції, котрі забезпечують національну безпеку держави та посилення боєготовності Збройних Сил. В лекції розглядаються: - Історична довідка. - Система комплексної воєнної розвідки в Україні. - Вимоги до воєнної розвідки її фахівців та порядок підбору в кандидати розвідників спеціального призначення.
1. Історична довідка. СПЕЦНАЗ сьогодні став модним словом. Абревіатура СПЕЦНАЗ - чисто розмовна, офіційне скорочення прийняте - ГрСпП (група спеціального призначення). Особливо люблять хизуватися цим скороченням у різних службах міністерств. Схоже, власним спецназом обзавівся кожний департамент. У виправдання можна сказати, що й за рубежем влада любить мати під рукою всякі секретні й спеціальні групи, зручні головним чином тим, що люди в них не задають, як правило, питань “навіщо і чому”. Разом з тим, споконвічно групи, підрозділи і частини спеціального призначення створювалися в збройних силах для боротьби із сильним противником, понині вони існують та діють у воєнних операціях, без зайвого шуму успішно вирішують самі складні завдання. В історії нашої спеціальної розвідки можна виділити три основні етапи в діяльності спецслужб по забезпеченню безпеки країни. Перший етап - від Івана Грозного до жовтня 1917 року. Другий - радянський. Третій етап - із грудня 1991 року по теперішній час. Для російських князівств, що піддавалися тиску хазар, половців, печенігів, а пізніше татар, розвідка була однією з головних умов національного виживання. Іпатіївський літопис оповідає про похід князя Ігоря Святославовича на половців, якому передували дії військової розвідки так званих сторожів. У Київській Русі до X століття князівські тіун-придворні посадові особи, крім керування доходами й майном князя, одночасно здійснювали функції суддів, а також були організаторами розвідки та розшуку. В XIII столітті пошукові функції від тіунів відійшли до тисячника, що обирався народним віче, він відав суспільною безпекою, тобто здійснював організаційно-адміністративні функції по попередженню й розкриттю діянь, що зазіхають на територіальні, майнові й інші інтереси земства й проживаючого в ньому населення. Пізніше тисячник призначався князем, фактично він був воєводою, за яким залишилися колишні функції забезпечення суспільної безпеки. У сільській місцевості організаторами суспільної безпеки були волосте-управителі, які здійснювали її за допомогою мечників, які забезпечували, охорону доріг від розбійників і кочових племен. Князі вели не тільки військову, але й стратегічну розвідку з використанням, як говорять сьогодні, дипломатичного прикриття. Посли князів при вражому стані за всіх часів розглядалися, як розвідники й спостерігачі. Російський цар Іван Васильович Грозний, продовжив боротьбу зі спадкоємцями ординських ханів і в 1549 році створює Посольський наказ, у функції якого входило ведення політичної й військової розвідки, а також створює опричнину - особисту охорону й каральний орган. Перед тим, як Мойсей дійшов до Землі Обітованої, він послав туди своїх розвідників. Агентом був видатний історик Геродот, так як, і невідомі селяни, що витікає з таємних рапортів, записаних чотири тисячі років тому в Місопотамії на глиняних табличках. Півтори тисячі років тому візантійські монахи вивезли з Індії кокони шовкопряда. П’ятсот років тому розвідка Ганзи дозволяла мати точний аналіз європейського ринку. Сто п’ятдесят років назад німецькі підприємці під виглядом простих робітників викрали в англійців таємницю парової машини. За сотні років були використані всі варіанти шпигунства, диверсій, провокацій включаючи таємних агентів царської охоронки, які діяли в революційних кругах, особливо велике надбання розвідка отримала в часи першої та другої світових війн. Пік розвитку спеціальної розвідки припадає на роки холодної війни. Історія підрозділів спеціального призначення Головного Розвідувального Управління Генерального Штабу - спецназу ГРУ, веде свій відлік з 24 жовтня 1950 року, коли почалося створення перших окремих рот спеціального призначення, саме ця дата є ДЕНЬ СПЕЦНАЗУ. Основною причиною, що послужила поштовхом для створення підрозділів спеціального призначення - поява на озброєнні армій країн НАТО мобільних засобів ядерного нападу. Спецназ був основним і найбільш ефективним засобом боротьби з ними. Крім розвідки і знищення мобільних засобів ядерного нападу ймовірного противника, підрозділи СпП ведуть розвідку зосередження військ противника в його глибокому тилу. Займаються проведенням диверсій, а також організацією партизанського руху в тилу противника. Завданням спецназу також було знищення видних військових і політичних діячів, однак у сьогодення це завдання вилучено з керівних документів.
Після розпаду СРСР нову структуру стратегічної розвідки почали будувати на основі базованих в Україні частин і з’єднань розвідки. На початку 1992 після проведення Всеукраїнської наради з питань військового будівництва, військово-політичним керівництвом країни було ухвалено рішення про створення кількох розвідувальних структур, які б мали у своєму складі інформаційно-аналітичні підрозділи. У лютому 1992 року почалося формування Управління розвідки Головного штабу ЗС України. Формування Управління проходило під керівництвом полковника Кузьмина М.М. Офіційний початок історії воєнної розвідки України - 7 вересня 1992 року. Тоді Президент України Леонід Кравчук підписав Указ про створення Управління воєнної стратегічної розвідки Міністерства оборони. Керівництво Управлінням було покладене на генерал-лейтенанта Скипальського А.А. 6 липня 1993 з метою оптимізації організаційних структур воєнної розвідки відбулося об’єднання розвідувального управління Головного штабу ЗСУ та Управління воєнної стратегічної розвідки Міноборони. Це дозволило повністю оптимізувати схеми розвідувальних процесів, зосередити управління системою комплексної військової розвідки України в одному органі управління, значно посилити роботу всіх компонентів воєнної розвідки. 14 квітня 1994 року Головне управління військової розвідки було перейменоване у Головне управління розвідки Міністерства оборони (ГУР МО) України. Після розпаду СРСР усі головні структури радянської стратегічної розвідки (зокрема система підготовки кадрів) залишилися на теренах Росії. Нову структуру патріотично налаштовані офіцери почали будувати на основі базованих в Україні частин і з’єднань розвідки Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, 8-ої окремої Протиповітряної армії, 17-ої Повітряної армії та частково Чорноморського флоту. На початку 1992 після проведення Всеукраїнської наради з питань військового будівництва, військово-політичним керівництвом країни було ухвалено рішення Потім Управління очолив полковник Віданов А.В., а з липня 1992 р. – генерал-майор Легомінов В.І. Паралельно створювалося Управління військової стратегічної розвідки Міноборони. Ці структури планували, керували розвідкою, опрацьовували та аналізували розвідувальну інформацію, готували поточні, оперативні та термінові документи для вищого керівництва держави.
Офіційний початок історії воєнної розвідки - 7 вересня 1992 року. Тоді Президент України Леонід Кравчук підписав Указ про створення Управління воєнної стратегічної розвідки Міністерства оборони. Керівництво Управлінням було покладене на генерал-лейтенанта Скипальського А.А. 6 липня 1993 з метою оптимізації організаційних структур воєнної розвідки відбулося об’єднання розвідувального управління Головного штабу ЗСУ та Управління воєнної стратегічної розвідки Міноборони. Це дозволило повністю оптимізувати схеми розвідувальних процесів, зосередити управління системою комплексної військової розвідки України в одному органі управління, значно посилити роботу всіх компонентів воєнної розвідки. 14 квітня 1994 року Головне управління військової розвідки було перейменоване у Головне управління розвідки Міністерства оборони (ГУР МО) України. У різний час українську воєнну розвідку очолювали:
09.06.1997 р. – вересень 2000 р. генерал-лейтенант СМЄШКО Ігор Петрович
29.09.2000 р. – березень 2003 р.
|
про створення кількох розвідувальних структур, які б мали у своєму складі інформаційно-аналітичні підрозділи. У лютому 1992 року почалося формування Управління розвідки Головного штабу ЗС України. В організаційне ядро, яке напрацьовувало необхідні документи, формувало правові основи діяльності нової розвідки увійшли співробітники розвідуправління штабу Київського округу. Формування Управління проходило під керівництвом полковника Кузьмина М.М.
компонентів.
