Тест як основний психодіагностичний інструмент. Класифікація і характеристика тестів

Галян І.М. Психодіагностика: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотипне. – К.: Академвидав, 2011. – С. 21-60.

 

Психологія розглядає тест як основний інструмент психодіагностичного обстеження, призначений для вста-новлененя психологічного діагнозу шляхом вимірювання кількісних і якісних психологічних відмінностей.

Тест (англ. test — проба, випробування, перевірка) психологічний — сукупність стандартизованих, стимулюючих певну форму активності, іноді обмежених часовими межами завдань і запитань, результати яких піддаються кількісному і якісному оцінюванню і дають змогу встановити індивідуально-психологічні відмінно­сті особистості.

Психологічний тест є ефективним за його відповідно­сті таким основним вимогам: застосування шкали інтерва­лів, надійність, валідність, дискримінативність, наявність нормативних даних або можливість опису з високою точністю за моделлю Раша і їй подібними, а в індивідуально-орієнтованих тестах — наявність критеріїв, встановлених експертами.

Отже, тест є інструментом, який дає змогу за короткий період часу і незначних матеріальних затрат отримати максимально об'єктивну і повну інформацію про дослі­джуваного. Однак для забезпечення досягнення цієї мети тест повинен відповідати комплексу основних психоме­тричних вимог.

Класифікація і характеристика тестів

Тести класифікують за різними ознаками. Поширення набув технологічний підхід до класифікації (С. Розенцвейг), заснований на виявленні рівня об'єктивності отри­мання та інтерпретації психологічних даних, як найпро­дуктивніший (табл. 1.1). Ця класифікація охоплює основ­ні методики, які застосовують на практиці. За способами отримання інформації для психодіагностування тести по­діляють на об'єктивні, суб'єктивні та проективні.

 

Таблиця 1.1

Узагальнена класифікація психодіагностичних методів

 

Методики	- Основа діагностики	Види тестів (методик)
Об'єктивні	Результативність і спосіб [особливості) виконання діяльності	Тести особистості (особливості інтелекту). Тести дії (цільові особистісні тести). Тести ситуаційні (ухвалення рішення в ситуації). Тести інтелекту (рівень розвитку інтелекту). Тести здібностей. Тести досягнень. Критеріально-орієнтовані тести
Суб'єктивні	Інформація, надана досліджуваним про самого себе	Особистісні і спеціальні питальники. Характерологічні питальники. Мотиваційні питальники. Емоційно-вольові питальники. Комунікативні питальники. Актуальні і ретроспективні інтерв'ю. Біографічні методики. Опис власної поведінки у визначених ситуаціях. Герменевтичні методики (бесіда, спостереження)
Проективні	Слабоструктурований стимульний матеріал, що доповнює досліджуваний, проектуючи влас­ну особистість	Конститутивні (структурування, оформлення стимулів, додання змісту) тести. Конструктивні тести (створення з оформлених деталей осмисленого цілого). Інтерпретаційні тести (тлумачення якої-небудь події, ситуації). Катартичні тести (здійснення ігрової діяльності в організованих умовах). Експресивні тести (малювання на вільну чи задану тему). Імпресивні тести (перевага одних стимулів над іншими). Адитивні тести (завершення речень, розповіді, історії, ситуації). Семантичні тести (емоційне ставлення до об'єкта як вираження особистісного змісту)

 

Об'єктивні методики. Вони засновані на уявленні про можливість вимірювання результативності, способу і осо­бливостей виконання діяльності людини. Успішність лю­дини (її оцінка в балах) залежить від кількості правильно розв'язаних завдань, часу, витраченого на цю дію, поми­лок тощо.

Характеристика досліджуваних за даними об'єктив­них тестів може бути отримана з огляду на особливості проведення дій і досягнення ними певного критерію або норми. Оцінку особливостей дії отримують шляхом порів­няння темпу або результату дій досліджуваних при вико­нанні специфічної діяльності з встановленим еталоном, який має відомі характеристики. Оцінювання рівня дій здійснюється через порівнювання результату з норматив­ними або критерійними оцінками. У методиці пропонують завдання, що відображають цілісну структуру досліджу­ваної діяльності. Рівень розвитку досліджуваного (рівень уміння, навичок, функції) оцінюються за кількістю роз­в'язаних завдань або виконаних дій за одиницю часу.

Об'єктивні тести поділяють на тести особистості і тести інтелекту.

Тести особистості. Ці тести призначені для виявлен­ня і оцінювання особливостей ментальних здібностей або інтелекту. їх поділяють на тести дії (цільові особистісні тести) і ситуаційні тести, за якими оцінюють прийняття рішення досліджуваним в експериментальній (специфіч­ній) ситуації.

До тестів дії (цільових особистісних тестів) зарахову­ють: тест структури інтелекту (Р. Амтхауер, 1953), моди­фікація — «Методика дослідження особливостей мислен­ня» (МІОМ); «Прогресивні матриці Равена» (Дж.-К. Равен, 1936) — оцінювання особливостей і рівня інтелекту; «Ві­зуально-моторний гештальт-тест» — оцінювання зорово-моторної координації (Л. Бендер, 1938); «Тест візуальної ретенції» — оцінювання зорової пам'яті (А. Бентон, 1952); «Тест Виготського — Сахарова» — оцінювання формування понять в дітей і методик, призначених для оцінювання пам'яті дорослих (Л. Виготський; Л. Саха-ров, 1927); «Шкала пам'яті Векслера» — ^МВ, (Векслер, 1946); «Коректурна проба» — оцінювання концентрації і стійкості уваги (Б. Бурдон, 1895); «Тест пам'яті Мейлі» — оцінювання зорової, слухової пам'яті (Мейлі, 1969); «Шкала оцінки Озерецького» — оцінювання рухових умінь і окремих компонентів моторики (М. Озерецький, 1923); тест «Спіраль» — оцінювання рухових функцій; тест «Линеограммьі» — оцінювання перемикання уваги, пластичності-розумових функцій; «Складна реакція з ви­бором» (СРВ) — оцінювання уваги, короткочасної пам'я­ті, комбінаторних здібностей; що визначає здатність до абстрагування; тест «Комбінаторні здібності»; тест «Кіль­кісні відношення» — оцінювання логіко-математичних здібностей; тест «Встановлення закономірностей» — оці­нювання уваги, пам'яті, логічного мислення; тест «Узо­ри» — оцінювання уяви; тест «Фігури» — оцінювання об­разної пам'яті; тест «Червоно-чорні таблиці» — оціню­вання переключення уваги; тест «Переплутані лінії» — оцінювання стійкості уваги; тест «Сенсорно-моторна ко­ординація»; тест «Інформаційний пошук» — оцінювання короткочасної пам'яті, уваги; тест «Слухо-мовна па­м'ять»; тест «Словник» — дослідження індивідуального тезауруса, кругозору досліджуваних; тест «Умовиводи» — оцінювання логічного мислення; тест «Компаси» — оціню­вання просторової уяви.

До ситуаційних тестів належать методика «Дилема вибору» (Н. Коган, М. Воллелч), за якою оцінюють страте­гію поведінки досліджуваного і прогнозують його стиль прийняття рішення на основі вибору і опису ним 12 жит­тєвих ситуацій; «Метод послідовної динамічної оцінки» — МПДО (Б. Шведін, 1989); автоматизовані діагностичні си­туаційні ігри «Тест», «Ритм», що складаються із семи суб-тестів, що оцінюють стан, інтелект і результативність спе­цифічної гри (І. Носе, Є. Суслов, 1990).

Тести інтелекту. Призначені вони для оцінювання рівня розвитку ментальних здібностей, інтелекту суб'єк­та. Ці методики охоплюють тести здібностей, тести дося­гнень і критерійно-орієнтовані тести.

До тестів здібностей належать: «Шкала вимірюван­ня інтелекту Векслера» — "УУАІВ (Д. Векслер, 1946); «Тест культурно-вільного інтелекту» — СИТ (Р.-Б. Кеттел, 1958); «Психологічні профілі Россолімо» (Г. Россолімо, 1909); «Шкала розумового розвитку Стенфорд — Біне» (Л. Термен, 1916) для вимірювання коефіцієнта розумової здатності; «Батарея тестів загальних здібностей» — САТВ; «Шкільний тест розумового развитку» — ШТРР, за допомогою якого оцінюють рівень розвитку інтелекту у школярів 6—8 класів.

Тести досягнень є найпоширенішими при психологіч­ному відборі персоналу. Основною метою цих методик є оцінювання досягнутого людиною рівня компетентності у певній галузі. Проблемним зостається саме виявлення внутрішніх психологічних факторів діяльності, тобто того, за рахунок чого досягається результат. Ця група ме­тодик охоплює тести «Арифметичний рахунок», за допо­могою якого досліджуються арифметичні здібності; «Шкала приладів», що оцінює ступінь орієнтованості дос­ліджуваних за показаннями приладів; «Координати», що дає змогу виявити і оцінити операторські вміння та нави­ки просторової орієнтації.

Критерійно-орієнтувальні тести є нечисленною гру­пою психодіагностичних засобів, що допомагають виявля­ти рівень сформованості пізнавальної структури особисто­сті у зіставленні з деяким об'єктивним (навчальним або діяльнісним) критерієм. Ступінь сформованості дії відоб­ражається у результатах розв'язання стимулюючих зав­дань. Такими методиками можна вважати: тести вивчен­ня інтелектуальних здібностей, що складаються з чо­тирьох субтестів— «Аналіз рельєфу місцевості», «Аналіз емоційного стану за мімікою обличчя», «Аналіз газетних політичних текстів» і «Оволодіння порядком та правила­ми віддачі наказів» (І. Жильников, 1990); тест «Визначен­ня здібності до навчання» — ОСО (І. Носе, 1990); тест-тех-нологія «Семантичний аналіз діяльності» — САД (І. Носе, 1990), що дає змогу вимірювати характеристики психіч­ної діяльності людини у процесі навчання; «Тест адекват­них характеристик об'єкта» — ТАХО (І. Носе, 1992).

 

Суб'єктивні методики. Суб'єктивність цих методик визначається не протиставленням певному об'єктивному виміру, а тим, що психологічне вимірювання здійснюєть­ся на основі особистої інформації, наданої досліджуваним. Вплив суб'єктивного фактора на кінцевий результат по­мітніший, оскільки відповіді досліджуваного більше за­лежать від його настрою, стану, рівня інтелекту, розумін­ня теми опитування і змісту питання. Тому питальники формуються з урахуванням захисту від суб'єктивного фактора. Суб'єктивні методики можна поділити на кіль­ка видів. До першого виду належать особистісні та спе­ціальні опитувальники, анкети, інтерв'ю, метод опису власної поведінки у певних ситуаціях, методики герме­невтики тощо.

Особистісні та спеціальні опитувальники, анкети, ін­терв'ю. Ці методи призначені для збирання, оброблення й інтерпретації відповідей досліджуваних у формі багато-альтернативного, дихотомічного або відкритого переліку питань-тверджень щодо однієї або кількох тем. Як прави­ло, переліки будуються за принципом прямого або непря­мого опитування.

Прямі опитувальники й анкети не дають змоги уни­кнути суб'єктивізму і застосовуються в ситуаціях, коли досліджувані не прагнуть приховати істину або їх особи­стісні особливості мало позначаються на відповідях.

Непрямі опитувальники містять питання, що відобра­жають похідну другого або третього порядку істинної ознаки досліджуваного явища, тобто питання тесту відоб­ражають лише прихований зміст теми, що цікавить дос­лідника. Наприклад, дослідження шизоїдної акцентуації характеру в клінічних питальниках вимагає отримання оцінки ступеня аутизації суб'єкта, тобто однією з ознак другого порядку шизоїдності є аутизм. Ознакою третього порядку аутизму є небажання людини перебувати в гала­сливих, багатолюдних компаніях. Отже, питання в тесті може мати таку редакцію: «Ви любите бувати на веселих, галасливих вечірках?».

Особистісні питальники й анкети найпоширеніші в практичній психології. Вони прості у застосуванні, обро­бленні та інтерпретації, хоча деякі мають відносно низьку надійність і валідність.

До цієї групи належать тести, що досліджують особли­вості характеру людини, — характерологічні опитуваль­ники: «Мінесотський багатоаспектний особистісний пи­тальник» — ММРІ (С. Хатуей, Дж. Маккінлі, 1940); «Осо­бистісний питальник Бехтєревського інституту» (ЛОБІ) — діагностика хворих із хронічними і соматичними захво­рюваннями (1983); «Мічиганський скринінг-тест алкого­лізму» — раннє виявлення алкоголізації (М. Селзер, 1971); «Патохарактерологічний діагностичний опиту-вальник» (Е. Лічко, 1970); питальник «Шістнадцять осо­бистісних факторів» — 16-РР (Р.-Б. Кеттел, 1950); «Пи­тальник Шмішека» — оцінювання типів акцентуації (Г. Шмішек, 1970); «Тест гумористичних фраз» — ТГФ — оцінювання особистісних особливостей людини, пов'яза­них із розумінням гумору (А. Шмелев, В. Болдирєва, 1982); «Опитувальник самоставлення» — дослідження комплексу факторів самоставлення (В. Столін, 1985); «Особовий питальник Айзенка» — ЕРІ-63; ЕРО.-69 (Г.-Ю. Айзенк, С. Айзенк, 1963, 1969); «Характерологіч­ні акцентуації особистості і нервово-психічна нестійкість» (Д. Шпаченко, 1986); «Методика різнобічного досліджен­ня особистості в модифікації ММРІ» (розробка НДІ ім. В. Бехтєрева); багаторівневий особистісний питаль­ник «Адаптивність» (А. Маклаков, С. Чермянін, 1990); ♦ Питальник саморозкриття» — модифікація питальника С. Джурарда (С. Джурард, 1958); «Питальник Кейрсі» — оцінювання типових способів поведінки і особистісних ха­рактеристик (1995); «Психодіагностичний тест» (ПДТ) (розроблений на основі ММРІ, 16-РГ) (В. Мірошників, Л. Ямпольський, 1985); «Анкета прогноз» (А. Баранів, С. Чермянін); «Опитувальник Стреляу» (Я. Стреляу, адаптація МДУ, 1987) — визначення типу темпераменту.

Опитувальники мотивацій призначені для дослі­дження мотиваційної сфери людини. До них належать: «Опитувальник потреби в досягненні» — оцінювання осо­бливостей мотивації досягнення (Ю. Орлов, 1978); «Шка­ли мотивації досягнення» (Т. Гесьме, Р. Нігард, 1970); «Шкала досягнень з перевагою ризику» (А. Мехрабіан, 1968); «Опитувальник Херманса» — оцінювання мотивації у дітей 10—16 років (1971) і дорослих (1976) (X. Херманс, 1970); «Диференціально-діагностичний опитувальник» — ДДО — оцінювання спрямованості особистості (Є. Кли-мов, 1972); «Професійно-особистісний опитувальник» — оцінювання військово-професійної спрямованості молоді (II. Петров, А. Ростунов, 1985); «Особистісний орієнтацій-ний опитувальник», модифікації — «Особистісна спрямо-аапість», «Ціннісні орієнтації особистості», «Орієнтуваль­на анкета» (М. Басе; адаптація В. Смекал, М. Кучер, ЧССР, публ. 1977); «Шкала оцінки мотивації до досягнен­ня мети» (Т. Елерс); «Методика оцінки мотивації до уни­кнення невдачі» — самозахист (Т. Елерс; адаптація М. Котик, 1981); «Питальник мотивації схвалення» (Д. Краун, Д. Марлоу, адаптація: В. Маріщук та ін., 1984); «Методика для вимірювання мотивації афіліації» (Л. Мехрабіан); «Методика діагностики ціннісних орієн­тації» (М. Рокич); «Особистісний питальник мотивації» (Б. Кулагін, 1981); «Питальник особистісних орієнтації» (адаптація МДУ, 1987).

Опитувальники оцінювання емоційно-вольових яко­стей використовують для дослідження емоційно-вольової сфери людини: «Шафи вияву тривожності» — МА8 (Ж. Тейлор, 1953); «Шкала локус-контролю» — Ьосиз Сопі;го1 Зсаіе (Дж. Роттер, 1950); «Питальник рівня суб'єктивного контролю» — РСК (Є. Бажин, О. Голинкі-на, О. Еткінд, 1984); «Тест-питальник суб'єктивної лока­лізації контролю» — СЛК (С. Пантелєєв, В. Столін); «Пи­тальник вольового самоконтролю» — ВСК (А. Звєрков, Е. Ейдеман); «Методика дослідження комунікативної особи-стісної тривожності» — КОТ; «Шкала реактивної і осо-бистісної тривожності» — ШРОТ (Ч. Спілбергер, 1966, адаптація: Ю. Ханін, 1976); «Тест диференціальної само­оцінки функціонального стану» — САН (В. Доскін, Н. Лаврентьєва, П. Мірошников, В. Шарай, 1977); «Питальник самооцінки емоційного стану» (А. Весман, Д. Рікс); «Методика дослідження ставлення до себе» — 0„-сортування (1990); «Методика оцінювання впевненості у собі» (С. Рейзас, публ. в 1990); «Тест-питальник самоста-влення» — ПСС (В. Столін, С. Пантелєєв, 1987); «Шкала ризику» — Е8К — оцінювання тенденції до ризику в умо­вах фізичної небезпеки (Г. Шуберт).

Опитувальники оцінювання комунікативних яко­стей використовують для дослідження таких якостей осо­бистості, як товариськість, уміння організовувати і керу­вати людьми, а також міжособистісних стосунків у групі: «Комунікативні та організаторські схильності» — КОС (В. Синявський, В. Федорошин); «Загальна здатність до управлінської діяльності» — ЗЗУД (Л. Кудряшова, 1986); анкета «Міжособистісна діагностика стилю взаємодії» — МДСВ, або «Оцінювання типів реагування у конфліктних ситуаціях» (К. Томас); «Оцінювання ціннісно-орієнтацій-ної єдності» — ЦОЄ — рангування якостей об'єктів — оці­нювання ціннісно-орієнтаційної єдності як міри подібно­сті оцінок (А. Петровський, 1979); питальник «Методика соціально-психологічної самоатестації колективу» (Р. Не­мов, 1982); «Методика визначення рівня соціально-психо­логічного розвитку колективу» (Р. Немов, 1980); «Мето­дика для вивчення соціально-психологичного клімату первинного виробничого колективу» (А. Лутошкін, 1977); «Експрес-методика діагностики соціально-психологічно­го клімату» (А. Шалито, О. Михалюк, 1990); «Методика діагностики соціально-психологічного клімату» (Б. Пари-гін, 1981); «Методика оцінювання психологічної атмосфе­ри у групі» (Ф. Фідлер, адаптація: Ю. Ханін, 1980); «Методика оцінювання задоволеності від належності до групи» (А. Головановський, 1980); «Питальник задоволе­ності працею» (В. Захаров, 1982); «Питальник для ви­вчення привабливості праці» — ППР-1 (В. Снєтков, 1990); «Методика оцінювання задоволеності груповим член­ством» (Р. Кричевський, М. Смір'янова); «Методика між-особистісної діагностики» — ІСЬ (Т. Лірі, Р. Лафорж, 1\ Сакзек); «Методика діагностики виробничого кон­флікту» — присвоєння об'єкту певного кольору (С. Шур-кін); «Соціометрія» (Дж. Морено, 1951).

Метод опису власної поведінки у певних ситуаціях. За допомогою цих методів досліджують поведінку людини в типових або нетипових екстремальних ситуаціях. Ситуа­ція, на думку розробників тестів, є об'єктивно-особистіс-ним зрізом життєдіяльності людини, одиницею психоло­гічного аналізу і містить концентроване віддзеркалення особистості суб'єкта. Прикладами такого підходу є методи дослідження та інтерпретації творів досліджуваних на те-му-спогад, а також «Метод послідовної динамічної оцін­ки. — МПДО (Б. Шведін, 1989).

Методики герменевтики. Суть їх полягає в нетради­ційному переживанні дослідником стану досліджуваного, коли психолог «входить в образ» досліджуваного і «зсе­редини» за допомогою певних ознак, що відображають жит­тєдіяльність індивіда, прагне зрозуміти мотивацію і зміст його вчинків. Такими методиками є: фізіогномічне спосте­реження; оцінювання структури репрезентативної системи людини (формалізація І. Носса, 1995) у вигляді формалізо­ваного фрагмента нейролінгвістичного програмування (Р, Бендлер, Дж. Грюндер); фізіогномічне оцінювання осо­бистості — ФОО (формалізація І. Носса, 1996); клінічна пе­рехресна бесіда; цілеспрямоване спостереження.

 

Проективні методики. Психологічне вимірювання із настосуванням проектних методик здійснюється на основі Інтерпретації результатів діяльності досліджуваного за допомогою слабоструктурованого стимулювального мате­ріалу, який людина доповнює, проектуючи таким чином свою особистість. Існує кілька видів проективних мето­дик: конститутивні, конструктивні, інтерпретаційні, ка-тартичні, експресивні, імпресивні, адитивні, семантичні.

Конститутивні проективні методики. Вони перед­бачають структуризацію, оформлення стимулів і надання їм певного значення. До конститутивних методик нале­жать: «Словесний тест асоціації» (стимул-слово — асоці-ація-слово) (Ф. Гальтон, 1879); «Тест Роршаха» — проек­тування особистості через бачення образів у нечітких чор­нильних плямах (Г. Роршах, 1921); «Тест ранжування картин» — розташування картинок у певній послідовно­сті і складання розповіді (С. Томкінсон, 1957); тест «Словник» — дослідження індивідуального тезауруса і світогляду.

Конструктивні проективні методики. Ці методики спрямовані на створення з оформлених деталей осмисле­ного цілого, ними є: «Тест Світу» (М. Ловенфельд,1939); «0,-класифікація» — дослідження уявлень про власне Я і оточуючих людей — сортування карток із рисами за близькістю до рис оцінюваного обличчя (В. Стефансон, 1953).

Інтерпретаційні проективні методики. Досліджу­ваним пропонують прокоментувати будь-яку подію або си­туацію. До таких методик належать: «Тест тематичної апперцепції» — ТАТ (X. Морган, Г.-А. Мюррей, 1935); тест «Склади картину-історію» — МАР8 (Е. Шнейдман, 1947); «Тест тривимірної апперцепції» (Д. Твічел-Ален, 1947); «Тест (техніка) об'єктних відношень» (Філліпсон, 1955); «Тест на інтуїцію» (Е. Френч, 1955); «Символічний тест аранжування» (Т. Кан, 1955); «Проективні картинки Пік-форда» (Пікфорд, 1963); «Методика керованої проекції» — дослідження особливостей самоставлення (В. Столін, 1982).

Катартичні проективні методики. Вони передбача­ють здійснення ігрової діяльності в організованих умовах. Однією із катартичних методик є психодрама Дж. Морено (1946). Прикладами таких меотдик є: «Відкрий себе через музику» (призначена для визначення того, як вперше прослуханий твір впливає на дитину, які почуття, емоції, переживання у неї викликає); «В гостях у казки» (дає змо­гу з'ясувати рівень досягнення катарсиса через створення учнями казки за прослуханою розповіддю); «Море гойда­ється — раз...» (призначена для визначення в учнів здат­ності «вживатися» у запропонований образ, проникати і осмислювати їх емоційний стан). Існують також такі варі­анти катарсичних методик, де досліджувані діють опосе­редковано, проектуючи свої риси і реакції на предмети-за-мінники, зокрема «Тест ляльок» (А. Вольтман, 1851), де дітей просять розіграти з набором ляльок різні сцени (на­приклад, сварку з братом) або спектакль на задану тему. Тест «Неіснуюча тварина» (М. Друкаревич), у якому про­понується намалювати невідоме людям звірятко, дає змо­гу оцінити особистість досліджуваного.

Експресивні проективні методики. Сутність їх поля­гає у створенні досліджуваним малюнків на вільну або за­дану тему: комплекс графічних тестів, створених на осно­ві досліджень Г. Ріда і типології К. Юнга (1921); «Малю­нок людини» (Ф. Гудінаф, 1926; модифікація Д. Харріса в 1963); «Тест-мозаїка Ловенфельда» (М. Ловенфельд, 1930); «Міокінетичний психодіагноз Міра-і-Лопеца» (Е. Міра-і-Лопец, 1940); «Малюнок сім'ї» (В. Вулф, 1947); тест «Дім — Дерево — Людина» (Дж. Бак, 1948); «Малю­нок людини» (К. Маховер, 1949); тест «Дерево» (К. Кох, 1949); «Графічний тест Аронсона» (Е. Аронсон, 1958); тест «Конструктивний малюнок людини з геометричних фігур» (Е. Махоні, А. Лібін, 1989); кримінально-асоці-птивна символіка — КАС; тест «Неіснуюча тварина»; пси-хографологічні технології та інтерпретації.

Імпресивні проективні методики. Ґрунтуються ці методики на виявленні переваги одних стимулів над ін­шими. До таких методик зараховують «Тест Сонди» і «Тест вибору кольору Люшера» (М. Люшер, 1948).

Адитивні проективні методики. Визначають вони техніку аналізу процесу завершення речення, розповіді, історії або ситуації, наприклад: «Методика малюнкових фрустрацій Розенцвейга» — Тест Р-Р (С. Розенцвейг, 1942); «Інсайт-тест» (Е. Саржент, 1944); «Тест атитюдів дітей» (Д. Каган, Д. Лемкін, 1960); тест «Завершення ре­чення» (Г. Еббінгауз, 1897; А. Пейн, 1928); тест «Рука» (Б. Брайклін, 3. Піотровський, Е. Вагнер, 1962); «Багатомірний малюнковий тест» — МББТ (Р. Бліх, 1968); «Си­стемний тест сім'ї» — ГА8Т (Т. Герінг, І. Вілер, 1986); «Формалізований тест фрустрацій» — ФТФ (І. Носе, 1994).

Семантичні проективні методики. Ці методики ви­являють емоційне ставлення людини до досліджуваного об'єкта як вираз особистісного значення. До цієї групи на­ложать: «Семантичний диференціал» — СД (Ч. Осгуд, 1952—57); «Техніка репертуарних решіток Келлі» (Г. Келлі, 1955); «Метод семантичного радикала» (А. Лурія, О. Виноградова, 1959); «Невербальний семантичний диференціал» (Ч. Осгуд, 1962); «Окремі семантичні дифе­ренціали» (Дж. Керрол; М. Уїш, 1969); «Метод класифі­кації» — «сортування» (Дж. Міллер, 1971); «Метод суб'єктивного шкалювання» (Р. Вудворс, Г. Шлосберг, 1971); семантичний диференціал «Божого Откровення» — ('.ДО (І. Носе, 1994).

Відповідно до особливостей інтерпретації виконання виокремлюють тести, орієнтовані на статистичну норму і критеріально-орієнтовані (КОрТ).

Тести, орієнтовані на статистичну норму. Процедура їх розроблення передбачає встановлення норм виконання через попереднє тестування репрезентативної вибірки осіб, для яких ці тести призначені. При цьому виокремлю­ють діапазон тестових балів, характерний для низького, середнього і високого рівнів розвитку психічної властиво­сті чи функції. Потім результати досліджуваного порівню­ють з даними, отриманими при тестуванні вибірки. Зав­дання, зорієнтовані на статистичну норму, підбирають так, щоб результати їх виконання вибіркою наближалися до кривої нормального розподілу Гаусса (рис. 1.2):

 

 

Нормальним вважають такий розподіл результатів, за якого в межах одного стандартного відхилення перебуває

68% досліджуваних (тобто 34% менше середнього, 34% більше середнього). Тоді в межах двох стандартних відхи­лень залишиться 94,45% досліджуваних, а в межах трьох стандартних відхилень — майже усі (99,73%). Це необхід­но для класифікації досліджуваних щодо всієї популяції.

Для зручності роботи «сирі» бали перетворюють на стандартні одиниці. Зберігаючи відносні позиції дослі­джуваних, змінюють середнє арифметичне і стандартне відхилення шляхом додавання деякої константи до кож­ної окремої величини. У психології поширене використан­ня кількох таких шкал стандартних норм: «Шкала Т-ве-личин» має середнє арифметичне 50 і стандартне відхи­лення 10; «Шкала коефіцієнта» інтелекту має середнє, що дорівнює 100, зі стандартним відхиленням 15.

Для інтерпретування цих показників беруть за основу те, що всі результати, які не виходять за межі (х ± ст), пере­бувають у межах норми. Особи, які за тест інтелекту одер­жали значення 10 менше 85, перебувають нижче норми, а ті, чиї результати більше 115, — вище норми. Результати від 115 до 130 інтерпретуються як «дещо вище норми», а від 130 до 145 — «значно вище норми». Відповідно кла­сифікуються і результати, що знаходяться нижче норми.

Критеріально-орієнтовані тести (КОрТ). Вони не пе­редбачають зіставлення даних досліджуваних з підсумка­ми попереднього тестування вибірки. Точкою відліку оби­рають не нормальний розподіл, а встановлений обсяг ви­мог суспільства до психічного та особистісноґо розвитку людей. Цей узагальнений феномен виражається у розро­бленій укладачами сукупності конкретних критеріїв. Під час формулювання кожного такого критерію виокремлю­ють дві частини:

1)змістово-операційну, що характеризує особливості дій досліджуваних при виконанні тестових завдань («по­яснює», «обчислює», «ділить», «вибирає» тощо);

2)співвідносно-предметну, що детально описує певний фрагмент змісту знання, за матеріалами якого складені тостові завдання. Ця частина конкретизується при аналізі укладачами навчальних програм, освітніх стандартів, що входять до навчально-методичних посібників і вказівок.

Перша частина критерію визначає, як треба зробити роботу (як), друга — що слід зробити з призначеного для ипсвоєння (який матеріал).

Не кожну галузь знання можна послідовно формалізу­вати для вираження через сукупність критеріїв. КОрТи, як правило, розробляються для діагностики сформовано­сті розумових дій, а також для контролю за станом знань, умінь і навичок тих, кого навчають. На думку А. Анаста-зі, у таких випадках їх застосування дає змогу здійснюва­ти інтерпретацію з огляду на те, «що індивід може робити і що він робить, а не на те, як він виглядає на фоні інших». Більш поширеними є тести, інтерпретація виконання яких орієнтована на статистичну норму.

Тести розрізняють також за характером завдань, кіль­кістю досліджуваних, часом виконання.

У психодіагностичній практиці широко застосовують особистісні питальники.

Особистісні питальники — питальники, спрямовані на вимірю­вання різноманітних особливостей особистості.

Прототипом сучасних особистісних питальників вва­жають розроблений Р. Вудвуртсом (1919) «Бланк даних про особистість», призначений для виявлення на військо­вій службі осіб із невротичною симптоматикою.

Завдання у них сформульовано як питання або твер­дження. Досліджуваний повинен дати письмові чи усні від­повіді, повідомити інформацію про себе, висловити ставлен­ня до проблеми, сформулювати думки. Такі питальники передбачають виконання досліджуваним суб'єктивного само­звіту. Від анкет особистісні питальники відрізняють спря­мованість на вивчення психологічних особливостей; стан­дартизація процедур застосування та інтерпретації; опора на певну наукову концепцію, теорію; наявність норм вико­нання або відповідних критеріїв розвитку, щодо яких здій­снюється стандартизація індивідуальних результатів; пере­вірка ступеня валідності і надійності.

Ці ознаки, а також творча постановка питань, що ма­скує діагностичну специфіку, ретельне розроблення кон­тролю вірогідності і щирість відповідей («шкали непра­вди») дають змогу вважати їх «тестами-питальниками», а не методиками самоспостереження чи традиційного опи­тування. Прикладами таких тестів-питальників є «Міне-сотський багатоаспектний особистісний питальник» (ММРІ) (С. Хатуей, Дж. Мак-Кінлі, 1940), який викори­стовується дотепер; «Патохарактерологічний діагностич­ний питальник» (ПДО) (А. Лічко, 1970) для визначення психопатичного розвитку особистості та акцентуацій ха­рактеру; «Методика багатофакторного дослідження осо­бистості Р. Кеттела» (16-РР) тощо.

Ефективне використання різноманітних тестів можли­ве за умови врахування багатьох чинників при їх виборі для дослідження, серед яких найважливішими є: теоре­тична концепція, на якій ґрунтується конкретний тест, галузь застосування, весь комплекс відомостей, обумовле­них стандартними вимогами до психологічних тестів, дані про валідність та надійність тестів. Важливою є наявність інформації про соціальне середовище особистості, без якої неможливий прогноз, що зумовлює розроблення інстру­ментів психодіагностики середовища.

 

 

Белова О.В. Общая психодиагностика. - Новосибирск: Научно-учебный центр психологии НГУ, 1996.

КЛАССИФИКАЦИИ
ПСИХОДИАГНОСТИЧЕСКИХ МЕТОДОВ

Психодиагностические методы объединяют в группы по разным основаниям. Вот некоторые наиболее распространенные классификации методов психодиагностики.

1. Классификации методов по Й.Шванцаре [5]

Й.Шванцара объединяет психодиагностические методы в группы по следующим основаниям:

1. по используемому материалу (вербальные, невербальные, манипуляционные, тесты "бумаги и карандаша" и т.д.);

2. по количеству получаемых показателей (простые и комплексные);

3. тесты с "правильным" решением и тесты с возможностью различных ответов;

4. по психической активности испытуемых:

o интроспективные (сообщение испытуемого о личном опыте, отношениях): анкеты, беседа;

o экстроспективные (наблюдение и оценка разнообразных проявлений);

o проективные (см. Тему 5). Испытуемый проецирует неосознаваемые свойства личности (внутренние конфликты, скрытые влечения и др.) на малоструктурированные, многозначные стимулы;

o исполнительные. Испытуемый осуществляет какое-либо действие (перцепционное, мыслительное, моторное), количественный уровень и качественные особенности которого являются показателем интеллектуальных и личностных черт.

2. Классификации психодиагностических методов по В.К.Гайде, В.П.Захарову [6]

Авторы этих классификаций объединяют психодиагностические методы по следующим основаниям:

1. по качеству: стандартизованные, нестандартизованные;

2. по назначению:

o общедиагностические (тесты личности по типу опросников Р.Кеттелла или Г.Айзенка, тесты общего интеллекта);

o тесты профессиональной пригодности;

o тесты специальных способностей (технических, музыкальных, тесты для пилотов);

o тесты достижений;

3. по материалу, которым оперирует испытуемый:

o бланковые;

o предметные (кубики Кооса, "сложение фигур" из набора Векслера);

o аппаратурные (устройства для изучения особенностей внимания и т.д.);

4. по количеству обследуемых: индивидуальные и групповые;

5. по форме ответа: устные и письменные;

6. по ведущей ориентации: тесты на скорость, тесты мощности, смешанные тесты. В тестах мощности задачи трудны и время решения не ограничено; исследователя интересует как успешность, так и способ решения задачи;

7. по степени однородности задач: гомогенные и гетерогенные (отличаются тем, что в гомогенных задачи схожи друг с другом и применяются для измерения вполне определенных личностных и интеллектуальных свойств; в гетерогенных тестах задачи разнообразны и применяются для оценки разнообразных характеристик интеллекта);

8. По комплексности: изолированные тесты и тестовые наборы (батареи);

9. по характеру ответов на задачи: тесты с предписанными ответами, тесты со свободными ответами;

10. по области охвата психического: тесты личности и интеллектуальные тесты;

11. по характеру умственных действий: вербальные, невербальные.

3. Классификации психодиагностических методов по А.А.Бодалеву, В.В.Столину [7]

Авторы объединяют методы психодиагностики в группы по разным основаниям:

1. по характеристике того методического принципа, который положен в основу данного приема:

o объективные тесты (в которых возможен правильный ответ, то есть правильное выполнение задания);

o стандартизованные самоотчеты:

§ тесты-опросники, открытые опросники (см. Тема 4);

§ шкальные техники (семантический дифференциал Ч.Осгуда), субъективная классификация (см. Тема 4);

§ индивидуально-ориентированные техники (идеографические) типа ролевых репертуарных решеток (см. Тема 4);

o проективные техники (см. Тема 5);

o диалогические техники (беседы, интервью, диагностические игры);

2. по мере вовлеченности в диагностическую процедуру самого психодиагноста и степени его влияния на результат психодиагностики: объективные и диалогические. Первые характеризуются минимальной степенью вовлеченности психодиагноста в процедуру проведения, обработки и интерпретации результата, вторые – большой степенью вовлеченности. Мера вовлеченности характеризуется влиянием опыта, профессиональных навыков, личности экспериментатора и других его характеристик, самой диагностической процедурой. Ниже приведена шкала, на которой располагается весь континуум психодиагностических методов от полюса объективных до полюса диалогических.

ОБЪЕКТИВНЫЕ	ДИАЛОГИЧЕСКИЕ
тесты многие опросники шкальные техники	беседы интервью диагностические игры патопсихологический эксперимент некоторые проективные методики

СТАНДАРТИЗОВАННЫЕ МЕТОДЫ
ПСИХОДИАГНОСТИКИ (ТЕСТЫ)

1. Определение понятия психологического теста

В отечественной и зарубежной литературе представлено огромное разнообразие определений понятия психологического теста. Ниже приведены некоторые из них. "Психологический тест в сущности есть объективное и стандартизованное измерение выборки поведения" (2, с. 31). "Тест – стандартизованное, часто ограниченное во времени испытание, предназначенное для установления количественных (и качественных) индивидуально психологических различий" (1, с.139). "Под тестом понимается специфический инструмент для оценивания психологических качеств личности. Он состоит из совокупности заданий или вопросов, предлагаемых в стандартных условиях и предназначенных для выявления частичных типов поведения" (7, с. 13). Все определения содержат следующие общие моменты:

во-первых,тест – один из методов измерения в психодиагностике наряду с такими, как проективные методы (см. Тема 5), стандартизованные самоотчеты (см. Тема 4), интервью, аппаратурные методы и др.;

во-вторых,это метод измерения свойств личности и особенностей интеллекта;

в-третьих,это метод измерения, который характеризуется высокой степенью объективности, надежности и валидности.

Объективность, валидность и надежность – требования, которым должен удовлетворять каждый тест. Рассмотрению этих п