Історія розвитку теорії управління персоналом

Дослідження проблеми вимагало аналізу та узагальнення літературних джерел з питань управління персоналом. Слід зазначити, що значна кількість вітчизняних та зарубіжних науковців вивчала проблему в рамках різних сфер діяльності людей. Разом з тим, комплексних досліджень, які присвячені управлінню персоналом в організаціях сфери фізичної культури, на сучасному етапі не проводилось.

Науково-технічний прогрес забезпечує управлінські нововведення, що скеровані на створення умов для ефективної роботи. Все більшого значення набуває управління персоналом, яке займає ключове положення. До останнього часу саме поняття "управління персоналом" в нашій управлінській практиці було відсутнє. Але процес його формування пройшов декілька стадій розвитку, які обумовлювались економічними і соціальними змінами.

Необхідність в управлінні виникла одночасно з формуванням людського суспільства, як тільки люди стали об'єднуватися в групи для організації спільної праці. Підтвердженням цього може бути пам'ятка писемності древніх єгиптян - книга "Повчання Птахотепа", яка написана близько чотирьох тисяч років тому. У ній, зокрема, є теза про те, що коли ти начальник слід бути спокійним, а коли слухаєш слова прохача, не зупиняй його доки він не облегшить свою душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, вражена лихом, хоче вилити свою душу більше, ніж добитися позитивного вирішення свого питання. Ця думка не втратила своєї актуальності й сьогодні.

Проблеми управління персоналом цікавили і древніх греків. Сократ, розглядаючи управління як особливий вид діяльності, вважав, що слід поставити конкретну людину на відповідне місце і добитися від неї виконання доручених їй завдань. Так, Платон підкреслював необхідність розподілу праці, спеціалізації її за видами робіт.

Практика управління формувалася також у Македонії, Римі, Київській Русі та інших древніх державах. Однак до кінця ХІХ століття наукові підходи в галузі управління не використовувалися.

Так, у першій половині ХХ століття, отримали розвиток декілька шкіл управлінської думки, які розглядали питання управління людськими кадрами.. Хронологічно вони можуть бути названі в такому порядку: школа наукового управління, класична (адміністративна) школа, школа людських стосунків, школа поведінкових наук, школа науки управління.

Засновником школи наукового управління вважають Ф.Тейлора. Його засади розвивали Ф Гілберт, Л. Гілберт і Г. Гант, котрі займалися дослідженнями на рівні організації. Із всіх проблем управління найбільш важливою є проблема людського фактору. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалась також можливість невеликого активного відпочинку та перерв у виробництві (за сучасним тлумаченням - вводилась виробнича гімнастика). Час на виконання визначених завдань був реальним і справедливо встановленим. Працівники, котрі виконували більше норми - нагороджувались. Засновники цієї школи також визнавали важливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали тій чи іншій посаді, акцентувалась увага і на навчанні працівників.

Засновниками "школи людських стосунків"; вважаються М.Фолліт, Е.Мейо та інші. Вони вперше визначили менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб". Школа рекомендувала використовувати прийом управління людськими відносинами шляхом впливу безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Школа почала діяти у країнах світу як доктрина "людських відносин";.

Засновниками школи поведінкових наук вважаються К. Анджирис, Р.Лайкертон, М. Грегор, Ф.Герберг та ін. В основі їх концепції лежать методи налагоджування міжособистих відносин, підвищення ефективності потенціалу людських ресурсів.

Основними елементами школи науки управління є поглиблене розуміння складних управлінських проблем за допомогою розробки та застосування моделей.

Розвиток теорії управління персоналом представлено в табл. 1.

Таблиця 1.1