Предмет фінансового права

Характеризуючи фінансове право як галузь права, переду­сім слід розкрити його предмет. Предмет правового регулюван­ня — це якісно однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права. Цим відносинам прита­манні такі риси: 1) вони є життєво важливими для людей та їх об'єднань; 2) є вольовими, цілеспрямованими (розумними); 3) є стійкими, такими, що повторюються, й типовими; 4) це від­носини поведінки, за якими можливий зовнішній контроль (на­приклад, із боку юрисдикцій них органів)¹.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері публіч­ної фінансової діяльності. Саме нормами фінансового права конституюється фінансова система держави в її публічно-право­вому аспекті, який становить головну мету та інтерес держави, що здійснює фінансову діяльність.

Ще у 1890 р. академік 1.1. Янжул у своїх «Основних началах фінансової науки» запропонував критерії відмежування дер­жавного та приватного господарства, що дало підстави для ви­окремлення предмета фінансового прана. Серед відмінностей бу­ло названо: 1) примусовий характер державного господарства: оскільки приватні відносини базуються па взаємному обміні по-

Глава 3. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА 91І_

слугами, державні' господарство ґрунтується головною своєю підставою на податках, які є не що інше, як примусові збори з громадян; 2) державне господарство перебуває поза межами ві­льної конкуренції, яка майже цілком панує у сфері приватної економічної діяльності; 3) принцип рентабельності, дохідності, вирішальний у приватному господарстві, не є керівним у держав­ному. Державна діяльність має на меті не лише матеріальні цілі фіску, а й постійний розвиток народного добробуту, а тому має поступатися своїми матеріальними вигодами, коли вони перебу­вають у колізії з вищими інтересами, що становлять головну ме­ту буття держави; 4) якщо у приватному господарстві прагнен­ня довільні й безмежні, в державному вони окреслені межами, що випливають з ідеї держави, з кінцевості тих функцій, що під­лягають виконанню нею наразі; 5) у приватному господарстві вирішальним моментом є розмір доходів, у державному цю роль відіграє обсяг необхідних видатків. Незалежно від розміру наяв-п их матеріальних ресурсів держава не може відмовитися від ви­конання необхідних функцій, бо інакше розхитується весь дер­жавний організм, і буде завдано суттєвого збитку народному добробуту¹.

У XX ст. уже згадуваний учений-фінансист П. М. Годме зазначав, що фінансове право — це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси². У відносинах, пов'язаних із формуванням і витрачанням кош­тів централізованих та децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організаторська роль держави в розподілі й перерозподілі на­ціонального доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

З іншого боку, не всі грошові відносини є фінансовими. Зок­рема, придбання товарів через торговельну мережу є предметом регулювання цивільного права, хоча такі відносини й мають гро­шовий характер. Однак коли торговельна фірма за наслідками підприємницької діяльності розраховує й сплачує податок до бюджету відповідного рівня, такі відносини стають уже фінансо­вими, оскільки відбувається мобілізація ресурсів до централізо­ваного фонду коштів.

 

¹ Теория государства и права / под ред. В. М. Корельского, В. Д. Персва-лоаа. ■- С. 326.

Яіинул И. 14. Заплач, праця. — С. 48 50. І'шУмс II. М. Зазнач, праця. -- С. 9.

92_____________ Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬН ІС ТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВ О

Якщо клієнт отримує кредит через банківську установу (що має лише грошову форму), це також відносини, що характеризу­ються відносною диспозитивністю сторін—учасників відносин і регулюються цивільними правом. Однак коли Національний банк України перевіряє діяльність комерційного банку і виявляє порушення в умовах надання кредиту, він має право застосува­ти фінансові санкції за порушення банківського законодавства як орган, що представляє інтереси держави у сфері забезпечен­ня її фінансової діяльності.

Корпоративні фінанси, що будуються за класичними прин­ципами, також позбавлені ряду ознак, притаманних публічним фінансам. Для їх обігу використовуються принципи диспози-тивності, вільного волевиявлення сторін, варіативності пове­дінки.

У якісному аспекті алгоритм поведінки носія фінансової пра-восуб'єктності у сфері публічних фінансів і у сфері приватних та корпоративних фінансів збігається: в обох випадках ідеться про право розпоряджатися відповідними грошовими фондами. Різняться лише юридичні факти, що спричиняють виникнення тих чи тих фінансових правовідносин. В одних випадках це юри­дичний імператив, джерелом якого є держава, і який породжує податкові, бюджетні, деякі страхові правовідносини, в інших — договір, угода, внутрішньогосподарський або корпоративний акт чи план, що стимулює корпоративні фінансові відносини¹.

Водночас предметом регулювання фінансового права є саме публічні фінанси — ті, в яких втручання держави та наділення одного із суб'єктів фінансових правовідносин правом владних приписів спричинене суттю існування та діяльності держави.

У публічних фінансових відносинах інтереси держави пред­ставляють органи, наділені нею владними повноваженнями — Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна по­даткова служба, Національний банк тощо. Іншим учасником фінансових відносин можуть бути як державні органи, організа­ції, установи (наприклад, бюджетні організації), так і суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни. Визначальною умо­вою для приналежності таких відносин саме до фінансових є ді­яльність із мобілізації, розподілу або використання публічних фондів коштів.

¹ Запольский С. В. Зазнач, праця. - С. 39.