Гіпотеза, диспозиція, санкція.
Функції фінансово-правових відносин: - вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми; - закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у галузі мобілізації, розподілу і використання фондів грошових ресурсів; - є умовою можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав і правових обов’язків учасників фінансових правовідносин. Фінансові правовідносини – це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасниками яких виступають як носії юридичних прав і обов’язків, які реалізують приписи цих норм по формуванню,розподілу і використанню державних грошових фондів коштів.
Фінансово-правові відносини це один з видів суспільно- правових відносин, що виникають у сфері фінансової діяльності держави та регулюються фінансово-правовими нормами. За матеріальним змістом фінансово-правові відносини поділяються на: -бюджетні; -податкові; -у галузі страхування; -у галузі кредитування; -у сфері регулювання грошового обігу та валютного законодавства. Суб’єктами фінансових правовідносин є юридичніособи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин.
Об’єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов’язків другої сторони фінансових правовідносин. Об’єкт фінансових правовідносин пов’язаний з інтересом держави, яку представляє управомочений орган. Суб’єктивні права – це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його(тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками другої сторони відносин – наприклад платником податку. Саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах – це приписана зобов’язаному суб’єкту (платнику податків, одержувачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб’єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад, за встановленими щороку ВР нормативами частина прибутку на добавлену вартість передається в бюджети областей). Фінансові органи мусять виконати приписи ВР передати в нижчестоящі бюджети визначену частину податку.
Система фінансового права – це об’єктивно обумовлена внутрішня його побудова, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм в певному взаємозв’язку і послідовності. Групування фінансово-правових норм має дві сторони – зовнішню і внутрішню. Зовнішня сторона вказує на місце фінансового права в системі права України. Внутрішня сторона систематизації фінансово-правових норм має на увазі їх групування відповідно до внутрішнього змісту і ієрархії – загальногалузеві норми, норми підгалузеві, норми окремих фінансово-правових інститутів.
Фінансове право поділяється на дві частини фінансово-правових норм – Загальну і Особливу частини. В загальну частину фінансового права, як галузі права, входять фінансово - правові норми, що закріплюють: - загальні принципи; - правові форми і методи фінансової діяльності держави: систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положення інших суб’єктів, з якими ці органи вступають у фінансові правовідносини: зміст, форми і методи фінансового контролю тощо. Загальна частина фінансового права будується в основному на аналізі правових елементів фінансових відносин. Норми загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини. Загальна і Особлива частини фінансового права перебувають у нерозривному зв’язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення Загальної частини застосовуються до всіх розділів Особливої частини.
Особлива частина фінансового права складається з низки великих розділів, які в свою чергу складаються з фінансово-правових інститутів. Кожен з фінансово-правових інститутів являє собою систему фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. А в розділи об’єднуються групи споріднених фінансово-правових інститутів. Наприклад розділ “Правове регулювання державних витрат” складається з інститутів “правовий режим кошторисно-бюджетного фінансування” і “ правовий режим фінансування окремих галузей народного господарства”, розділ “Бюджетне право” також складається з двох фінансово-правових інститутів – ”бюджетний устрій”, ”бюджетний процес”. В особливу частину фінансового права входять розділі, що об’єднують фінансово – правові норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету; позабюджетних державних і муніціпальних фондів; фінансів державних підприємств, державних і місцевих податків і інших обов’язкових платежів; державного кредиту; державного страхування; державних видатків; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання. Від системи фінансового права як галузі права і як предмета викладення потрібно відрізняти систему фінансового законодавства, тобто систему усіх упорядкованих відповідним чином н.прав. актів, що регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство – це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню структуру. Норми фінансового права містяться у великій кількості різноманітних правових н.а., або джерелах, як загального характеру , так і спеціально присвячених регулюванню фінансово-правових відносин. До них належать акти законодавчих і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування. Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у 200 законів, прийнятих ВРУ після проголошення державної незалежності, а всього вони розкидані нині в більше ніж у 10 000 нормативно-правових актів. Особливості фінансового права: - виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто завжди мають грошовий характер; - однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади(частіше в особі фінансово-кредитних органів), які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника фінансових правовідносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін; - виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов’язані з фінансово-правовим актом, тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону. Наприклад, податкова адміністрація в особі інспектора, не може за своїм розсудом не стягнути пеню з підприємства яке повинно перерахувати в установлений нормативним актом строк податок, але зробило це невчасно за причин, які не залежали від нього.
Джерела фінансового права України - це правові акти органів законодавчої і виконавчої влади і місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права. Головне джерело фінансового права – Конституція України, в якій закріплені основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб’єктний склад в цілому і за окремими її напрямками зокрема. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, пояснюється роллю бюджету як центральної ланки фінансової системи. На відміну від інших галузей права фінансове право не має будь-якого зведеного джерела типу кодексу. Цей факт відображає недостатній рівень розвитку науки фінансового права.Відсутні поки що в Україні кодифіковані джерела з окремих розділів фінансового права. Правда, уже розроблено і виноситься на розгляд ВРУ Податковий кодекс України. В даний час існують з.а. ВРУ, в яких в систематизованому вигляді викладені правові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяльності держави. Наприклад ЗУ "П“о бюджетну систему України" від 28.04.1995 р., ЗУ “Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.1992р., ЗУ “Про систему оподаткування” від 18.02.1997р. та ін. Більшість законів, що містять в собі норми фінансового права, мають комплексний характер і вміщують норми і інших галузей права – конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального і т.д. До них належать пакет законів про органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування, про банки і банківську діяльність, про підприємництво і підприємницьку діяльність тощо.Кількісно переважають фінансово-правові норми, що містяться в Указах Президента України, постановах КМУ, актах Міністерства фінансів, НБУ. Фінансово-правові норми нерідко містяться і в актах органів виконавчої влади – міністерств, відомств і інших, що регулюють фінансові питання в межах відповідної галузі чи сфери управління. Для значної групи фінансово-правових норм найбільш характерними рисами є те, що вони, як правило уточнюють і конкретизують зміст більш загальних фінансово-правових норм, що містяться в законах. Ці норми також перебувають в динаміці, нерідко змінюються.
Фінансове право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов’язане з наукою фінансового права. Якщо фінансове право регулює суспільні відносини в сфері управління державними фінансами, визначає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведінки суб’єктів фінансово-правових відносин, то наука фінансового права вивчає фінансово - правові категорії і фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодавства шляхом вироблення рекомендацій. Наука фінансового права це цілісна система узагальнених специфічних знань про фінансове право та фінансову діяльність держави і закономірності розвитку цих знань Предметом науки фінансового права є вся сукупність знань про фінансове право, фінансову діяльність держави. Найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовної діяльності органів управління фінансовими відносинами, що є тільки першим наближенням до власне наукового знання і потребує осмислення і узагальнення. Наступний рівень знань про фінансове право, фінансову діяльність держави є систематизовані і узагальнені у формі наукових досліджень простих елементарних понять про фінансово-правові норми, відносини, інститути. Отже наука фінансового права – це внутрішньо цілісна система узагальнених специфічних знань про фінансове право і фінансову діяльність держави і закономірності розвитку цих знань. Особливості науки фінансового права: - вивчає фінансово-правові відносини і норми, що їх регулюють; - розглядає фінансово-правові явища, які належать до публічно-правових; - розглядає фінансово-правові явища і поняття, складені з правової та економічної “матерії”; - сприяє вирішенню фінансовими органами практичних завдань. Фінансове право виконує слідуючі функції: Аналітичну, критичну, конструктивну,прогнозуючу.
|
