Поточні

- фінансування мережі підприємств, установ і організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року;

- фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Видатки розвитку:

- витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності (фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширенням відтворення).

 

Методи розподілу фондів грошових ресурсів є фінансування - безповоротний, безвідплатний, плановий, цільовий відпуск грошових коштів з централізованого фонду; якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування, з фондів міністерств – відомче,за наявності у складі фінансової системи позабюджетних фондів, як це має місце в Україні, може мати місце фінансування з позабюджетних фондів, тобто вид фінансування визначається тим, з якого державного фонду коштів виділяються гроші.

Виділення безповоротно і безвідплатно грошей з вищестоячого бюджету нижчестоячому чи будь-яким суб’єктам господарювання з метою доповнення дефіциту власних коштів є дотацією. Розрізняють двавиди дотацій 1) допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами; 2) бюджетна дотація – безвідплатна, безповоротна допомога вищестоячого бюджету нижчестоячому, яка не носить цільового харктеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

Субвенція – це бюджетна дотація, що носить цільовий характер і застосовується як метод бюджетного регулювання для збалансування нижчестоячих бюджетів (чітко визначається призначення на програми і заходи.В разі порушення умов використання субвенції підлягають поверненню до вищестоячого бюджету).Видається на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами з незалежних від них причин економічного розвитку. Також субвенції можуть спрямовуватися на розвиток соціально-культурно, побутової сфери, вирішення проблем зайнятості та ін. Не використані протягом року субвенції повертаються до вищестоячого бюджету водночас з поданням звіту за встановленою формою про витрачені суми. Право місцевих бюджетів на субвенцію закріплено в ЗУ “ Про бюджетну систему України”

Субсидія – грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів державного бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Субсидія використовується для збалансування регіональних та місцевих бюджетів і видаються для фінансування конкретних заходів, тобто є цільовими.

Право місцевих бюджетів на субсидію теж закріплено в ЗУ “ Про бюджетну систему України”

Розрізряють прямі субсидії і непряме субсидування.

Найпоширеніший метод прямого субсидування в Україні є податковий кредит - відстрочка сплати податку на доходи, що надається підприємству податковою інспекцією на умовах зворотності, строковості відплатності, за наявності згоди фінансового органу, який контролює виконання бюджету.

 

Якісно відмінну групу методів фінансової діяльності держави складають методи використання грошових ресурсів державних фондів. Серед них насамперед слід назвати метод встановлення цільового призначення державних фондів грошових коштів. Формуючи фінансову систему, держава одночасно визначає, які грошові фонди і для яких саме потреб їй необхідні.

Таким же поширеним методом фінансової діяльності держави по використанню грошових фондів є метод встановлення державою в особі її відповідного органу порядку використання коштів, одержаних з відповідного грошового фонду. Кошти, одержані з державного фонду, завжди мають точне призначення і можуть витрачатись лише на ті цілі, на які вони були виділені.

Ще один метод – це встановлення порядку та нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб’єктів.

Надзвичайно важливим методом є встановлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів.

Шляхом фінансових нормативів і лімітів держава встановлює мінімальні і максимальні межі, а досить часто – конкретні однозначні розміри виділення та витрачання грошових коштів на ту або іншу операцію чи одиницю виміру (вартість ліжко-місця в лікарні, мінімальна зарплата державного службовця та ін.)

До цієї групи методів належить також метод планування і метод фінансового контролю.

 

Правовою формою відображення фінансової діяльності держави є фінансово-правові акти – належним чином прийняті органами державної влади та місцевого самоврядування відповідні рішення з питаньфінансової діяльності, що віднесені до їх компетенції та мають юридичні наслідки.

Фінансово – правові акти поділяються на:

- акти органів законодавчої влади - закони;

- акти органів виконавчої влади - підзаконні акти.

 

Форми фінансово-правових актів:

- Конституція України;

- закони України;

- укази Президента України;

- декрети КМУ;

- накази, інструкції чи положення Міністерства фінансів України або Державної податкової адміністрації;

- методичні вказівки, листи, телеграми НБУ та ін.

Фінансово-правові акти видають і органи місцевого самоврядування в межах фінансових повноважень, визначених їм Конституцією України(ст.143) і ЗУ.

З допомогою фінансово-правових норм держава мобілізує фінансові ресурси - сукупність всіх цільових фондів грошових коштів держави, необхідних для її функціонування (законодавство про доходи держави), веде облік руху зібраних фондів грошових коштів(казначейські приписи), використовує їх у відповідності з волею органів законодавчої влади(акти про бюджет), тобто здійснює фінансову політику.

 

Фінансова політика – це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і виконання державою її функцій.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, зовнішньополітичної діяльності.

Ефективність державної фінансової політики тим вища, чим повніше враховує вона об’єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси суспільства в цілому та його складових частин, конкретні історичні умови місця дії та особливості поточного моменту.

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами.

 

Тема 3: Правові основи фінансового контролю.

 

1. Суть і призначення фінансового контролю.

2. Види і методи фінансового контролю.

3. Організація та органи фінансового контролю.

 

Фінансовий контроль різними своїми сторонами так чи інакше зачіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без винятку юридичних осіб.

Фінансовий контроль є однією із завершальних стадій управління фінансами. Він є необхідною умовою ефективності управління фінансовими відносинами в цілому.

Фінансовий контроль це засіб забезпечення законності та фінансової дисципліни, запобігання правопорушенням.

Фінансовий контроль – це обстеження фактичного стану показників фінансової діяльності, суб’єктів фінансових правовідносин порівняно із заданими показниками.

Фінансовий контроль – це діяльність держвних органів і недержавнихорганізацій щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни при мобілізації, розподілі та використанні коштів і матеріальних цінностей.

Обєєктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кругообігу то обєктом фінансового контролю слід вважати весь процес виробничо-господарської діяльності. Саме цим і зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управління суспільними процесами.

Необхідною умовою ефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, що забезпечує достовірність і повноту відображення руху вартісних показників підзвітної юридичної чи фізичної особи. Лише за такої умови результати фінансового контролю дають можливість для аналізу і об’єктивної оцінки динаміки фінансових показників і коректування процесу реалізації фінансової політики держави.

Міра і глибина реалізації суспільством контрольної функції фінансів багато в чому залежить також від стану фінансової дисципліни в народному господарстві.

Фінансова дисципліна – це одна із сторін законності. Вона виражає обов’язковий для всіх юридичних і фізичних осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених норм і правил, виконання фінансових зобов’язань.

Фінансова дисципліна передбачає чітке дотримання встановлених розпоряджень (наказів) щодо створення, розподілу і використання коштів держави, суб’єктів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ.

Вимоги фінансової дисципліни визначаються, з одного боку, загальними принципами організації фінансів, з іншого – специфічними умовами функціонування фінансів в структурних підрозділах матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Фінансова дисципліна несумісна з відомчим чи місницьким підходом до виконання фінансових зобов’язань, не допускає протиставлення індивідуальних, групових та суспільних інтересів.

За нинішніх умов в нашій державі основна увага в державному фінансовому контролі приділяється вчасності і повноті мобілізації коштів у державні фінансові ресурси, законності надходжень та видатків у всіх ланках державної фінансової системи, дотриманню правил обліку і звітності. Державний фінансовий контроль охоплює не лише процес формування і виконання Державного бюджету, але й місцевих бюджетів, оскільки державою повинен здійснюватись контроль при:

- видачі регіональним і місцевим бюджетам дотацій (субсидій) і кредитів з Державного бюджету на фінансування їх поточних та капітальних видатків;

- санкціюванні випуску місцевих позик, гарантованих урядом;

- реалізації урядових програм.

Не відноситься до державного фінансового контролю фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяльності монополій і приватного підприємництва самими власниками фінансового капіталу чи його окремих складових.

Самостійною ланкою фінансового контролю є в даний час також і професійний фінансовий контроль – фінансовий контроль незалежних аудиторських фірм. Він здійснюється у випадках і на умовах, передбачених законом, а також на замовлення власника фінансових ресурсів на умовах платності за надання послуг методом вільного вибору аудитора.

Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий професійний економічний аналіз фінансової діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприємства, банку, страхової організації чи іншої юридичної особи, що перевіряється, та підготовку відповідного заключення. Аудитор і аудиторська фірма несуть не тільки моральну, а й юридичну відповідальність за якість наданих ними послуг.

Фінансовий контроль – це цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій, спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку усіх суб’єктів фінансових правовідносин.

фінансовий контроль характерний усім фінансово-правовим інститутам. Тому поряд із загальними фінансово-правовими нормами, що регулюють організацію і порядок здійснення фінансового контролю в цілому, є норми, що враховують його специфіку в окремих фінансово-правових інститутах.

Основний зміст (основні завдання) фінансового контролю:

-перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов’язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

-перевірки правильності використання державними і муніціпальними підприємствами, установами, організаціями грошових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

-перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприємствами, організаціями і установами на рахунках в кредитних установах;

-виявлення внутрішніх резервів виробництва – можливостей підвищення продуктивності праці, рентабельності, економії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.;

-попередження і усунення виявлених порушень фінансової дисципліни. У разі виявлення порушень притягаються до, у встановленому державою порядку, відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування матеріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.

Ця відповідальність може бути виражена в адміністративних, економічних або адміністративних і економічних одночасно заходах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні засоби впливу проявляються конкретно через фінансові санкції, які є тими важелями фінансового механізму, що істотно сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню іт.д.

Проблеми посилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю вимагають, з одного боку, скорочення кількості санкцій, що застосовуються, а з іншого – підвищення їх результативності. Цьому, зокрема, покликана сприяти здійснювана нині в Україні реформа оподаткування.

Специфіка будь-якого контролю як елемента управління – його вторинність. Контролювати можна тільки те, що уже є наяву. Фінансовий контроль сам по собі не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Його призначення полягає в попередженні або усуненні помилок у діяльності, в поліпшенні її самої.

Для ефективного здійснення фінансового контролю необхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодавством і іншими нормативними актами, що регламентують фінансову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться насамперед в Конституції України, в ЗУ “Про державну податкову службу в Україні”, ЗУ ”Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про аудиторську діяльність” та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах КМУ, наказах та інструкціях мін-в і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові норми, які регулюють контрольні повноваження компетентних органів.

Тому іншими словами фінансовий контроль можна визначити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб’єктів фінансових правовідносин в порівнянні із заданими показниками.

Об’єкти фінансового контролю – це кошти, матеріальні, трудові та інші ресурси країни.

Види і методі фінансового контролю.

В залежності від критеріїв, взятих за основу(часу проведення, суб’єктів, сфери фінансової діяльності, що підлягають фінансовому контролю, форми проведення), фінансовий контроль поділяється на декілька видів.

Найчастіше критерієм класифікації фінансового контролю на види береться фактор часу проведення контролю і на цій підставі виділяються попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступний фінансовий контроль.

Такі види контролю притаманні всім контролюючим органам.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань. Це стосується насамперед процесу визначення обсягу фінансових ресурсів держави на плановий період та їх основної частини, що акумулюється в державному бюджеті, а також їх розподілу між окремими суспільними потребами та одержувачами державних фінансових ресурсів.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розробки і прийняття законів і інших нормативних актів з фінансових питань. З цією метою здійснюється кваліфікована експертна оцінка фінансових результатів впровадження того чи іншого рішення, що може бути прийняте. При цьому попередній фінансовий контроль на основі глибокого аналізу і розрахунків фінансових результатів забезпечує об’єктивність оцінки доцільності прийняття чи не прийняття відповідного рішення, має важливе значення для профілактики порушень фінансової дисципліни і інших фінансових правопорушень.

Попередній фінансовий контроль передує витрачанню фінансових ресурсів та прийняттю будь-яких рішень з фінансових (і не тільки фінансових) питань. Він сприяє вибору найдоцільніших рішень, що забезпечують поряд з найбільшою ефективністю використання фінансових ресурсів в оптимальну збалансованість вартісних і натурально-речових пропорцій і показників економічного і соціального розвитку суспільства.

З цією метою перевіряються документи, що повинні бути після цього затверджені і стати основою для наступної діяльності – проекти бюджетів, фінансових планів і кошторисів, крелдитні і касові заявки іт.д. Як правило попередній фінансовий завжди здійснюється вищими органами законодавчої влади. Хоч об’єктивно він мав би здійсноватись постійно всіма суб’єктами фінансових правовідносин.

Поточний фінансовий контроль – це контроль за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю, інакше кажучи - за власне фінансовим процесом.Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів, насамперед – неухильного дотримання встановлених показників з обов’язкових платежів до бюджету і державних позабюджетних фондів. Цей вид фінансового контролю справляє найбільший вплив на процес формування і використання фінансових ресурсів у всіх структурах суспільного виробництва. Як правило він здійснюється органами безпосереднього управління фінансовою діяльністю. Хоч й у цьому виді контролю задіяні усі суб’єкти фінансових правовідносин.

Наступний фінансовий контроль – це контроль за фінансовими результатами діяльності. Він проводиться після здійснення фінансових операцій (виконання фінансових зобов’язань перед державою, одержання і використання грошових коштів від держави на виплату заробітної плати працівникам бюджетної сфери та інше) і, як правило, після завершення певних етапів діяльності з метою з’ясування її ефективності. Наступний фінансовий контроль – це база для аналізу й оцінки не лише ефективності використання фінансових ресурсів, але й ефективності організації фінансової роботи, застосування контрольних фінансових норм і нормативів в цілому. Однакову активну участь в цьому виді фінансового контролю беруть усі суб’єкти фінансово-правових відносин, з тією лиш різницею, що кожен з них здійснює наступний фінансовий контроль на своєму рівні та в межах наданої йому державою компетенції. Всі названі види фінансового контролю здійснюються безпосередньо фінансовими працівниками структур, що займаються виробничо - господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів. Значення і роль усіх видів фінансового контролю при цьому не змінюються, лише обмежується сфера застосування його – підприємством, установою, організацією, фірмою і т.д. Особливістю є і те, що головний акцент при цьому робиться не на перевірку фінансової дисципліни, хоч це не випускається з поля зору зовсім, а на оборотність фінансових ресурсів, тобто ефективність їх використання та відображення цього в обліку і звітності.

На підставі інших критеріїв виділяються обов’язковий та ініціативний фінансовий контроль.

Обов’язковий фінансовий контроль здійснюється:

- в силу вимог нормативних актів (наприклад контроль Рахункової палати ВРУ за виконанням бюджету по підсумках року, що завершився);

- за рішенням компетентних органів держави,наприклад, податкової адміністрації з метою з’ясування повноти виконання платниками податків їх фінансових обов’язків перед державою;

- прокурутури, з метою з’ясування дотримання законності в коаїні;

- суду, з метою встановлення істини в ході розгляду конкретної судової справи

Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб’єктів.

За суб’єктивним складом органів, що здійснюють фінансовий контроль:

- фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування;

- фінансовий контроль Президента України;

- ф. К. органів виконавчої влади загальної компетенції;

- ф.к.органів спеціальноїкомпетенції;

- ф.к. фінансово-кредитних органів;

- відомчий ф.к.

- внутрішньогосподарський ф.к.

- громадський ф.к.

- аудиторський ф.к.

 

Ф.к. здійснюється різними методами.

Метод ф.к. – це засоби, прийоми і способи його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а в залежності від сукупності факторів, насамперед:

-від суб’єкта контролю – тут особливу роль відіграє правовий статус і особливості форм діяльності органа, що здійснює контроль;

-від об’єкта контролю;

-від мети і завдань, що стоять перед суб’єктом контролю;

-від підстав виникнення контрольних правовідносин та ін.

Найчастіше застосовуються наступні методи фінансового контролю – ревізії, перевірки(документації, стану обліку і звітності, повноти виконання фінансових зобов’язань), заслуховування доповідей, інформацій посадових осіб про фінансову діяльність на сесіях органів місцевого самоврядування, засіданнях органів державної виконавчої влади, інвентаризації. Їх проведення як правило планується. Поза планом проводяться в зв’язку з необхідністю, що об’єктивно виникла.

Всі методи ф.к. конкретизуються в методиках – тобто в технології (правилах) проведення контролю різними суб’єктами відповідних об’єктів. Методика вказує конкретні прийоми і засоби дій, орієнтує, як саме і в якій послідовності починати, здійснювати і закінчувати перевірку.

В україні в наш час основними методами ф.к. є ревізії і перевірки.

Зміст цих методів визначено в законодавстві. Зокрема в ст. 2 ЗУ “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні від 26 січня 1993 року встановлено;

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізії складається акт.

Перевірка – це обстеженя і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організації чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою доповідною запискою.”

Ревізія – це найглибше і найвсебічніше обстеження фінансово-господарської діяльності підпр., орг., установи з метою з’ясування її доцільності і законності. Ревізії здійснюють практично всі суб’єкти, що контролюють фінансову діяльність. Їх підставою, як правило, завчасно складений план заходів фінансового контролю суб’єкта, що цей контроль здійснює. Проте нерідко зустрічаються і позапланові ревізії, що здійснюються за вимогою компетентних органів у звєязку з обставинами, що раніше не були передбачені. Позапланові ревізії відзначаються раптовим характером і здійснюються з метою з’ясування окремих питань. Найчастіше позапланові ревізії призначаються правоохоронними органами.

За змістом ревізії поділяються на фактичні і документальні.

В ході фактичної ревізії перевіряється вся сукупність сторін фінансової діяльності об’єкта перевірки. Ревізори організовують інвентаризацію матеріальних цінностей, перевіряють стан матеріальних і речових складів, підраховують, зважують і виміряють товарно - матеріальні цінності, що перебувають на складах і в процесі виробництва, перевіряють наявність грошей, цінних паперів, документи, тощо.

Документальні ревізії включають в себе лише перевірку різних фінансових документів, в тому числі рахунків, платіжниї відомостей, ордерів, чеків, звітів, кошторисів тт.д.

В ході їх здійснення з’ясовується наявність необхідних фінансових документів, якість їх оформлення, ступінь надійності їх обліку і зберігання. На підставі аналізу фінансових документів визначається законність і доцільність витрачання коштів.