Геополітика країн Близького Сходу

Геополітичне поле Ірану. Останнім часом у світі все більший інтерес викликає феномен «ісламського відроджен­ня», вирішальний поштовх якому дала революція 1979 р. в Ірані. Революція справила значний вплив на всі ісламські країни.

Іран — країна з унікальним державним устроєм, де про­живає більш як 60 млн осіб. Валовий продукт становить 100—120 млрд доларів щорічно. Іран має величезні природні ресурси: одні з найбільших у світі родовищ нафти й газу, великі поклади залізних руд, запаси будівельного каменю, гідроресурсів.

На початок XXI ст. міжнародна ситуація склалася так, що всі провідні геополітичні фігури на Близькому й Серед­ньому Сході — Іран, Пакистан, Афганістан, Ірак, Ізраїль і Туреччина — опинилися на роздоріжжі: ні миру, ні війни. Відносини Ірану з Туреччиною і США наприкінці XX ст. поліпшилися, а з Ізраїлем та Іраком — погіршилися. Туреч­чина й Ізраїль віддалилися від Росії, а Ірак та Іран — набли­зилися до неї. Отже, бачимо, що Іран об'єктивно привертає увагу й Росії, й США. Іран так само, як і Росія, зацікавле­ний в обмеженні впливу атлантизму в державах Центральної Азії: скарбниці природних ресурсів і ринку збуту.

У зовнішній політиці Іран віддає перевагу посередниць­ким функціям: саме так він діяв у вірмено-азербайджансь-кому конфлікті та в громадянській війні в Таджикистані. В обох випадках Іран домагався балансу сил сторін, що про­тистояли. Звичайно, ісламський Азербайджан ближчий Іранові, ніж Вірменія. Іран і Туреччина «борються» за Баку, зацікавлені в його закріпленні у сфері свого впливу. Але історично (в ретроспективі й перспективі) в Ірану більше підстав для посилення свого впливу на Азербайджан. До приєднання до Російської імперії сучасний Азербайджан перебував у складі Персії, й нині в Ірані проживає близько

15 млн азербайджанців, тоді як у самому Азероайджані -6 млн, але при цьому не йдеться про його приєднання до Ірану: адже порушиться складний демографічний і соціаль ний баланс.

У вірменському субрегіоні багато в чому збігаються дов гострокові геополітичні інтереси Ірану й Росії. Вірменія для Росії — традиційний союзник. Вірменія ще в 301 р. н. е проголосила християнство державною релігією. З Персією вірменів пов'язують давні історичні інтереси: суть їх в одвіч ному суперництві Ірану й Туреччини. Остання, завдавши величезну рану вірменам у 1915 р., коли за лічені дні було вирізано близько півтора мільйона православних, зали шається для вірменів найнеприязнішим суб'єктом зовніш ніх відносин. І звичайно, взаємна неприязнь до туркії; робить Іран і Вірменію геополітичними союзниками.

Не менш важливе й те, що Вірменія, перебуваючи в зоні російського впливу, може контролювати реалізацію проект\ XXI ст.: передбачуване будівництво нафтопроводу Азербайд жан—Грузія—Туреччина. Вірменські збройні сили, ще розмістилися майже на 40 відсотках території Азербайджа ну, — істотний важіль впливу на зовнішню політику Баку Москва, безумовно, об'єктивно зацікавлена в жорсткій ув'язці питання Карабаху й нафтового проекту, підтримую чи Вірменію, яка на початок XXI ст. не визнана Анкарою ян незалежна держава й не має з північним сусідом диплома тичних відносин.

Крім того, Туреччина неодноразово проводила біля вірменських кордонів військові навчання й останнім часом закликає ввести війська НАТО на територію Нагірного К;і рабаху, Чечні, Дагестану, Інгушетії, а в перспективі — всьо го Північного Кавказу. Це, природно, цілком неприйнятні для Росії і країн Центральної Азії. Азербайджан зазнає по тужного впливу США, й рішення Баку найчастіше завдаючі шкоди власним геополітичним інтересам і схиляються н > користь Туреччини. Наприклад, Іран так і не був допущс ний до азербайджанського каспійського проекту. Під тж ком США Азербайджан і Грузія підписали угоду у військо вій сфері як між собою, так із Туреччиною. Окреслилис контури військово-політичного союзу між Азербайджаном Ізраїлем і Туреччиною.

Аравія — край «чорного золота», батьківщина ісламу, країна Мекки й Медіни — посідає особливе місце на арабській, ісламській та власне на всій міжнародній арені. У другій по­ловині XX ст. Саудівська Аравія не тільки подолала бідність, неписьменність, епідемії; а й досягла величезних успіхів в системі соціального захисту населення, освіти, охорони здо­ров'я, спорті. Країна кілька десятиліть сповідує один важли­вий принцип: «саудівець — двигун розвитку, саудівець — кінцева мета розвитку». Навчання, освіта традиційно посіда­ють чільне місце в політиці уряду. Турбота про бідних, зне­долених — незмінна політична лінія цієї ісламської держа­ви.

Успіхи у вирішенні складних завдань внутрішньої політики безумовно пов'язані з величезними запасами наф­ти й торгівлею нею. «Чорне золото» приносить державній скарбниці 100 млрд доларів щорічно. Найбільшим досягнен­ням саудівці вважають і успіхи в розвитку сільського госпо­дарства. Королівство з імпортера сільськогосподарської про­дукції перетворилося на її експортера. Сільськогосподарсь­кий сектор в економіці — другий за значенням після нафти. Понад 40 млн га земельних угідь віддано селянам безкош­товно. Держава купує врожай (вирощування пшениці стано­вить 90 відсотків виробництва зернових культур у країні) за вигідними для селян цінами. Надлишки виробництва мають неабияке значення у реалізації регіональної та глобальної політики Саудівської Аравії у країнах Азії й Африки.

В ізраїльсько-палестинському конфлікті Саудівська Аравія разом з іншими арабськими країнами підтримує Па­лестину, вважаючи себе в стані постійної конфронтації з Ізраїлем. Водночас загалом зовнішня політика саудівців іде у фарватері Сполучених Штатів Америки. Тому непрості, а часом і напружені стосунки склалися між Саудівською Аравією й деякими іншими ісламськими державами, зокре­ма з Іраном та Іраком. Але є чимало факторів, які напри­кінці XX ст. зумовили відповідну координацію зовнішніх і геополітичних зусиль ісламських держав. Найважливіше серед них — протистояння агресивній політиці Ізраїлю, спільні дії з країнами-експортерами нафти у боротьбі лроіи зниження цін на енергоносії.

Саудівська Аравія надавала фінансову підтримку Талібану в Афганістані, чеченцям і ваххабітам в Дагестані. Під виглядом допомоги братам-одновірцям \ колишніх республіках СРСР, зокрема в Таджикистані, ко ролівство побічно втручається у їхні внутрішні справи іі здійснює політичний тиск на місцеві еліти.

Ще одна країна цього регіону — Ірак — також має ціка­ву історію. За біблійними переказами, у межиріччі Тигру та Євфрату був Едем — рай, де Бог спочатку поселив Адама та Єву.

Ірак — це батьківщина найдавніших цивілізацій на пла­неті, спадкоємець багатої арабської культури. Багдад — центр розвитку наук, медицини, математики.

Упродовж тривалого часу між Радянським Союзом та Іраком зберігалися найтісніші й дружні стосунки. Ця країна була головним партнером Радянського Союзу на Близькому Сході. Проте після того, як СРСР у ході війни 1991 р. фак­тично підтримав США та їхніх союзників, радянсько-іракські відносини стали прохолоднішими.

Нинішні будні Іраку — давнього союзника СРСР, а те­пер Росії — надзвичайно суворі. Переживши «Бурю в пус­телі» в 1991 р., або точніше американську агресію, а також авіаційні й ракетні удари в 90-х і наступних роках, підтри­мані, зокрема, керівниками Саудівської Аравії, Ірак і досі наражається на шантаж США й Ізраїлю

.