Геополітика країн Африки

та Латинської Америки ____________

Геополітика наших днів під Північчю розуміє всю сукупність західної цивілізації, яка зосереджує увагу на ма­теріальній, економічній стороні життя. Північ багата насам­перед тому, що будує все своє життя, систему на принципах максимальної вигоди, яку можна отримати шляхом експлуа­тації всіх ресурсів. Термін «бідний Південь» — синонім «третього світу», з'явився в часи холодної війни, коли, на дум­ку мондіалістів, «першим світом» були країни Заходу, «дру­гим» — країни соціалістичної системи, а «третім» — країни Африки, Латинської Америки, Азії та Середнього Сходу, території, де багато дешевих природних і людських ресурсів.

Захід протягом століть жив за рахунок колоній і домі­ніонів; новітні форми колоніалізму — фінансово-еконо­мічного — ще витонченіші, жорстокіші, антигуманні. Зник­нення на початку 90-х років «другого світу» значно усклад­нило життя народів країн Африки й Латинської Америки.

Важливою складовою частиною світового співтовариства є Африка. Перед цим «континентом, що прокидається», стоїть безліч складних геополітичних проблем. Серед біль­шості африканських країн не дістала підтримки концепція вестернізації, тобто орієнтації на соціальні інститути, етало­ни права Заходу, зокрема США. Водночас не набула роз витку ідея геополітичного тяжіння Африки до Євразії.

За Африкою утвердилася стійка репутація найконфлікт нішої сфери суспільного життя. Це зумовлено складним

кланового, конфесійного, суперечностями соціально-ем» номічного, політичного характеру тощо.

Сучасні африканські держави мають різноманітну полі тичну й соціально-економічну спрямованість. На континен ті складно, а подекуди химерно переплелися типи еконо мічних відносин — від общинно-патріархальних до капіта лістичних і соціалістичних. У політичній системі пануючі різні види влади: авторитарно-військово-диктаторські, ол непартійні, багатопартійні, демократичні й монархічні. > сфері духовного ідеологічного життя — широкий спекі| поглядів: від традиційних африканських культур і віруваїп до мусульманської та християнської релігії, буржуазних і соціалістичних ідей.

Сучасну Африку в політичному плані репрезентують пе­реважно авторитарні режими (в середині 90-х років вони па нували у 38 із 45 держав Тропічної Африки). Специфічним феноменом більшості африканських країн залишається ролі армії. Армія — опора й важіль влади практично в усіх дер жавах континенту. В геополітичному, регіональному балансі сил в Африці найпомітнішу роль, природно, відіграючі країни, які мають потужні армії і значний людський по тенціал. Це — Єгипет, Марокко, Алжир, Ефіопія, Ангола, Південно-Африканська Республіка (ПАР).

Іншим специфічним фактором африканського конти ненту, який справляє вплив на його геополітичну ситуацію, є міжетнічні відносини. Етнічний склад Африки — строката мозаїка націй, народів, племен. На континенті живе при близно 50 націй і народностей, 3 тисячі племен, які розмов ляють тисячею мов.

Доля Африки історично пов'язана з долею всього світу Цей континент став колискою людства, дав потужні цивілі зації (Стародавній Єгипет, Арабський Халіфат та ін.), але колоніальна епоха значно загальмувала розвиток його на родів, ізолювала їх від впливу світу. Після здобуття незалеж ності кожна з країн Африки обирала свій шлях розвитку -капіталістичний або соціалістичний, але, як показало життя, західна й радянська моделі розвитку, що не враховували реалій континенту, призвели до ще більшого поглиблення економічної кризи, політичної й соціальної нестабільності.

злиденності.

У геостратегічному плані Африка більше тяжіє до Захо­ду, хоча цей процес складний, динамічний і суперечливий. Геополітичне становище Африки, її позиція у системі між­народних відносин багато в чому залежать від докорінної зміни ставлення західних країн до цього континенту на користь формування сприятливіших умов економічного роз­витку африканських країн. До останнього часу характер відносин між ними не відповідає інтересам народів Африки.

В історичному контексті в міру зміцнення економічної, військової, фінансової могутності й політичної ваги США Латинська Америка поступово втягувалася в геополітичне поле північного сусіда. І тепер США практично утримують в абсолютній більшості країн цього континенту гегемонію.

«Прибирати до рук» латиноамериканців США почали ще в першій чверті XIX ст. згідно з доктриною Монро, яка на­давала «переважне право» Сполученим Штатам Америки пе­ред державами Священного Союзу (Росія, Австрія, Пруссія) щодо країн Латинської Америки, стверджуючи фактично ге­гемонію США у південній півкулі континенту. Спираючись на доктрину Монро, США почали здійснювати функцію «міжнародної політичної сили» для підтримання внутріш­нього ладу в латиноамериканських країнах. На початку XX ст. США здійснюють численні інтервенції на Кубу, в Мексику, на Гаїті, в Домініканську республіку, Нікарагуа, Панаму та інші країни. «Переважні права» північного сусіда зводилися до простої геополітичної ідеї: зростання могут­ності й достатку країни пов'язувалося з розширенням тери­торії американських штатів.

Кінець XX ст. вніс зміни в геополітичну систему силових полів континенту. Країни Латинської Америки, незважаючи на протидію США, через об'єктивні причини (застій в еко­номіці, неконкурентоздатність продукції на світовому ринку, зростання безробіття, інфляцію, соціальну напруженість то­що) шукають шляхи інтеграції у світову економіку. Проте вийти з кризи країнам латиноамериканського контииснгу не вдається. Під впливом світового ринку регіон усе більше орієнтується на видобуток і первинну переробку мінеральної сировини, у промисловості

— на монтаж і складання виробів із імпортних детален Держави Латинської Америки стоять перед небезпекою маргіналізації у світі утворюваних метаблоків. Лідери країн континенту доходять висновку про необхідність створення загального латиноамериканського фронту боротьби проти гегемоністських прагнень США.