Піднесення робітничого руху в країнах Заходу після першої світової війни.

1. Робітничий і соціалістичний рухи Перша світова війна справила значний вплив на організований робітничий рух. До війни робітничий і соціалістичний рухи Були, єдиними в національному і міжнародному масштабі. У кожній країні Заходу були соціалістичні або соціал-дечократичні партії, які об'єднує ггись у Робітничому (2-! ініі»;.ч;аціоналі. Війна розколола робнничий рух за національно-державними ознаками. Соціал-демократи більшості воюючих країн підтримали свої уряди і опинилися по різні боки фронтів. Це призвело до припинення функціонування 2-го Інтернаціоналу. Після закінчення війни соціал-демократи зробили спробу відродити 2-й Інтернаціонал. Вони скликали в Берні (Швейцарія) конференцію з метою згуртувати їхні лави та відновити діяльність Інтернаціоналу. На конференції було заявлено, що країни Антанти вели війну за демократію, свободу націй та виконання міжнародних домовленостей. Конференція підтримала плани перебудови світу на умовах країн Антанти, проголошених на Паризькій мирній конференції. Європейські соціалісти засудили вимогу встановити диктатуру пролетаріату, яку висунули більшовики, і заявили про можливість переходу до соціалізму шляхом реформ і парламентської демократії. Соціал-демократи поновили свої позиції в робітничому русі. У 1919 р. на міжнародному конгресі професійних спілок в Амстердамі було створено МІЖІ'^ПОДНЄ об'єдIIIнання профспілок — Амстердамсь- кий Інтернаціонал. Він об'єднав 23 млн членів. Головну роль у цій організації відігравали англійські тред-юніони. Керівництво Амстердамського Інтернаціоналу намагалося реформами покращити становище робітників.

Соціал-демократичні партії багатьох європейських держав у післявоєнний період входили до урядів, мали свої фракції в парламентах і в такий спосіб впливали на розроблення законів, на вироблення внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу своїх країн.

У 1920 р. на конгресі в Женеві було організаційно оформлено Соціалістичний Інтернаціонал. Він об'єднав 15 партій. Найбільшим впливом у ньому користувалися англійська лейбористська та німецька соціал-демократична партії. На конгресі було прийнято резолюцію «Про політичну систему соціалізму». Головним протиріччям в існуючому суспільстві автори документа вважали протиріччя між демократією і диктатурою. В резолюції висувалася вимога до членів Соцінтерну захищати парламентську демократію.

У 1921 р. на міжнародній конференції у Відні представники 11 центристських партій створили Міжнародне об'єднання соціалістичних партій. Центристи займали проміжну позицію між Комінтерном і Соцінтерном. Провідну роль у цій організації стали відігравати Незалежна соціал-демократична партія Німеччини, Соціал-демократична партія Австрії та Незалежна робітнича партія Великобританії. На конференції було обгрунтовано теоретичну необхідність революцій, але для Заходу визнано практичну неможливість їх здійснення за тогочасних умов. Керівники об'єднання намагалися підтримати парламентську демократію та більшовицькі ради, але поступово відмовилися від цього наміру.

Наступного року було ухвалено рішення про об'єднання двох інтернаціоналів. Офіційно це сталося 1923 р. під час Гамбурзького конгресу. На ньому було створено Соціалістичний робітничий Інтернаціонал. У програмних документах було сформульовано ідею покращення існуючих порядків через реформи. Так було оформлено міжнародне об'єднання со-ціал-демократичних партій. Воно виступало послідовником політичної лінії 2-го Інтернаціоналу.

Отож у міжнародному робітничому русі 20-30-х рр. існували дві впливові організації: Соціалістичний робітничий Інтернаціонал і Комуністичний Інтернаціонал. Обидва прагнули прийти до соціалізму, але перший — через реформи, а другий —встановленням так званої диктатури пролетаріату.

2. Комуністичний рух. Комінтерн Події першої світової війни привели до розколу і ліквідації 2-го Інтернаціоналу, сприяли поглибленню незгод усередині соціал-де-мократичних партій.Внаслідок затягування війни і наростання економічних труднощів зростав авторитет радикально настроєних діячів партій. Вони виступали за перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську обездолених верств проти заможних, проведення соціалістичної революції, викоренення самого джерела війни — капіталізму, їхні опоненти прагнули збереження громадянського миру, здійснення соціальних і демократичних реформ для досягнення соціальної справедливості. Таке розмежування породило відкритий антагонізм, коли почалися революції та постало питання про їхню спрямованість. Досвід більшовиків у Росії відлякував одних, а в інших породжував прагнення їх наслідувати. Майже в усіх країнах почали формуватися комуністичні партії. Більшовики на чолі з В.Леніним вирішили створити новий Інтернаціонал — комуністичний. У Петрограді було скликано нараду, на якій обговорювалися принципи відбору учасників, засновників Комінтерну. Найважливішими умовами вважалися ведення партією боротьби проти свого уряду за припинення війни і визнання нею радянської влади в Росії. У 1919 р. в Кремлі почала роботу міжнародна комуністична конференція. Вона конституювала 1-й (установчий) конгрес 3-го, Комуністичного Інтернаціоналу. На ньому, як було оголошено, були присутні 52 делегати з 21 країни. Слід зауважити, що всі делегати від інших країн були іноземними представниками лише за національністю, а насправді вони належали до РКП(б) і проживали в Росії. Лише один делегат прибув із-за кордону. Конгрес прийняв «Маніфест Комінтерну до пролетарів світу», в якому зазначалась мета організації — здійснення світової революції, та створив виконком Комінтерну на чолі з Г. Зінов'євим. На 2-му конгресі було прийнято статут і 21 умову вступу до Комінтерну. Першочерговими умовами стали підтримка радянської Росії та визнання необхідності світової соціалістичної революції. Статут і умови вступу до Комінтерну передбачали, що Комінтерн, власне, буде єдиною всесвітньою комуністичною партією, а національні партії — його секціями. Концепція світової пролетарської революції стала стрижнем теоретичної та практичної діяльності Комінтерну. Реальною спробою її впровадження став похід Червоної армії під командуванням Тухачевського на Варшаву. Наступним пунктом мав стати Берлін. Це перегукувалось із маніфестом Комінтерну, в якому, зокрема, зазначалося: «Комуністичний Інтернаціонал — партія революційного повстання міжнародного пролетаріату... Радянська Німеччина, об'єднана з Радянською Росією, стали б відразу сильнішими від усіх капіталістичних держав, разом узятих. Справу Радянської Росії Комінтерн оголосив своєю справою... Німецький молот і російський серп переможуть увесь світ!». Проте цим планам збутися не судилось, і світову революцію довелося відкласти.