Вплив першої світової війни на піднесення національно-визвольної боротьби колоніальних і залежних країн.

Перша світова війна, революції, реформи, Версальсько-Вашинг-тонська система не усунули причин, які породжували національно-виз­вольні рухи. Головними причинами національно-визвольної боротьби народів Азії, Африки та Латинсь­кої Америки були збереження колоніальної системи, економічна й; фінансова залежність навіть за умов і політичної незалежності, невідпо- і бідність державних кордонів межам етнічного розселення народів, ігно­рування прав національних меншин. Ці причини визначили характер, спрямованість, ідеологію націо­нально-визвольних рухів.

В основній масі національно-визвольна боротьба народів Азії, Африки, Латинської Америки була спрямована проти європейського панування. Досягнення незалеж­ності було неможливим без лікві­дації архаїчних суспільних струк­тур, без створення національних держав, національної промисло­вості, сучасної армії.

Отже, національно-визвольний рух став не засобом відновлення доколоніальних порядків, а фор­мою утвердження цінностей, ство­рених європейською цивілізацією, етапом на шляху становлення цілісності світу.

Боротьба за власну державність неминуче робила домінуючою ідео­логію націоналізму, а партії, які її сповідували, стали в основному ке­рівниками національно-визвольних рухів. У різних країнах національні рухи набирали і різних форм — від збройних повстань до віднос­но мирних акцій протесту. Особливістю всіх національних революцій є наявність сильного, харизматичного національного ліде­ра або групи лідерів, від особистих якостей якого (яких) значною мірою залежить успіх революції. Важливим чинником національ­ної революції є міжнародне сере­довище, в якому вона відбуваєть­ся. За відсутності зацікавленості в існуванні нової (відновленої), неза­лежної країни з боку великих (заці­кавлених, впливових) держав у більшості випадків національна ре­волюція приречена на поразку. У національно-визвольній бо­ротьбі можна вирізнити два напря­ми: демократичний і тоталітарний. Через об'єктивні обставини домі­нуючим став тоталітарний напрям, носіями якого були комуністичні й націоналістичні партії. Це пояснюєть­ся загальною тенденцією у 30-х рр. до авторитаризму, прикладом Ні­меччини та впливом ідеології фа­шизму на формування ідеї сильної національної держави. Західні дер­жави були водночас і колоніаль­ними імперіями. Слід узяти до ува­ги й політику СРСР щодо підтрим­ки національно-визвольних рухів.

Національно-визвольний рух мав ірегіональні особливості.

У Латинській Америці він вира­жався в політиці урядів, спрямо­ваній на завоювання економічної та фінансової незалежності. Ос­новними засобами її досягнення стали ліквідація феодальних пере­житків, націоналізація іноземної власності, індустріалізація.

Країни Азії поділялися на ко­лонії та залежні держави. Для них першочерговим було завдання мо­дернізації існуючих політичних, економічних, соціальних структур і залучення до здобутків світової цивілізації. Це породжувало циві-лізаційний шок і домінування кон­сервативних сил у національно-визвольному русі.

У 20-30-ті рр. тільки-но почали формуватися нові тенденції у виз­вольному русі народів Африки. На півдні він набув організованих форм, на півночі виявлялися ті самі тенденції, що й в Азії. Головні причини національно-визвольних рухів у Європі були по­в'язані з несправедливістю Вер-сальської системи. У більшості країн Європи щодо національних меншин проводилась імперська політика. У складному становищі опини­лись українці. їхня територія була розділена між СРСР, ЧСР, Румунією та Польщею. На чолі визвольного руху стали найбільш радикальні на­ціоналістичні сили. Вони вироби­ли теорію інтегрованого націона­лізму, згідно з якою національна держава була вищою цінністю.

Схожі ідеї виробили словаки й хорвати, які в роки другої світової війни під протекторатом Німеч­чини здобули власну національну державність.

2. Демократичні рухи Поряд із національно-визволь­ним, розвивався демократичний рух — антивоєнний, молодіжний, жіночий. Під впливом страшенних жертв в роки першої світової війни небувалого розмаху набрав анти­воєнний рух. Антивоєнні (па­цифістські) настрої були настільки сильними, що вони стали визначаль­ними при вирішенні міжнародних суперечок у 20-ті роки. Ці роки от­римали назву «ера пацифізму». Під впливом цих настроїв Ліга Націй почала в 1925 р. підготовку до скликання міжнародної конфе­ренції з роззброєння. Проте за межі багаторічної підготовчої ро­боти ця конференція не вийшла.

Криза 30-х років і поява вог­нищ нової світової війни призве­ли до змін в антивоєнному русі. Антивоєнний рух відходить від па­цифістських настроїв 20-х років і перетворюється в дієву політичну силу. Антивоєнний рух поєднуєть­ся з антифашистським. Проводять­ся масові акції протесту. У 1932 р. за ініціативою відомих французь­ких письменників і громадських діячів А.Барбюса і Р.Ролана був створений Міжнародний антивоє­нний конгрес. На конгресі був створений Всесвітній комітет бо­ротьби за мир, який координував дії національних комітетів євро­пейських країн, США і деяких країн Сходу. Проте, не зважаючи на такий розмах, антивоєнний рух не став перепоною на шляху нової світової війни. Це пояснюється тим, що сили, об'єднані в ньому, не змогли виробити єдиної програ­ми дій і чітко визначити мету, а уряди держав, від яких залежала доля миру, не доклали адекватних зусиль для відвертання загрози війни.

Жіночий рух був викликаний зміною в соціальному становищі жінки. Поява технології масового виробництва викликала попит на робочу силу. На заводах, фабри­ках, в установах працювало бага­то жінок. Жінка стала економічно незалежнішою. Економічна криза 30-х рр. найбільше позначилася на долі жінок. Вони першими става­ли жертвами масових звільнень, на їхні плечі лягло ведення хатньо­го господарства у скрутних умо­вах. Майже в усіх країнах виникли організації, які прагнули захи­стити права жінки.

У 20-30-ті роки значну активність проявляв молодіжний рух. Молодь, яка є найактивнішою частиною сус­пільства, прагнула до відповідного врахування її інтересів. Проте, мо­лодіжний рух, незважаючи на знач­ну кількість організацій, так і не став самостійною силою. Традиційні політичні сили і партії активно залу­чали молодь на свій бік. Так, енер­гія молоді активно використовува­лась комуністичними і фашистськи­ми партіями