Нова розстановка сил у Європі після першої світова війни. Зростання ролі та впливу США на світову політику після першої світової війни.

Для підготовки мирних договорів із переможеними країнами було ухвалено рішення про скликання мирної конференції. Франція домо­глася проведення її у своїй столиці. 18 січня 1919 р. Паризьку мир­ну конференцію відкрив прем'єр-міністр Франції Ж.Клемансо. У її роботі взяли участь представники 27 країн, але домінуючу роль відігравали Франція, Великобрита­нія і США. На конференцію не було запрошено представників перемо­жених країн і Росії, в якій точилася громадянська війна.

Основні питання на конференції вирішувалися на вузьких нарадах: спершу на «раді 9», а з березня 1919 р. — на «раді 4».

Обговорення мирних договорів із переможеними країнами виявило всі протиріччя між основними уча­сниками переговорів. Якими ж були плани і наміри великих держав?

Франція більше від інших вели­ких держав постраждала у війні. Бойові дії велися на її території. Франція з кредитора перетвори­лась у боржника. А от головний боржник Франції — Росія анулю­вала всі свої зобов'язання. Найбільш популярним гаслом у країні було: «Німці за все запла­тять!» Прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче на­строєний реалізувати це гасло і прагнув послабити Німеччину будь-якими засобами. Він казав: «У Європі 20 мільйонів зайвих німців». Отже, їх повинно було стати мен­ше, принаймні, на прилеглих до Франції територіях. Остання спо­дівалася повернути собі Ельзас і Лотарингію. Для здійснення інших далекоглядних намірів треба було перешкодити об'єднанню Австрії та Німеччини, створити буферну ні­мецьку державу на лівому березі річки Рейн і тощо. Це було перед­бачено ще в таємному договорі між Францією та царською Росією. В цьому документі йшлося і про стяг­нення з переможеної Німеччини максимально можливих репарацій. Франція претендувала також на частину османської спадщини.

Пропозиції Франції зустріли про­тидію з боку Англії та США. Вихо­дячи з традиційного принципу «єв­ропейської рівноваги», згідно яко­го морським державам вигідніше підтримувати рівновагу між супер­никами на континенті, Англія і США заперечували надмірне ослаблення Німеччини і зміцнення Франції. Кле­мансо навіть сказав Ллойд-Джорд-жу: «На наступний день після перемир'я я знайшов у вашій особі во­рога Франції". — "Ну, що ж, -відповів Ллойд-Джордж. — Хіба це не було завжди нашою традицій­ною політикою?".

Ще одним мотивом, яким керува­лися Англія і США стосовно Німеч­чини, було їх прагнення перетворити Німеччину у форпост боротьби про­ти більшовизму (комунізму).

Щоб Франція відмовилася від значного ослаблення Німеччини, Англія і США пообіцяли, в обмін на цю поступку, укласти договори про взаємодопомогу на випадок німецької агресії.

Великобританія ще до початку мирної конференції досягла голов­ної своєї мети у війні. Німецький флот перестав існувати. До того ж, англійські домініони встановили контроль над німецькими колонія­ми, а сама Англія — над частиною Османської імперії. Завданням анг­лійської делегації на чолі з прем'єр-міністром Д.Ллойд-Джорджем було закріпити вже досягнуте. Поряд із цим, Англія виступила за повернен­ня Франції Ельзасу і Лотарингії. А у визначенні кордонів післявоєнної Європи, на думку Ллойд-Джорджа, слід було виходити з принципу на­ціональності й самовизначення. Го­ловна умова післявоєнного уст­рою — забезпечення миру через роззброєння і створення Ліги Націй як інструменту миру. Ллойд-Джордж був досвідченим політиком і мав солідну опору в парламенті.

Але не все в Англії складалося оптимістично. Британська імперія втрачала колишню могутність: до­мініони домоглися більшої самостійності; довелося пообіцяти само- і управління Індії та Ірландії; зі світо­вого кредитора Англія перетвори­лась у боржника; економіка була послаблена, фінанси й торгівля — дезорганізовані. Ліквідувавши заг­розу своїй військово-морській мо­гутності з боку Німеччини, Англія із занепокоєнням спостерігала за швидким зростанням могутності американського флоту.

Свої міркування щодо післявоєн­ного устрою світу англійська деле­гація виклала в документі, що от­римав назву «Послання з Камбре».

Для США перша світова війна означала кардинальну зміну її ста­новища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Еконо­мічна могутність за роки війни зрос­ла (національне багатство у 1914 р. складало 192 млрд дол., а в 1920 р. — 489 млрд), країна ство­рила могутню армію і флот. Але все­редині країни точилася гостра дис­кусія стосовно мети американської зовнішньої політики між прихиль­никами ізоляціонізму і прибічника­ми активної зовнішньої політики.

Ізоляціоністи дотримувалися заповіту першого президента США Дж.Вашингтона, який застерігав американців від втручання у спра­ви Європи. Події першої світової війни — тотальна підводна війна, оголошена Німеччиною, яка пору­шувала принцип вільного судно­плавства, загибель мирних амери­канських громадян на потоплених цивільних кораблях — схилили громадську думку до участі США у війні та, відповідно, до рішучої зовнішньої політики.