Внутрішньополітична криза в Японії наприкінці XX ст.. Зовнішня політика Японії.

У внутрішньому житті Японія в 70-ті роки вступила в смугу трудно­щів. Оскільки з 1955 р. ЛДП не­змінно перебувала при владі, питан­ня про прем'єр-міністра фактично стало вирішуватись не в парламенті, а в самій партії. В ній склалось кіль­ка ворогуючих фракцій, які кулу­арно вирішували питання про склад уряду. Так виник сприятливий грунт для зловживань та корупції. Най­більшим скандалом була справа «Локхід», яка закінчилась арештом і засудженням прем'єр-міністра Та-наки. Це послабило авторитет ЛДП. У 1993 р. суперечки всередині ЛДП викликали розкол і на парламент­ських виборах вона зазнала пораз­ки. До влади прийшов блок опози­ційних партій на чолі з Соціалістич­ною партією. У той же час провідні партії країни зазнали розколу, який був зумовлений розбіжностями у визначенні подальшого розвитку країни. На початку 1998 р. ЛДП по­вернула собі посаду прем'єр-міністра, але колишньої могутності і авторитету вона вже не має.

Жахливою подією в історії Япо­нії стали хімічні напади (терорис­тичні акти) у токійському метро чле­нів екстремістської релігійної сек­ти Аун Сенрікьо у 1994 і 1995 рр., під час яких загинуло 14 і було от­руєно 5 тис. чол.

У 80-ті роки змінились акценти в зовнішній політиці Японії. У відносинах з СРСР вона зайняла більш жор­стку позицію. Питання розширення економічних зв'язків тісно пов'язува­лось із вирішенням територіального питання. Японія намагається стати постійним членом Ради Безпеки ООН. У 90-ті роки Японія проводить обережну зовнішню політику, відда­ючи перевагу традиційним зв'язкам.