Політика "реформ і зовнішньої відкритості". Економічна політика сучасного Китаю.

4. Політика реформ у Китаї Після смерті Мао Цзедуна у пар­тійному і державному керівництві гору беруть помірковані діячі Ко­муністичної партії Китаю («прагма­тики»). Вони виступили проти не­виправданих забігань на шляху по­будови комунізму і пропонували зо­середити всі зусилля на практичній модернізації країни, щоб вивести її в число передових. Лідером «праг­матиків» був Ден Сяопін, який за часів Мао займав посаду генераль­ного секретаря КПК, але двічі був репресованим (у 1966 р. та 1976 р.). Прихід прагматиків до влади при­звів до кардинальних змін у житті китайського суспільства, початок яким було покладено на Пленумі ЦК КПК в грудні 1978 р. Тоді було взято курс, який отримав назву «чотирьох мо­дернізацій»: перебудову і переведен­ня на нову базу промисловості, сільського господарства, армії, науки і техніки. Ідеологічною основою ре­форм стали такі принципи: соціалі­стичний шлях розвитку, демократич­на диктатура народу, керівництво компартії, марксизм-ленінізм та ідеї Мао Цзедуна. Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були поширені і на промисловість.

Реформи у сільському госпо­дарстві: землю комун порівну поділено між селянськими сім'я­ми і передано їм в оренду; ство­рювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялось продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлен­ня; підвищено державні закупі­вельні ціни; створено мережу ма­лих сільськогосподарських під­приємств по переробці продукції та підсобні промисли (у 1988 р. діяло 12 млн підприємств), які ви­робляли 1/5 валового промисло­вого продукту.

Реформи в промисловості: на держпідприємствах вводився госп­розрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуаль­на трудова діяльність; створюва­лись невеликі приватні підприєм­ства в торгівлі, сфері обслуговуван­ня і легкій промисловості; запро­ваджувалась оренда в промисло­вості. З метою залучення інозем­них інвестицій для модернізації ки­тайської промисловості, впровад­ження нових технологій і підготов­ки кваліфікованих кадрів створю­вались вільні економічні зони.

Економічні реформи дали знач­ний приріст виробництва (близько 8-10% на рік). На споживчому рин­ку з'явилась велика кількість то­варів, які раніше були відсутніми. Китай став одним з найбільших екс­портерів. Підвищився життєвий рівень населення. За обсягом ва­лового національного продукту Китай поступався лише США, але з розрахунку на душу населення знаходився на останніх місцях. Особливістю китайських ре­форм є те, що вони не зачепили політичну сферу. У Китаї при владі залишається Комуністична партія. Спроби демократичних сил поста­вити питання про політичні рефор­ми завершились кривавою траге­дією на площі Тяньаньмень у 1989 р., коли було розігнано в кривавих сутичках студентів.

Важливою подією у розвитку Ки­таю стала передача влади старшого покоління керівників молодшому, яке відбулось у 2003 р. Нове керівницт­во Китаю очолив Хун Дзінтао.