Зовнішня політика КНР. Нова роль Китаю на міжнародній арені.

5. Зовнішньополітичний курс КНР

Прихід до влади в Китаї КПК був неможливим без підтримки Радянсь­кого Союзу. Це дало привід Сталіну розглядати Китай як свою маріонет­ку в «холодній війні». Участь ки­тайських військ у війні в Кореї тісно прив'язало Китай до радянського зовнішньополітичного курсу. До то­го ж, Сталін зверхньо ставився до китайських лідерів (у колі своїх «друзів» він називав Мао Цзедуна «маргариновим марксистом» за його погляди на селянство як рушійну силу соціалістичної революції).

Нічого нового, крім погіршення відносин у стосунках з Китаєм, не вніс і Хрущов, який розглядав Ки­тай як «молодшого брата». Перше непорозуміння між Мао і Хрущо­вим виникло після доповіді Хру­щова на XX з'їзді КПРС, де останній викривав культ особи Сталіна. Дру­ге — після наради комуністичних партій у 1960 р., на якій КПРС була проголошена авангардом комуністич­ного руху. Ці та інші непорозуміня поступово привели до загострення міждержавних стосунків.

Китайсько-радянські переговори з питань кордонів зайшли у глу­хий кут. З 1964 р. почалась еска­лація воєнного протистояння між двома країнами. Впевненості ки­тайському керівництву надавала створена китайськими вченими атомна бомба (жовтень 1964 р.) і перевага їх у живій силі.

У 1964 р. в СРСР відбулась зміна в керівництві. Але стосунки з Ки­таєм продовжували загострюватись. У 1966 р. між СРСР і Монголією було укладено договір про дружбу і співробітництво. Згідно з ним у Монголію були введені радянські війська. Китай відповів на це наро­щуванням сил на півночі країни (у 1967 р. у Маньчжурії було зосеред­жено 400 тис. угруповання китайсь­ких військ). Переломний момент настав у 1968 р., коли китайське керівництво було стурбоване мож­ливістю повторення «чехословаць­кого варіанту» проти нього з боку СРСР. Китай посилено почав готу­ватися до війни, на радянсько-ки­тайському кордоні весь час вини­кали збройні сутички. Найбільш не­безпечні відбулися на острові Да-манський (13 червня 1969 р.) та в районі міста Жаланашколь (Казах­стан 13 серпня 1969 р). Зіткнення на кордоні підштовхнули Генштаб СРСР до розробки плану превінтив-ного удару по ядерних об'єктах Ки­таю. Але реалізм взяв гору і міждер­жавний конфлікт було полагодже­но мирним шляхом. Між СРСР і Ки­таєм почались переговори, які з пе­рервами продовжувались до 80-х років. У кінці 70-х років Китай і СРСР знову опинились перед загро­зою війни, яка була викликана в'єтнамо-китайським конфліктом через Камбоджу. У 1979 р. Китай здійснює напад на В'єтнам з метою дати урок в'єтнамському керівницт­ву. У відповідь СРСР підтягнув свої війська до китайського кордону, а частину перекинув у В'єтнам. Ки­тайські війська зазнали поразки, а конфлікт навколо Камбоджі було налагоджено мирним шляхом.

У протистоянні з СРСР Китай знаходить підтримку з боку США. 1 січня 1979 р. між Китаєм і США було відновлено дипломатичні відносини і встановлено торговельні зв'язки.

Після тривалого періоду взаєм­ної ворожнечі та воєнної конфрон­тації (США озброювали і підтриму­вали уряд Чан Кайши, у 1958 р. загрожували застосувати ядерну зброю проти КНР, проводили полі­тику двох Китаїв), на початку 80-х років американо-китайські відноси­ни стають на шлях швидкого по­кращення. У воєнно-політичній га­лузі вони, за порівняно короткий строк, переросли у стратегічну взає­модію. США, відкинувши ідеологічні упередження, пішли на співробіт­ництво, щоб отримати додатковий, сильний козир у протиборстві з СРСР. Схожими мотивами керува­лось і китайське керівництво, роз­глядаючи СРСР як ворога №1.