Демократизація радянського суспільства та її значення для європейських країн.

12. Прихід до влади в СРСР нового керів­ництва на чолі з М. Горбачовим

До 1985 р., якому призначено було стати вирі­шальним в історії СРСР, криза тоталітарного соці­алізму стала загальною. Вона виявлялася і в економіці, і в політичній системі, і в соціальній сфері, безпосередньо відбивалася на морально-пси­хологічному стані суспільства. Спроби реанімувати систему силовими методами під час короткого перебування при владі Ю. В. Андропова (листопад 1982—лютий 1984 рр.) не виправдали себе. Обрання на вищі партійні й державні посади престарілого і тяжко хворого К. У. Черненка перетворилося на загальний фарс, проте за ним стояли консервативні, неосталінські сили.

У березні 1985 р., після смерті К. У. Черненка, постало питання про нового Генерального секретаря ЦК КПРС. На пленумі ЦК КПРС (11 березня) лідером партії, за вирішальної підтримки А. А. Громико, було обрано 54-річного секретаря ЦК КПРС і члена Політбюро М. С. Горбачова, який уособлював рефор­маторське крило вищого керівництва КПРС.

З приходом до влади М. С. Горбачова сталися кардинальні зміни в керівництві партії і країни, без яких було неможливо починати здійснення нового політичного курсу.

13. Політика "гласності"

Термін "гласність" виник у Радянському Союзі в роки "перебудови". Він увійшов до іноземних мов без перекладу. Фактично він означав можливість отримання більш правдивої інформації про діяль­ність державних та партійних органів, можливість

говорити правду не боячись наслідків, можливість взнати правду про недавнє минуле свого народу. Особливе поширення гласність набрала після XIX конференції КПРС (червень 1988 р.), яка прийняла спеціальну резолюцію "Про гласність".

Величезна роль у цьому процесі належала засобам масової інформації. Зокрема союзні, а за ними й республіканські періодичні видання починаючи з 1987-1988 рр» розпочали публікацію матеріалів, ра­ніше недоступних широкому загалу. В першу чергу це стосувалося "білих плям" вітчизняної історії, матеріалів про масові репресії 30-50-х років, голод, антинародну політику держави. Одним із заспівувачів у цьому процесі був журнал "Огонек", головним редактором якого в часи "перебудови" став українсь­кий письменник Віталій Коротич. У журналах "Но-вьій мир", "Современник", "Москва" почали друку­ватися раніше заборонені твори письменників-диси-дентів, у тому числі й українських, мемуари жертв репресій та інші документальні матеріали.

У ці роки було видано романи Б. Пастернака "Доктор Живаго" і "Життя і доля" В. Гросемана* У журналах друкуються твори лауреата Нобелівсь­кої премії А. Солженіцина "Архіпелаг ГУЛАГ", "Червоне колесо", "У колі першому". Великого успіху набули роман А, Рибакова "Діти Арбату", фільм Т. Абуладзе "Покаяння", перейняті неприй­няттям сталінізму, осудом його жахливих злочинів.

Велике значення мало усунення штучних бар'є­рів для засобів масової інформації, ідеологічну опіку над ними було послаблено. У Законі про пресу, прийнятому 1 серпня 1990 р„, декларувалися свобода преси і недопущення цензури.

Розпочався новий, після хрущовської "відлиги" етап реабілітації жертв масових репресій 20~50-х років.

14. Лібералізація суспільного та культурно­го життя

Без глибоких політичних реформ подальший

розвиток "перебудови" був неможливим. Основними цілями політичної реформи були: а) відновлення ролі рад народних депутатів як органів влади і

повернення громадським організаціям соціальної активності; б) здійснення перерозподілу влади при збереженні керівної ролі КПРС. Початок політичній реформі поклали рішення XIX партійної конферен­ції. Перший етап реформи припадав на червень

1988 р.—червень 1989 р. Його змістом було прий­няття нового виборчого закону, за яким вибори мали
проводитися на альтернативній основі; проведення виборчої кампанії делегатів на Перший з'їзд народ­
них депутатів СРСР; проведення самого з'їзду; ство­рення постійно діючого законодавчого органу —
Верховної Ради СРСР і контролюючого органу закон­ності в країні — Комітету конституційного нагляду.

25 травня — 9 червня 1989 р. у Москві проходив I з'їзд народних депутатів СРСР. У його роботі
взяли участь 2250 депутатів. Більшість із них вже обиралася на альтернативній основі, проте були
народні депутати і від громадських організацій, у тому числі 100 чоловік обрано від КПРС. Непри­
миренна боротьба думок, гострі дискусії на з'їзді були відбитком боротьби між реформаторами і
консерваторами, між новими політичними силами і КПРС. З'їзд прийняв постанову "Про основні
напрямки внутрішньої і зовнішньої політики СРСР". Гостра політична боротьба точилася на

II з'їзді народних депутатів СРСР (12-24 грудня 1989 р.). З'їзд прийняв постанови про посилення
боротьби з організованою злочинністю, про правову й політичну оцінку радянсько-німецького договору
про ненапад 1939 р., про політичну оцінку рішення про введення військ до Афганістану.

Свідченням розвитку демократичних процесів був указ Президії ВР СРСР про відновлення в грома­дянстві "деяких осіб, що мешкають у цей час за кордоном". Серед інших радянське громадянство знову отримали Г. Вишневська, М. Роетропович, В. Войнович. 14 листопада 1989 р. Верховною Радою СРСР було прийнято Декларацію про виз­нання незаконними і злочинними усіх репресивних актів проти народів, що піддавалися насильному переселенню, і безумовне відновлення їхніх прав.

Партійне керівництво в центрі і на місцях усе більше дискредитувало себе. 4 лютого 1990 р. на Манежній площі в Москві відбулися демонстрація і мітинг із вимогою скасування 6-ї статті Консти­туції СРСР, де йшлося про привілейоване станови­ще КПРС. Цю статтю було скасовано на III Поза­черговому з'їзді народних депутатів (11-15 березня 1990 р.). На з'їзді було введено інститут президен­тства в країні. Першим (і останнім) президентом СРСР обрано М. С. Горбачова, а головою Президії Верховної Ради СРСР — А. І. Лук'янова.