Студопедия — Феофан Прокопович. Феофан Прокопович (1677 р. чи 1681 — 1736 рр.) насправді і не Феофан, і не Прокопович
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Феофан Прокопович. Феофан Прокопович (1677 р. чи 1681 — 1736 рр.) насправді і не Феофан, і не Прокопович






 

Феофан Прокопович (1677 р. чи 1681 — 1736 рр.) насправді і не Феофан, і не Прокопович. Так звали його дядька по матері, професора і ректора Києво-Могилянської академії, і це ім’я взяв собі молодий Єлисей (чи Єлеазар), коли прийняв чернецтво. Життя Феофана Прокоповича Другого, як його іноді називали, сповнене пригод, гострих переживань, злетів і падінь. Він народився в сім’ї київських міщан, рано осиротів, дядько вчив його спочатку в початковій школі, потім у Київській академії, а після смерті дядька гроші на навчання давав якийсь київський міщанин. Єлисей був хлопцем дуже жвавим і надзвичайно здібним. Вчився він прекрасно, але, як і більшість спудеїв, покинув університет на курсі богослов’я і пішов у мандри. Здається, у Володимирі він прийняв уніатство і взяв ім’я Самійло; в уніатському колегіумі він читав поетику й риторику, а потім його відправлено до Рима, де він 1698 р. вже вчився в колегіумі св. Атанасія під іменем Самійла Церейського (можливо, це прізвище його батька). Навчання йшло блискуче, але богослов’я він і тут не закінчив і несподівано пішов додому через протестантську Німеччину. В Почаєві 1702 р. він знову став православним, через два роки повернувся до Києва, прийняв чернецтво під ім’ям Феофана Прокоповича і читав в академії поетику, риторику і філософію.

 

Цей чорнявий молодий чоловік з великими карими очима і дуже виразним обличчям був повний енергії та честолюбних планів. Але дійсність перевершила всі сподівання: красномовного і європейськи освіченого священика-професора помітив Петро І, який відвідав Київ у зв’язку з воєнними діями. Петро взяв Прокоповича з собою в Прутський похід, а потім викликав у Росію. Феофан Прокопович опиняється в центрі «вченої дружини» Петра, готує перебудову управління церквою. І тут він наштовхується на несподівані перепони.

 

Східні православні владики дуже підозріло ставились до українського кліру через його західницькі орієнтації. Ще 1686 р. Єрусалимський патріарх Досифей писав російському цареві: «Не личить вірним прельщатися через філософію і всілякі суєтні зваби. О, аби благочестивий і в Москві збережений був звичай, за древнім статутом, єже не було б ігумена і архімандрита від козацького роду, але москалі на Москві і на козацькій землі...» 1702 і 1704 р. Досифей знову пише листи Петру, благаючи його в жодному разі не призначати московським патріархом українця Стефана Яворського: «Не може бути патріарх із малоросіян або білорусів, тому що вони, маючи зносини з латинами, приймають численні нрави їх і догмати... Москвитяни бережуть отечеську віру неперемінну, сущі нелюбопитательні і нелукавії чоловіци...» *

 

* Цит. за: Прокопович Ф. Філософські твори: В 3 т. — К., 1981. — Т. 3. — Примітки. — С. 494.

 

Між тим і в середовищі української церковної верхівки виявилися глибокі суперечності. Практичним /255/ мотивом, який спонукав українську церкву в час повстання Мазепи підтримати Петра, була та обставина, що українська церковна інтелігенція здобувала високі позиції в державі, яка проводила західницькі реформи. Проте цар, зберігаючи православну пристойність, рішуче взяв курс на підпорядкування імперській владі всіх ланок громадського життя, в тому числі й церкви. Це викликало неоднозначну реакцію українського духівництва. Хоча для московських традиціоналістів усі українці були «обливанцями» і «латинщиками», спільну мову з консерваторами знаходили Стефан Яворський, його права рука і теоретик Феофілакт Лопатинський.

 

Стефан Яворський (1658 — 1722 рр.) був галичанин, родом із Яворова під Львовом, він вчився не тільки в Києві, а й у Львові та Любліні філософії, Познані й Вільнюсі богослов’ю. У Прокоповича було не менше підстав звинувачувати Яворського в єзуїтстві, ніж у Яворського — Прокоповича. Та будучи людиною з західною освіченістю, Яворський, проте, залишався консервативним православним, москвофілом за орієнтацією, духовним попередником майбутніх галицьких «твердорусинів». Не випадково покровителем Яворського був Варлаам Ясинський, київський владика часів Мазепи, який проголосив гетьману анафему. Ще в Києві Яворський і Лопатинський не злюбили Прокоповича за його західництво й реформаторський дух. Київські ієреї Г. Вишневський та М. Родишевський в академії невпинно шпигували за Феофаном і ненавиділи його як єретика, а, переїхавши до Росії зі своїм зверхником Яворським, продовжували боротьбу всіма засобами і після смерті Яворського, а особливо після смерті Петра. Яворський, який після Києва став митрополитом Рязанським і Муромським, був призначений 1700 р. місцеблюстителем патріаршого престолу в Москві. Патріарх Досифей даремно непокоївся, що Петро зробить Яворського патріархом: імператор готував ліквідацію патріархату й заміну його державним департаментом — Духовною колегією, яку вже після утворення на пропозицію її членів названо не так по-канцелярському: Найсвятіший священний Синод. Статут Синоду та списки членів його готував Петру Прокопович, бачачи себе головою церковного управління. Але Петро поставив на чолі Синоду саме традиціоналіста Яворського, а Прокопович, архієпископ Псковський і Нарвський, став другим віце-президентом Синоду. Західництво Петра не поширювалось на сферу гуманітарії — воно заторкувало лише воєнно-промисловий комплекс. Прокопович залишився неформальним першим порадником Петра в справах церкви. /256/

 

Кар’єрні плани Прокоповича фактично зазнали краху, і це була не тільки його особиста справа: звідси починається драма тієї частини інтелігентного українства, яка робила ставку на західницько-імперську силу чи тенденцію в Росії на противагу націоналістично-традиціоналістській. Протистояння Прокоповича, владики північних кафедр, і Яворського, владики Московського, в чомусь символізує чи провіщає майбутнє протистояння західників і слов’янофілів.

 

Доноси призвели до того, що в Таємній канцелярії було заведено справу на Прокоповича, і після смерті Петра його становище стало дуже небезпечним. Врешті-решт, проте, перемога самодержавства означала й поразку прихильників патріархії, противників Прокоповича. «Справа Прокоповича» закінчилась важкими репресіями, в результаті яких постраждали і ні в чому не повинні люди. Сам Прокопович проявив себе в цій справі з морального боку не найкращим чином.

 

Архієпископ Феофан підтримував розгалужені зв’язки з вищими Петровими сановниками, всі найосвіченіші люди Росії, в тому числі й іноземці, були його добрими знайомими чи приятелями. Він мав двір у Петербурзі на Аптекарському острові й приймав там гостей з України, листувався з земляками, активно підтримував різних своїх висуванців. Листування Прокоповича (прекрасною латиною) являє собою різновид тодішньої літератури. Перша частина листа, як правило, є епістолярним мистецтвом, а вже після підпису автор додає, ніби між іншим, головні побутові відомості та запитання. Видно, що єпископ Псковський і Нарвський жадібно ловить будь-яку інформацію про інтриги супротивників і дбає про те, щоб підтримувати «своїх». У листі до Якова Маркевича знаходимо й таку побутову деталь: «Якщо трапиться від вас зручна оказія сюди (прошу вибачити безсоромну злиденність), перешли мені скількись «сивушки». Ми настільки тут бідні, що я не соромлюсь писати тобі про це» *. (Нижче, не зовсім логічно, Прокопович з гордістю сповіщає Маркевича, що імператор подарував йому 100 крб., що вистачило б, звичайно, на «сивушку».) Єпископи жили не у злиднях, але переважно свої гроші Феофан Прокопович витрачав на бібліотеку.

* Цит. за: Прокопович Ф. Філософські твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 210.

 

Такої бібліотеки в Росії не було ні в кого — знаменита тоді бібліотека незмінного секретаря Французької академії Дорту де Мерана налічувала 3400 томів, бібліотека Прокоповича — 3193 книжки. У Ломоносова було 670 книжок, у Лопатинського, ректора Московської академії, — 1416. У Прокоповича були здебільшого книги античних авторів — Гомера, Арістотеля, Ціцерона, Сенеки, Овідія, Вергілія Марона та інших і європейських авторів, переважно ренесансних: Яна Амоса Коменського, Лоренцо Валла, Еразма Роттердамського, Г. Гроція, Т. Кампанелли, Н. Маккіавеллі, а також вчених-природознавців та математиків — Я. Бернуллі, Р. Бойля, Г. Галілея, Й. Кеплера, філософів Бекона, Декарта, популярних тоді Вольфа та Пуффендорфа та багатьох інших. Щодо теологічної літератури, то смакам Прокоповича явно найбільш відповідали протестанти — тут Кальвін, Лютер, Соціні, Меланхтон. Характерно, що Прокопович виявляв /257/ великий інтерес до пієтистів з Галле, листувався з Г. Франком.

 

Загальне ставлення до віри та вченості може бути проілюстроване віршем Прокоповича про папський вирок Галілеєві:

 

Чом ти ганьбиш безсоромно ім’я Галілеєве, папо?

Чим він тобі завинив, старче, тиране, скажи?

Може, злочинний, хотів він одняти у тебе престол твій,

Чи, що тим гірш, наговляв віри у Бога не йнять?

Ні, до святих володінь йому діла немає так само,

Як і до Стіксових вод і до античних богів.

Варвара гідний закон твій про світобудову, гаркавцю,

А Галілеїв вогонь — нищить безжально його.

...Про гострозорість так само не легко тобі міркувати —

Кріт бо не може уздріть те, що побачила рись! *

 

Тут чітко виражена позиція невтручання віри в наукові справи, що, по суті, й розділяло західника Прокоповича і «візантійців», які не могли ні відректися від грубих забобонів, ні прийняти абстрактне уявлення про Бога. Протиставлення папи гострозорій рисі нагадує нам про новітні позауніверситетські, не контрольовані церквою осередки вченості — академії, первістком яких була італійська «академія рисеоких».

 

Раціоналістична побудова етики торувала шлях філософії «raison d'état», «державного інтересу», який виправдовує всі компроміси з совістю. Природа людини велить, «з одного боку, єство любити, собі і іншому не творити, що нам не любо, а з іншого боку, злоба роду розтлінного розорити закон цей наважиться без коливань, завжди і скрізь бажаний був сторож і захисник і сильний поборник закону і то є державна влада» **.

 

Але, можливо, найбільший вплив на культуру своєї епохи справив Прокопович естетикою театру та мистецтвом перетворювати буденність на театр.

 

Ю.М. Лотман говорить про особливу роль театру в європейській культурі початку XIX ст., несумірну з роллю драматургії в загальній сумі літературних текстів, про театралізацію епохи загалом і особливо військових дій. «На цю можливість позицій «глядача» і «актора» в бою, прямо зіставляючи їх з театром, вказав ще Феофан Прокопович, говорячи про особисту участь Петра в Полтавській битві й прострелений капелюх імператора: «Не со стороны, аки на позорищи стоит, но сам в действии толикой трагедии». «Толика трагедия», що розігралась на полях Європи, активно формувала психологію людей початку XIX ст., привчала їх дивитись на себе як на діючих осіб історії, «вивищувала» їх у власних очах, привчала до свідомості власної величі, і це не могло не вплинути на їх політичну самосвідомість в подальшому» ***. Посилання на Феофана Прокоповича тут не випадкове, і майже все сказане може бути адресоване до всього українського XVIII століття.

* Цит. за: Прокопович Ф. Філософські твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 348 (переклад з латини В. Д. Литвинова).

** Цит. за: Ничик В. М. Из истории отечественной философии конца XVII — начала XVIII века. — С. 226.

*** Лотман М. Ю. Беседы о русской культуре. — Санкт-Петербург, 1994. — С. 186.

 

У Феофана Прокоповича традиції попередньої доби набувають закінченості та академічного оформлення. Він створює канон театру, де розписуються норми поділу вистави на акти, появи і відходу зі сцени акторів, їх кількість тощо. Театр /258/ розучує мізансцени на сцені, розграфленій крейдою на квадрати, в усьому панує певний порядок. Феофан Прокопович — автор першої світської трагікомедії «Володимир».

 

Помер Феофан Прокопович у Новгороді, не доживши до шестидесяти років. Останніми його словами були: «О, голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?»







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 456. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

ТЕОРИЯ ЗАЩИТНЫХ МЕХАНИЗМОВ ЛИЧНОСТИ В современной психологической литературе встречаются различные термины, касающиеся феноменов защиты...

Этические проблемы проведения экспериментов на человеке и животных В настоящее время четко определены новые подходы и требования к биомедицинским исследованиям...

Классификация потерь населения в очагах поражения в военное время Ядерное, химическое и бактериологическое (биологическое) оружие является оружием массового поражения...

Методы прогнозирования национальной экономики, их особенности, классификация В настоящее время по оценке специалистов насчитывается свыше 150 различных методов прогнозирования, но на практике, в качестве основных используется около 20 методов...

Методы анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия   Содержанием анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия является глубокое и всестороннее изучение экономической информации о функционировании анализируемого субъекта хозяйствования с целью принятия оптимальных управленческих...

Образование соседних чисел Фрагмент: Программная задача: показать образование числа 4 и числа 3 друг из друга...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия