Фінансове право України. ному періоді, в тому числі й розмір дефіциту загального та спеціального фондів.

ному періоді, в тому числі й розмір дефіциту загального та спеціального фондів.

Окремими статтями закону встановлюються джерела формування державного бюджету — в загальній сумі або у фіксованих частках (відсотках), а також особливості обчислення або розподіл їх між загальним і спеціальним фондами Державного бюджету та державним І місцевими бюджетами. Окремими статтями закон відображає суму доходів за джерелами й суму видатків за розділами функціональної бюджетної класифікації.

Окремий розділ Закону про Державний бюджет складають статті, що встановлюють граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу, граничний розмір державних кредитів, що Україна надає іноземним державам, та вирішується питання про можливість надання державних гарантій при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяльності, крім тих, які надаються міжнародними фінансовими організаціями. У деяких законах про Державний бюджет вирішується питання про надання Міністерству фінансів України повноважень на здійснення дострокового викупу боргових зобов'язань держави в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на погашення і обслуговування державного боргу.

Важливим розділом закону є регламентування взаємовідносин між Державним бюджетом України та місцевими бюджетами за трансфертами, субвенціями, дотаціями вирівнювання, встановлення порядку перерахування коштів до Державного бюджету з місцевих бюджетів та порядок надходження й розподілу коштів Державного бюджету до відповідних місцевих бюджетів у вигляді додаткової дотації з Державного бюджету понад обсяг дотації, передбаченої у відповідному році.

У Законі про Державний бюджет установлюються захищені видатки, розмір яких не зменшується у випадках зростання бюджетного дефіциту протягом бюджетного періоду, встановлюється рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до законів України І надається право Кабінету Міністрів України протягом бюджетного року збільшувати встановлений рівень забезпечення прожиткового рівня, виходячи з фінансових ресурсів держави.

Законом про Державний бюджет також регламентується в статтях та окремих додатках, які є невід'ємною його складовою, відомча структура видатків Державного бюджету (головним розпорядникам бюджетних коштів), а у випадках складай-

Л. К. Воронова

ня проекту бюджету за програмно-цільовим методом ці видатки повинні бути деталізовані за підрозділами функціональної бюджетної класифікації (програмної класифікації у разі складання проекту бюджету за програмно-цільовим методом). У законі вміщуються додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

На перший погляд здається, що бюджет — це цифри. Але Закон про Державний бюджет — це не тільки показники, цифри, а ще й правові приписи, які мають конкретно-адресний зміст. Саме факт включення показника доходів чи видатків — це надання органу державної виконавчої влади та особі, яким делеговані повноваження з використання бюджетних коштів, і покладення обов'язку зі збирання коштів на державні органи, які відповідають за це. Загальний обсяг бюджету — це завдання Кабінету Міністрів України зібрати суму коштів, витратити їх суворо за призначенням, не перевищуючи граничного розміру дефіциту, затвердженого Верховною Радою України.

У конкретно-адресному змісті приписів, які складають основну частину статей Закону про Державний бюджет, є його особливість, яка дає привід багатьом юристам-теоретикам вважати цей акт законом у формальному розумінні, тобто законом за формою, але не за змістом.

Однак в законах про Державний бюджет, як І в рішеннях про місцеві бюджети, є приписи, які не мають конкретно-адресного змісту. Ними затверджуються розміри відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних доходів і податків у бюджети нижчих рівнів. Бюджетні правовідносини між вищестоящими І нижчестоящими органами виконавчої влади або органами державної виконавчої влади І виконавчими органами місцевих рад виникають кожного разу, коли є такий юридичний факт, як платіж до бюджету, сума якого розподіляється між бюджетами. Таким чином, ці приписи виступають правовими нормами, які розраховані на багаторазове застосування.

Ось чому не можна погодитися, що закон або рішення місцевого органу самоврядування про відповідний бюджет є такими тільки за формою, а не змістом.

Закон про Державний бюджет підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. «,«о-

Фінансове право України 165

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими та сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі, якщо Президент України протягом установленого строку не повернув закон для повторного розгляду, документ вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час.повторного розгляду Закон про Державний бюджет буде знову прийнятий Верховною Радою України не менше як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів.

Закон про Державний бюджет України публікується в офіційних виданнях. Доступність матеріалів про бюджет — ознака демократичності, відкритості, прозорості дій влади. Кожен громадянин держави хоче знати, як будуть забезпечуватися його мінімальні потреби, скільки коштів відпускатиме держава на функціонування своїх органів. Бюджетні матеріали дуже складні, тому пересічному громадянину дуже важко розібратися в цифрах, якими наповнений бюджет.

Бюджетний кодекс України пропонує Міністерству фінансів обов'язково публікувати в газеті "Урядовий кур'єр" проект Закону про Державний бюджет не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України. У цей період всі документи, що супроводжують проект Закону про Державний бюджет, розглядаються у Верховній Раді, у Комітеті Верховної Ради з питань бюджету, і за результатами розгляду їх можуть повернути, тобто відхилити вмотивованим рішенням.

КМУ зобов'язаний протягом тижня з дня набрання чинності рішення Верховної Ради України про відхилення проекту Закону про Державний бюджет подати новий проект Закону про Державний бюджет (п. З ст. 39). А що ж робити Міністерству фінансів України? Знову оприлюднювати оновлений проект Закону про Державний бюджет? Практика повернення проекту державного бюджету і проекту Закону про Державний бюджет повторюється щорічно. Це не тому, що Міністерство фінансів України складає проект Державного бюджету і проект Закону про Державний бюджет, не зважаючи на зміст Бюджетного кодексу України та Основні напрями бюджетної

Л. К. Воронова

політики (Бюджетну резолюцію), прийняті Верховною Радою України. Справа в тому, що при розробці проекту Основних напрямів бюджетної політики ще в червні Міністерство фінансів України об'єктивно не може мати даних про хід виконання Державного бюджету за поточний рік і всіх показників, необхідних для включення більш реальних цифр до проекту Основних напрямів бюджетної політики. У зв'язку з цим не є необхідним оприлюднення проекту Закону про Державний бюджет.

Обов'язковим є оприлюднення Закону про Державний бюджет на відповідний період із додатками, що становлять його невід'ємну частину. Додатки до Закону про Державний бюджет, які складаються відповідно до Бюджетної класифікації, публікуються тільки в офіційних виданнях, з ними ознайомитися важко. Вони, безумовно, є складовими Закону "Про Державний бюджет" на поточний рік, бо вони "розшифровують" загальні суми доходів і видатків, які будуть включені до Закону "Про Державний бюджет України".

Тепер не тільки в офіційних виданнях, але й у засобах масової інформації оприлюднюються дані Міністерства фінансів України, Державного казначейства про виконання Державного бюджету України, зведеного бюджету України. Регулярно з інформацією, одержаною у фінансових органах, виступає Міжнародний центр перспективних досліджень.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, в тому числі обов'язкову публікацію рішень про місцевий бюджет та додатки до нього і періодичних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет повинно бути оприлюднене не пізніше 10 днів з дня його прийняття. Звіти про виконання місцевого бюджету публікуються періодично, перелік іншої інформації про місцеві бюджети визначається відповідним рішенням місцевої ради. Працівники місцевих державних адміністрацій регулярно виступають на сторінках газет та часописів із повідомленнями про хід виконання місцевих бюджетів, що з інтересом читає населення.

Оприлюднюються також у засобах масової інформації матеріали профільних Комітетів Верховної Ради України, особливо Комітету з питань бюджету, де протягом бюджетного не-

фінансове право України 167

ріоду в квітні, липні, жовтні та січні заслуховуються питання про виконання бюджету.

На останній день бюджетного періоду, як правило, це 31 грудня, Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті в поточному бюджетному періоді. За виняткових обставин ст. 57 Бюджетного кодексу надає Міністру фінансів право на визначення іншого терміну закриття рахунків, який повинен настати не пізніше як через п'ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду.

У Бюджетному кодексі врегульовані випадки внесення змін і доповнень до Закону про Державний бюджет (ст. 52), а також порядок розподілу доходів при перевиконанні доходної частини Державного бюджету (ст. 53) та порядок скорочення видатків загального фонду Державного бюджету в разі недо-отримання доходів загального фонду Державного бюджету (ст. 54).

§ 4. Порядок виконання бюджету

Виконати бюджет — це зібрати доходи, мінімальна сума яких встановлена в Законі про Державний чи місцевий бюджет (пе* ревиконати встановлений об'єм — це добре, а недовиконання — це збільшення дефіциту), та профінансувати видатки (покривати видатки можна, не перевищуючи їх граничний об'єм, бо фінансування понад встановлену межу — це збільшення дефіциту, підвищення розміру видатків на певні заходи — це неодмінно зменшувати витрати на будь-які інші видатки, але ж в бюджет внесені першочергові, пріоритетні витрати).

Згідно зі ст. 116 Конституції України забезпечення виконання затвердженого бюджету покладено на КМУ. Щодо місцевих бюджетів, то Конституція України в ст. 143 встановила, що сільські, селищні та міські ради затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, як і обласні та районні ради, й контролюють їх виконання, а зрозуміло, виконання покладено на виконавчі органи. Обласні та районні бюджети виконують, згідно зі ст. 61 Закону України "Про місцеве самоврядування", відповідні державні адміністрації на підставі Бюджетного кодексу.

Виконання бюджету — це та стадія бюджетного процесу, яка забезпечується діяльністю законодавчих та виконавчих органів, які виробили і затвердили багато нормативних актів з планування доходів І видатків. Біля чотирьох місяців народні

 

_____________________________________ Л. К. Воронові депутати обговорювали проект бюджету, який прийняла Верховна Рада України, а місцеві ради — рішення про свої бюджети. Із початком нового бюджетного року необхідно виконати той план по доходах і видатках, який став Законом. У виконанні бюджету беруть участь усі державні й муніципальні органи, підприємства й організації. Але слід підкреслити, що багато юридичних осіб (недержавної і немуніципальної форми власності) безпосередньої участі у бюджетних правовідносинах не беруть. їх стосунки з бюджетом опосередковуються через податкові відносини (сплата податків комерційними підприємствами), цивільно-правові (продаж товарів або надання послуги бюджетній установі), трудові (одержання зарплати громадянином, що працює у бюджетній установі) тощо. Однак, якщо мова йде про те, що кошти відпущені з бюджету, або про платежі в бюджет — це вже фінансові правовідносини. І в той же час відносини з купівлі-продажу та їм подібні, що регулюються договором, бюджетним (як видом фінансового), правом не регулюються. Якщо бюджетна організація купує товар за бюджетні гроші, то Казначейство не вимагає, щоб купували у певному місці і саме те, а вимагає, щоб придбані були.необхідні речі, на які відпускаються бюджетні кошти, тобто є бюджетне призначення. ^Виконання бюджетів здійснюється на підставі законодавства та нормативно-правових актів про бюджет на певний бюджетний період згідно з розписом доходів І видатків бюджету, який затверджується фінансовими органами. Виконання бюджету повинно починатися з 1 січня бюджетного періоду, на який затверджено Закон про Державний бюджет або рішення про місцевий.бюджет. Повноваження щодо забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України ст. 116 п. 6 Конституції України покладається на Кабінет Міністрів України. Під час виконання бюджету найважливіше — це забезпечити повне і своєчасне надходження обов'язкових (податкових та інших) платежів і доходів за всіма джерелами фінансування заходів у межах затверджених у бюджетах сум протягом усього бюджетного періоду. Необхідно правильно і економічно обґрунтовано розподілити всі надходження й асигнування, які провадитимуться за бюджетним розписом. Згідно зі ст. 47 Бюджетного кодексу загальна організація та управління виконанням Дер- Фінансове право України жавного бюджету України покладені на Міністерство фінансів України. Згідно із Положенням про Міністерство фінансів України у межах своєї компетенції воно забезпечує виконання Державного бюджету України, концентрацію фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України, ефективне використання бюджетних коштів, здійснює контроль за цільовим використанням коштів державного і місцевого бюджетів, застосовує в установленому порядку заходи щодо обмеження або припинення фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій за наявності фактів нецільового витрачання ними коштів, а також у випадках неподання звітів про витрачання раніше виділених коштів та утримує в установленому порядку з підприємств, установ та організацій кошти державного бюджету, що використані ними не за цільовим призначенням. Міністерство фінансів України має право: — надавати з Державного бюджету України в установленому порядку позички у випадках утворення тимчасових касових розривів (касовий розрив — це розбіжність терміну надходження коштів на рахунок із терміном асигнування коштів із бюджету) під час виконання бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, які повинні бути погашені в установлені строки в межах поточного бюджетного року; — надавати відповідно із законодавством відстрочку і розстрочку за платежами Державного бюджету України; — проводити в міністерствах, інших центральних І місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, в установах банків та інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів відносно зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати пояснення, довідки і відомості з питань, які виникають під час перевірок. Положення про Міністерство фінансів України надало йому право: — одержувати в установленому порядку матеріали відносно надходження й використання коштів цільових бюджетних й

Л. К. Воронова

державних позабюджетних фондів, їх кошториси й звіти про їх виконання; — одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств та організацій усіх форм власності дані, необхідні для контролю за раціональним і цільовим використанням бюджетних коштів, та довідки про операції на поточних рахунках тих суб'єктів, які використовують кошти державного бюджету та державних позабюджетних фондів.

Таким чином, Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Забезпечення ефективного управління коштами державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних фінансових ресурсів здійснює Державне казначейство України.

Основними завданнями Державного казначейства України є:

— організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;

— управління наявними коштами державного бюджету України, в тому числі в Іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що фінансуються з Державного бюджету України;

— фінансування видатків Державного бюджету України;

— ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

— здійснення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

— розподіл між державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

— здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів і позабюджетних коштів установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України. |Пшюження про Державне казначейство України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. № 590 із

Фінансове право України

-* змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів Украї-■' ни за № 180 від 17 лютого 1999 р.

Казначейські системи виконання бюджету існують у багатьох країнах світу: в США, ФРН, Швеції, Бразилії, Австралії, Росії та інших. За умови казначейської системи головні розпорядники бюджетів можуть тільки розподіляти кошти, які їм виділяються, між підпорядкованими органами, а безпосередні одержувачі бюджетних коштів можуть їх витрачати тільки за цільовим призначенням.

Виконання Державного бюджету здійснюється на єдиному казначейському рахунку тільки в уповноважених банках. Між уповноваженим банком І Державним казначейством укладається договір на обслуговування рахунку. Банк несе відповідальність за своєчасне й правильне зарахування та списання коштів на підставі розрахунково-грошових документів за рахунками казначейства. Неуповноважені комерційні банки не мають права відкривати рахунки бюджетним установам. УсІ операції щодо руху коштів Державного бюджету на рахунках в уповноважених банках контролюються за термінами проходження.

При виконанні видаткової частини бюджетні кошти перераховуються тільки на фінансування заходів, передбачених затвердженим бюджетом. Для фінансування видатків кошти із бюджетів надаються розпорядникам бюджетних коштів — керівникам організацій. Вони мають право розпоряджатися затвердженими для них асигнуваннями. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів і розпорядників нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів можуть витрачати бюджетні кошти на утримання тієї установи, яку вони очолюють, на заходи, що безпосередньо здійснюються цією установою, а також розподіляти бюджетні кошти, що їм надані, між розпорядниками нижчого рівня або безпосередньо витрачати їх на утримання підвідомчих їм організацій.

Розпорядники коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників II та III ступеня.

Головні розпорядники коштів державного бюджету до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів коштів по територіях.

Розпорядник коштів II ступеня — бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету

Л. К, Воронова

на виконання функцій своєї установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань для переказу розпорядникам III ступеня та безпосередньо їм підпорядкованим одержувачам або одержувачам, діяльність яких координується через них.

Розпорядник коштів III ступеня — бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл виділених асигнувань безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Розпорядники коштів III ступеня та одержувачі повинні включатися до мережі головних розпорядників або розпорядників II ступеня бюджетних коштів, якщо вони отримуватимуть кошти безпосередньо від нього.

Якщо установа (організація) не є одержувачем коштів бюджету, а відповідно до укладених угод виконала для бюджетної установи (організації) або одержувача відповідні роботи (послуги тощо), то такі підприємства (установи, організації) не включаються в мережу розпорядників бюджетних коштів і рахунки їм в органах Державного казначейства не відкриваються (див. Порядок виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи. Затверджено наказом Державного казначейства України від 10 серпня 2001 р. за№ 140).

Тільки через розпорядників з бюджету можуть одержувати кошти фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи, І є одержувачами бюджетних коштів. Бюджетна установа — це орган, установа чи організація, ви-значена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими (див. ст. 1, п. "б").

Бюджетні установи мають право витрачати одержані з бюджету кошти тільки на власні потреби і не можуть позичати кошти у будь-якій формі для своїх потреб і надавати кошти в борг юридичним і фізичним особам, якщо такі випадки не передбачені Законом про Державний бюджет.

Бюджетний кодекс у ст. 22 встановив, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

Фінансове право України

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом про Державний бюджет України, — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, а також Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників¹;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими ' місцевими бюджетами, — керівники місцевих державних

. ■: адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів,,' керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших ■ самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються Законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень, а головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет із дотриманням умов, визначених пунктами 2 і 3 частини першої ст. 22 Бюджетного кодексу. і Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів

¹ Див.: Закон України "Про внесення зміни до статті 22 Бюджетного кодексу України" // Відомості Верховної Ради. — 2003.— № 24. — Ст. 161.