Інансове право УкраїниЬ турних підрозділів місцевих державних адміністрацій, вико- $ навчих органів рад. Щ. Головні розпорядники за всіма бюджетами визначаються '* ст. 22 Бюджетного кодексу і щороку підтверджуються в * актах про бюджет: по державному бюджету — у Законі І( про Державний бюджет, по місцевих бюджетах — у рішен- і нях відповідних місцевих рад про місцеві бюджети. Це під- - твердження виявляється в тому, що головним розпорядни- I; ком бюджетних коштів є той керівник, на адресу міністерс- V тва, відомства (установи), яким він керує, у відповідному бюджеті є бюджетне призначення (тому і бюджетна класи- ]- фікація має назву відомчої). Таким чином, порядок визначення головних розпорядників коштів Державного бюджету визначається ст. 22 Бюджетного кодексу, перелік головних розпорядників вміщується у Наказі Міністра фінансів, а сума коштів, яку вони одержують із бюджету, щороку визначається Законом про Державний бюджет. Головний розпорядник бюджетних коштів: 1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань і функцій, визначених нормативно-правовими актами та установами, положеннями про міністерства, відомства, управління тощо; 2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити, тобто пропозиції (їх можна назвати і , замовленнями), з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу коштів, необхідних для його діяльності в наступному бюджетному році, та подає їх відповідному фінансовому органу;;3) після затвердження акту про бюджет (закону або рішення) ; бюджетні призначення, тобто суми коштів, які виділяються І на адресу головних розпорядників і дають їм можливість виконувати надані їм повноваження, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асиг-. нуваннями; ^4) після одержання відомостей про обсяги асигнувань розпо- м- рядники нижчого рівня уточнюють свої кошториси і дають «!;• їх на затвердження головних розпорядників; $5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, 1 отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого Л. К. Воронова рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів; 6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів. Статус відповідальних виконавців бюджетних програм за програмно-цільовими бюджетами та особливості їх участі у бюджетному процесі визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 р. за № 574 і зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 р. за№ 3/6291. Цією Інструкцією Мінфіну чітко розмежовуються повноваження головних розпорядників коштів Державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм у стадіях бюджетного процесу в умовах впровадження програмно-цільово-го методу в бюджетний процес. Відповідальний виконавець — це юридична особа, яка має окремий рахунок, бухгалтерський баланс і безпосередньо забезпечує виконання однієї або ряду бюджетних програм у системі головного розпорядника коштів. Відповідальним виконавцем може бути: — головний розпорядник, якщо його апарат забезпечує виконання бюджетної програми; — розпорядники нижчого рівня; — одержувачі коштів державного бюджету (бюджетні установи), які виконують бюджетні програми в системі головного розпорядника. Відповідального виконавця визначає головний розпорядник за письмовим погодженням з Міністерством фінансів України в процесі формування проекту державного бюджету на наступний рік. Головний розпорядник не може мати в своїй системі більше ніж дев'ять відповідальних виконавців. Головні розпорядники коштів державного бюджету до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів по територіях. В Україні існує казначейська система виконання бюджетів. Механізм касового виконання Державного бюджету по видатках і по доходах регулюється наказами державного казначейства. Згідно з цими наказами головним розпорядникам та розпорядникам II ступеня відкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без визначення кодів функціональної Фінансове право України класифікації видатків, які підлягають подальшому перерахуванню на особові і реєстраційні рахунки. Особові рахунки — це рахунки, які відкриваються в органах державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів (крім розпорядників III ступеня) для зарахування коштів, які будуть розподілятися і переводитися конкретному розпоряднику (одержувачу) коштів. Реєстраційні рахунки відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам і одержувачам коштів Державного бюджету для обліку операцій з коштами загального фонду бюджету, а спеціальні реєстраційні рахунки — для обліку доходів і видатків, передбачених їх кошторисами в частині спеціального фонду. Як ми вже знаємо, функціонування органів держави та органів місцевого самоврядування може здійснюватися тільки при фінансовому забезпеченні. Оскільки кошти держави і органів місцевого самоврядування обмежені, бо видатки зростають скоріше, ніж є можливість їх задовольнити, кожний із них може розраховувати тільки на ту суму, яку визначив відповідний орган влади при затвердженні державного або місцевого бюджету. Розмір цієї суми залежить від економічної можливості, важливості витрати і коштів, які запрошувалися цим органом при складенні проекту бюджету. Виходячи з можливостей поточного періоду, орган влади, затверджуючи відповідний бюджет, визначає суму витрат цього органу на конкретний захід тощо. Суми, які має право витратити з бюджету керівник, у Бюджетному кодексі одержали назву бюджетних призначень. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом, тобто треба дотримати порядок формування і затвердження відповідного бюджету і кошторису бюджетної установи. Оскільки проект відповідного бюджету складається майже рік, то можуть змінюватися обставини у бюджетних установ, у них може зникати необхідність у тих сумах, які вони просили, подаючи бюджетні запити у фінансові органи, потреба у фінансуванні знижується, хоча таких обставин майже не буває. Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менше асигнувань головним розпорядникам, ніж їм призначено в бюджеті, керівники фінансових органів приймають рішення
|
