Напрямки фінансової стабілізації території

Іще цілком не сформована фінансова система України, яка ще й досі перебуває в бурхливій фазі становлення, потребує постійного мною контролю ефективності, а також проведення додаткових досліджень задля встановлення майбутніх пріоритетів розвитку.

Зрозуміло, що ідеальна фінансова система, насамперед, має бути стійкою, сприяти постійному пропорційному економічному іростанню країни, чітко відслідковувати міжнародні тенденції та впроваджувати їх із відповідними змінами у фінансову сферу досліджуваної території.

З метою практичної реалізації згаданих заходів необхідно, насамперед, визначити основні напрямки фінансової стабілізації території, серед яких можна назвати наступні:

1. Оптимізація структури активів, яка передбачає раціо­нальне розміщення капіталу, передусім власного, в активах. Част­ку необоротних активів і оборотних засобів доцільно довести до оптимальної їх величини, обумовленої планом фінансово-госпо­дарської діяльності (бізнес-планом), з таким розрахунком, щоб прогнозована фондовіддача забезпечувала отримання прибутку, достатнього для самофінансування господарюючого суб'єкта. Прогнозування фондовіддачі мас вестися за структурними одини­цями на багатоваріантній основі з урахуванням кон'юнктури рин­ку та конкурентоспроможності підприємств.

Одночасно слід зазначити, що ефективне використання ос­новних фондів потребує значних інвестицій в обігові кошти. Тому на базі тимчасово збиткових підприємств доцільно створювати госпрозрахункові відособлені підрозділи із залученням додаткових пайових внесків на формування власних обігових коштів у розмірі, не меншому як 50% від загальної погреби в обігових коштах. Пара­лельно зі збором пайових внесків доцільно проводити реструкту­ризацію активів шляхом передачі об'єктів, що не можуть бути

 

 

використані ефективно, в оперативну оренду чи їхній продаж на аукціоні. Кошти від реалізації основних фондів слід скеровувати на поповнення власних обігових коштів.

2. Ресурсне збалансування процесу формування і відновлення основних фондів, що передбачає економічно обґрунтований вибір нвестиційних проектів і балансову ув'язку капітальних вкладень із джерелами їх формування. А також уможливлює закладення підґрунтя ефективного використання основних фондів уже на стадії їх проектування, забезпечення належної окупності капітальних вкладень й недопущення іммобілізації власних коштів з обороту на капіталовкладення.

3. Ресурсне збалансування кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу досягається шляхом визначення оптимальної потреби в оборотних засобах, необхідних для виконання прогнозованих обсягів діяльності та її ув'язки з реально можливими джерелами формування обігових коштів.

Потреба в планових оборотних засобах визначається шля­хом нормування (методом поелементного розрахунку норм і нор­мативів чи за допомогою коефіцієнта завантаженості сукупного обороту оборотними засобами).

З визначенням загальної потреби в обігових коштах не­обхідно встановити норматив власних обігових коштів і провести економічно обгрунтоване ресурсне збалансування прогнозованого кругообігу оборотних засобів за рахунок порівняно сталої креди­торської заборгованості й кредиту банку.

4. Збільшення величини і частки власних коштів в обороті. Кожному господарюючому суб'єкту необхідно подбати, щоб не менш як 50% планових оборотних засобів формувалося за рахунок власних коштів. Це забезпечить йому певну фінансову стійкість і платоспроможність, створить реальну можливість залучення в обіг
банківського та комерційною кредитів.

Збільшення величини і частки власних коштів у формуванні оборотних засобів досягається шляхом як додаткового залучення в обіг власного капіталу, так і завдяки підвищенню ефективності його використання у процесі кругообігу оборотних засобів.

У сучасних складних умовах, коли більшість підприємств фактично є збитковою, прибуток тимчасово не може бути голо­вним джерелом поповнення власних обігових коштів. Ним повинні стати вступні та пайові (обов'язкові й додаткові) внески. Щоб зу­пинити процес «проїдання» власного капіталу, необхідно швидкими

темпами провести фінансове оздоровлення шляхом прискореного виконання рішень щодо реформування власності, створення спільних підприємств, госпрозрахункових відособлених підрозді­лів та взаємодопомоги. Підвищення ролі пайовиків у збільшенні її власного капіталу кооперативних організацій і підприємств, тісна праця з ними на засадах співвласників — це реальний шлях виходу кризового стану основної ланки споживчої кооперації.

Окрім цього, потрібно приділяти більше уваги раціональній організації кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обії у, прискорювати їх оборотність.

5. Зниження витратомісткості обороту. Оптимізація вит­ім і, зведення їх до економічно оправданого мінімуму сприяє зростанню рентабельності, підвищує фінансову стійкість. Тому кожно­му господарюючому суб'єкту необхідно налагодити економічно обгрунтоване планування витрат, збалансувати витрати з прогнозованнми доходами із таким розрахунком, щоб підприємство отри­мувало прибуток, достатній для самофінансування. В умовах еко­номічної нестабільності планування витрат і доходів доцільно здійснювати на альтернативній основі, з урахуванням можливих змін цін, тарифів, кон'юнктури ринку тощо. Одночасно слід нала­годити постійний контроль за дотриманням кошторисних призна­чень, шукати шляхи можливого зниження рівня витрат.

6. Перехід на ринкове ціноутворення. Ринкове ціноутворення зобов'язує підходити до формування ціни виважено, з урахуванням попиту і пропозиції, з орієнтацією на цінового лідера та аналогічні за якістю товари. За допомогою регулювання ціни і якості товару стає можливим поступове завойовування ринків збуту.

7. Ефективне управління фінансовими ресурсами організацій і підприємств. Втілення у життя стратегії фінансового оздоровлення можливе при наявності структурованої фінансової служби, здатної налагодити економічно обґрунтоване фінансове планування і про­гнозування, професійно виконувати оперативну фінансову і кон­трольно-аналітичну роботу, надавати консультативну, методичну й організаційну допомогу структурним підрозділам.

В умовах ринку основний тягар фінансово-економічної робо­ти переноситься на мікроекономічний рівень, тобто в основну лан­ку споживчої кооперації, де на сьогодні фінансової служби прак­тично немає. Якнаслідок — в організаціях і підприємствах основ­ної ланки мають місце ресурсно не збалансований кругообіг вироб­ничих фондів, зростання витратомісткості, «вимивання» власних

коштів з обороту, втрата фінансової стійкості, неплатежі, штрафні санкції тощо.

Для забезпечення ефективного управління фінансовими сурсами у споживчих товариствах, спільних підприємці пах і райОИ них споживчих товариствах доцільно увести посаду заступниі керівника з фінансово-економічної роботи.