Та для світової економіки в цілому

Особливої уваги потребує розгляд наслідків фінансової гло­балізації як для міжнародних фінансових ринків, так і для світової економіки в цілому.

Аналізуючи фінансові та економічні наслідки глобалізацій них процесів потрібно відмітити, що їхній вплив на економіку держави, притаманний перехідному етапу, доволі не передбачуваний. Слід наголосити на тому, що найбільше виграють від процесу глобалізації країни із розвинутою фінансово-економічною інфраструктурою, досконалою

 

правовою базою, високим рівнем економічної культури та обізнаності, політичною та економічною незалежністю. Відсутність останніх, у кращому випадку, не принесе жодних дивідендів від гло­балізації, а в гіршому — вітчизняна економіка зазнає непоправної шкоди. Аналізуючи досвід країн, що уже пройшли шлях від фінансо­вої ізоляції та замкнутості економічної системи до активної участі у глобальному фінансовому середовищі, слід відмітити що більшість із них не тільки лібералізували свої економічні системи, а й прийня­ли ряд важливих кроків щодо захисту останніх від хаотичних про­цесів, які йдуть поряд із процесом глобалізації.

Безпосередньо фінансова глобалізація приводить до перемі­щення фінансових потоків з сегментів ринку з високим ступенем ри­зику до сегментів, де рівень ризику є більш низьким і в цьому аспекті в довгостроковій перспективі вона позитивно вплине на стабільність світової фінансової системи. З іншого боку, в короткостроковому періоді вона може зробити її більш вразливою і нестабільною.

Сам процес фінансової глобалізації вплинув на розподіл фінансових потоків у світовій економіці. Ці зміни можна поділити на три категорії:

1. Фінансові потоки від розвинутих країн в економіки країн, що розвиваються. Згідно зі статистичними даними, якщо в 1986 році потік капіталу до цих країн становив 7,8 млрд. доларів США, то в 1996 —105,0 млрд.

2. Зміни фінансових потоків між галузями економіки і зрос­тання взаємозалежності національних галузей від світового ринку. Існує багато галузей промисловості, в першу чергу високотехно-логічних, на розвиток яких більше впливає кон'юнктура міжнарод­них ринків, аніж внутрішнього. Тому макроекономічна та фінансо­ва стабільність економік країн, що спираються на такі галузі, є більш вразливими для зовнішніх шоків.

3. Міжнародні потоки капіталу в межах однієї галузі в ре­зультаті зміни географічного розміщення. Так, в фінансовій галузі є важливим правильний вибір місця розміщення з міжнародної точ­ки зору. В умовах швидкого прогресу в інформаційних і телеко­мунікаційних технологіях зростаюча конкуренція може витіснити національні фінансові установи з «оптового» фінансового ринку, а частково з «роздрібного» шляхом впровадження банківських по­слуг через Іпіегпеї.

Одночасно із конкуренцією між фінансовими установами розвивається і конкуренція між окремими секторами ринку,

 

оскільки межа між ними с все більш розмитою з точки зору клієнта. В даній ситуації можливі два сценарії розвитку подій. Перший полягає в тому, що уряди країн з метою захисту національних фінансових установ від іноземної конкуренції вживатимуть протекціоністських заходів, а другий визначає, що ефективність функціонування фінансового ринку досягатиметься завдяки міжродному поділу праці, хоча деякі країни можуть стати чистими імпортерами фінансових послуг.

Розвиток фінансової глобалізації, хоча і сприятиме ефсі ному розміщенню капіталу в довгостроковій перспективі, але може зробити фінансову систему більш вразливою в короткостроковиму періоді, доки не буде запроваджено відповідної системи виходу для неефективних учасників ринку.

Крім того, якщо розвиток міжнародних фінансових установ відбуватиметься у напрямку створення їхніх конгломератів, то в разі кризового становища одного з членів конгломерату негативні наслідки цього вплинуть і на весь конгломерат і на ринок в цілому, тобто може змінитися механізм поширення фінансових криз.

Наступним результатом глобалізації може бути синхроніза­ція коливань цін на активи. З 1980 р. в багатьох розвинених країнах відбулися значні коливання на ціни таких активів, як земля та цінні папери. Хоча амплітуда коливань у кожній країні була своєрідною, коливання взагалі відбуваються достатньо синхронно. Прогрес у глобалізаційпому процесі відіграє значну роль у виникненні цьо­го явища разом із лібералізацією фінансової сфери, зокрема опо­даткування, та ліберальною монетарною політикою.

Майбутній напрям руху глобалізації полягатиме в тому, що «внутрішнє зрушення» інвесторів буде послаблюватись, а розподіл економічних суб'єктів на резидентів і нерезидентів втратить свою роль. У той же час глобалізація реального сектору економіки за­провадить більш тісні зв'язки між прибутковістю фірм різних країн світу, що приведе до більшої синхронізації коливань цін на активи.

Внаслідок розвитку фінансового інноваційного процесу спектр фінансових активів па ринку буде значно ширшим, ніж у ми­нулому, що в умовах і лобалізованого ринку приведе до взаємоза­лежності цін па фінансові інструменти в міжнародному масштабі, а це може сприяти синхронізації економічних циклів у країнах світу.

Фінансові системи різних країн внаслідок того, що фінансові установи є вразливими для коливань цін на активи, зможуть відчутно впливати одна на одну шляхом як експортування інфляції

цін на активи в інші країни, так і поглинання коливань, що виника­ють у них.

Інший важливий аспект фінансової стабільності в умовах глобалізації полягає у відмінностях між поведінкою економічних суб’єктів та держави. Перші змушені дотримуватись «правил гри» на глобалізованому ринку, друга, як правило, їх не дотримується в костроковій перспективі.

Серед багатьох напрямків діяльності уряду, що безпосеред­ньо стосуються фінансової сфери, є емісія державних облігацій. функціонування державних фінансових установ і пенсійних фондів. Крім того, уряд проводить велику кількість фінансових операцій і є гарантом стабільності фінансової системи в цілому.

Можливість того, що дії уряду спричинять фінансову нестабільність в країні, стає все більшою. Це відбувається тому, що і юбалізація поліпшила умови доступу урядів до глобального фінансового ринку, а точний моніторинг дій уряду з боку приват­них учасників ринку є досить важким.

Значне зростання економік, що розвиваються, обумовило ібільшення прибутковості цих операцій навіть із урахуванням існую­чого ризику для приватних інвесторів і операторів фінансового ринку Але ці фінансові потоки не є стабільними. Якщо інвестори вважа-гимуть, що рівень ефективності їхніх операцій стає неприйнятним, то капітал швидко витікає з країни, що було доведено кризами в Мексиці (1994) та Південно-Східній Азії (1997). Причиною цього були не­коректні зміни в економічній політиці з боку урядів цих країн.

Учасники глобального фінансовою ринку перевіряють кре­дитоспроможність уряду і в разі великої вірогідності настання дефолту уряд буде покарано шляхом підвищення довгострокових процентних ставок або спекулятивної атаки на національну валю­ту. Таким чином, фінансова глобалізація опосередковано забезпечує послідовність і ретельність урядів в аспекті проведення макро-економічної політики і відповідно стабільність фінансової системи. Даний феномен стосується не тільки країн, що розвиваються. Ііезперечно. що ризик дефіциту зовнішніх резервів не є істотним в індустріальних країнах, оскільки їхній державний борг фінан­сується в їх власній валюті. Проте в разі продовження фінансової експансії за рахунок надмірного випуску державних облігацій ре­альна довгострокова процентна ставка за активами, деноміновани-ми в їх власних валютах може збільшитись завдяки зростанню премії за ризик.

Що стосується валютного курсу, то національна валюта цих країн за умови підвищення премії за ризик може знецінитись. У разі врахування урядами розвинених країн цих можливостей це також має підсилити їхню фінансову дисципліну.

Ще однією характерною тенденцією сучасного етапу гло­балізації є формування механізмів «самоперевірки» в боку приват­них учасників фінансового ринку. Типовим прикладом цього є тен­денція розкриття фінансовими установами свого фінансового ста­ну. Ті з них, котрі діють ефективно, своєрідно рекламують себе че­рез офіційне розкриття результатів своєї діяльності. Це допомагає знизити вартість їхніх пасивів та підвищити прибутковість. З іншо­го боку, фінансові установи, що діють неефективно, внаслідок зро­стання вартості своїх пасивів за рахунок премій за ризик змушені або удосконалювати свою діяльність, або залишати ринок.

Якщо говорити про менеджмент ризику, то обмеження ефек­тивності внаслідок використання традиційної системи регулюван­ня є очевидними і індивідуальна ініціатива окремих фінансових ус­танов в цій галузі стає все більш важливою.

За останнє десятиліття практика регулювання фінансових ус­танов досить змінилась. Якщо взяти за приклад вимоги щодо роз­міру власного капіталу, то до прийняття Базельської угоди в 1988 р. кожна країна встановлювала свої власні вимоги. Зараз правила генеруються безпосередньо на глобальних фінансових ринках, а потім перевіряються і адаптуються кожною країною з урахуван­ням національної специфіки.

Причинами зростання приватного і зменшення офіційного регулювання ринку, можна назвати:

=> подальшу спеціалізацію і ускладнення оцінки ризику та управління ним;

=> поглиблення розриву в знаннях і рівні інформованосп між учасниками ринку і регулюючими державними органами. Останні не можуть передбачити всі можливі негативні наслідки фінансової інновації на фінансову систему.

Специфічним наслідком глобалізації міжнародних фінансових ринків є світові фінансові кризи. Передумовою виникнення таких криз є в більшості випадків невідповідність між економічними реаліями в країні та економічною політикою її уряду, а фінансова глобалізація є механізмом, який не тільки перетворює цю невідповідність на кризу в окремо взятій країні, а й сприяє її розповсюдженню на інші країни світу.

 

Очевидно, що знаходження оптимальних шляхів нейтралізації можливих негативних наслідків розширення ЄС та Схід потребує проведення переговорів України та Європейського Союзу з цього питання. Такі переговори розглядатися в контексті реалізації обома Сторонами чинної Угоди про партнерство і співробітництво.

Показовою є громадська думка стосовно гуманітарних аспектів розширення ЄС, коли 22,6 % опитаних передбачають послаблення відповідних контактів.

У історико – цивілізаційному контексті неможливо науково обґрунтувати український український європейський вибір і, тим паче, оцінити бажання чи небажання провідних західноєвропейських країн бачити Україну у «спільному європейському домі» без об’єктивного визначення з одним принципово важливим питання: вона повертається до Європи, відновлює свою європейську ідентичність? Чи з’являється в ній?

З огляду на історичні реалії, у Європі, репрезентованій на сьогодні країнами-членами Євросоюзу, Україна з'явилася насамперед, як не зовсім зрозумілий і багато в чому екзотичний про розпаду СРСР. Адже, попри політичне визнання України як держави суверенної, її визнаюсь європейською країною лише у географічному контексті.

З поповненням ЄС центральними, особливо, східноєвропейськими країнами має суттєво послабитись синдром української «меншовартості», а за умов успішних внутрішніх реформ прийде розуміння самобутньої цінності України для Європи, а значить і для її конкурентоспроможності.

В умовах реального розширення Євросоюзу Україні потрібен і одного боку, прагматизм та реалізм постановки цілей інтеграційної політики дво- і багатостороннього співробітництва, а з іншого розуміння того, що організаційні форми не є сталими, сформованими раз і назавжди структурами, а революціонізуючими в процесі осмислення ретроспектив та перспектив євроінтеграції.

На кожному з з наступних етапів розширення ЄС Україні може або досягати прогресуючих успіхів у системі європейської інтеграції, або зазнавати втрат. Для того, щоб розширення Євросоюзу справляло прогресуючий позитивний вплив на Україну, необхідною є, за все, консолідація внутрішніх зусиль для забезпечення умов стабільного демократичного розвитку українською іновлення конкурентоспроможної національної економіки взаємовигідного співробітництва і партнерства.