Економічне підґрунтя підвищення ефективності функціонування фінансової системи

Після детального вивчення поняття і сутності фінансів та фінансової системи закономірно повстає необхідність формульного відображення вищезазначених економічних термінів. І оскільки основоположним визначником ефективності функціонування будь-якої фінансової системи вважається забезпечення відповідності рівня економічного зростання певної території наявним потребам її розвитку, то мова у даному випадку має іти саме про встановлення подібної системи рівноваг.

Отже, визначальною рівністю у подібному ракурсі (відповід­но до основного постулату теорії Дж. М. Кейнса) можна вважати наступну:

∑∏=∑C + ∑І, (3.1)

 

де: ∑∏— сума сукупної пропозиції,

∑C — сума сукупного споживання,

∑І — сума сукупних інвестицій.

При цьому необхідно зазначити, що, як правило, ліва части­на вищенаведеного рівняння є більшою за праву, а це провокує відповідне зменшення лівої частини даної рівності (або ж згортан­ня пропозиції, тобто виробництва) аж до моменту відновлення рівноваги. Відтак рівноважний стан встановлюється на величині, нижчій за рівень повного використання наявних на території ре­сурсів, у тому числі і головного ресурсу — робочої сили. Отже, го­ловним завданням державних (якщо територією дослідження є країна), або ж територіальних органів управління задля забезпечен­ня ефективного функціонування фінансової системи є постійне ут­римування рівноваги у вищенаведеному рівнянні, а з цього у свою

чергу випливає висновок, що першочерговим, насамперед, є праї-нення до рівня повної зайнятості працездатного населення. А до­сягнути цього можна завдяки умілому використанню механізмів бюджетного регулювання. З огляду на останнє твердження на за­гальнодержавному рівні рівняння З.І набуває вигляду:

∑∏=∑C + ∑І+ ∑Cd + ∑ Іd (3.2)

де: ∑Cd— сума державного споживання,

∑ Іd — сума державних інвестицій.

Відповідно до останньої формули, мистецтво управління еко­номікою країни, а отже і створення ефективної фінансової системи території, зводиться перш за все до поєднання оптимізації поточ­них інвестицій та споживання із відповідними інвестиціями та спо­живанням досліджуваної держави.

В Україні на даний час сума сукупного споживання та сукуп­них інвестицій фактично є суттєво меншою за наявну сукупну про­позицію, або ж:

 

∑∏≠∑C + ∑І, (3.3)

 

 

Відтак, дана невідповідність і спричинила, як одна із базових причин, прогресуючий спад економіки України кінця XX століття.

Таким чином, для зміни тенденції на користь підвищення економічного потенціалу України та досягнення достатнього рівня розвитку її фінансової системи необхідно задіяти комплекс заходів, що мав би на меті нарощування сукупного споживання (перш за все, мова іде про споживання вітчизняних товарів населенням) до 75-80% ВВП, а також збільшення сукупних інвестицій (у першу чергу, внутрішніх) до 20-25% від ВВП (зазначимо, що останні на даний час заледве сягають 15%).

На сьогоднішній день фактично використовуються два на­прямки нарощування сукупного споживання вітчизняних товарів. Так, згідно першого з них доцільно оптимізувати структуру спожи­вання через перерозподіл отриманого доходу з метою збільшення споживання середніх та бідніших прошарків населення (дрібних підприємців, найманих працівників, пенсіонерів тощо). Натомість другий напрямок пов'язаний з нарощуванням державного спожи­вання.

Виходячи із цього, оптимальну структуру споживання мож­на забезпечити завдяки відновленню балансу того ж споживання, тобто використовуючи жорсткий контроль за часткою зарплати

в структурі валових витрат (собівартості), податковим регулюван­ням, нормалізацією міжгалузевого балансу тощо.

Другий напрямок нарощування сукупного споживання відбуватиметься за рахунок збільшення державного споживання че­рез додаткові державні витрати на:

=> компенсацію заощаджень громадян (∑Cd1);

=> збільшення розмірів соціальних виплат (∑Cd2);

=> оплату суспільних робіт та держзамовлень (∑Cd3);

=> надання дотацій (∑Cd4);

=> фінансування наукових досліджень (∑Cd5).

Наступною умовою створення ефективної фінансової систе­ми держави є збільшення сукупних інвестицій у вітчизняну еко­номіку. Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни. її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури має базуватися на відповідних капіталовкладеннях, тобто інвестиціях.

Без програмованих інвестиційних вкладень неможливо забез­печити створення і впровадження новітніх технологій, систем су­часної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію сус­пільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого стає практично неможливою і динамічна інтеграція України в систему європейського співтовариства.

Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтво­рення і ефективних ринкових перетворень. Крім того, інвестиції да­ють змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у вироб­ництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктив­ності праці, реальних доходів на душу населення, а також опера­тивно та дієво вирішувати багатофакторні соціальні проблеми.

Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, оскільки конкурентоспро­можність і темпи розвитку окремих підприємств визначаються за­лученими обсягами інвестицій. Практично без здійснення цілеспря­мованих інвестиційних вкладень у підприємство будь-якої форми власності, воно приречене на поступове зниження фінансових по­казників, а в перспективі й на банкрутство.

Аналіз ситуації щодо поступлення прямих іноземних інвес­тицій свідчить за те. що надії на різке зростання обсягу іноземних

інвестицій в розмірах достатніх для швидкого відновлення балансу фінансової системи є достатньо сумнівними. їх раптове збільшення в 15 20 разів упродовж одного-двох років здається майже не реаль­ним. Таким чином, для збільшення сукупних інвестицій є лише один, хоча і дуже непростий, але єдино реальний шлях — збільшення внутрішніх інвестицій. При чому можна виділити чотири способи збільшення внутрішніх інвестиційних ресурсів: концентрація, подат­кове регулювання, відновлення ефективності управління державною власністю та пряме державне інвестування у тій чи іншій формі.

Концентрація. Першою проблемою функціонального характе­ру стало те, що внаслідок сертифікатної приватизації у тій формі, що була реалізована в Україні, сталося суттєве розпорошення основної маси капіталу. І, що значно важливіше — юридичних отримувачів прибутку. Майже весь прибуток споживається, а не інвестується, то­му одним із способів збільшення внутрішніх інвестицій є ненав'язли­ве сприяння спрямуванню отриманого прибутку саме на інвестиції, а не на споживання. Щодо сертифікатної приватизації, то вона не обов'язково має призвести до розпорошення капіталу. Цього не відбуватиметься у разі її поєднання із створенням певної кількості інвестиційних компаній, що акумулюють отримані населенням сер-і ифікати. При чому вітчизняні дослідники-економісти вважають, що для України створення 10-12 таких компаній було би оптимальним.

Другим механізмом концентрації капіталу є продаж цілісних майнових комплексів. Так, продаючи за реальною вартістю клю­чові, поки що державні, підприємства менеджеріальним корпо­раціям, владні інституції можуть активізувати процес щодо повер­нення вже вивезеного ними з України капіталу, перетворивши їх на зацікавлених власників.

Другим кроком сприяння зростанню інвестиційних потоків може стати формування стимулюючої податкової системи (зокре­ма, через реалізацію базових положень проекту Податкового ко­дексу), що включатиме наступні елементи:

=> розподіл оподаткування прибутку на розподілений і кор­поративний;

=> прогресивне оподаткування розподіленого персоніфікова­ної о прибутку з високим неоподатковуваним рівнем і високою ставкою оподаткування (до 90%) для надприбутків;

=> пропорційне оподаткування корпоративного прибутку з пільговою (близької до нульової) ставкою оподаткування тієї його частини, що направляється на чисті інвестиції;

 

 

=> створення системи амортизаційних відрахувань з п’яти - семирічним циклом відновлення машинного устаткування.

Третім механізмом зростання рівня внутрішніх інвестицій є відновлення ефективності використання та управління державною власністю. Залишаючись до сьогодні найбільшим власником жава практично не отримує доходів від своєї власності. Відновлення прибутковості державної власності, крім накопичення у державному бюджеті великих інвестиційних ресурсів, дозволить скоротити рівень оподаткування без скорочення видаткових і, перш за соціальних програм.

Нарешті, четвертим кроком збільшення рівня сукупних інвестицій є державне інвестування. І проводити його доцільно у формах:

=> цільового державне кредитування (∑Cd1);

=> державних капітальних вкладень (∑Cd2);

=> інвестування цільових програм (∑Cd3).