Студопедия — Душа – термін,яким позначається психіка,внутрішній світ людини.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Душа – термін,яким позначається психіка,внутрішній світ людини.

 

Евдемонізм — античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці — принцип тлумачення й обґрунтування моралі, за яким щастя (блаженство) є найвищою метою життя.

Еволюція – поступовий розвиток предмета.

Евристика (грец. heuristike — находжу) — наукова дисципліна, яка до­сліджує процес творчості й намагається віднайти його закономірності.

Егалітаризм – різновид утопічного соціалізму,що бстоює принцип зрівняльного розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацією виробництва на основі індивідуального господарства.

Егоїзм (фр. еgоіsте — себелюбство) — спосіб мислення і поведінки, в якому вихідними є власні інтереси.

Егоцентризм – філософський і етичний принцип,за яким індивід,особистість вважається центром Всесвіту.

Ейдос (грец. εἶδος; — якість, вид, вигляд, образ, мета, сутність, намір) — термін античної філософії і літератури, спочатку означав «видиме», «те що видно», але поступово набув глибшого змісту — «конкретна наявність абстрактного», «речова даність у мисленні»; в загальному значенні — спосіб організації та/або буття об'єкта. У середньовічних та сучасних філософів - категоріальна структура, що інтерпретує первинну семантику будь-якого поняття.

Екзистенція – центральне поняття екзистенціалізму, унікальна особистісна сутність людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи.

Екзистенціалізм (лат. ехіstепtіа — існування) — суб'єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість. часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.

Еклектика — (грец. еklektikos — той, що вибирає) — поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів. Е. свідчить про кризу в духовному розвитку, відсутність довершеної системи, яка б подолала ці суперечності.

Елеати — представники давньогрецької філософської школи VI—V ст. до н.е., яка протиставляла мислення чуттєвому сприйняттю, висунула вчення про ілюзорність всіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну сутність справжнього буття. Виникла в м. Елеї.

Елемент— прийнятий уданій системі найпростіший компонент (атом, слово, норма і т. ін.). Взаємозв'язок елементів називається структурою. В сучасній науці на зміну дослідженню одноканальних причинних зв'язків при­ходить багатоканальний (системний або системноструктурний) метод, який допомагає найповніше відтворити всі зв'язки елементів.

Еманація (грец. етапаtio — витікання) — у вченні неоплатоніків «ви­промінювання- вищими формами буття нижчих.

Емпіризм — філософський напрям, який основою пізнання вважає чут­тєвий досвід (емпірію).

Ентелехія (грец. ἐντελέχεια;) — реалізація, дійсність. Життєва сила, що її припускають у філософії віталізму. В філософії Аристотеля – внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формувальне начало.

Енциклопедисти — французькі мислителі-просвітники (Дідро. Далам-бер, Монтеск'є, Вольтер, Руссо та ін.), які браяи участь у виданні "Енциклопе­дії” — першого твору, що систематизував наукове знання того часу

Епістемологія (грец. еріstетоlоgіа — теорія пізнання) — частина філо­софії. що вивчає загальні риси процесу пізнання та результат знання: осно­ви і межі; достовірність і недостовірність. Вживається переважно як вчення про наукове пізнання.

Епоха – якісно своєрідний і відносно тривалий період історії,що виділяється на основі певних об’єктивних ознак.

Естетика (грец. еstеtikos — чуттєво сприймане) — філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності. Основні категорії Е.: «прек­расне", «трагічне», «комічне». Основна проблема — специфічне оцінне став­лення людини до дійсності.

Есхатологія (грец. еschatos — останній) — вчення про кінцеву долю люд­ства і світу; складова частина будь-якої релігії.

Етатизм (франц. etatisme, від etat —держава) — активне втручання дер­жави в економічну, політичну, духовну та інші сфери суспільства.

Етика (лат. еtika — звичай, характер) — філософське вчення про мо­раль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування в су­спільстві; теорія моралі.

 

Євгеніка – термін,який вживається дл позначення напряму в генетиці людини,що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини.

Закон — об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відно­шення між явищами.

Заперечення — протиставлення твердженню (тезі) протилежного за змістом твердження (антитези). Наприклад, теза «Ця подія — випадкова>>;

антитеза «Ця подія — не випадкова».

Заперечення заперечення — один з основних принципів діалектики Гегеля, який полягає в тому, що друге заперечення (синтез) знімає протиле­жності тези і антитези. (Ця подія і випадкова, і не випадкова.)

Зміст — категорія філософії; те, що підлягає «формуванню» — елемен­ти (складові) певної системи (форми). В процесі пізнання відбувається фор­малізація змісту (переведення його в графіки, формули).

Знак — предмет, який для людини заміщує інший предмет. Завдяки зна­кам отримується, зберігається і передається інформація.

Значення — зміст, пов'язаний з певними знаками, зокрема з мовними виразами.

Зняття – одна з центральних категорій філософії Г.В.Ф.Гегеля,яка позначає одночасно знищення та збереження чогось.

 

Ідеал (фр. idea—поняття, уявлення) — взірець досконалості, який є орі­єнтиром діяльності людини.

Ідеалізація — один з методів наукового пізнання, який полягає в абсо­лютизації певних властивостей предметів і перетворення Їх в ідеальні об'єк­ти, наприклад, абсолютно чорне тіло тощо.

Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне на­чало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем сві­ту. Відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) щеалізми.

Ідеальне — протилежне матеріальному. До сфери ідеального відносять­ся поняття, цінності, ідеї, Бог. Матеріальні речі характеризуються речовинні­стю, просторовістю, часовістю, причинністю; ідеальне позбавлене цих рис. Відношення між ідеальними предметами засноване на логічності.

Ідеологія — сукупність поглядів нації, класу, суспільної групи на їх місце в світі, на розвиток історії та ін. І. подібна світській релігії, вона цементує соціальну одиницю, підносить її у власних очах.

Ідея (грец. εἶδος (ейдос); ιδέα; — початок, принцип) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

Ілю́зія (лат. illusio — обман, помилка) — викривлене, хибне сприймання дійсності.

Іманентний (лат. іттапепs — властивий, притаманний чомусь) — вну­трішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їх приро­ди; напрям у філософії, який проголошує об'єктивний світ іманентним (внут­рішнім) змістом свідомості суб'єкта.

Імператив – вимога,наказ,закон.

Індетермінізм (лат. іп — не) — заперечення детермінізму, причинності.

Індивідуалізм — тип світогляду, сутність якого є абсолютизація позиції окремого індивіда в його протиставленні суспільству.

Індукція (лат. іпсіисі.ю — наведення) — логічний умовивід від частково­го, одиничного до загального.

Інсти́нкт (від лат. īnstīnctus — «спонукання», «потяг до дії») — природжена реакція або елемент поведінки живого організму, зазвичай тварини, що ніколи не була вивчена.

Інтелігібельний – той, що осягається тільки розумом,мисленням.

Інструменталізм — різновид прагматизму, прибічники якого вважають свідомість (за Дьюї, інтелект) одним із засобів пристосування до мінливих умов середовища, а тому логічні поняття, ідеї, наукові закони, теорії—лише інструменти (звідси й назва), знаряддя, «ключі до ситуації", «плани дії".

Інтеграція (лат. іпіеgrаtіо — відновлення) — момент розвитку, який по­лягає в поєднанні розрізненого в ціле.

Інтенція (лат. іtіепtiо — стремління) — спрямованість акту свідомості на певний предмет. Наприклад, у сприйманні дерево, будинок, в міркуван­ні — числа, в фантазії — русалки і т. ін.

Інтерсуб'єктивний — такий, що існує лише в межах взаємодії суб'єктів. Інтерсуб'єктивними є, наприклад, моральні чи правові норми: вони не су­б'єктивні і не об'єктивні.

Інтроспекція (лат. іпtrоsресtаrе —дивитися в середину) — спостережен­ня за перебігом власних психічних процесів. Один з допоміжних методів пі­знання в психології.

Інтуїтивізм — течія у філософії, яка абсолютизує роль інтуїції в пізнанні (Шопенгауер, Бергсон).

Інтуїція (лат. іtіиеrі —уважно дивлюсь) — безпосереднє охоплення сут­ності предмета. В основі І. вроджена здатність (талановитість), тривалий до­свід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки.

Іпостать – термін античної філософії,вперше вжитий у значенні одиничного реального буття.

Іронія – естетична категорія,яка означає,що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст,протилежний безпосередньо висловленому чи вираженому.

Ірраціоналізм — вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання інтуїція, почуття.

Існування – буття в якому виявляється сутність.

Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знан­ня дійсному стану речей (див. конвенціоналізм і прагматизм). Гегель вва­жав, що І. є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.

Історизм — принцип пізнання, згідно з яким будь-яке явище слід роз­глядати в розвитку. I. почав активно пробиватися в науку після Дарвіна.

Історичний матеріалізм — соціальна концепція марксизму, згідно з якою історичний розвиток суспільства визначається економічними факто­рами. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, згідно з Марк­сом, визначає основні етапи (формації) історії людства — первісний лад, ра­бовласництво, феодалізм, капіталізм і майбутній комунізм. Претендує на роль єдино наукової теорії суспільства.

Історичного коловороту теорія — історичні концепції О. Шпенглера, А. Тойнбі та ін., згідно з якими існують окремі ізольовані культури (єгипет­ська, вавилонська, китайська, індійська, греко-римська, західноєвропейсь­ка, російська та ін.), що розвиваються по циклу— дитинство, юність, зрі­лість, старість і занепад.

Історія філософи — галузь філософських знань, предметом яких є за­кономірності та особливості пізнання відношення людини і світу на різних етапах розвитку філософії.

 

 

Калокагатія – поняття античної естетики,яким позначали гармонію зовнішнього та внутрішнього,краси та добра,як умову досконалості людини.

Канон (норма) — твердо встановлене правило, усталена норма.

Карма — в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту.

Картезіанство — напрям у філософії у XVI І— XVIII ст„ теоретичною осно­вою якого було вчення Декарта (латинізоване ім'я — Картезіус), що обстою­вало раціоналізм у теорії пізнання та механістичний матеріалізм у пояснен­ні явищ природи.

Катарсис – термін,який у психології мистецтва й естетиці використовують для позначення сутності естетичного переживання.

Категоричний імператив — безумовний моральний обов'язок, велін­ня. Термін, запроваджений Кантом. Суть його Кант формулював так: пово­дься так, щоб правила твоєї поведінки могли стати законом для діяльності всіх людей.

Категорії — загальні структури або властивості сущого — речей, про­цесів, живого, ідеальних предметів (всього, що утворює світ; загальні фор­ми мислення.

Каузальність (лат. саusа — причина) — те ж. що і причинність.

Кількість — число, величина, чисельна визначеність: відмінність речей однієї якості (вага, довжина) або міра сукупності речей однієїякості. Згідноз Гегелем, К. на певному етапі переростає в якість.

Клерикалізм (від лат. clericalis — церковний) — політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Комунікація (походить від лат. communicatio – єдність, передача, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом лат. communico – роблю спільним, повідомляю, з’єдную)– спілкування,зв'язок.

Конвенціоналізм —філософський напрям, згідно з яким наукові теорії та поняття є наслідком довільної угоди (конвенції) між ученими, укладеної за принципом «зручності>>, <<економії мислення».

Конечне — філософська категорія, яка характеризує обмеженість ре­чей і процесів; протяжність, яка почалась і закінчилась. Конечне діалектич­не пов'язане з безкінечним: містить безкінечність (його можна ділити до без­кінечності) і, навпаки, безкінечне складається з конечного.

Контекст – форма семантичної з’єднаності елементів тексту,а також поза текстових смислових відношень,що утворюються в процесі духовної та практичної діяльності людини.

Концептуалізм – напрям у середньовічній філософії,представники якого доводили,що універсалії реально не існують ні до речей,ні в самих речах,а єлише загальними поняттями,концептами про речі.

Конфуціанство — філософське вчення, яке у відношеннях людини і сві­ту проголошує верховенство добра, захищає непорушність установлених не­бом суспільних понять.

Космополітизм — вчення, в основу якого покладено заклик відмови­тися від національного суверенітету, національних традицій і культури задля абстрактного поняття вселюдської культури і традицій.

Креаціонізм (лат. сrеаtіо — творення) — вчення, що пояснює походжен­ня і різноманітність світу божественним творчим актом.

Критерій – мірило достовірності людських знань,їхньої відповідності об’єктивній дійсності.

Культ – сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійні течії обрядових дій,свят,ритуалів,звичаїв,пов’язаних у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх;обрядовий бік релігії.

Культура — увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтво­рений і «репрезентований>> (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різ­номанітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності люди­ни, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.

 

Лібералізм (лат. Ііеrаlіs —вільний) — вільнодумство, переконання, що виступають проти традицій, звичаїв і догм. У політиці Л. протистоїть консер­ватизму, в економіці виступає за вільну конкуренцію проти втручання дер­жави. Підкреслює цінність особистості.

Лінгвістична філософія — напрям у сучасній філософії, який вважає головним завданням аналіз буденної мови (Райл, Остін, пізній Вітгенштейн).

Логіка — наука про закони та форми людського мислення. Арістотель відкрив основні її закони: закон тотожності; закон несуперечності; закон ви-ключенаго третього. Дотримання законів і правил Л. є запорукою істинного мислення.

Логос — у давньогрецькій філософії — світовий розум, закон (Геракліт);

у неоплатоніків і гностиків — думка і слово Бога.

 

Об'єкт — те, що пізнається (природа, суспільство,-люди на тощо).

Об’єктивізація – перетворення суб’єктивного в об’єктивне,що відбувається в процесі суспільної практики.

Об'єктивний ідеалізм — філософська система, згідно з якою першоос­новою світу є духовна субстанція. Ця субстанція існує об'єктивно, незалеж­но від суб'єкта. Представниками О.і. є Платон, Гегель, неотомісти.

Об'єктивність — відтворення об'єкта за його власною мірою (вимірю­вання твердості, теплоти об'єкта, тощо за певними еталонами). Характери­зує відношення суб'єкта до об'єкта.

Образ – форма і продукт суб’єктивного,ідеального відображення об’єктивної дійсності та свідомості людини.

Онтологія — вчення про першооснови буття.

Операціоналізм — вчення, згідно з яким значення понять зводяться до сукупності операцій, за допомогою яких воно було сформоване. Автор його професор Гарвардського університету Персі Вільям Бріджмен.

Опис — етап наукового пізнання, який полягає у фіксації даних експе­рименту, спостереження мовою науки. Розрізняють емпіричне й теоретичне (напр., математичне) описування явищ.

Оцінка — ставлення людини (суспільства) до суспільних норм і ціннос­тей, яке полягає в схваленні чи осуді їх, а також в субординації їх за важли­вістю.

Очевидність — вихідний принцип деяких філософських систем (Декарт, Гуссерль), який полягає в прийнятті певних істин за безумовні та безсумнів­ні, побудові на них усієї системи філософії. За Гегелем, будь-яке знання є безпосереднім (очевидним) і опосередкованим.

 

Магія — сукупність прийомів і обрядів, що мають чудодійну силу; дії і обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Маєвтика — знаходження істини шляхом постановки питань, відповідаючи на які відповідач сам знаходить, «повиває» істину обговорювану з установками того, хто намагається.

Малі соціальні групи (мікросоціальні спільноти) — спільноти, які об'єд­нують незначну кількість людей (до кількох десятків) на основі безпосередніх тісних контактів, стійкого спілкування, певних цінностей і норм поведінки.

Марксизм — ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну еко­номію; «теорію» революційного перетворення буржуазногосуспільства в со­ціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).

Матеріалізм — напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. М. Був притаманний давньогрецьким філософам (Демокріт), Просвітництву XVII— XVIII ст. (Дідро. Ламетрі). Марксу.

Матерія — філософська категорія, протилежна ідеї. ідеальному. Мате­ріальність речей чи процесів визначається їх речовинністю, просторово-часовим буттям, причинними зв'язками з іншими речами і процесами. В де­яких філософських системах М. як неживе протиставляється живому.

Медитація - процес самозаглиблення з метою самовдосконалення, при якому людина залишається на самоті із своєю свідомістю. Медитація часто, але не обов'язково, є частиною релігійного ритуалу.

Металогіка – наука,що вивчає будову логічних теорій,які виступають щодо неї об’єктивними теоріями.

Метафізика — умоглядне вчення про найзагальніші види буття — світ, Бога й душу.

Метод — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв'язанню теоретичних чи прак­тичних проблем.

Методологія – 1) Сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці; 2) Вчення про методи пізнання й перетворення дійсності.

Механіцизм — спрощений підхід до складних біологічних і соціальних явищ, який намагається зрозуміти їх на основі законів механіки. Властивий мислителям XVII—XVIII ст.

Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відо­браження дійсності, який забезпечує розгортання на основ» чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять.

Міра — філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармо­нію кількісних і якісних ознак предмета. М.—це протяжність (інтервал) кіль­кісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. Бути в мірі означає не виходити за межу, не переходити в іншу якість.

Містицизм (грец. mystika — таємні обряди, таїнство) — релігійно-філософський світогляд, який вважає можливим осягнення божественного (трансцендентного, надприродного) буття шляхом відходу від світу і занурен­ня в глибини власної свідомості, віра в можливість безпосереднього спілку­вання з Богом через злиття з ним власної свідомості. Характерний для бага­тьох релігійних культів, філософських вчень (Беме, Сведенберг та ін.).

Міф (грец. mythos — сказання, легенда) — світогляд родового і ранньо-класового суспільства, в якому одухотворені й персоніфіковані природні си­ли та соціальні явища. Міфологічне відтворення дійсності зумовлене низь­ким рівнем розвитку матеріального виробництва. В М. синтетичне злиті за­чатки науки, релігії, філософії, моралі, мистецтва. М. — засіб духовного контролю роду над індивідом.

Міфоло́гія (грец. Μυθολογία; — казкослів'я, виклад стародавніх казок, переказів) — сукупність міфів, тобто казок, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

Мова — спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираженя думки, мислення, свідомості.

Модерні́зм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту.

Модус – властивість предмета,притаманна йому лише в деяких станах,на відміну від атрибута – невід’ємною властивість предмета у всіх його станах.

Мона́да (від грец. μονάς; — одиниця, неподільне) в ряді філософських систем — найпростіша, неподільна єдність, першопочаток, основа явищ. Учення про монади називають монадологією.

Монізм — теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела. Для розуму, що не рефлектує, у світі існує практично нескінченне число типів субстанції: камінь, дерево, скло, сіль, цукор здаються глибоко та очевидно різними речовинами.

Мудрість (грец. Σοφία;) — володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю та інтуїтивним розумінням включно зі здатністю також вживати ці якості.

 

Народний суверенітет — концентрована єдність повноважень і пра-вочинності, сили і права, які поширюються на все населення і всю країну і визначають зміст законів та порядок суспільного буття.

Натуралізм — філософський напрям, який вважає природу універса­льним принципом усього сущого.

Натурфілосо́фія (лат. natura - "природа") — філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності. Кордони між натурфілософіею і природознавством, а також її місце у філософії історично змінювалися. Найбільшу роль натурфілософія відігравала у давнину. Натурфілософія стала першою історичною формою філософії і фактично зливалася з природознавством. В подальшому натурфілософія в основному називалася фізикою, тобто вченням про природу.

Нація — духовно-соціальний різновид стійкої людської спільності, що склалась історично на певній території і характеризується глибоким внутрі­шнім відчуттям, самоусвідомленням власної належності до певної етнічної групи та спільністю мови, культури, побуту й звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, економічних інтересів у творенні матеріальних цінностей, території («життєвого простору>>).

Неоплатонізм — напрям античної філософії, який систематизував учен­ня Платона, поєднавши їх з ідеями Арістотеля щодо єдиного абсолюту та іє­рархічної будови буття.

Номіналізм (лат. nomen — ім'я) — філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

Неопозитивізм — один із основних напрямів філософії XX ст., сучасна форма позитивізму.

Несвідоме — дія природжених інстинктивних потягів у психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності. В психології несвідоме звичайно протиставляється свідомому, однак у рамках психоаналізу несвідоме і свідоме розглядається як поняття різного рівня: не все, що не відноситься до несвідомого - усвідомлюється.

Нігілізм (від лат. nihil — «ніщо») — світоглядна позиція, суть якої в запереченні цінностей. Найчастіше нігілізм проявляється у вигляді екзистенціального нігілізму, який стверджує, що життя не має жодної мети чи значення. Моральний нігілізм заперечує значення етичних норм.

Ноумен (від грец. νους; - розум) - філософський термін, яким позначається річ або подія як незалежні від наших відчуттів.

Нус – поняття давньогрецької філософії,що означало узагальнення всіх актів свідомості і мислення,усіх смислових розумових і мислителтьних закономірностей,що їм підпорядковані космос і людина.

 

 

Панлогізм — філософський принцип, за яким дійсність тлумачиться як логічне вираження ідеї, саморозкриття спекулятивного поняття, як мисляча себе субстанція, «сам себе пізнаючий розум» (Г. Гегель).

Пантеїзм — філософське! релігійне вчення про присутність Бога у єстві самої природи, ототожнення Бога з природою, розчинення Бога в природі, або, навпаки, природи у Богові.

Папсихізм – філ.вчення,яке проголошує психіку,душу загальною властивістю природи.

Парадигма (грец. paradeigma - приклад, зразок) – поняття,яке використовували в історії філ. та культури для характеристики примату ідеального над матеріальним.

Парадокс (грец. рагаdосоs — несподіваний, дивний) — в широкому ро­зумінні — неочевидне висловлювання, істинність якого встановлюється до­сить важко; в такому смислі парадоксальними вважають будь-які неочіку-вані висловлювання, особливо коли неочікуваність їх смислу виражена в дотепній формі. В логіці парадоксом називають висловлювання, які в точ­ному сенсі слова суперечать логічним законам.

Патристика (лат. раtег— батько)— сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II—VII ст.

Первинні — згідно з вченням матеріалістів XVII—XVIII ст. (Гоббса, Лок-ка)— якості, притаманні самим речам і можуть бути описані механікою (про­тяжність, величина, фігура).

Перервність (дискретність)— категорія діалектики, що характеризує квантовість, дробність, порційність просторово-часових параметрів речей, фізичних сил.

Перипатетики— учні та послідовники Арістотеля. Назва походить від звички мислителя викладати своє вчення під час прогулянки в саду.

Персоналізм — релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону— людину, Бога (американське відгалуження Бо-ун, Хокінг, французьке—Муньє.Лакруа). Світ— сукупність духовних персон (на зразок монадЛейбніца).

Перцепція - (від латів. perceptio - вистава, сприйняття) процес безпосереднього віддзеркалення об'єктивної дійсності органами чуття.

Підсвідоме — одне з основних понять психоаналізу Фрейда, яким по­значають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим конт­ролем. Проявляється в снах, обмовках та ін.

Пізнання — процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстра­ктних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною діяльні­стю і зумовлене суспільним буттям людини.

Піфагореїзм— напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизу­вав та обожнював поняия числа і проголошував його першоосновою світу та сутністю речей.

Плюралізм (лат. р1иrа1іs — множинний) — філософські вчення, які визна­ють множинність субстанцій (Демокріт, Лейбніц); вчення, які визнають мно­жинність поглядів на світ, істин. Характерний для соціологічних течій Заходу.

Позитивізм (франц. роsitivisте — умовний, позитивний, побудований на думці) — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософ­ських знань, теоретичного мислення.

Політеї́зм (від грец. πολύς — численний та θεός — бог) – багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь.

Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'яз­ки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.

Позитиві́зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання.

Постулат (лат. роstиlаtит — вимога) — вихіднетвердження, яке при по­будові теорії приймається без доведення. Те ж, що й аксіома.

Правова держава—держава, в якій панує право, метою якої є утве­рдження правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвладними структурами як су­б'єктами права, визнання і надійне гарантування формальної рівності та сво­боди всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина.

Правова рівність — рівність вільних і незалежних суб'єктів права за загальним для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою.

Правовий закон —адекватне вираження права в його офіційному ви­знанні, загальнообов'язковості, визначеності й конкретності.

Правосвідомість — міра усвідомлення особою правових норм, правил, що діють у конкретному суспільному середовищі.

Прагматизм (грец. ргаgта —справа, дія)—філософська течія, яка зво­дить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколиш­нього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

Праксеологія — наукова дисципліна, що вивчає умови і методи ефек­тивної практичної діяльності.

Практика — цілеспрямована предметна діяльність людини щодо пере­творення світу. Практична діяльність — спосіб існування людини.

При́нцип (лат. principium — начало, основа)-1.Те первинне, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки.2.Внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності.

Причинність (каузальність) — взаємовідношення речей і процесів ма­теріального світу, за якого одні (причини) породжують інші (наслідок). При­чинність основний принцип наукового пояснення світу, протистоїть диву (в релігії) — явищу, яке не має природних причин. В історії філософії Юм і Кант, а також неопозитивісти заперечують об'єктивність П., зводять її до суб'єкти­вної форми упорядкування досвіду

Проблема — форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання.

Провіденціалізм — тлумачення історії як вияву волі зовнішніх сил. Бо­жого провидіння, остаточної перемоги добра над злом.

Прогрес — зміни явищ у природі чи суспільстві від нижчого до вищого, від простого до складного.

Просвітництво — ідеологія молодої буржуазії XVIII ст.. яка продовжува­ла гуманістичні традиції Відродження. Представники Поки, Вольтер. Монте-ск'є, Дідро, Руссо та ін.

Простір — одна з основних ознак матеріальності речей: форми існу­вання матерії, що фіксує їх протяжність і порядок розташування. Субстан-ційна концепція простору і часу (Ньютон) визнає можливість існування їх без матерії, реляційна (Лейбніц, Ейнштейн) вважає, що простір і час є характеристиками матерії, які без неї не існують. Простір взаємопов'я­заний з часом, визначається через час і навпаки. Якісно відмінним стру­ктурним рівням матерії притаманні якісно відмінні просторово-часові ха­рактеристики.

Протилежність — поняття, що відображає такі відношення між сторо­нами взаємодії, за яких вони взаємозумовлюють і взаємовиключаютьодна одну. Наприклад, полюси в електриці.

Психоаналіз — один із методів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі підсвідомого в житті людини.

 

 




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Поняття індексу, індивідуальні та загальні індекси | Положення про апеляційну комісію

Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 1813. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Потенциометрия. Потенциометрическое определение рН растворов Потенциометрия - это электрохимический метод иссле­дования и анализа веществ, основанный на зависимости равновесного электродного потенциала Е от активности (концентрации) определяемого вещества в исследуемом рас­творе...

Гальванического элемента При контакте двух любых фаз на границе их раздела возникает двойной электрический слой (ДЭС), состоящий из равных по величине, но противоположных по знаку электрических зарядов...

Сущность, виды и функции маркетинга персонала Перснал-маркетинг является новым понятием. В мировой практике маркетинга и управления персоналом он выделился в отдельное направление лишь в начале 90-х гг.XX века...

Разновидности сальников для насосов и правильный уход за ними   Сальники, используемые в насосном оборудовании, служат для герметизации пространства образованного кожухом и рабочим валом, выходящим через корпус наружу...

Дренирование желчных протоков Показаниями к дренированию желчных протоков являются декомпрессия на фоне внутрипротоковой гипертензии, интраоперационная холангиография, контроль за динамикой восстановления пассажа желчи в 12-перстную кишку...

Деятельность сестер милосердия общин Красного Креста ярко проявилась в период Тритоны – интервалы, в которых содержится три тона. К тритонам относятся увеличенная кварта (ув.4) и уменьшенная квинта (ум.5). Их можно построить на ступенях натурального и гармонического мажора и минора.  ...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия