Висновки. Банківське право є важливим інститутом сучасної системи фінансового права, оскільки:

Банківське право є важливим інститутом сучасної системи фінансового права, оскільки:

– предмет банківського права складають суспільні відносини, які володіють певною єдністю і виникають у сфері фінансової діяльності;

– при регулюванні відносин, які складаються у сфері банківського права, використовуються диспозитивний, який відповідає принципові юридичної рівності сторін і є надбанням періоду незалежності України в контексті банківського права, та імперативний (метод владних приписів) методи правового регулювання;

– власний нормативно-правовий масив (банківське законодавство) має в складі своїх нормативно-правових актів фінансові, адміністративні та цивільні норми, а в основній своїй частині відноситься до фінансового права.

На відміну від провідних країн з ринковою економікою, в яких сутність банківського права як найважливішої самостійної галузі права (що становить собою систему правових норм, які регулюють банківську діяльність, а саме: порядок організації та функціонування банків і банківської системи конкретної держави, тобто публічні відносини банків, а також порядок здійснення ними банківських операцій, їх приватноправові відносини з клієнтами) – це визначення правового статусу банків та здійснення ними на постійній професійній основі банківських операцій, – В Україні сутність банківського права – це сутність важливого інституту фінансового права: це система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. Така сутність відповідає теперішнім завданням правового регулювання банківської діяльності як запоруки ефективності функціонування банківської системи України, яка входить до визначальних факторів проведення економічних реформ в нашій державі.

Рівні вітчизняної системи банківського права обумовлюються джерелами банківського права як важливого інституту фінансового права України. Саме тому доцільно виділити наступні рівні: Конституція України, фундаментальні та спеціальні закони України, постанови Верховної Ради України – як джерела національного права; укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення й інструкції Національного банку України та Міністерства фінансів України, статути банків тощо – як джерела національного права у статусі підзаконних актів; міжнародні звичаї та міжнародні договори – як специфічні джерела банківського права; правові звичаї та правила ділового обороту – як перспективні джерела банківського права. Абсолютно всі рівні системи вітчизняного банківського права є значущими в частині регулювання порядку організації та діяльності банків України, їх взаємовідносин з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядку здійснення банківських операцій.

Вітчизняною наукою досліджені особливості норм банківського права (загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлюють і регулюють публічні відносини, пов’язані з організацією та функціонуванням банків, з порядком здійснення ними банківських операцій, а також приватні відносини банків з клієнтами), які, залишаючись фундаментальною основою банківського права як важливого інституту фінансового права України, володіють потенціалом для створення перспективи виокремлення банківського права в самостійну галузь права. Так, імперативний (обов’язковий) характер норм банківського права, забезпечений примусовою силою держави; можливості використання норм банківського права диспозитивного характеру при домінуванні імперативу; застосування для регулювання банківських правовідносин, крім норм банківського права, норм фінансового, адміністративного, цивільного, господарського права, а також (в окремих випадках) звичаїв ділового обороту та банківських звичаїв; особливості структури норм банківського права (гіпотеза, диспозиція, санкція); особливості класифікації норм банківського права (за функціональною спрямованістю – регулятивні та охоронні; за змістом – матеріальні і процесуальні; за призначенням – загальні та пруденційні) – все це в своїй сукупності забезпечує спрямованість банківського права на забезпечення виконання завдань держави у фінансовій сфері її діяльності.

Зміст і значення імперативного методу правового регулювання для оптимізації практики застосування банківського права визначається тим, що зазначений метод є домінантним в сфері дії банківського права, а також тим, що імперативний метод правового регулювання – це фактор особливого значення в сенсі усвідомлення теперішнього статусу банківського права як важливого інституту фінансового права України. Разом з тим, вмотивовано значне поширення імперативних норм для регулювання банківської діяльності шляхом, зокрема, кодифікації банківського права є об’єктивною передумовою його оптимізації без термінового виділення в окрему галузь права, що водночас не суперечить перспективі виділення банківського права в окрему галузь права, якщо для цього в Україні складуться належні передумови.

Взаємодія між банківським і цивільним правом у межах системи фінансового права України найбільш переконливо в сенсі ефективності прослідковується на сьогодні в контексті особливостей банківських договорів як правового інституту, який доводить актуальність питання про гармонізацію цивільно-правового, фінансово-правового і суто банківсько-правового підходів до проблеми удосконалення системи банківського права в Україні.

Статус банківського права як інституту фінансового права не позбавляє банківське право перспективи виділення в окрему галузь права, але на теперішній час потребує оптимізації саме в площині фінансового права.