Міжнародний рух капіталів

Міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що виникають між суб'єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу перемі­щень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій Формах з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів чи інших здобутків чи вигод. Міжнародна міграція капіталів ще називається міжнародним рухом капіталів, який можна визначити, як переміщення капіталів ніж країнами в пошуках вигіднішої сфери їхнього застосування. оскільки міжнародний рух капіталів здійснюється одночасно у формі експорту для одних країн і у формі імпорту для інших, то надалі ми в основному оперуватимемо категорією експорт капі­талу. Вивіз (експорт) капіталу — це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску.

Експорт капіталів можна звести до трьох нидів (дії»- мал. 12):

а) експорт підприємницького капіталу;

б) експорт позичкового капіталу;

в) міжнародна економічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу — це довгострокові закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, підпільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі. Даний вид експорту капіталу має дві форми: прямі закордонні інвести­ції й портфельні закордонні інвестиції. Тут варто зазначити, при експорті капіталу необхідно використовувати «закордонні», ос­кільки означення «іноземні» щодо інвестицій належить імпорту капіталу.

Прямі закордонні інвестиції — це капіталовкладення в за­кордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосеред­ній контроль над ними і відповідний дохід.

Портфельні закордонні інвестиції — це капіталовкладення в закордонні підприємства, які приносять інвесторові відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємствами. Можна знайти в літературі визначення портфельних інвестицій, як капі­таловкладень в іноземні цінні папери з метою отримання доходу, але в межах експорту підприємницького капіталу це визначення стосується тільки дольових цінних паперів.

Якщо перевести погляд на міжнародні фінансово-кредитні від­носини, то. експорт підприємницького капіталу відноситься до між­народних фінансових відносин, а тому міжнародні фінансові від­носини можна визначити, як відносини, що виникають між суб'єктами світового господарства 3 приводу руху капіталів у вигляді закордонних інвестицій, з одного боку, та іноземних інвестицій з іншого.

Експорт позичкового капіталу відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.

Міжнародні кредитні відносини — це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, включаючи наростання про­центів. Міжнародний кредит можна визначити, як позику у гро­шовій* чи товарній формі, яка надається кредитором однієї краї­ни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів.

Міжнародний кредит має три субформи:

— Пільговий кредит, тобто кредит з певними пільгами щодо терміновості, величині! та форми сплати процентів.

— Звичайний закордонний кредит, тобто позика усталеного типу, що надається за кордон тамтешньому суб'єктові на умовах поверненості та платності.

— Портфельні інвестиції, але у частині капіталовкладень у портові цінні папери.

Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжна­родну економічну допомогу. Міжнародна економічна допомога — це надання капіталу в грошовій і товарній формі суб'єктами од­нієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах бе­зоплатності, неповернення, тобто безвідшкодності.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

— Фінансова допомога — це надання коштів у вигляді безо­платного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних програм та технічних проектів..

— Матеріальна допомога — це безплатна передача суб'єктами одних країн суб'єктам інших країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

Як бачимо, два види експорту капіталу знаходяться на Пере­тині форм експорту капіталу, але їхні складові мають чітку від­межованість за формами. У той же час, капітал, що експортуєть­ся, за приналежністю ділиться на державний і приватний. Приват­ний капітал експортується частіше у формі підприємницькій і позичковій, а у формі матеріальної допомоги рідше, державний капітал має дещо іншу тенденцію.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

— прагнення контролювати діяльність підприємства, контро­лювати частину місцевого ринку;

— отримання підприємницького прибутку;

— отримання процентів на позичковий капітал;

— прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Якщо подивитися на рух капіталів з позиції приймаючої сторони, тобто

 

розглянути іноземні інвестиції", то можна угледіти, як позитивні (корисні) риси цього процесу, так і негативні (шкідливі) риси.

Користь від імпорту капіталу:

— отримання нових технологій при порівняно низьких витра­тах;

— легше здійснення й розширення науково-дослідних і дослід­но-конструкторських розробок;

— порівняно швидкий розвиток виробництва;

— розширення експорту;

— підвищення рівня кваліфікації працівників;

— розвиток сфери послуг;

— нові робочі місця;

— поповнення національного бюджету;

— набуття іноземного досвіду в господарюванні. Шкідливий бік імпорту капіталу:

— можливе вивезення сировини;

— іноземне втручання у національну банківську справу, особ­ливо це стосується країн, що розвиваються;

— конкуренція з місцевими виробниками може призвести до згортання деяких видів національної промислової діяльності;

— захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни, що приймає, а це може призвести до однобокого розвитку національної економіки;

— втрата контролю над частиною національного ринку з боку національних виробників;

— вивезення прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а саме за рахунок підвищення долі витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються інофір­мою, не оправдано знижуючи тим долю прибутку у виручених кош­тах;

деякі втрати політичної свободи (це також насамперед сто­сується країн, що розвиваються).