Перспективи розвитку породи і методи селекції в племінних заводах та племрепродукторах.

Враховуючи сучасний стан, перспективи і тенденції розвит­ку тонкорунного вівчарства в світі та Україні, визначені і на­прямки селекції асканійських тонкорунних овець до 2010 р., якими, зокрема, передбачається:

по-перше,докорінно поліпшити тип вовнового покриву відповідно до вимог світового ринку. Тонина вовни у переважної більшості тварин (70%) — до 23 мкм (64 якість), у основної кількості баранів-плідників (70 %) — до 25 мкм (60 якість). Решта видатних баранів може мати тонину вовни 27 мкм (58 якість). Ідеальна вирівняність волокон в штапелі, а на різних топографічних ділянках — різниця за тониною не більше 2 мкм (одна якість). Довжина вовни у баранів-плідників на боку не менше 11 см, на інших частинах тулуба — не менше 9 см, у вівцематок відповідно 9 і 8 см. Чітка звивистість за усією довжиною штапелю та білий і світлий колір жиропоту вовни у всіх овець. Хороша густота вовни (щільність руна) на всіх частинах тулуба овець. Достатня кількість жиропоту та незначне знежирення і проникнення мінеральних домішок у верхній зоні штапелю (не більше 20% його довжини) на всіх частинах руна;

по-друге,забезпечити високі показники настригу і виходу чистого волокна всіх статево-вікових груп овець. Барани-плідники — не менше 8 кг, вівцематки — 3,5 кг, ремонтні барани — 5 кг, однорічні барани для продажу — 4 кг, ярки — 3 кг. Вихід чистого волокна повинен бути не менше 50%;

по-третє,докорінно поліпшити екстер'єрні і м'ясні форми овець асканійської породи, підвищити скороспілість молодняку та живу масу вівцематок, а також дещо збільшити складчастість шкіри овець. Ягнята при відлученні у чотиримісячному віці повинні мати живу масу не менше 40 кг, барани річного віку для продажу 55 кг, вівцематки 60 кг. Жива маса баранів-плідників повинна бути в межах сучасних показників — на рівні 120—130 кг. Барани-плідники повинні мати добре виражену складчастість шкіри, вівцематки — помірну;

по-четверте,проводити селекцію на багатоплідність і молочність вівцематок.

Основним завданням селекції в племінних господарствах різного статусу повинно стати створення високопродуктивних стад овець з міцною конституцією тварин, здатних забезпечувати високі показники вовнової і м'ясної продуктивності при низьких витратах кормів.

Якісне поліпшення овець асканійської тонкорунної породи буде базуватися на виявленні і широкому використанні, перш за все, вітчизняних внутрішньопородних ресурсів та частковому завезенні видатних баранів-плідників по імпорту.

Ефективне досягнення цих цілей повинно забезпечуватися за рахунок практичних прийомів використання закономірностей селекційного процесу, поліпшення спадкових задатків продуктивності овець в бажаному напрямку,

Радянський меринос Це найчисленніша та найпоширеніша порода тонкорунних овець у Росії. Має дуже складне походження. Сучасні типи овець цієї породи зосереджувалися по зонах їх розведення протягом багатьох років. Для виведення цієї породи як вихідні було використано новокавказьких, мазаївських та інших місцевих мериносів. Маток цих порід у 1925 - 1930 pp. схрещували з баранами американський рамбульє. У наступні роки в племінній роботі з вівцями використовували австралійських мериносів. У 1938 р. цьому масиву овець було присвоєно назву радянський меринос.

Вдосконалення радянських мериносів проводилось у вовновому та вовново-м'ясному напрямах ввідним схрещуванням з баранами високопродуктивних вітчизняних тонкорунних порід, таких як асканійська, кавказька, грозненська та ставропольська. Робота проводилася під керівництвом Г.О. Окулічева, М.І. Граудинь, А.І. Лопиріна, за що вони одержали Державну премію СРСР.

Вівці породи радянський меринос середнього розміру. Жива маса баранів 90 - 105, маток 48 - 53 кг. Настриг вовни у баранів у фізичній масі 14 — 16, у чистому волокні 6,5 — 7 кг, у маток — відповідно 6,0 — 6,5 і 2,3 — 2,5 кг. Довжина вовни баранів 8,5 — 9,0, маток 7,5 — 8,5 см. Вихід чистої вовни 45 - 46 %, тонина 64 — 70-ї якості. Плодючість 130 - 140 ягнят на 100 маток.

Кращі отари цієї породи зосереджені на племзаводах «Гашунский» Ростовської області, «Айгурский» Омської області та в радгоспі «Чагорта» Калмикії.