Розділ I
Мирослав ПОПОВИЧ НАРИС ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
ЗМІСТ
§1. Слов’яни в групі народів індоєвропейської мовної сім’ї............... 7 Індоєвропейська проблема............... 7 Слов’янська проблема............... 11 §2. Індоєвропейські традиції в духовній культурі............... 13 Світовий порядок............... 13 Структура індоєвропейського пантеону............... 16 Жертва і оновлення............... 18
§ 1. Слов’яни на території України............... 23 Розселення слов’ян на сході Європи............... 23 Етнічні групи слов’ян............... 27 Сусіди слов’ян............... 29 §2. Міфологічний простір слов’янського язичництва............... 32 Структура міфологічного простору............... 32 Мікрокосм і макрокосм. Світське і священне............... 36 §3. Релігія, міфологія і культи............... 38 Основний міф............... 38 Слов’янські боги............... 40 Язичницький культ............... 48
§1. Київська Русь у перспективі «Захід — Схід»............... 57 Захід............... 57 Візантія............... 60 Азійський Схід............... 63 §2. Русь у культурно-політичній перспективі України............... 65 Мовний вимір............... 65 Вимір культури побуту............... 67 Етноси й землі............... 69 Культурно-політичний сенс роздрібненості............... 10 §3. Соціальні світи Русі............... 71 Світ села............... 71 Світ міста............... 73 Князівський світ............... 77 Світ церкви............... 81 Влада і свобода............... 83 §4. Сакральна культура............... 87 Християнська культура............... 87 Теологічні ідеї християнства............... 87 Східнохристиянський культ............... 89 Сакральна література............... 92 Сакральна архітектура............... 94 Сакральний живопис............... 99 Сакральна музика............... 103 §5. Позасакральна культура............... 104 Книжна культура............... 104 Світські жанри............... 108 Розвиток традиційної культури............... 110 Власна давньоруська книжність............... 113
§ 1. Україна в протистоянні Заходу і Сходу............... 121 Католицький Захід і культура Ренесансу............... 121 Реформація і Контрреформація............... 126 Імперія Османів............... 129 Татари............... 132 §2. Україна в культурно-політичній системі Польсько-Литовської держави............... 134 Україна-Русь: устрій і традиція............... 134 Литовські статути............... 141 Міста і торгівля............... 145 Міжетнічні відносини............... 154 §3. Козаччина як культурне явище............... 159 Колонізація лісостепової «України»............... 159 Утворення козацького стану............... 160 Козацька демократія............... 167 Козаки і віра............... 168 §4. Церква й освіта............... 170 Становище православної церкви й освіти............... 170 Братства і рух за реформи церкви й освіти............... 175 Дві культурно-політичні орієнтації............... 179 Петро Могила та його спадщина............... 186 §5. Староукра’шська барокова культура............... 190 Стилістика староукраїнської культури............... 190 Київський культурний центр............... 197 Українська пісня й дума............... 201
§1. Епоха просвітництва — культурно-політичний контекст української історії............... 209 «Вік Розуму»............... 209 Польща............... 217 Росія............... 220 §2. Стара Україна: соціально-політичні реалії та культура повсякденного життя............... 228 Козацька автономія............... 228 Місто............... 233 Колонізація нових земель............... 236 Соціальна нестабільність............... 238 Господарський та культурний побут............... 241 §3. Освіта й гуманітарна культура............... 246 Освіта............... 246 Зміст вищої освіти............... 250 Феофан Прокопович............... 254 Українська діаспора в Росії............... 258 Люди старої України............... 260 §4. Пізнє українське бароко............... 263 Архітектура і живопис............... 263 Історична самосвідомість............... 276 Книга, театр, музика............... 279 §5. Кінець староукраїнської барокової культури. Григорій Сковорода............... 284
§1. Консерватори й ліберали в Європі та Росії............... 291 Свобода соціальна і національна............... 291 Класицизм і романтизм............... 295 Росія: дві культурно-політичні орієнтації............... 300 §2. Новий «культурний ландшафт» України............... 308 Нові соціальні механізми культури..................308 Нові вищі навчальні заклади і центри культури............... 317 §3. Традиціоналізм і романтизм............... 323 «Історія русів»............... 323 Іван Котляревський та його «Енеїда»............... 326 Українська романтика і слов’янська ідея............... 331 «Кирило-Мефодіївське товариство». Микола Костомаров............... 336 Галичина і революція 1848 р................ 343 §4. Микола Гоголь............... 348 Особистість. Життєвий шлях............... 348 Повісті............... 352 «Ревізор»............... 356 «Мертві душі» і крах Гоголя............... 358 §5. Тарас Шевченко............... 362
Життєвий шлях, особистість............... 362 Шевченко-художник............... 367 Поезія Шевченка............... 370
§ 1. Промислова революція на Заході. Реалізм і суб’єктивізм............... 381 Горизонти технічної цивілізації............... 381 Пізній романтизм............... 385 Соціалізм та марксизм............... 389 Націоналізм і загроза війни............... 395 §2. Росія на шляху реформ. Еволюція правової та політичної природи самодержавства...... 400 Реформи Олександра II............... 400 Контрреформи і криза імперії............... 407 Антисемітизм............... 413 §3. Україна пореформна та передреволюційна............... 417 Село............... 417 Урбанізація краю............... 423 Західна Україна............... 427 §4. Громадсько-політичні рухи в Україні............... 430 Орієнтації визвольних рухів............... 430 Національний рух. Українська політика уряду............... 432 Ліберальний і соціалістичний рухи............... 439 Галичина — український П’ємонт............... 443 §5. Культура України 60 — 80-х років............... 448 Наука в системі культури............... 448 Доба реалізму. Література і театр............... 453 Музика............... 457 Живопис............... 460 Україна в культурі Росії............... 462 §6. Ідеологія громадовства і Драгоманов............... 471 Доля національного романтизму............... 471 Михайло Драгоманов............... 476 Іван Франко............... 483 §7. На зламі століть............... 489 Грушевський як учений............... 489 Нова політика галицької націонал-демократи............... 492 «Батьки і діти» в наддніпрянській націонал-демократії............... 499 Традиція й «модерн»............... 504 Леся Українка............... 510 Традиція та авангард у мистецтві............... 514 §8. Ліберально-демократична й соціалістична думка............... 522 Ліберально-демократичний гуманізм............... 522 Гуманістичний соціалізм............... 527 Володимир Вернадський............... 532
§ 1. Криза європейської цивілізації............... 537 Війна і загроза цінностям Заходу............... 537 Двадцяті роки: проблиски надії............... 541 Фашизм............... 544 §2. Утвердження комуністичного тоталітаризму............... 549 Ленін і «диктатура пролетаріату»............... 549 «Ленінський кооперативний план»............... 555 Тоталітарний поворот............... 559 §3. Україна в епіцентрі трагедій............... 563 Українська інтелігенція в Громадянській війні............... 563 Непівський реформізм і «українізація»............... 572 Терор і кінець «українізації»............... 581 §4. Культурне піднесення 20-х років............... 587 Освіта і культура............... 587 Всеукраїнська Академія наук............... 593 «Масовізм» і Хвильовий............... 601 Український авангард............... 606 Винниченко............... 612 Культурні орієнтації українського націоналізму............... 615 §5. Культура України в період сталінського тоталітаризму............... 621 Сталінський тоталітарний режим............... 621 Україна в системі тоталітаризму............... 625 Україна в Другій світовій війні: культурно-політичні перспективи............... 630 Культура України в повоєнній тоталітарній імперії............... 639 «Соціалістичний реалізм»............... 647 §6. Розклад тоталітаризму............... 655 Глобальний контекст історії............... 655 Економічна стагнація СРСР............... 660 Політична культура епохи Хрущова............... 665 «Розвинутий соціалізм»............... 671 Політичний простір України............... 675 Культура повсякденного життя............... 683 Науково-технічна культура України............... 689 Гуманітарна культура України............... 695
Що таке Україна?............... 715
Попович М. В. Нарис історії культури України. — К.: «АртЕк», 1998. — 728 с: іл. — (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). — ISBN 966-505-205-5 Ця нига являє собою нарис історії культури України як комплексу характерних матеріальних і духовних здобутків суспільства; до духовної культури включаються при цьому не тільки література, філософія та різні мистецтва, а й спосіб життя, система цінностей, традицій та вірувань. Книга може бути посібником для викладачів та студентів-гуманітаріїв різних спеціальностей, що вивчають не тільки курси історії культури, а й історію окремих видів культури та загальну історію. Вона може бути корисною всім, хто цікавиться минулим України, внеском її народу в скарбницю світової культури. Розрахована на широке коло читачів.
Цей посібник визнано одним з кращих, представлених на конкурс, організований Міністерством освіти України та Міжнародним Фондом «Відродження» в рамках Програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні». Рекомендовано Міністерством освіти України
ВСТУП
Перед тим, як говорити про історію культури, необхідно визначити, що таке власне «культура». І вже тут починаються труднощі, здавалося б, непереборні. Якщо ми звернемося до спеціальних книг і статей за визначеннями поняття «культура», то знайдемо більше сотні дефініцій. На якій із них зупинитися? Певну ясність у розуміння поняття «культура» внесла Всесвітня конференція з культурної політики, проведена під егідою ЮНЕСКО 1982 року. Вона прийняла декларацію, в якій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій і вірувань. Прийняти таке розуміння культури спонукає не тільки авторитет ЮНЕСКО. Книги та лекційні курси з історії культури являють собою по суті історію окремих мистецтв, літератури, освіти тощо. Але у загальному слововжитку термін «культура» означає щось значно більше, ніж сукупність предметів культури чи видів діяльності з їх виробництва. Ми розрізняємо живопис і культуру живопису, тобто культуру творення предметів живопису та культуру їх сприйняття, розуміння, вживання у повсякденному житті. Ми розрізняємо побут і культуру побуту. Ми розрізняємо музику як сукупність творів різних жанрів і музичну культуру цього суспільства, тобто здатність творити і сприймати музику. Але для того, щоб засвоїти і навчитися створювати певний комплекс явищ культури, треба мати не тільки систему умінь і навичок, а й систему цінностей. На жаль, ми не тільки погано знаємо все те, що було створено нашим народом впродовж його історії. Ми часто не розуміємо, щб саме ці культурні набутки означали для людей в ті минулі часи і, отже, як їх нам читати і сприймати сьогодні. Запропонований посібник з історії української культури являє собою спробу саме такого викладу. Тут містяться і загальнонеобхідні факти з історії культури України. Але суть викладу — в спробі подати фундаментальні культурні цінності різних епох як цілісні системи. Тоді і наступність епох може виглядати як поступовий розвиток зі своїми втратами і набутками. Проте такий підхід має свої труднощі. Поставимо, наприклад, таке запитання: чи належить творчість Бетховена до сучасної української національної культури? Відповідь залежить від того, як ми розуміємо вираз «національна культура». З одного боку, неможливо уявити не лише українського професійного музиканта, а й просто культурну людину, в /4/ пам’яті якої час від часу не звучали б музичні фрази з творів великого німецького композитора. Проте чи дає це підстави змішувати в кожній культурі своє і запозичене? Можна сформулювати характеристики власне української музичної культури і віднести до національної традиції тільки ті твори, яким ці характеристики властиві. Але в такому разі можна навести каверзніший приклад: чи належить до української культури Біблія? Заперечуючи належність Біблії до нашої національної культури, ми ризикуємо вилучити з неї всі ікони і храми, всю систему свят і обрядів, без яких немислима культура побуту нашого народу впродовж віків. Звичайно, народна свідомість прийняла християнство з його віровченням і обрядовістю далеко не у повній відповідності до канонічної книжно-церковної норми. Та неможливо відокремити в культурному фонді нації «власне українське» від «набутого християнського». У подальшому викладі ми намагатимемося не нав’язувати читачеві відповіді на питання, що для національної української культури органічне, а що не органічне. Право такого суду належить історії. Будемо розглядати в цілості все те, що входить до культурного фонду українського народу, по можливості як систему, і будемо пам’ятати, що різні люди, соціально-культурні верстви, політичні течії завжди вибирали собі з цього фонду не все набуте, а лише те, що хотіли і на що були здатні. І, нарешті, ще одна складність, мабуть, найбільш серйозна: що вважати нацією? З якого часу можна говорити про українців як націю, а, отже, який період і який культурний комплекс належать до української національної культурної традиції? Одразу слід відкинути відповідь, що здається найпростішою: спиратися на українську мову як необхідну ознаку української культури. По-перше, не вся культура втілюється в мові. По-друге, навіть такі сфери культури, як література, далеко не завжди спираються на національну мову. Нарешті, мова змінюється, і було б помилкою вилучати з історії української культури якийсь період тільки тому, що мова тих наших предків відрізнялася від сучасної. Якби перш, ніж писати про історію української національної культури, необхідно було знайти загальновизнану дефініцію нації, мета написання цієї книги була б безнадійною. Мабуть, і тут слід пошукати компроміси. Аналогія, яка здається в цьому випадку корисною і доцільною, — це аналогія між етносом (народом, нацією) та популяцією. Все живе в природі поділяється на види, останні підрозділяються на популяції — групи особин певного виду, що живе на певній території. «Популяція», якою є етнос (нація, народність), має із тваринною популяцією спільне тільки те, що групи людей розподілені на різні в культурному відношенні спільноти, які проживають на певних територіях. Ця різність, відносна відокремленість і територіальна прив’язаність соціально-культурних груп забезпечує інформаційну багатоманітність у суспільстві. Етнічна єдність нерідко /5/ усвідомлюється як «кровна», біологічна спорідненість, але насправді є спорідненістю по культурі, а не по крові. Людство культурно дискретне, як біологічно дискретний вид у світі живого. І кожен етнос є «кузнею культурної еволюції» завдяки цій дискретності людського світу. Новації в культурі відбуваються в рамках певного етносу, перебігають по етнічному культурному полю, взаємодіючи з іншими галузями цієї культури. Так відбувається і загальнолюдський культурний прогрес, бо етноси культурно не закриті один для одного, культурне «схрещування» відбувається безперервно, якщо відносини між етносами не складаються особливо нещасливо. Національна чи етнічна організація є однією з структур, що нагромаджують досвід і передають його новим поколінням. Як класифікувати етнічні спільноти, як відділити нації європейського типу від інших видів етнічної спільності — це проблема соціології та філософії історії. Для курсу історії культури достатньо констатувати, що певна спільність — може, не така згуртована, може, надто крихка, але спільність — існувала, в її рамках жила культура. Духовна культура українського суспільства розглядається в цьому посібникові у взаємозв’язку з політичною та господарською. Увесь комплекс проблем розвитку української культури висвітлюється у зв’язку з світовим культурним процесом. Посібник розрахований не тільки на викладачів і слухачів курсу історії української культури. Враховувати широкий культурний фон доводиться при вивченні і літератури чи окремих мистецтв, і загальної історії. Звичайно, запропонована в книзі концепція розвитку української культури не є абсолютною і безсумнівною і допускає альтернативні точки зору.
Розділ I
|
