Викріии шкідника. Дереворит. Початок 30-х роківздесь думаем, что на суде надо развернуть не только повстанческие и террористические дела обвиняемых, но и медицинские фокусы, имевшие своей целью убийство ответственных работников... Наша просьба согласовать с Москвой план ведения дела на суде»'. З січня 1930 р. Политбюро ЦК КП(б)У обговорило лист Сталіна і затвердило постанову про «основні моменти» в справі, підготовлену за підписом С.В. Косіора, В.О. Бали-цького та секретаря ЦК КП(б)У П.П. Любченка. Судовий процес у справі «Спілки визволення України» відбувався з 9 березня по 19 квітня 1930 р. в Харківському оперному театрі. За процесом проходило 45 чоловік — Єфремов, Ніковський, Старицька-Черняхівська, Гермайзе, педагог Дурдуківський. Чехівський та інші. В центрі процесу був Єфремов, визнання якого в шкідницькій діяльності вразили громадськість. Єфре-мова знали як мужню і стійку людину, і визнання ним своєї провини не- можливо було пояснити. Люди ще не знали, на що здатна сталінська поліційна машина. Звинувачених ще не катували, але застосовувались багатогодинні нічні допити і неймовірний психологічний тиск. До Єфремова було вжито додаткових заходів: йому пообіцяли, що коли він дасть свідчення, то його фактичну дружину Онисію Дурдуківську залишать у спокої. Цього разу ДПУ виконало обіцянку. Крім того, арештованих запевняли, що у випадку визнання все обмежиться неважким засланням, а при відмові їх розстріляють через закритий процес (такі випадки були) і будуть ширити коло арештованих. Обіцянки обмежитися колом досі репресованих були підлим обманом. Після суду було заарештовано ще близько 400 «учасників Єфремовського підпілля», а всього у вигаданій «справі СВУ» пройшло майже ЗО тис. осіб. «Спілка визволення України» була чистою вигадкою чекістів. Ретельний аналіз «справи» через шість десятиліть показав, що жодних підстав твердити про наявність якоїсь організації не було. Підсудні, щоправда, дуже критично ставилися до комуністичного режиму, були розмови, щоденникові записи тощо. Але характерно, що і судили фактично не за вдіяні вчинки, а за наміри. Для правосвідомості «диктатури пролетаріату» достатшю було виявити, що зви-ігувачений — «контра». Розстріл був ціною настроїв так само, як і вчинків. На підсудних діяла, очевидно, минула практика суворого вироку для політичного ефекту й швидкої амністії. На цей раз майже ніхто з таборів не вийшов живим. «Справа СВУ» була початком вибіркових репресій з дедалі новими
|
