В Україні. — С. 149 і далі.

1937 р. у Москві одразу ж після вироку, «слідство» йшло десять днів). Ба-лицького особливо «топив» його колишній заступник Ізраїль Леплев-ський, який вважав, що його начальник привласнює заслуги нещадного борця проти ворогів народу, що по праву належать йому, Леплевському.

Це була одна з найстрашніших серед тих жахливих фігур єжовщини, що розстрілювали Україну 1937 року. Саме команда Леплевського, яка прибула до Москви з приходом Єжо-ва, «зліпила» «справу Тухачевсько-го», зламавши нічними катуваннями найстійкіших командармів, у тому числі Примакова. Повернувшись влітку 1937 р. на прохання Косіора в Україну як нарком внутрішніх справ, Леплевський одразу почав «ліпити» справу «буржуазно-націоналістичної антирадянської організації колишніх боротьбистів». А. Хвиля та інші давали свідчення проти Любченка. 23 серпня Любченка викликали до Москви на очну ставку з Хвилею, і Сталін сам спостерігав за розмовою. Несподівано Хвиля відмовився від своїх свідчень. Проте вже через тиждень на пленумі ЦККП(б)У Косіор розповідав про викриття славними чекістами на чолі з тов. Леплевським великої організації за участю Любченка, що готувала «повалення радянської влади». В перерві Любченко застрелив дружину і застрелився сам*.

Леплевський постачав з України обвинувачувальний матеріал на По-стишева, який потрапив у немилість до Сталіна і був переведений в Куй-бишев (Самару). У вищих колах єжовського НКВС намагалися загальмувати справу Постишева. По-стишев, фанатичний, жорстокий, обмежений, але особисто чесний і щиро переконаний комуніст, у Куй-бишеві з жахливою ретельністю «викорчовував шкідництво». Його намагався прикрити старий Друг, начальник відділу кадрів НКВС, Михайло Литвин. Закінчилось ТИМ, ЩО Литвин застрелився сам, а Пости-шева і всіх його покровителів розстріляли.

Косіор спирався на Леплевського, а Леплевський тримався за Косіора. Навесні 1938 р. Леплевського арештували, і він одразу дав усі потрібні свідчення на Косіора.

Всі були розстріляні в кривавій бійні «тридцять сьомих років» — Косіор, Постишев, Чубар, Затонський, Гринько, Хвиля, Попов, Річицький, Балицький, Леплевський, Єжов і багато, багато інших, або застрелились самі, як Скрипник чи Любченко. Розстріляли і тих, хто їх розстрілював. Так у нічних жахах, доносах, «свідченнях» і безконечних стратах конала доба революційних ілюзій.