Комерційний розрахунок: сутність і принципи

В умовах ринкової економіки керівник підприємства (підприємець) досягає прибуткового ведення виробництва завдяки комерційному розрахунку. Повний господарський розрахунок або в сучасній термінології «комерційний розрахунок» є методом ефективного господарювання.

Комерційний розрахунок є природним розвитком господарського розрахунку в умовах становлення ринку. При командно-адміністративній економіці господарський розрахунок носив формальний характер, оскільки порушувався принцип госпрозрахунку – рентабельна робота підприємств, свобода дій (свобода була в певних рамках, які встановлювалися державою через систему директивних показників).

Тільки перехід до ринку створив передумови до появи реального розрахунку, а саме – комерційного розрахунку.

В економічній науці комерційний розрахунок розглядається в двох аспектах: як економічна категорія і як метод господарювання.

Як економічна категорія комерційний розрахунок – це система економічних відносин, що виникають з приводу співвідношення витрат і результатів господарської діяльності з метою максимізації прибутку.

Як метод господарювання комерційний розрахунок є елементом економічного управління і полягає в:

координації суспільних інтересів з інтересами підприємств;

співвідношенні витрат і результатів господарської діяльності;

забезпеченні безпосереднього прямого зв'язку між ефективністю і доходами членів колективу;

державній дії на підприємства завдяки економічним інструментам – податки, кредит, державні замовлення і контракти.

Сутність комерційного розрахунку розкривається якнайповніші в його принципах.

Основними принципами комерційного розрахунку є:

економічна самостійність:

самоокупність і самофінансування:

матеріальна зацікавленість в підвищенні ефективності господарської діяльності:

повна економічна відповідальність за результати роботи:

контроль за діяльністю підприємств з боку держави і кредитно-фінансової системи.

Справжній комерційний розрахунок може бути забезпечений лише при одночасному здійсненні всіх принципів. Ігнорування хоча б одного з них перетворює комерційний розрахунок на формальність.

Економічна самостійність припускає, що підприємство:

вільно вибирає види діяльності;

самостійно складає плани своєї роботи на основі державних замовлень і договорів з госпрозрахунковими підприємствами, а також виходячи з власних оцінок потреби ринку в послугах і товарах і своїх можливостей;

самостійно вибирає постачальників, асортимент сировини, що закупляється, напівфабрикатів і т.д.;

самостійно встановлює ціни на товари і послуги виходячи з ринкової ситуації, власних витрат і доходів;

самостійно вибирає джерела формування фінансових ресурсів для господарської діяльності;

самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність;

самостійно здійснює наймання робочої сили;

самостійно розподіляє і використовує чистий прибуток підприємства.

Кожне підприємство має повністю покривати свої витрати з рахунку одержуваних доходів. Самоокупність забезпечує просте відтворення на підприємстві. Проте цього недостатньо для забезпечення справжнього розрахунку, оскільки це не дозволяє розширити господарську діяльність. Тому кожне підприємство має забезпечити не тільки самоокупність, але й певне перевищення грошового доходу над витратами, тобто прибутковість в діяльності.

Забезпечення підприємств ресурсами на комерційній основі в повному обсязі, тобто по верхній межі пропорції розподіл грошового доходу і утворює систему, що отримала назву самофінансування.

Матеріальна зацікавленість колективу і окремих працівників утілюється в такій системі розподілу доходів і стимулювання праці, за якої і колектив, і окремі працівники зацікавлені в розширенні господарської діяльності при одночасній економії витрат і підвищенні ефективності господарювання. Цей принцип прояву в організації оплати праці відповідно до його кількості і якості, а також у використанні доходів.

Принцип матеріальної відповідальності підприємства за результати своєї роботи припускає обопільну матеріальну відповідальність підприємства і всіх суб'єктів, з якими він вступає у госпрозрахункові відносини. Підприємство несе відповідальність:

перед бюджетом за своєчасну сплату податків;

перед банками;

перед постачальниками за виконання договірних відносин.

Принцип матеріальної відповідальності розповсюджується також на працівників підприємства: вони відповідають за недостачі, безгосподарність й ін.

Контроль грошима за фінансово-господарську діяльність здійснюється усередині підприємства шляхом обліку і аналізу результатів роботи. Контроль грошима здійснюється постачальниками і покупцями в ході виконання договорів. Банки проводять контроль в ході кредитування, а також через систему розрахунків, фінансові органи по платежах до бюджету.

Іншими словами, комерційний розрахунок – це метод господарювання, що реалізовує на рівні підприємства товарно-грошові відносини. Товарно-грошові відносини можуть бути тільки на підприємствах-товаровиробниках. Причому під підприємством мається на увазі будь-яка господарська форма: завод, фабрика, майстерня і т.п., що безпосередньо виробляють продукцію або надає послуги на комерційній основі. Як результат комерційної діяльності підприємство-товаровиробник має одержувати прибуток, дохід.

Поняття комерційного розрахунку в чистому виді не застосоване до невиробничих структур та будь-яких органів управління, бюджетних організацій будь-яких видів. Невиробничі структури не є за своїм статусом комерційними організаціями, кінцевим завданням яких є отримання прибутку. В невиробничих структурах застосовуються окремі елементи комерційного розрахунку. При використанні механізму комерційного розрахунку без мети отримання комерційного результату – прибутку – створюється тільки видимість товарно-грошових відносин.

Підбиваючи підсумок сутнісних характеристик комерційного і господарського розрахунку, можна зробити висновок, що комерційний розрахунок – це метод господарювання, що реалізує на рівні підприємства – товаровиробника товарно-грошові відносини.

Господарський розрахунок в умовах ринкових відносин є модифікацією комерційного розрахунку, реалізованого на рівні структурних підрозділів підприємства. Виходячи з цього поняття, терміни господарський розрахунок, внутрішньогосподарчий розрахунок, внутрішньовиробничий госпрозрахунок – синоніми одного поняття.