Визначення та види опціонів

Опціон — один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони РUT — "на продаж" та САLL — "на купівлю".

Опціон РUТ (па продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною пев­ного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону РЦТ зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціоп САLL (на купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Визначені у такий спосіб опціони мають назву "європейських", тобто таких, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціони американського типу, або "аме­риканські", які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту.

Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою "несиметричною". В той час коли ф'ючєрсні та форвардні угоди є обов'язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продав­ця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли си­туація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива Для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'я­зані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отри­мує від покупця винагороду — премію, яку називають ціною опціо-^НУ- Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде продано цей актив, називають страйковою ціною або ціною вико­нання.

Як і на ринку ф'ючерсів, на ринку опціонів проводять операції Дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею-про-Дажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, які поля­гають у формуванні портфеля опціонів з різноманітними характери­стиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни "довгий САЬЬ" та Довгий РЦТ" означають купівлю опціонів САЬЬ та РЦТ, а "корот­кий САЬЬ,", "короткий РІТТ" — продаж відповідних опціонів. Най-

поширенішими опдіонними стратегіями є вертикальні, горизонтальні угоди та комбінації.

Опціонні угоди укладаються як на біржовому, так і на позабірлс₀. вому ринках. Біржовий опціонний контракт — це дериватив, згідц₀ з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець оц. ціону) має право, але не зобов'язання, купити (у разі САЬЬ-опціону) чи продати (у разі РИТ-опціону) фіксовану кількість відповідних ба­зових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). Друга сторо­на контракту (продавець опціону) зобов'язується продати чи купити фіксовану кількість відповідних базових активів за ціною виконан­ня, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на ку-півлю-продаж базового активу. Покупець опціону сплачує продавцю премію у грошовій формі за дане йому право на реалізацію опціону. Опціонні угоди укладаються на тих самих біржах, що й інші стро­кові угоди, хоча існують також спеціальні біржі для опціонів, напри­клад Чиказька біржа опціонів.

У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати, які виконують такі функції:

• здійснюють облік всіх укладених угод;

• проводять експертизу документів, що надходять, реєструють
угоди;

• після реєстрації угоди стають гарантом виконання умов угоди;

• забезпечують виконання контракту через проведення офсетної
угоди з виплатою різниці між ціною продажу та ціною купівлі оп­
ціону без поставки реального активу.

На позабіржовому ринку велике значення мають брокерські кон­тори, які виступають посередниками при укладанні опціонних угод. Крім брокерських контор в опціонних угодах можуть також брати участь фірми-індосанти, які виступають гарантами виконання сторо­нами своїх обов'язків. Фірми-індосанти виконують деякі функції клірингових палат і виступають четвертою стороною угоди.

Посередницькі та індосаторські функції не завжди розділені. Іноді їх виконує одна брокерська фірма або взагалі контракт укладається без посередників. Частіше це відбувається між партнерами, що ма­ють давні фінансові зв'язки та першокласну кредитну історію.

Основні відмінності опціонів, що перебувають в обігу на біржово­му ринку, від тих, які перебувають в обігу поза біржею, полягають У тому, що:

1) біржові опціони мають стандартизовані страйкові ціни та дати виконання;

2) при торгівлі опціонами на біржі, як і при торгівлі ф'ючерсами,
начну роль відіграють клірингові палати;

3) витрати з проведення операцій на біржовому ринку значно
менші від витрат на ведення операцій поза біржею;

4) опціони, як і інші цінні папери, що перебувають у обігу на біржі,
більш ліквідні, ніж позабіржові;

5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить
обмежений.

Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схо-яшй на механізм торгівлі ф'ючерсами. Це можливість укладання офсетних угод, маржинальні вимоги, участь клірингових палат, стан­дартизація біржових контрактів. Однак існують суттєві відмінності між опціонними і ф'ючерсними контрактами:

• в опціонних контрактах один із учасників (покупець) має право
не виконати умови контракту;

• покупець опціону при укладанні контракту обов'язково сплачує
продавцю винагороду — премію;

• стратегія хеджування з допомогою опціонного контракту суттє­
во відрізняється від хеджування ф'ючерсними контрактами.

Розглянемо відмінності в хеджуванні на прикладі. Припустимо, що, очікуючи падіння цін на актив X, учасник ринку проводить хе­джування з допомогою ф'ючерсного контракту: продає ф'ючерсний контракт і бере на себе обов'язок щодо поставки базового активу X за наперед обумовленою ціною. При падінні цін на ф'ючерсному ринку хеджер отримує прибуток, ліквідуючи позицію (купуючи та­кий самий ф'ючерсний контракт за меншою ціною). Зате при зрос­танні цін на ринку він зазнає збитків, продаючи ф'ючерсний контракт за нижчою ціною і закриваючи позицію (тобто купуючи такий са­мий контракт) за вищою ціною.

Хеджування на ринку опціонів має інший характер. Так, очікую­чи падіння цін на актив X, учасник ринку купує європейський оп-Ціон РЦТ, згідно з яким отримує право продати актив X за наперед обумовленою страйковою ціною. Припустимо, на ринку відбулося очікуване падіння цін. Хеджер продає актив X згідно з опціоном за страйковою ціною, що вища від ринкової, і отримує прибуток. Якщо Ціни на ринку зросли, він не використовує опціон, а продає актив X безпосередньо на ринку і знову отримує прибуток.

Отже, при хеджуванні з допомогою ф'ючерсного контракту хеджер русі цін в один бік отримує прибуток, а в протилежний бік — ^Зазнає збитків. При хеджуванні опціонами він має змогу отримати прибуток як при зростанні, так і при падінні цін на ринку.

Опціони

Опціон — це похідний цінний папір, що засвідчує право його держателя купити, продати чи відмовитися від угоди стосовно цінних паперів (а також товарів, валюти) за обумов­лену опціоном ціну і протягом терміну, що ним передбачено.

Опціон є одним із видів строкових угод, які можуть укла­датися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках.

Розрізняють американський опціон — право держателя може бути реалізоване будь-коли протягом опціонного стро­ку і європейський опціон — реалізується лише після настання терміну виконання зобов'язань.

Продавець опціону зобов'язаний забезпечити безумовне і безвідкличне право покупця на здійснення операції чи від­мову від неї. Розрахунки за операціями з опціонами здійс­нюються на день реалізації продукції сезонного виробництва, цінних паперів або валютних цінностей.

=> Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на такі види (європейські опціони):

а) опціон на продаж, або опціон продавця чи опціон пут
(PUT options) — дає власнику (покупцю) опціону право на
продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною
певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опці-
ону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону;

б) опціон на купівлю, або опціон покупця чи опціон кол
(CALL options) — дає власнику право на купівлю через ви-
значений час за наперед обумовленою ціною певного активу,
який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою «несиметричною». В той час коли ф'ючерсні та фо­рвардні угоди є обов'язковими для виконання обома учасни­ками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не вико­нати угоду, а для продавця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими з мінами на ринку і за це отримує від покупця вина­городу — премію, яку називають ціною опціону. Ціна активу, що зафіксована в опціонному контракті, за якою буде прода­но актив, називають страйковою ціною, або ціною виконання.

Як і на ринку ф'ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери і спекулян­ти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не за­ймаються купівлею-продажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії (позиції), які полягають у формуванні портфеля опціонів з різноманітними характеристиками.

Існують дві стратегії (позиції) за опціоиом, котрі займа­ють учасники опціонного контракту:

1) довга позиція за опціоном, тобто позиція покупця опці­ону означає купівлю опціонів CALL та PUT;

2)коротка позиція за опціоном, тобто позиція продавця опціону — продаж відповідних опціонів.

=> Залежно від типів стратегій і позицій у певних спо­лученнях розрізняють такі види опціонів:

а) довгий кол і короткий кол;

б) довгий пут і короткий пут.

Як було визначено вище, опціонні угоди укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Біржовий оп-ціонний контракт — це дериватив, згідно з яким на біржо­вому.ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов'язання, купити (у разі call-опціону) чи продати (у разі put-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо харак­теристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). Друга сторона контракту (продавець опціону) зо­бов'язується продати чи купити фіксовану кількість відпо­відних базових активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на купівлю-продаж базового активу. Покупець опціону сплачує продавцю пре­мію у грошовій формі за дане йому право на реалізацію опці­ону. Опціонні угоди укладаються на тих самих біржах, що й інші строкові угоди, хоча існують також спеціальні біржі для опціонів, наприклад, Чикагзька біржа опціонів.

У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клі­рингові палати, а на позабіржовому ринку — брокерські кон­тори, які виступають посередниками при укладанні опціон-них угод, а також фірми-індосанти, які виступають гарантами виконання сторонами своїх обов'язків.

Посередницькі та індосанторські функції не завжди розді­лені. Іноді їх виконує одна брокерська фірма або взагалі кон­тракт укладається без посередників. Частіше це відбувається між партнерами, що мають давні фінансові зв'язки та першо­класну кредитну історію.

Основні відмінності між біржовими і позабіржовнмн опціонами:

1) біржові опціони мають стандартизовані страйкові ціни та дати виконання;

2) при торгівлі опціонами на біржі, як і при торгівлі ф'ю-черсами, значну роль відіграють клірингові палати;

3) витрати з проведення операцій на біржовому ринку зна­чно менші від витрат на ведення операцій поза біржею;

4) опціони, як і інші цінні папери, що перебувають у обігу на біржі, більш ліквідні, ніж позабіржові;

5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.

Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф'ючерсами, але є і суттєві від­мінності (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

 

СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ РИСИ МІЖ ОПЦІОНАМИ І Ф'ЮЧЕРСАМИ

Спільні риси	Відмінності
	ф'ючерс	опціон
обидва цінні папери — похідні, котировані, ко­мерційні, масові, рин­кові, термінові, біржові, спекулятивні;	суто біржовий папір;	поширений і в біржо­вій і позабіржовій тор­гівлі;
продаж стандартними лотами;	менш складний, вклю­чає тільки зобов'я­зання;	включає і право, і зо­бов'язання;
існують можливості від­ходу від угоди і укладан­ня контрактів на купівлю та продаж ірраціональ­них фінансових інстру­ментів (наприклад, бір­жових індексів);	відсутня можливість відходу від угоди;	можливість відходу від угоди закладена в умовах контракту;
багато загального в тер­мінології: продавець за­ймає коротку, а поку­пець — довгу позицію; відкритою позицією вва­жається укладання кон­тракту, а закритою — виконання зобов'язань за ним;	набагато поширеніший;	менш поширений;
серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають хеджери і спекулянти;	обов'язкове виконан­ня умов контракту і продавцем, і покуп­цем;	один із учасників (покупець) мас право не виконати умови контракту;
можливість укладання офсетних угод;	при укладанні конт­ракту покупець не сплачує премії;	покупець при укла­данні контракту обо­в'язково сплачує про­давцю винагороду — премію;
маржинальні вимоги;	хеджер при хеджу-ванні під час руху цін в один бік отримує прибуток, а в проти­лежний бік — збитки;	при хеджуванні оп­ціонами хеджер має змогу отримати при­буток як при зрос­танні, так і при па­дінні цін на ринку;
участь клірингових па­лат;стандартизація біржо­вих контрактів	виграші та втрати учасників не обмежені конкретною ве­личиною й однакові як для покупців, так і для продавців ф'ю-черсі	виграші власників і втрати продавців не обмежені конкретною величиною, але вигр­аші продавців і втра­ти власників обме­жені розміром премії

Особливе місце серед опціонів посідають угоди за відсот­ковими ставками.

Опціон відсоткових ставок — це угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не переви­щує фіксованої верхньої межі, або право інвестування кош­тів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у де­

який момент часу в майбутньому або протягом наперед ви­значеного періоду.

Продавець встановлює опціонну премію залежно від ві­рогідної майбутньої тенденції щодо динаміки відсоткових ставок і тривалості часового періоду, який покриває опціон. Якщо ринкові відсоткові ставки за кредитами опускаються нижче за зафіксований в опціоні рівень або депозитні ставки піднімаються вище за ставку інвестування, зафіксовану в оп­ціоні, то покупець (власник) опціона не скористається своїм правом, а шукатиме вигідніші шляхи фінансування.

Опціони відсоткових ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самос­тійні назви, а саме: кеп (cap), флог (floor), колар (collar).

Угоди «кеп», «флор», «колар» — це синтетичні опціони, які дають змогу знизити ризики при фінансуванні та інвес­туванні під плаваючу процентну ставку. Терміни дії цих угод різноманітні — від кількох місяців до десятків років, ринок їх позабіржовий. Умови більшості контрактів прив'я­зані до відсоткових ставок за державними цінними паперами, комерційними векселями, кредитами для першокласних по­зичальників (прайм-ставка) або до ставки LIBOR. Більшість дилерів опціонних угод за відсотковими ставками — це ко­мерційні та інвестиційні банки. Оскільки дилери і продають і купують опціони, то їх прибуток утворюється за рахунок різниці між цінами купівлі і продажу.

«Ken» (cap) являє собою серію європейських опціонів PUT, які дають їх власнику право на отримання кредиту з попере­дньо встановленим максимальним /ненем процентної ставки «кеп». Це двостороння угода, яка надає право покупцеві оп­ціона на одержання компенсації в разі перевищення ринкової ставки над попередньо зафіксованим рівнем відсоткової став­ки в розрахунку на умовну суму протягом певного періоду в майбутньому. Чим ближче поточні процентні ставки до ставки «кеп», тим більшою буде премія, яка сплачується по­зичальником продавцю. Відсотковий cap використовується для захисту позичальника, який бере кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок за кредитом. Як компенсацію за попередньо виплачену опціонну премію позичальники отримують гарантію, що в разі підвищення ринкової ставки понад зазначений в опціоні рівень (сар-сщавку\ вони отримають різницю між ставками. Відсотковий cap страхує від підвищення ставок, але дозволяє скористати­ся перевагами від зниження рівня ставок. За ринкову ставку на міжнародному фінансовому ринку приймають відповідну ставку LIBOR (London Interbank Offered Rate), яка є ставкою міжбанківського лондонського ринку із надання коштів у єв-ровалюті (наприклад, поточні три-, шести-, дванадцятимісяч-ні ставки LIBOR означають поточні ставки в річних із надан­ня кредитів відповідно на 3, 6, 12 міс).

«Флор» (floor) с серією європейських опціонів CALL, які дають право їх власнику інвестувати грошові кошти під плаваючу ставку, не нижчу від визначеної в угоді мінімальної ставки «флор». Це угода, яка надає право її покупцеві одер­жати компенсацію у разі зменшення ринкових ставок нижче за попередньо обумовлену відсоткову ставку в розрахунку на певну суму протягом деякого періоду в майбутньому.

Угода floor призначена для захисту інвестора від ймовір­ного зниження його доходів. Встановлення мінімальної став­ки для активів інвестора в умовах плаваючих ставок захищає від зниження доходів унаслідок несприятливого руху ринко­вих відсоткових ставок, але водночас дозволяє одержати пе­реваги від загального підвищення ставок. Угода floor страхує покупця опціону від відсоткового ризику, що його бере на себе продавець опціону, одержуючи за це опціонну премію. Чим ближче ставка, зафіксована в угоді floor, до поточних ринкових ставок, тим вищою буде вартість опціону і тим бі­льшу премію виплатить покупець floor, аби захистити свої активи.

«Колар» (collar) — це угода, яка передбачає одночасну купівлю cap і продаж floor і застосовується з метою захис­ту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж вартість звичайно­го'cap. Щоб отримати такий захист, як collar, позичальник купує cap з установленою максимальною межею, яка пере­вищує поточні ставки, та одночасно продає floor з обумовле­ною нижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки.

Премія від продажу floor дозволяє знизити вартість прид­бання угоди cap. Отже, захист типу collar коштуватиме пози-

чальнпкові значно дешевше, ніж звичайний захист cap. Чим меншою є різниця між мінімальною ставкою floor і поточни­ми ринковими ставками, тим більшою буде премія за угодою floor, яка спрямовується на покриття вартості cap. Отже, вар­тість collar обчислюється як різниця між премією cap і премі­єю floor. Чиста премія collar може бути позитивною або від'ємною залежно від прогнозу динаміки відсоткових ста­вок, а також від схильності до ризику позичальника та креди­тора на момент укладення контракту.

Collar, як і звичайний cap, захищає позичальника від під­вищення відсоткових ставок. Проте якщо ставки стануть нижчими за мінімальну межу, встановлену в угоді, він зму­шений буде виплатити різницю між нижчими ринковими ста­вками і мінімальним рйВНем floor, зафіксованим в угоді. Адже продаж УГОДИ floor зобов'язує контрагента — покупця collar компенсувати продавцеві зниження поточних ринкових ста­вок нижче за встановлений рівень. Це може призвести до фі­нансових втрат покупця collar. На практиці, укладаючи угоду collar, позичальник створює максимальний cap і мінімальний floor як межі своїх відсоткових витрат, а отже, може точніше планувати свою діяльність. Таким чином, угода collar є ін­струментом одночасного страхування від відсоткового ризи­ку обох контрагентів: позичальник страхується від підвищен­ня відсоткових ставок, а кредитор — від зниження дохідності своїх активів.

Переваги опціопиих контрактів:

— можливість вибору під час прийняття рішення про ви­конання опціону;

— прибуток покупця опціону не обмежується, як це влас­тиво для інших інструментів хеджування;

— опціон обмежує ризик покупця величиною опціонної премії, яка визначається в момент укладення контракту, що дає змогу планувати діяльність у напрямі компенсації ймові­рних втрат за опціоном (наприклад, підприємство може включити вартість опціону в кошторис витрат на виробницт­во продукції або будівництво для замовника);

— існування біржового та позабіржового опціонних рин­ків надає учасникам ширші можливості вибору для хеджу­вання опціонами порівняно з іншими інструментами, оскіль­ки для форвардних контрактів і свопів діє лише позабіржовий ринок, а для ф'ючерсів — лише біржовий;

—при використанні опціонів можна найточніше підібрати потрібний (відповідний) тип опціона (американський, євро­пейський), його категорію, вид торгівлі (біржова, позабіржо-ва), які найповніше задовольняють потреби учасника ринку;

—різноманітність опціонів — це також перевага цього виду деривативів.

Недоліки оп ціонів:

—головним недоліком опціонів є їх висока вартість. Оп-ціони є зручними й гнучкими фінансовими інструментами страхування від ризиків, але їх вартість досить висока і в се­редньому становить близько 3-5 % від суми угоди, тоді як по форвардах комісійні не стягуються, по ф'ючерсах — витрати мінімальні, вартість свопів — близько 1 % від суми контракту;

—необхідність виплати всієї опціопної премії наперед, тобто в момент укладення угоди;

—щодо біржових опціонів — це стандартні суми, терміни виконання та види базових фінансових інструментів, що не завжди відповідають потребам учасників ринку.

Опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки при епізодичних коливаннях попиту і пропозиції. В умовах стійкого спаду економіки ефективність викорис­тання опціонів падає.

Варанти. Різновидом опціону на купівлю є варант, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на при­дбання простих акцій даного емітента протягом певного пе­ріоду за певною ціною.

Варант — похідний цінніш папір, що дає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною і у встановленні! термін; свідоцтво, що видасться разом з цінним папером і.дас право на додаткові пільги ного власнику при придбанні акцій чи боргових цінних паперів.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших па­перів (найчастіше простих акцій).

Визначення варанта має багато спільного з визначенням американського опціону CALL, проте існує ряд характерних ознак, якими варант відрізняється від опціону.

По-перше, варант, як правило, є доповненням до привіле­йованих акцій, облігацій чи інших боргових зобов'язань, емі­тованих корпорацією. Корпорації емітують та продають ва­ранти власникам облігацій чи привілейованих акцій.

По-друге, варанти, на відміну від опціонів, емітуються і розміщуються на ринку самими корпораціями — емітента­ми акцій.

По-іпретс, варант відрізняється від опціону термінами ви­конання. Варанти мають значно більші терміни виконання, ніж опціони. Ці терміни можуть сягати років, а то й зовсім не обмежуватись, даючи власникам варантів вічне право на ку­півлю акцій корпорації за фіксованою ціною.

Продаж варантів корпораціями означає наявність у них акцій попередніх емісій або випуск нових акцій. Варант мож­на розглядати як переважне право, привілей власників облі­гацій та акціонерів певної корпорації на вигідних умовах здійснити нові інвестиції в дану корпорацію.

Володіння варантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій (за зростання вартості простих акцій).

Варанти можуть випускатися лише відкритими акціонер­ними товариствами і тільки в документарній формі. Є варан­ти, термін дії яких не повинен перевищувати одного року, а є з термінами набагато більше року. Обсяг базового активу емітента варантів не повинен перевищувати 50 % обсягу ак­цій. Не дозволяється випуск варантів для покриття збитків від господарської діяльності.

Варант — це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а мо­же бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний папір, що не змінює його харак­теру як похідного фінансового інструменту, тому він має вла­сний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цін­ним паперам. В іншому випадку варант може виступати як заставне свідоцтво, яке виписується при здачі товарів на склад для схову. Він видасться для того, щоб зданий на схов на склад товар можна було заставити для одержання кредиту під нього.

Як бачимо, у цьому разі варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського свідоцтва і є товаророзпорядчим фінансовим інструментом. У цій ситуації варант і складське свідоцтво мають цілком не залежний один від одного обіг і можуть передаватися третім особам шляхом індосаменту, тобто виступають як ордерний цінний папір.

Свопи

Свопи на міжнародних фінансових ринках використову­ють майже ЗО років. У різних ситуаціях цей похідний цінний папір формує довіру до його використання і в економічній лі­тературі його визначення трактують по-різному (рис. 8.2).

Своп-контракти (від англ. swap — обмін), як вид похід­них фінансових інструментів, застосовуються на міжнарод­них ринках з початку 80-х років. Вперше валютний своп буг розроблений у Лондоні в 1979 p., але не дістав значного по­ширення. Привернув увагу до цього виду похідних фінансо­

вих інструментів валютний своп-контракт, учасниками яко­го стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк і фірма IBM (1981 p.). Саме висока репутація учасників цього свопу забезпечила довгострокову довіру до даного виду дерива-тивів.

У 1982 р. з'явився новий вид контрактів — опціони на ф'ючерси. Це були опціони на ф'ючерси казначейських облі­гацій. У цьому році також були укладені перші свопи — уго­ди, які суттєво відрізнялись від інших деривативів і які зго­дом посіли провідне місце на ринку строкових угод. В основі свопів — зміна грошового потоку з одними характеристика­ми на грошовий потік з іншими характеристиками. Одним із перших офіційно згаданих свопів був своп, пов'язаний з ви­пуском у 1982 р. Дойче банком 7-річних єврооблігацій на за­гальну суму 300 млн дол США. У 1991 р. угоди своп були укладені на суму 4500 млрд дол США, що становило полови­ну вартості емітованих у світі акцій та третину вартості непо­гашених облігацій. На сьогодні ринок свопів перевершив за своїми обсягами ринки всіх інших похідних інструментів, ра­зом взяті.

Угоди своп укладаються на період від кількох років до де­сятків років з метою усунення валютного або процентного ризику, а також у цілях арбітражу. Часто в угодах своп бе­руть участь фінансові посередники — комерційні банки. Во­ни виступають гарантами виконання умов угоди, беручи на себе ризики несплати та валютні ризики. В цьому випадку вони стають третьою стороною угоди й отримують винаго­роду.

Основною особливістю свопів є взаємовигідність, коли завдяки проведенню операцій обміну обидві сторони досяга­ють тієї мети, яку вони перед собою поставили. Угоди своп укладаються тоді, коли потенційні учасники мають намір скористатися такими можливостями іншої сторони, яких самі вони не мають. Отже, від своп-контракту переваги отриму­ють обидва учасники, жодний з них не програє і не виграє, завдяки чому вдається знизити вартість операції своп. Своп-контракти — порівняно недорогі інструменти хеджування ризиків і за здійснення операції зацікавлена сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1 % від суми угоди.

Існують різні види свопів:

простий — стандартний своп, укладений між двома парт­нерами, який не містить ніяких додаткових умов;

амортизуючий — укладений між двома партнерами, пе­редбачувана сума якого рівномірно зменшується з наближен­ням терміну закінчення угоди;

наростаючий — своп, передбачувана сума якого рівномі­рно збільшується;

складний (структурований) — свои, в якому беруть участь кілька сторін і кілька валют;

активний — змінює тип процентної ставки активу;

пасивний — змінює тип процентної ставки пасиву;

форвардний — укладений сьогодні, але який почнеться через певний проміжок часу. Існують також інші види свопів, але вони трапляються не так часто.

Основну роль на ринку свопів відіграють відсоткові та валютні свопи, які на практиці часто поєднуються в одній угоді.

=> Відсотковий своп-контракт — це угода між двома контрагентами про обмін відсотковими платежами в роз­рахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. Контракт укладається на позабіржовому ринку між фінансово-кредитними інститутами на базову су­му, від якої вираховується відсоткова ставка. В кінці строку виводиться сальдо: для одного з учасників воно позитивне, для другого — негативне.

Відсоткові свопи використовують для таких цілей:

1)залучення коштів за фіксованою ставкою, коли доступ на ринки облігацій неможливий. За умови достатньої креди­тоспроможності компанія отримує кредит під плаваючу став­ку, а потім з допомогою свопу обмінює її на фіксовану ставку. В результаті кошти залучаються компанією під фіксований процент;

2)залучення коштів за ставкою, нижчою від тієї, що сталась на даний момент на ринку облігацій або кредитно­му ринку. В результаті свопу позичальник з високою креди­тоспроможністю залучає кошти за плаваючою ставкою, яка нижче від тієї, яку йому запропонували б банки. Позичальник з низькою кредитоспроможністю залучає кошти за фіксованою

ставкою, яка, беручи до уваги його кредитоспроможність, на­вряд чи могла б бути можливою взагалі або була б вищою;

3) реструктуризація портфеля зобов 'язаиь або активів без залучення нових коштів. У цьому випадку з допомогою свопів змінюється співвідношення між частками зобов'язань або активів з плаваючою та фіксованою ставками.

Найчастіше відсотковий своп використовують для заміни фіксовіної відсоткової ставки на плаваючу і рідше для заміни однієї плаваючої ставки на іншу.

При укладанні угод своп учасники керуються уніфікова­ними міжнародними та національними стандартами і прави­лами. Договори за кожною угодою своп не укладаються, сто­рони підписують одну угоду, яка регулює всі їх подальші взаємовідносини при проведенні операцій своп. Угоди за свопами укладаються по телефону. Необов'язково, щоб від­соткові платежі збігалися в часі. Наприклад, одна сторона може перерахувати платежі щомісяця, інша — щокварталу. Мінімальний обсяг угод своп — 5 млн дол США.

Розрізняють два види відсоткових своп-контрактів:

1) чисті (прості або ванільні) —угода між партнерами про обмін відсоткового зобов'язання з фіксованою ставкою на зобов 'язання з плаваючою ставкою. Платежі за свопами здійснюються в розмірі різниці між відсотковими ставками, а не в розмірі самих відсоткових ставок. Відсотковий своп не є кредитною угодою. Кожен позичальник — учасник свопу виконує зобов'язання перед своїм кредитором, сплачуючи як відсотки, так і основну суму боргу;

2) базисні свопи — угоди між учасниками про обмін пла­ваючої відсоткової ставки по боргу, розрахованої на одній основі, на плаваючу відсоткову ставку, обчислену на іншій основі; в результаті — плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, aie розраховану на основі іншої базової ставки.

=> Валютний своп або своп з крос-курсами валют — це угода, основою якої с обмін відсоткових платежів та номі­налу в одній валюті на відсоткові платежі та номінал в ін­шій валюті.

Оскільки валютний своп полягає в купівлі-продажу різних валютних потоків у майбутньому, його можна вважати різно­видом форвардної угоди.

Валютні свопи використовують:

—> для управління валютним і відсотковими ризиками;

—> учасники ринку — для отримання доступу до потрібної валюти за необхідним курсом;

—> банки — для зрівноваження своєї валютної позиції;

—► щоб використати свою відносну перевагу на ринку тієї чи іншої валюти.

Угоди своп можна розглядати як пакет форвардних конт­рактів, однак на відміну від форвардних контрактів свопи є більш довгостроковими угодами, термін яких коливається від 2 до 15 років. Угоди своп є більш ліквідними, ніж фор­вардні угоди, особливо, якщо це довгострокові форвардні угоди.

В порівнянні з іншими деривативами свопи мають ряд переваг:

—обидві сторони контракту отримують можливість дося­гти поставленої мети: хеджування ризику або зниження ви­трат із залучення коштів;

—вартість свопів значно нижча за вартість інших інстру­ментів хеджування, наприклад опціонів, крім того, в разі вза­ємної домовленості комісійні за угодами звоп можуть взагалі не стягуватися;

—угоди укладаються на будь-який зазовий інструмент і період;

—ринок свопів добре розвинутий, і тому процедура укла­дання своп-контрактів легко реалізуєтьс і, умови обговорю­ються, як правило, по телефону;

—наявність можливості достроково вийти з операції своп кількома способами: укласти зворотні свопи, коли новий ко­нтракт компенсує дію вже існуючого; під час підписання угоди можна обумовити випадки припинс ння її дії, які дозво­ляють кожній із сторін за певну платню розірвати контракт;

, — зниження ризику за даним видом операцій, у разі неви­конання зобов'язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються контрактними відсотковимі платежами або різ­ницями валютних курсів, а не повернер ням основної суми боргу.

Проте своп-контракти мають деякі недоліки і серед них існування кредитного ризику, хоча й невеликого. Якщо угода

укладається за умови реального обміну сумами, ризик значно збільшується. Оскільки свопи — це довгострокові похідні фінансові інструменти, то рівень ризику протягом дії контра­кту безперервно змінюється і потребує постійного контролю. З метою зниження кредитного ризику використовуються га­рантії третьої сторони, резервні акредитиви, застава або інші види забезпечення. З цією самою метою угоди своп можуть укладатися за допомогою посередників, котрі діють як клі­рингова палата і гарантують виконання всіх умов контракту.

Новою формою своп-контрактів є свопціони — це опціон на своп. Вони надають право одному чи обом учасникам вно­сити до контракту деякі зміни або нові умови протягом пе­ріоду його дії. В цілому ринок своп-контрактів у даний час розвивається найбільш стрімко і протягом останніх десяти років посідає провідні позиції в структурі ринку фінансових деривативів. Цьому значною мірою сприяє гнучкість даних деривативів і практично необмежені можливості щодо конс­труювання нових інструментів на основі свопів.

До інших видів похідних цінн