Відтворення сільського населення

Статистика свідчить, що протягом ХХ ст. чисельність жителів українського села невпинно зменшувалася, набувши сталої тенденції. Абсолютна чисельність сільського населення за період з 1913 по 2001 рік скоротилася на 12,6 млн. чоловік, або на 44,4%, а питома вага його за цей час зменшилася в 2,5 раза. І причини тут не стільки в закономірному процесі суспільного розвитку, що, звичайно, певною мірою виявляє свій вплив, скільки у трагічних сторінках нашої історії, які найбільше позначилися на долі українського селянства. Йдеться про дві світові війни, що не обійшли нашу землю; три відомі голодомори, які були спрямовані виключно проти волелюбного українського селянина й, нарешті, про наслідки адміністративних “перетворень” на селі радянської доби. Все це повною мірою позначилося на динаміці змін чисельності селян і населення України взагалі (табл. 1.82)

 

 

Протягом 90-х років зменшувалась як абсолютна чисельність сільського населення, так і його частка у загальній кількості населення України. Скорочення чисельності сільського населення має певні регіональні особливості й відбувається різними темпами. Так, якщо в областях зони Степу, Полісся, Карпат негативні демографічні процеси на селі набули широкого розвитку тільки в 70-ті – 80-ті роки, то в областях Лісостепу вони розвивалися дуже активно ще з 50-х років і різними темпами поширюються й нині (табл. 1.83).

 

 

Скорочення сільського населення зони Лісостепу, що розпочалося понад 50 років тому, було наслідком не стільки зменшення природного приросту стільки зовнішніх чинників: насамперед адміністративних заходів щодо перетворення значної кількості поселень у міські, міграції сільських жителів у міста, яка була викликана постійним розширенням промислового виробництва і невиробничої сфери у містах України; освоєння нових джерел мінеральної сировини (вугілля, нафта тощо) на сході колишнього СРСР, що потребувало безпосереднього поповнення робочої сили. І якщо до середини 50-х років скорочення сільського населення перекривалося підвищеним рівнем народжуваності у сільській місцевості, то в подальшому у зв’язку з суттєвим впливом ряду нових факторів (освоєння цілинних земель Казахстану й інших так званих організованих наборів робочої сили; активне проведення у життя заходів щодо адміністративних обмежень у розвитку так званих безперспективних сільських поселень; зміни 60–70-х роках в організаційно-територіальному устрої колгоспів і радгоспів, матеріально-технологічній базі сільськогосподарського виробництва: так звані індустріалізація, спеціалізація і концентрація галузі; нерозвиненість культурно-побутової сфери, низький рівень оплати праці, вузька сфера застосування праці, високий рівень некваліфікованої фізичної праці тощо) й зниженням природного приросту набула буття стала тенденція відносного та абсолютного зменшення чисельності сільського населення. Найбільш прискореними темпами це відбувалося в зоні Лісостепу у період між 1970 і 1980 роками, коли сільських жителів стало менше на 1323,6 тис. чоловік, що майже вдвічі більше, ніж за попередній період (з 1959 по 1970 рр.). Особливою інтенсивністю вказаний процес відзначався у Вінницькій (286,3 тис. – перше місце), Хмельницькій (202,7), Сумській (179,0), Полтавській (176,6), Київській (142,5), Черкаській (124,8 тис.) областях. Дещо повільніші темпи зменшення чисельності сільського населення спостерігалися в Харківській (116,5 тис.), Тернопільській (94,6), і особливо у Чернівецькій (0,4 тис.) областях. У наступні 10 років (1980–1990) зберігалась тенденція зменшення чисельності сільських жителів, але її темпи трохи сповільнилися. Першість у цій сумній статистиці продовжувала утримувати Вінницька (на 244,4 тис. чоловік) і Хмельницька (на 192,3 тис.) області, а на третє місце перемістилася Київська (на 147,9 тис. чоловік), що є наслідком Чорнобильської катастрофи. Порівняно з попереднім десятиріччям, прискорилися темпи зменшення чисельності сільського населення у Черкаській (133,6 тис. чоловік) і Тернопільській (105,3 тис. чоловік) областях (рис. 1.5).

 

 

Рис. 1.5. Динаміка зменшення чисельності сільського населення в інтервалі

10 років, тис. Чоловік

 

В останнє десятиріччя, тобто за роки незалежної України (1990–2001), динаміка зменшення чисельності наявного сільського населення в областях лісостепової зони сповільнилася на 35% проти попереднього десятиріччя (1980–1990), хоча і залишається досить високою порівняно з іншими природноекономічними зонами України. Але позитивним є те, що сповільнення темпів скорочення чисельності сільських жителів спостерігається нині в усіх областях Лісостепу, щоправда інтенсивність цього процесу різна (рис. 1.6).

 

Рис. 1.6. Динаміка зменшення чисельності сільського населення,

тис. Чоловік

 

Якщо в Тернопільській, Закарпатській і Сумській областях спостерігається майже у два рази сповільнення темпів зменшення чисельності сільського населення, то дещо повільніші вони в Полтавській, Харківській областях і зовсім повільні у Київській, яка за загальною кількістю скорочення чисельності сільських жителів вийшла на перше місце серед областей своєї природноекономічної зони.