Демовідтворні тенденції на селі

Абсолютне і відносне зменшення чисельності сільських жінок є наслідком скорочення покоління батьків, тобто демовідтворної дітородної частини сільського населення. Одна з основних причин такого становища – інтенсивний міграційний відплив жінок дітородного віку із села. Якщо протягом 1970–2000 років зменшення кількості хлопчиків та дівчаток віком до 15 років було майже однаковим і становило відповідно 37 і 37,4 %, то темпи зменшення жінок віком 15–49 років майже вдвічі швидші, ніж чоловіків цього ж віку. Кількість чоловіків віком 20–29 років за цей період збільшилася на 11,4%, а жінок зменшилася на 10,3%, що в найближчі 5–10 років об’єктивно призведе до звуження демографічних передумов відтворення сільського населення, яке нині переживає демографічну кризу. Так, питома вага сільських населених пунктів, де не було дітей віком 0–5 років, за 1991–2001 роки зросла майже в усіх областях Лісостепу, за винятком Чернівецької та Тернопільської областей, у яких вона відносно стабільна – 0,3–1,3 %. У Сумській області цей показник становить 25,1%, Полтавській – 18,4, Харківській – 17,1, Київській – 10,2, Вінницькій – 7,4, Черкаській – 6,3, Хмельницькій 3,9%. У деяких областях за вказаний період збільшилася й питома вага сільських населених пунктів, де не було дітей і підлітків віком 6–17 років. Це стосується, насамперед, Сумської області, в якій зазначений показник найвищий – 17,7%, Київської та Черкаської, де частка таких сіл відповідно становить 5,8 і 4,4 %. У Полтавській та Харківській областях хоча і зменшилася загальна кількість таких населених пунктів, але їхня питома вага залишається дуже великою – відповідно 13, 7 і 9,7%. За винятком Чернівецької й Тернопільської областей, зросла питома вага сільських населених пунктів, у яких не було молоді віком 18–28 років. Якщо в названих областях цей показник найвищий у державі (відповідно 0,3 і 0,5 %), то в Сумській і Полтавській – він відповідно 13,6 та12,2 % і є найвищим в Україні. Досить велика питома вага таких населених пунктів у Харківській області – 9,3% та Київській – 5,8 %, що вище від загальнодержавного рівня – 5,4 %.

За роки незалежної України (1991– 2001) помітною стала тенденція до різкого зменшення кількості сільського населення в пунктах зони Лісостепу, в яких не було народжених взагалі (табл. 1.86). І надалі вона залишається досить великою. Станом на 2001 рік у Сумській області таких населених пунктів налічувалося 387, Полтавській – 376, Харківській – 413, Київській – 155.

Взагалі простежується як по Україні у цілому, так і в сільській місцевості Лісостепу значне зниження народжуваності за 1990–2000 роки. Абсолютна кількість народжуваних в Україні зменшилася на 67,2 тис. чоловік, або на 31,4%. Загальний коефіцієнт народжуваності (кількість народжень із розрахунку на 1000 чоловік населення) знизився від 12,7% у 1990 році до 9,3 у 2000-му, або до 26,8%. Тенденція до зниження народжуваності спостерігається в усіх областях лісостепової зони. Зокрема, у Полтавській вона знизилася від 11 до 6,9%, в Сумській – відповідно від 9,2 до 7%, Київській – від 10, 6 до 7,5%, Харківській – від 10,9 до 7,8%.

Результати наукових досліджень свідчать, що до 1996 року основною причиною зниження сумарного коефіцієнта було скорочення чисельності сільських жінок дітородного віку внаслідок їхнього інтенсивного відпливу з сільської місцевості, а починаючи з 1999 року, до цього фактора додався ще й інший – згасання дітородної функції жінок віком 15–49 років, до того ж має місце тенденція зменшення кількості шлюбів і збільшення розлучень, що також не може не впливати на рівень дітонародження. Наприклад, якщо у 1970 році в сільський місцевості України було зареєстровано 178,4 тис. шлюбів і 17,8 тис. розлучень, а в 1990-му кількість шлюбів становила лише 133,5 тис., а розлучень – до 27,2 тис., то у 2000 році кількість шлюбів зменшилася до 80,1 тис., а розлучень збільшилася до 34,8 тис. Стосовно сільської місцевості лісостепової зони, то за період з 1990 по 2000 рік коефіцієнт шлюбності з розрахунку на 1000 чоловік населення дещо зріс у Сумській і Тернопільській областях, а в Чернівецькій – від 4,9 до 6,3%, що є найвищим показником по Україні в цілому. Водночас у Вінницькій області за цей же час він знизився від 8,4 до 5,4%, Київській – відповідно від 7,1 до 4,8, Полтавській – від 5,4 до 4,3, Харківський –від 4,5 до 4,1, що нижче від загальнодержавного показника – 5,1%.

На зниження народжуваності суттєво впливає і сучасний рівень благополуччя селян, який нині у більшості випадків зводиться до елементарного виживання. Державна ж політика далека ще від того, щоб відшкодовувати сім’ї її витрати на утримання принаймні 2–3 дітей. Тому цілком природно, що на соціально-економічну кризу селянство зреагувало зниженням народжуваності.