Тема 8. Методика аналізу фінансового стану

Питання:

1. Експрес-аналіз фінансового стану підприємства

2. Послідовність поглибленого аналізу фінансового стану підприємства.

3. Оцінка ліквідності та платоспроможності.

4. Оцінка фінансової стійкості підприємства.

5. Типи фінансової стійкості

6. Прогнозування ймовірного банкрутства підприємства.

 

1. Експрес-аналіз фінансового стану підприємства

Оцінка фінансового стану може бути проведена з різним ступенем деталізації залежно від мети аналізу, наявної інформації, програмного, технічного та кадрового забезпечення. Найбільш доцільним є виділення процедур експрес-аналізу та поглибленого аналізу фінансового стану.

Метою експрес-аналізу (діагностичного, попереднього) є наглядна та проста оцінка фінансової успішності та динаміки розвитку господарюючого суб’єкта. Зміст експрес-аналізу полягає у відборі невеликої кількості найбільш суттєвих та відносно нескладних в обчисленні показників і відстеженні їх динаміки. Аналіз проводиться в три етапи:

- підготовчий;

- економічне читання;

- аналіз звітності.

Метою першого етапу є прийняття рішення про доцільність аналізу фінансової звітності та перевірка її готовності до прочитання, яка носить скоріше технічний характер - проводиться візуальна та найпростіша арифметична перевірка звітності за формальними ознаками і по суті: визначається наявність всіх необхідних форм та додатків, реквізитів та підписів, правильність і якісність записів звітних форм, перевіряється валюта балансу та підсумки розділів, а також взаємоузгодження показників звітних форм та основні співвідношення між ними.

Метою другого етапу є детальне ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно для оцінки умов роботи в звітному періоді, визначення тенденцій зміни основних показників діяльності, а також якісних змін у майновому та фінансовому стані підприємства. Вивчаючи інформацію про динаміку наведених у звітності та пояснювальній записці даних, необхідно звернути увагу на методику розрахунків, оскільки по окремих показниках вона може відрізнятись (тому в зарубіжній практиці в додатках до річного звіту розкривається алгоритм для окремих показників).

Третій етап – основний в експрес-аналізі, його мета – узагальнена оцінка результатів господарської діяльності і фінансового стану об’єкта. Така оцінка проводиться з різним ступенем деталізації залежно від потреб користувачів.

Експрес-аналіз звітності передбачає дослідження ресурсів та їх структури, результатів господарювання, ефективності використання власних та залучених коштів. Система показників, відібраних для аналізу повинна дати можливість визначити економічний потенціал підприємства та оцінити результати його діяльності. Такий відбір суб’єктивний і залежить від аналітика. Можна використовувати таку систему показників для експрес-аналізу:

1.Оцінка економічного потенціалу підприємства

1.1.Оцінка майнового стану

1.1.1.Вартість основних засобів та їх частка в загальній сумі активів

1.1.2.Коефіцієнт зносу основних засобів

1.1.3.Загальна сума господарських засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства

1.2.Оцінка фінансового стану

1.2.1.Величина власних коштів та їх частка в загальній сумі джерел

1.2.2.Коефіцієнт поточної ліквідності

1.2.3.Частка власних оборотних засобів в загальній їх сумі

1.2.4.Частка довгострокових залучених коштів в загальній сумі джерел

1.2.5.Коефіцієнт покриття запасів

1.3.Наявність “ хворих статей” у звітності

1.3.1.Збитки

1.3.2.Позики та кредити, непогашені в строк

1.3.3.Прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість

1.3.4.Векселі видані (отримані) прострочені

2.Оцінка результативності фінансово-господарської діяльності

2.1.Оцінка прибутковості

2.1.1.Прибуток

2.1.2.Рентабельність підприємства (загальна)

2.1.3.Рентабельність основного виду діяльності

2.2.Оцінка динамічності

2.2.1.Порівняльні темпи росту виручки, прибутку та авансованого капіталу

2.2.2.Оборотність активів

2.2.3.Тривалість операційного та фінансового циклів

2.2.4.Коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості

2.3.Оцінка ефективності використання економічного потенціалу

2.3.1.Рентабельність авансованого капіталу

2.3.2.Рентабельність власного капіталу

В межах експрес-аналізу на доповнення до наведеної системи показників можуть використовуватись коефіцієнти, що відображають співвідношення темпів росту:

- основного капіталу і майна підприємства;

- оборотного капіталу і майна підприємства;

- оборотного і основного капіталу;

- реальних активів і майна;

- власного капіталу і джерел коштів;

- обсягу реалізації і майна підприємства;

- прибутку і майна підприємства.

При значенні коефіцієнтів більшому від одиниці (співвідношення темпів) можна робити висновок про позитивні зміни фінансового стану.

По завершенню експрес-аналізу роблять висновок про доцільність та необхідність проведення більш поглибленого та детального аналізу фінансових результатів і фінансового стану.

Результати експрес-аналізу допомагають визначитись з напрямами подальшого аналізу фінансових показників, дають змогу зменшити трудомісткість поглибленого аналізу.

2.Послідовність поглибленого аналізу ФСП

 

Метою поглибленого аналізу фінансового стану підприємства є детальна характеристика майнового та фінансового стану підприємства, результатів його діяльності у звітному періоді, а також можливостей розвитку підприємства на перспективу. Він конкретизує, доповнює та розширює окремі процедури експрес–аналізу. При цьому рівень деталізації залежить від бажання аналітика.

Вивчення вітчизняної і зарубіжної спеціальної літератури показало, що існує декілька методик аналізу фінансового стану підприємств. В основі їх побудові лежить дедуктивний метод дослідження (від загального до часткового). Разом з цим вони включають прикладні прийоми, систему абсолютних та відносних показників. Об’єктивну оцінку ФСП можна здійснити лише за допомогою комплексного підходу, системи показників, що детально і всебічно характеризують стан підприємства.

Кількість показників, за допомогою яких аналізують фінансовий стан, може бути великою. Вона залежить від мети аналітика. Зокрема, інвестори цікавляться насамперед рівнем та стабільністю доходів, тобто прибутковістю (рентабельністю) підприємства. Кредитори — його ліквідністю. Менеджери — доходністю різних видів активів та ефективністю управління ними.

Показники оцінки ФСП мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний з підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже прийняти рішення про доцільність встановлення таких відносин з підприємством.

Для оцінки фінансового стану підприємства використовують як абсолютні показники, так і відносні – фінансові коефіцієнти. Коефіцієнти відносяться до найбільш поширених інструментів аналізу фінансової звітності. Вони дозволяють вивчати взаємозв’язки між різними елементами сукупності фінансових звітів шляхом подання інформації в зручній для обробці формі. Оскільки коефіцієнти це відносні величини, то з їх допомогою можна характеризувати роботу підприємства в динаміці (аналіз тенденцій) або ж в співставленні з конкурентами чи з базовими величинами. Як базові величини використовують середні значення показників даного підприємства, що відносяться до минулих сприятливих з точки зору фінансового стану періодів і сердньогалузеві значення показників і значення показників розрахованих за даними звітності найуспішнішого конкурента, а також теоретично обґрунтовані значення коефіцієнтів. (Такі величини фактично виконують роль нормативів).

Слід зазначити, що коефіцієнти - це той інструмент фінансового аналізу, який найчастіше переоцінюють та яким зловживають. Їх слід застосовувати як засіб для постановки змістовних питань та для створення цілісного фінансового уявлення про підприємство. Головне при проведенні ФА не розрахунок показників, а вміння трактувати отримані результати.

Методика поглибленого аналізу за Ковальовим В.В. передбачає таку систему показників:

1.Попередній огляд економічного і фінансового стану суб’єкта господарювання.

1.1.Характеристика загальної направленості фінансово-господарської діяльності.

1.2.Виявлення “хворих” статей звітності (збитки, прострочені зобов’язання).

2.Оцінка та аналіз економічного потенціалу суб’єкта господарювання.

2.1.Оцінка майнового стану.

2.1.1.Побудова аналітичного балансу-нетто.

2.1.2.Вертикальний аналіз балансу.

2.1.3.Горизонтальний аналіз балансу.

2.1.4.Аналіз якісних зрушень в майновому стані.

2.2.Оцінка фінансового стану.

2.2.1.Оцінка ліквідності.

2.2.2.Оцінка фінансової стійкості.

3.Оцінка та аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання.

3.1.Оцінка виробничої (основної) діяльності (ділової активності).

3.2.Аналіз рентабельності.

3.3.Оцінка стану на ринку цінних паперів.

 

3. Оцінка ліквідності та платоспроможності.

 

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності.

Платоспроможність — це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання.

Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне. У разі поганого фінансового стану — воно періодично або постійно є неплатоспроможним.

У процесі фінансового аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність.

При дослідженні поточної платоспроможності порівнюють-
ся суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов’я­заннями.

З’ясуємо, що відноситься до платіжних засобів і до строкових зобов’язань підприємства.

Щодо визначення суми платіжних засобів є різні точки зору.

Правильніше до платіжних засобів відносити грошові кошти, короткострокові цінні папери (вони можуть бути швидко реалізовані й перетворені в гроші) та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні.

До строкових зобов’язань доцільно включати поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов’я­заннями свідчить про платоспроможність підприємства. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на розрахунковому та інших рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо).

Причини неплатоспроможності:

¾ помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції, її собівартості;

¾ невиконання планових завдань виробництва і реалізації продукції, порушення її структури та асортименту, зниження якості;

¾ підвищення собівартості продукції;

¾ в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

¾ неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних на це причин;

¾ невиконання плану прибутку і нестаток власних джерел фінансування підприємства;

¾ інфляційні процеси і податкова політика;

¾ значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси;

¾ низьке обертання оборотного капіталу.

Ліквідність, у загальному розумінні, означає здатність цінностей легко перетворюватися в гроші, тобто в абсолютно ліквідні засоби.

Ліквідність можна розглядати:

1) як час, необхідний для продажу активу;

2) як суму, одержану від продажу активу.

Ці аспекти тісно пов’язані між собою: часто можна продати актив дуже швидко за короткий час, але із значною знижкою в ціні. Тому, ліквідність — це здатність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття своїх необхідних платежів в міру настання їх строків та швидкість здійснення цього.

Отже, поняття платоспроможності та ліквідності підприємства дуже близькі, але друге є більш містким: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність.

Підприємство, поточний капітал якого складається переважно із грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

Наслідками низького рівня ліквідності є нездатність підприємства сплатити свої поточні борги і зобов’язання, що веде, в свою чергу, до обов’язкового продажу довгострокових фінансових вкладень та активів і, в найгіршому випадку, — до зниження дохідності, до неплатежів і банкрутства.

Усі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності, тобто від здатності та швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А₁) — суми по всіх статтях грошових коштів, які можуть бути використанні для здійснення поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

2. Активи, що швидко реалізуються (А₂), — активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібний визначений час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових робітників, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу та ряду інших факторів.

3. Активи, що повільно реалізуються (А₃), — найменш ліквідні активи — це запаси і витрати. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банку, від якості й попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.

4. Активи, що важко реалізуються (А₄), — це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу «Необоротні активи».

Отже, перші три групи активів (А₁, А₂, А₃) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства.

Пасиви балансу залежно від ступеня зростання строків погашення зобов’язань групуються так:

1. Найбільш строкові зобов’язання (П₁) — кредиторська заборгованість, позики для працівників, інші короткострокові пасиви.

2. Короткострокові пасиви (П₂) — короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви (П₃) — довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.

4. Постійні пасиви (П₄) — статті розділу І пасиву балансу.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов’язання.

Ліквідність балансу — це ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких в гроші відповідає строку погашення платіжних зобов’язань.

Вона залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов’язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки з кожної групи активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов’язково виконується остання нерівність. Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової його стійкості.

При аналізі ліквідності підприємства використовують такі показники:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_ал). Визначається відношенням найбільш ліквідних активів (А₁) до поточної креди-
торської заборгованості підприємства (П₁ + П₂):

. (6.2)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, а також поточних фінансових інвестицій (ряд. 220 + ряд. 230 + ряд. 240 розділу ІІ активу балансу), в знаменнику — підсумок розділу ІV пасиву балансу.

За світовим досвідом, в чисельнику відображаються лише грошові кошти.

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Теоретично достатнім вважається, якщо К_ал вище 0,2—0,35. Це означає, що на 20—35 % підприємство може в поточний момент погасити всі свої короткострокові борги і платоспроможність вважається нормальною.

Такий показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (К_шл). Обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості (А₁ + А₂) до поточної кредиторської заборгованості (П₁ + П₂), тобто до ІІІ розділу пасиву балансу:

. (6.3)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості, інших оборотних активів (суми ряд. 150—250 розділу ІІ активу балансу), в знаменнику — підсумок розділу ІV пасиву балансу.

Він допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань у випадку його критичного стану.

Теоретичне найнижче значення цього показника 1, найвище — 2.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт покриття (), або загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності. Він розраховується відношенням поточних активів (А₁ + А₂ + А₃) до поточних зобов’язань (П₁ + П₂):

. (6.4)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходиться підсумок розділу ІІ активу балансу, в знаменнику — підсумок розділу ІV пасиву балансу.

Він вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань. Теоретичне значення цього показника 1,5—2,5.

У країнах з розвинутою ринковою економікою даному відношенню поточних активів до поточних зобов’язань надається особлива увага при оцінюванні поточної ліквідності підприємства.

Позитивні риси показника:

поточне відношення відображає ступінь покриття поточними активами поточних пасивів; чим вищий цей показник, тим більша впевненість у сплаті короткострокових зобов’язань (тому його і називають загальним коефіцієнтом покриття);

перевищення поточних активів над поточними зобов’я­заннями показує резерв ліквідності засобів, які можна використовувати як гарантію безпечності;

легкість отримання інформації для розрахунку, зручність і простота обчислення.

Але треба зазначити, що орієнтовне значення показника може встановлювати і підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання і залежно від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт має певні вади.

Якщо цей показник значно високий, то це може бути пов’язано із надлишковими виробничими запасами, надплановою завантаженістю готової продукції на складах, невиправданим зростанням дебіторської заборгованості, тобто із уповільненням обертання капіталу. Постійне зниження коефіцієнта означає зростаючий ризик неплатоспроможності.

Наприклад, у підприємства накопичені великі матеріальні запаси, їх важко реалізувати, але воно вважається платоспроможним. В такому разі розраховують коефіцієнт критичної ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття) як відношення поточних активів за мінусом виробничих запасів і затрат до поточних пасивів. В даному випадку до ліквідів відносяться і готова продукція, і відвантажені товари:

, (6.5)

де: К_кл — коефіцієнт критичної ліквідності;

ВЗ — виробничі запаси;

З — затрати.

Існує й інший варіант розрахунку цього коефіцієнта: як відношення суми грошових коштів, цінних паперів і дебіторської заборгованості до суми поточних активів, теоретично достатнім вважається К_кл на рівні 0,7—0,8.

Якщо при аналізі таких коефіцієнтів виявлені відхилення від рекомендованих значень, то необхідно з’ясувати причини цього.

 

4. Оцінка фінансової стійкості підприємства.

 

Умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів. Від того, які саме фактори впливають на неї, розрізняють декілька видів стійкості.

Відповідно до підприємства як господарюючого суб’єкта існує:

— внутрішня стійкість;

— фінансова стійкість;