Чинники, що формують інвестиційний клімат країни
Ефективність співробітництва з іноземними інвесторами значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Економічний механізм залучення та використання іноземного капіталу формується і діє на двох рівнях: на макрорівні, шляхом цілеспрямованої діяльності органів державної влади стосовно регулювання іноземних інвестицій, та на мікрорівні, у процесі конкретної співпраці місцевих господарських одиниць з іноземними інвесторами.
Основні види інвестиційної діяльності, які є об'єктом державного регулювання: 1) реальні інвестиції (капіталовкладення) - вкладення в основний капітал (придбання машин, обладнання, будівництво, поповнення запасів тощо); 2) фінансові інвестиції – вкладення в цінні папери (акції, облігації, сертифікати), валюту, розмішення капіталу в банках; 3) інтелектуальні інвестиції - купівля патентів, ліцензій, ноу-хау, вкладення в науку, в людину (освіту, охорону здоров'я тощо). Державне регулювання інвестиційної діяльності включає: = пряме управління інвестиціями, яке здійснюється центральними та місцевими органами державної влади, передбачає: — прогнозування, планування та програмування розвитку національної економіки, її окремих елементів; — формування бюджету, передбачення у ньому обсягів державного фінансування; — планування централізованих державних засобів; — розміщення держконтрактів і контроль за їх виконанням; — визначення умов реалізації інвестиційних проектів та їх експертизу; — проведення інвестиційної діяльності (інвестування бюджетних, позабюджетних та інших колітів, призначених для цих цілей).; Державні інвестиції фінансуються за рахунок: — державного бюджету; — прибутків державних підприємств; — емісії грошей; — випуску внутрішніх державних позик; — зовнішніх позик уряду. = регулювання умов інвестиційної діяльності (опосередковане управління); Регулювання умов інвестиційної діяльності (вплив на приватні інвестиційні рішення) здійснюється за допомогою макро- та мікроекономічних, інституційних інструментів. 1. Макроекономічні важелі визначають загальноекономічний клімат інвестицій (ставка облікового процента, рівень інфляції, темпи розвитку, розмір дефіциту державного бюджету, способи його фінансування, зовнішньоекономічний режим тощо). 2. Мікроекономічні інструменти - це засоби впливу, держави на окремі галузі, сфери або окремі складові інвестицій (податкові ставки, норми амортизації, пільгові кредити, гарантії тощо). 3. Інституційні інструменти дають можливість узгодити дії інвесторів і створюють умови для проведення інвестиційної діяльності у найоптимальнішому режимі (макроекономічне прогнозування, планування та програмування, інформаційні системи, а також державні органи інвестиційної політики, об'єднання підприємців тощо). = контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками та інвесторами.
Механізм реалізації інвестиційної політики: 1. Система оподаткування з визначенням суб'єктів та об'єктів оподаткування, податкових ставок, пільг. 2. Облікова та процентна політика, операції на фондовому ринку, регулювання діяльності комерційних банків стосовно розвитку інвестиційної діяльності. 3. Грошова політика - забезпечення стабільності національної валюти. 4. Амортизаційна політика - визначення нори і порядку амортизаційного списання, формування та використання амортизаційного фонду. Розрізняють два види амортизації: а) рівномірна амортизація — щорічне списання вартості основного капіталу за однаковими частинами; б) прискорена амортизація — зменшення строків служби основного капіталу, списання його вартості на ранніх стадіях експлуатації (нерівномірне списання). 5. Надання дотацій, субсидій та субвенцій, бюджетних позик окремим регіонам, галузям та виробництвам за їх пріоритетністю. 6. Бюджетна політика та політика державних інвестицій. 7. Конкурентна політика. 8. Зовнішньоекономічна політика. 9. Державні норми, стандарти. 10. Державна експертиза інвестиційних проектів. 11. Цінове регулювання.
У перехідний період в основі інвестиційної політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання. Фінансові джерела інвестиційної діяльності 1) Внутрішні інвестиції - Державні інвестиції - Капіталізована частина прибутку підприємств - Заробітна плата - Депозити комерційних банків - Кошти від приватизації - Амортизацінний фонд - Заощадження населення - Ресурси інвестиційних, страхових фондів, кредитних спілок Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій - амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання. Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції. 2) Зовнішні іноземні інвестищї - Приватні іноземні інвестиції - Державні іноземні інвестиції - Кошти міжнародних фінансових організацій та установ (МВФ, ЄБРР, ООН, Європейський Союз, група Всесвітнього банку, та інші). Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів. Пріоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров'я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв'язку.
|
