Фінансовий ринок в Україні: економічні передумови і перспективи розвитку.

Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що висока якість фінансових активів підвищує ефективність ринку і тим самим стимулює економічний розвиток.

Добре відрегульований фінансовий ринок, по-перше, знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов’язують з конкретною країною; по-друге, це незамінний інструмент залучення до процесу економічного розвитку сумарного обсягу заощаджень населення. По-третє, високорозвинений фінансовий ринок підвищує динамічність економічної системи, що дуже важливо для схвалення населенням поступового переходу до ринкової економіки.

Фінансовий ринок – це сфера економіки, де відчувається найжорстокіший політичний тиск, адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу.

Банківське регулювання – одна з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України.

На початковому етапі становлення ринку цінних паперів регулювався багатьма державними органами – Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, НБУ. Нині основним регулятором є Державна комісія цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Модель, за якою почав формуватися Ринок цінних паперів в Україні, має універсальні та особливі риси. По-перше, вона включає низку елементів, що властиві ринками інших країн. По-друге, існують відмінності, притаманні українському ринку (переважання первинного ринку, невелика питома вага ринку корпоративних облігацій, самокотирування цінних паперів тощо).

Українська модель ринку цінних паперів запозичила багато універсальних рис. Розглянемо найважливіші з них.

1. Законодавче регулювання ринку цінних паперів. Практично в усіх країнах, де існує ринок цінних паперів, їх найважливіші аспекти регулюються законами. В ієрархії нормативно-правових актів закони посідають найвище місце. Вони мають більшу юридичну силу порівняно, наприклад, з актами державної виконавчої влади або актами, прийнятими органами, що підпорядковані законодавчій владі, але не є органами виконавчої влади (наприклад, Національний банк).

Законодавче регулювання найважливіших аспектів ринку цінних паперів має перевагу з багатьох причин. Як правило, закони приймаються на основі соціально-групового узгодження інтересів, у процесі їх обговорення й прийняття беруть участь представники різних соціальних груп.

Законодавче регулювання стабільніше, оскільки процедура зміни та скасування законодавчих положень трудомістка і пов’язана з великими витратами часу порівняно з процедурами скасування чи доповнення актів виконавчої влади. З метою порядкування фондового ринку і підвищення дисциплінованості його учасників, підтримки довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава регулює ринок цінних паперів.

Основним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення інтересів, та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України.

Система регулювання має виконувати такі функції: визначити ключові напрямки фондового ринку і роль його учасників; створювати для учасників ринку сприятливе, законодавче та регулююче середовище; перешкоджати діям, які можуть призвести до дезорганізації руйнування ринку, недоброякісної конкуренції і обману інвесторів, маніпуляції цінами і шахрайства з фінансовими ресурсами, у тому числі за довірчими операціями, і встановлювати відповідальність за ці дії.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за його діяльністю. З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створено спеціальний державний орган – ДКЦПФР.

2. Законодавче закріплення списку цінних паперів. Як правило, у законах, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, створюються списки (перелік) цінних паперів, які визнаються законодавством конкретної країни як цінні папери. Такий перелік може бути вичерпним та відкритим. У першому випадку цінними паперами вважаються лише такі грошові документи, які прямо зазначені у переліку; у другому випадку – крім зазначених є й інші аналогічні їм документи.

В Україні існує вичерпний список цінних паперів, до якого входять акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі та приватизаційні папери.

3. Державне регулювання випуску цінних паперів. Законодавством України, як і законодавствами інших країн, на емітентів, що випускають акції та облігації в обіг, покладаються зобов’язання щодо реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск у певних державних органах (в Україні – у ДКЦПФР).

Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів. З одного боку, це запобігає появі на ринку цінних паперів у вільному обігу сумнівних фінансових інструментів, а з іншого – сприяє тому, щоб інвестори могли приймати на ринку цінних паперів зважені рішення.

Реєстрування передбачає, щоб емітенти надавали учасникам ринку цінних паперів об’єктивну інформацію про своє господарське та фінансове становище. Встановлення режиму державної реєстрації відкритих випусків акцій та облігацій має на меті забезпечити цілісність ринкових взаємовідносин, підвищити довіру до ринку цінних паперів з боку реальних і потенційних його учасників.

4. Публікація емітентом річних звітів. Інституційні емітенти, акції яких перебувають у відкритому обігу на ринку цінних паперів, згідно із законодавством України, як і багатьох інших держав, зобов’язані публікувати річні звіти про результати своєї фінансово-господарської діяльності.

5. Державне ліцензування посередницької діяльності. Посередницька діяльність на ринку цінних паперів практично в усіх країнах здійснюється на основі ліцензій. Введення режиму ліцензування є своєрідним становленням монополії на виконання важливих посередницьких функцій. Оскільки ринок цінних паперів посідає важливе місце в системі фінансового ринку, а також, значною мірою залежить від довіри багатьох його учасників, держава висуває підвищені вимоги до суб’єктів підприємницької діяльності (та їх службовців), які здійснюють на ринку цінних паперів посередницьку діяльність. Це потребує насамперед наявності у керівників і службовців інститутів-посередників певної кваліфікації, навичок та сумлінної поведінки.

6. Державний контроль на ринку цінних паперів. Такий контроль є одним з основних елементів ринку цінних паперів. Зазвичай цей контроль покладається на спеціалістів, уповноважених на таку діяльність органами виконавчої влади. Завданнями таких органів є захист інтересів інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкових взаємовідносин; реалізація законодавчих актів, що регулюють ринок цінних паперів; в життя заходів підтримки порядку на ринку цінних паперів та ін..

Державний контроль стосується всіх найважливіших галузей взаємовідносин, наприклад нагляду за приміщенням контрольного пакету акцій, допуску та обігу на території країни іноземних цінних паперів, перевірки інформації про випуск цінних паперів, а також річних звітів емітентів.

7. Біржовий та позабіржовий сегменти ринку цінних паперів. Як зазначалося, ринок цінних паперів має два основних сегмента: біржовий та позабіржовий. Торгівля на фондових бірж здійснюється за певними правилами і стандартами. На позабіржовому ринку умови обігу цінних паперів, укладення та виконання угод за ними є більш вільними і менш процедурними. Більшість операцій з цінних паперів здійснюється позабіржовому ринку.

8. Саморегулівні організації на ринку цінних паперів. Як свідчить світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається тоді, коли враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише тоді, коли вкрай необхідно. В інших же випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об’єднуються в саморегулівні організації (СРО).

В Україні діяльність СРО ринку цінних паперів здійснюється відповідно до ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Згідно з ст. 1 цього Закону СРО – це добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержати прибуток і створюється для захисту інтересів своїх членів та власників цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів об’єднаються учасники у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з виконуваними ним функціями, дозволами або бути учасником однієї СРО.

Нині в Україні зареєстровано ДКЦПФР і діють 10 СРО. Найбільші з них за кількістю членів:

Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (264 членів)

Асоціація «Перша Фондова Торговельна Система» (174)

Київська міжнародна фондова біржа (175)

Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система» (149 членів)