Модерн в Україні.

В українському мистецтві модерн охоплює 1880-ті – 30-ті роки ХХ ст. і формується на основі ідей романтизму.

В українському образотворчому мистецтві модерн репрезентований творчістю кількох рівнозначно видатних постатей:

· у Наддніпрянській Україні

· Олександр Мурашко (1875-1919),

· Георгій (Юрій) Нарбут (1886-1920),

· Василь (1873-1952) та Федір (1879-1947) Кричевські,

· Михайло Жук (1883-1964);

 

· в Галичині

§ Іван Труш (1869-1941)

§ Олекса Новаківський (1872-1935)

§ Модест Сосенко (1875-1920)

§ Петро Холодний (1876-1930)

§ Олена Кульчицька (1877-1967)

 

Певна спорідненість позицій досить різних художників стає зрозумілою, якщо врахувати, що їх творче становлення відбувалося під впливом одного культурного середовища – Краківської академії мистецтв, що здійснила відчутний вплив на І. Труша, О. Новаківського, М. Сосенка, М. Бойчука та М. Жука. Роки їх навчання припали на час керування Ю. Фалата (від 1895 р.), вихованця Мюнхенської Академії. В той час Краківська академія переживала період докорінної реорганізації і розквіту, здобувши славу одного з найкращих мистецьких вузів у Східній Європі. На її розвиток у свою чергу впливала Мюнхенська Академія, котра була в ХІХ ст. одним з найважливіших центрів мистецької культури. Керівництво Академії розробило проект організації її філії в Парижі. Таким чином, Краківська Академія стала „містком” між Європою та Галичиною.

Попри зв’язок, встановлений з провідною мистецькою столицею, українські художники прагнули познайомитись зі здобутками європейського мистецтва особисто і, по-можливості, продовжити навчання за кордоном.

· Відень - І. Труш, брати Кричевські, М. Бойчук, О. Кульчицька;

· Париж – М. Сосенко, О. Кульчицька, М. Бойчук, Ф. Кричевський, О. Мурашко;

· Італія – О.Новаківський, М.Бойчук, брати Кричевські,

· Лондон – О.Кульчицька та Ф. Кричевський.

· Мюнхен - Труш, Сосенко, Кульчицька, Бойчук, Мурашко, Нарбут. („Хочеш чогось навчитись, їдь у Мюнхен!”, – писав П. Пікассо в листі до друга-художника)

 

На Україні модерн як основний самостійний стильовий фактор виявився у творчості М. Жука, П. Холодного, В. Максимовича. К. Піскорського, О.Судомори, братів Кричевських, Г. Нарбута. Саме вони формували новий український стиль в образотворчому мистецтві, єднаючи авангардові засади з українським народним мистецтвом.

Тенденції імпресіонізму спостерігаємо у творчості О. Мурашка (1876-1919). Він був майстром психологічного портрету, побутових картин. Мурашко був одним із перших українських митців, твори якого виставлялися на міжнародних виставках. Учень О. Мурашка - Петро Холодний (1876-1930) був талановитим малярем станкового та монументального живопису, займався ужитково-декоративним мистецтвом і книжковою графікою. Петро Холодний був дослідником українського іконопису, а також художником-неовізантіїстом. Особливо плідним у творчості митця був львівський період 1922-1930). Тут у Львові за його рисунками були створені вітражі Успенської церкви, іконостас та настінні розписи каплиці Богословської академії та ін.

Представником монументального мистецтва був Федір Кричевський (1880-1847) - професор, ректор Київської Академії мистецтв. Працював переважно в історичному та побутовому жанрах. Його триптих "Життя" -один з найбільш яскравих творів новітнього малярства. Серед кращих робіт художника: "Наречена", 'Три віки", "Довбуш", "Мати", "Портрет Шевченка", "Інвалід".

На початку XX століття з'явилися перші художні ілюстрації українських книжок. Знаний доробок у цьому І. Їжакевича, С. Васильківського, славетного баталіста М. Самокиша, О. Сластьона, А. Ждахи, В. Седляра.

Основоположником та ідеологом сучасної української графіки був Юрій Нарбут (1886-1920). Захоплений українською старовиною, пристрасний любитель давньої української епіграфіки, після студій у Мюнхені він натхненно працював у Києві для Української Народної Республіки. Шедеврами Ю. Нарбута є рисунки гербів, грошових банкнотів, поштових марок. Завдяки його творчості виникла ціла школа молодих графіків, які розвинули українське графічне мистецтво до світового рівня.

У галузі портрету особливо цікаві роботи Ф. Кричевського, А. Петрицького (створив протягом 1928-1933 рр. близько 150 портретів діячів української культури). Пошуками національних тем і образів позначена творчість М. Жука. Значний доробок у розвиток портретного жанру вніс О. Сластіон (1855-1933). Йому належить унікальна галерея портретів українських кобзарів.

На зламі XIX – XX століть на арену художнього життя вийшло нове покоління західноукраїнських художників: І. Труш, М. Курилас, Я. Петрак, А. Монастирський, Ю. Панкевич, М. Сосенко, О. Новаківський, О. Кульчицька, творчість яких і визначила неповторну своєрідність західноукраїнського живопису.

Вихованці провідних європейських художніх академій Парижа, Кракова, Мюнхена та Відня, звідки вони привезли прогресивне бачення і перспективи розвитку українського живопису, ці молоді митці добре усвідомлювали жалюгідне становище, в якому перебувало малярське мистецтво у них на батьківщині. Це наштовхнуло їх на думку про необхідність об'єднати свої зусилля з метою піднесення ідейного і професійного рівня рідного мистецтва. Художники гуртувались у громадсько-культурні об'єднання, видавали критично-оглядові журнали, відкривали художні школи.

Серед провідних художників Галичини кінця XIX і початку XX століття слід відзначити Івана Труша - (1869-1941). Він автор портретів відомих діячів української культури (І. Франка, Л. Українки, М. Лисенка, В. Стефаника), один із найвизначніших в українському живописі майстер ліричного пейзажу. Значне місце в його творчості належить жанровим картинам з життя Гуцульщини.

У 1898 р. у Львові з ініціативи І. Труша було засновано перше на Західній Україні професійне об'єднання художників — „Товариство для розвою руської штуки", яке об'єднало художників Галичини довкола ідеї національного мистецтва. Воно відіграло важливу роль не лише в розвитку образотворчого мистецтва, а й усієї демократичної національної культури на західноукраїнських землях. З ініціативи І. Труша, за підтримки С. Людкевича почав виходити „Артистичний вісник", який став першим у Львові мистецьким журналом і започаткував мистецтвознавчу критику живопису. І хоч „Вісник" виходив лише протягом 1905 р., він зумів активізувати художнє життя Галичини та сприяв розвитку мистецтвознавчої думки.

Визначною подією в культурно-мистецькому житті стала Всеукраїнська виставка 1905 р., проведена у Львові. На ній було показано 110 творів дванадцяти митців Галичини та Наддніпрянщини. Під впливом основних течій тогочасного світового мистецтва молоді митці тоді започаткували філософсько-символічний та неоромантичний напрямки в живописі, впровадили чимало новаторства у графіці, станковому та монументальному малярстві. В 1913 році у Львові був відкритий музей українського мистецтва, що став важливим фактором, який стимулював подальший розвиток образотворчого мистецтва в Україні.

Вплив мистецтва модерну на західноукраїнських художників був значно сильнішим, ніж на наддніпрянських. Творчість І. Труша, О. Новаківського, М.Сосенка та О. Кульчицької сучасні дослідники небезпідставно розглядають в контексті ідейно-художніх принципів, характерних для так званої "львівської сецесії". Вони плідно використовували досягнення європейських шкіл та течій тогочасного новітнього мистецтва, починаючи від імресіонізму й декоративного монументалізму (І. Труш, М. Сосенко) і закінчуючи експресіонізмом і символізмом (О. Новаківський, О. Кульчицька). Психологізм у їхніх творах часто поступався місцем поетизації та філософському наповненню образів. Серед художніх засобів, якими вони користувалися, важливу роль відіграють живописна метафора та символ.

Разом взяті, ці художники збагачували національний живопис новими темами й мотивами, новими засобами композиційного й колоритного вирішення живописних творів. З-під пензля західноукраїнських митців з'явилися неповторні глибоко поетичні твори на гуцульську тематику, а також досконалі зразки гірського пейзажу. Значний внесок зробили вони і в розвиток монументального живопису.

Оригінальний побут Гуцульщини, поетичні і мальовничі звичаї верховинців майстерно відтворено в живописних полотнах І. Труша, зокрема в картинах "Гуцулка з дитиною", "Дві гуцулки", "Трембітарі", "Гуцульські похорони" та інших. У його мистецькому доробку є твори, викликані глибокими роздумами художника про гірку долю галицького селянина. Такими є, зокрема, картини "Сільський господар", "Жнива", "З млина додому", в яких художник піднісся до критичного осмислення сучасної йому дійсності. Також І. Труш залишив після себе великий портретний доробок, який, за свідченням дочки художника, становить понад 350 творів. І. Труша — портретиста характеризує глибокий психологізм, уміння аналізувати характери людей, переконливо розкривати внутрішнє, духовне життя портретованого. Художник часто звертався до широкого ескізного мазка з метою посилення експресивності зображення. Виняткової психологічної виразності образу І. Труш домігся в "Автопортреті", виконаному в експресивній манері із зосередженням всієї уваги на обличчі з суворим поглядом глибоко посаджених очей.

Талант І. Труша — пейзажиста відзначається особливою замріяністю, психологічною заглибленістю у зображену природу. Пейзажні цикли "Про самоту", "Луги і поля" несуть в собі важливу філософську ідею і є справжніми шедеврами національного пейзажного живопису. Художник першим із західноукраїнських митців прийняв, творчо осмислив і плідно використав досягнення імпресіоністичного живопису, виявивши особливу увагу до проблем,пов'язаних із передачею повітряного середовища, сонячного світла, кольорових рефлексів. Пейзажі І. Труша — „Дніпро", "Захід сонця в лісі", „Кримський пейзаж", які є серед найкращих його творів, свідчать про вміння художника передавати світло сонячного дня, вечорові сутінки, прохолоду та затишок тінистого лісу. Імпресіонізм виявився й у посиленні декоративності полотен І.Труша, в певній схильності до узагальнення й стилізації.

Визначним художником і педагогом був Олекса Новаківський (1872-1935), якому притаманні філософська рефлексія, певний символізм, міфологізація образів. Живопису майбутній митець навчався в художній школі м. Одеси, а згодом — в Краківській художній академії (1892 - 1900), яку закінчив із золотою медаллю. У післяакадемічний період (1900-1913) О. Новаківський перебував під великим впливом імпресіоністичних ідей. Значну увагу він приділяє пейзажеві — улюбленому жанрові імпресіоністів. У ранніх пейзажних творах ("Захід сонця" (1905), "Гарячий день у липні" (1907), "Після дощу", "Весняна мряка" (обидві 1909), "Весна в Могилі" (1911) та інших) О. Новаківський намагається розв'язати актуальні живописні завдання, пов'язані з відтворенням різних станів природи, характеру освітлення й атмосферного середовища. Найкращим із згаданих творів є "Весна в Могилі", в якому з великою правдивістю передано стан весняного пробудження природи. Підкреслено експресивною манерою письма проникнуті його побутові полотна — картина "Миття посуду" і цикл картин та етюдів "Стругання патиків", у яких художник розробляв тему праці — основу основ людського існування. У мистецтві портрета митець виражав перш за все засіб пізнання внутрішньої суті людини, її образу. Композиція портретів О. Новаківського, як правило, підкреслено експресивна, напружена побудована на кольорових контрастах. Найціннішими вважаються портрети його дружини 1906 та 1908 років, а також "Автопортрет" (1911) — один із найкращих творів цього жанрового різновиду не лише в Україні, а й у світовому портретному мистецтві. Автопортретові властива виняткова експресія у передачі виразу обличчя, глибокий психологізм, дещо узагальнена, енергійна ліпка форми.

У Львівській період творчості (з 1913 р.) мазок митця стає ще більш вільним і експресивним, Новаківський більшого значення надає формі, ніби "оголюючи" її, підкреслюючи чітким контуром, нерідко вдаючись до певної деформації зображеного. Палітра митця стає настільки багатою й насиченою дзвінкими, інтенсивними кольоровими сполученнями, що його живопис перетворюється в романтичний експресіонізм. У всьому українському живописі кінця XIX - початку XX століття не було майстра, окрім О. Мурашка, який міг би зрівнятися з О. Новаківським у майстерності колористичного вирішення своїх живописних полотен. О.Новаківський розвивав в українському образотворчому мистецтві жанр натюрморту ("Азалія", 1914), декоративного панно ("Народне мистецтво", "Наука", "Народна пісня" та "Виховання", 1914). Він зумів створити власний неповторний стиль, сповнений експресивності та філософсько-символічного змісту. О. Новаківського вважають найпослідовнішим представником українського сецесіону. Школа Новаківського - відомий осередок культури, виховала низку митців, що прославили українське мистецтво (Р. Сельський, М. Мороз, С. Гординський, С. Гебус-Баранецька, В. Ласовський, С. Зарицька та ін.).

Під впливом віденського сецесіону сформувалася творчість Олени Кульчицької (1877-1967), яка була представником наймолодшого покоління західноукраїнських митців. Художниця створила великі цикли картин різних за технікою виконання та тематикою: "Страсті Христові", "З війни", краєвиди Гуцульщини, Бойківщини. О. Кульчицька багато працювала в царині книжкової ілюстрації та ужиткового мистецтва (народний одяг, килими).

Якщо для її портретів, пейзажів, побутових сцен характерне наслідування принципів імпресіонізму, то в серіях картин, присвячених страстям Христа, від Таємної Вечері до Розп'яття, художниця звертається до символізму і навіть експресіонізму з різким співставленням тьмяних барв, деякої деформованості постатей для підкреслення трагічності сюжетів. Показовою в полоні розуміння оригінального живописного стилю художниці є картина "Жнива" (1913), в якій у створенні узагальненого образу жнив, як символу матеріального достатку, добробуту і щастя людини. Живописні твори художниці кінця XIX - початку XX ст. не раз експонувалися на художніх виставках у Львові, Кракові, Празі, Києві та інших містах, завжди викликаючи захоплення глядачів і високу оцінку критиків.